Яке питання найчастіше чують люди, які знаються на чомусь - від вишивки хрестиком до облицювання кахлями? "Можеш щось порадити"? Взагалі поради, прохані і непрохані, це одна з визначальних людських рис, мені здається, але зараз не будемо намагатися охопити неохопне. Любителів пива теж часто питають - а яке пиво подарувати/порадити/випити? - у різних умовах. Інколи це - іноземці-мандрівники (цього року таких запитів практично нуль з очевидних причин повної відсутності мандрів), інколи - люди, які тільки починають свій шлях у пиві, подеколи - люди, які шукають пивний подарунок, але самі від пива далекі. Тому зараз, коли учасники безпосередні й всіляко дотичні до пивної галузі підбивають особисті підсумки, складають топи цього року, я спитала їх про інше. Що б вони порадили з постійно або хоча б періодично доступного українського пива, якби їх спитали без конкретики. Без урахування одноразових випусків, бо який сенс радити скуштувати щось, чого уже ніколи не зварять, але сезонне допускається.
Все почалося, звісно, з чергової ситуації "люди бідкаються, влада розводить руками". Хтось знову поскаржився на якість пива у закладі N, почалася суперечка хто ж винен, і вкотре став очевидний факт, що інколи через плачевний стан знань про принципи роботи з пивом, страждає не лише репутація пивоварень чи закладів, а вся галузь, включно зі споживачами. Але замість щось робити, починаються взаємні звинувачення - нам не кажуть нічого пивоварні - почитати нема де - всім байдуже - ніхто не вчить, і так далі. В основному все зводиться до того, що почитати про пиво доступною мовою нема де або нема коли, якщо це розлогі енциклопедії.
Я написала в американську Асоціацію пивоварів (ВА) з питанням, чи дозволять вони мені перекласти їхній безкоштовний довідник, написаний саме для закладів (Draft beer quality manual), але мені ввічливо відмовили з аргументацією, що там все одно метрики свої і половина типів з'єднань інша, і так далі, мовляв, можете послуговуватися прочитаним, але напишіть своє.
Потім мене запросили почитати лекцію про пиво для барменів. Попри те, що лекція, зрештою, не відбулася, певний матеріал було зібрано, опитування проведено, больові точки і мозолі визначено, а короткий гід по стилях і міфологію я вже колись писала.
Ну що ж, challenge accepted.
Заручившись згодою Юри Заграновського (автора проекту Astro Beer Duck) зверстати цей буклет, я всілася укладати текст в якусь форму. Дуже швидко виявилося, що головною проблемою буде обмежувати потік свідомості і не перетворити це на ще один талмуд на 300 сторінок. Тому причісування і ущільнення інформації проходили паралельно з демонстрацією прототипа кільком знайомим пивоварам із питаннями "що б ви хотіли додати ще, які моменти роботи з закладами чи, може споживачами", і за кілька чудових коментарів я їм вдячна. Це у жодному разі не вичерпний мануал, його можна було б розширити щонайменше розділом про налаштування систем наливу, якщо якось не так ллється пиво, додати поєднання пива і їжі (і страшне знання, за яке мене будуть ладні поубивати сомельє, що насправді можна практично що завгодно поєднувати, немає якихось табу, є просто кілька принципів), збільшити стильовий довідник, але все це знову уперлося б в обсяг.
Те, що це буде безкоштовна інформація і некомерційний проект, було очевидно з самого початку. Я не хочу, щоб вартість інформації була виправданням чийогось незнання. Ну і в умовах нинішніх, коли галузь гостинності ледь дихає, мене б замучило сумління брати за це гроші. Подякувати за роботу можна, але це уже винятково з власного бажання. Книжечка доступна за посиланням bit.ly/3apoiiT
Я дуже хочу, щоб це почитали бармени, офіціанти, власники крамниць, пивовари, пиволюби, всі, хто так чи інакше не байдужий до пива. Щобільше ми знаємо, то краще. А ще - щоби ми навчилися радити і приймати поради спокійно. Щоби не соромилися сказати бармену, який наливає пиво носиком в піну, що це не дуже хороша практика - і при цьому не робити це з виглядом усезнайка, і не закочувалися очі "теж мені розумник знайшовся". Якихось речей можна просто не знати, і це не соромно. Тому давайте ділитися інформацією, яка зрештою, слугуватиме лише одній і спільній меті: більше хорошого якісного пива. І всі щасливі. Ну я, принаймні, точно почуватимуся так.
Дякую дуже всім, хто долучився до проекту, вклав свій час і зусилля, і дякую всім, хто підхопить його і понесе далі в люди. Користуйтеся на здоров'я.
В планах знайти друкарню, яка зможе зробити нам красиво і надрукувати книжечку по собівартості. Про цей етап буде оголошено додатково.
Для мене все почалося з фільму BEER! (який ви можете подивитися з українськими субтитрами отут), а для шкільних друзів Крістофа, Макса (зараз не бере участі у проекті), Марко і маленької австрійської пивоварні Bierol все почалося у 2014. Тоді ж вони вперше поклеїли етикетки на своє пиво, тірольський ІРА, який повезли на крафтовий фестиваль у Відень, і завертілося. Про це Кріс розповідає у стрічці, але у зумі ми говорили про те, чого в кіно немає. У серпні мені вдалося заїхати на гостину на пивоварню і їхній ресторан, побачити на власні очі усі ці красиві варочники, гори навкруги і, звісно, скуштувати той самий Mountain Pale Ale, Bomboclaat та інше пиво, у стрічці не згадане. Тоді я з командою розминулася, на жаль, але знайомство ми надолужили.
“Any farm should have a house, barn or other building adorned with a weathercock. We love farmhouse tradition, we have a brewery and own at least a weathercock, so hopefully someday comes the farm..." - says Sam, one of the founders of the Blackwell Brewery. Indeed, nobody knows what the future holds for Aeschlimann brothers, but the labels of core range are embellished with a small black rooster, and it seems that the wind is favorable.
Хай зріє смак твій, хай розкриваються аромати твої, хай прийде популярність твоя, як в пабах, так і на полицях магазинів.
Пиво бездефектне і в стилі дай нам сьогодні.
І прости нам узливання дешевим лагером, як ми прощаємо його язичникам живим-нефільтрованим.
І не введи нас у тікерство, але визволи нас від несмачного.
В ім'я дріжджів і солоду
і святого хмелю!
Чекін.”
Першим ділом скажу, якщо у вас немає часу читати все це онлайн - можна завантажити пдф і почитати коли випаде нагода. Юра Заграновський, він же Astro Beer Duck, зробив з цього всього візуальну канхфету. ПДФ доступний отут
А де 3, спитаєте ви? Про третій день трошки згодом, але він весь був у Торсхавні, переважно через те, що ми бігали з місцевим клубом Mikkeller Beer Running Club, а потім, у рідкісні проміжки, коли дощ припиняв бути горизонтальним, тусили по столиці островів.
Тому зараз буде про день четвертий з маршрутом Saksun - Gásadalur - Sørvágsvatn.
Взагалі, на цей день у нас був зовсім інший план:
- забукати вертольот на Мікінес і прихати автом в аеропорт, запаркуватися, вилетіти звідти https://www.atlanticairways.com/en/helicopter
- потусити Мікінесом, подивитися на тупиків, сфоткати найканонічнішу картинку з маяком
- повернутися поромом https://mykines.fo
Тусити далі. Але через те, що ми не зрозуміли, що календар на пором треба перекидати на наступний місяць, і він не світить на розкладці поточного місяця дати наступного, навіть якщо вони потрапляють у тиждень, ми не змогли забукати пором назад. А він один на добу.
Тому головна порада - бронюйте пором мінімум за місяць. Але це не дасть гарантії, що ви кудись попливете/полетите, бо а)погода, яку треба перевіряти день в день б)квитки на гелікоптер відкриваються на продаж не раніше ніж за тиждень. Зверніть увагу, що крім оплати за пором є ще оплата за вхід на заповідну територію острова, яку треба здійсніти до приїзду. Так, ніхто не казав, що буде легко.
Тому у нас була зовсім інша програма.
Фарери, край тисячі водоспадів, островів і тупиків (пташок, якшо шо), завжди вабив мене, але навіть коли в Україну зайшов Візейр, трьома перекладними з Києва до овечих островів добратися коштувало зонайменше 800 євро з урахуванням нічних стоповерів на бюджетних авіалініях. Тому на зустріч з мрією довелося зачекати.
У пивних колах давно і малорезультативно точаться суперечки, хто кому що винен з точки зору освіти.
Хто має взяти на себе тягар знань і розподіляти його поміж спраглими? Хто повинен очолити інформаційний рух пивної культури? Отут все складно, бо зазвичай починається пошук крайнього, що тому причина - лінощі, брак часу, FOMO - сказати важко.
Про першу повністю автономну - і побудовану з дерева - пивоварню Австрії я дізналася з фільму BEER!
Коли я з чистої цікавості зазирнула на сайт, подивитися, скільки коштує пляшка згаданого пива спонтанного бродіння, з давніми зерновими, витриманого більше року в 1000-літровій амфорі-квеврі, побачила ціну у 24 євро за півлітрову пляшку, то подумала: "Та ні, проїжджаємо далі". Але не проїхала.
"Я був на всіх місцевих пивоварнях" - як часто випадає нагода таке сказати в рамках подорожі кудись? І не міста, а цілої атономної території з власним самоуправлінням? Але добре, Фарери - це дуже чітерська локація, бо пивоварень там аж дві. На 50 тисяч населення і 80 тисяч овець.
Останнім часом я не натішуся тому, що всяке смачне пиво ллють у банку, і дивуюся стереотипному її сприйняттю: мовляв, банка, це тільки якийсь масмаркет нудний.
Банка - це ідеальний контейнер для пива, захищений від світла, легкий, піддається переробці, а коли йдеться про взяти пива з собою кудись на природу, то це ідеальний варіант. Охолодити в річці чи ручаї буквально 5 хвилин, цінна вага наплічника не страждає, менше шансів побити при падінні, зіжмакати і сховати у бічну кишеню, щоб забрати з собою назад. І-де-аль-но.
Так, є певне невдоволення вмістом ВРА у внутрішньому покритті банки, але ми, здається, чеків касових мацаємо більше, ніж споживаємо його з пивом. Ще не до кінця ясно, що там з нестандартним пивом - супер-міцним чи кисляками кислючними Тому я всіляко підтримую баночні ініціативи по світу, і в Україні зокрема.
Тому геть упередження до банок! А всередині трошки гір, куди дуже файно з банками ходити. До речі, ми завжди ласуємо уже дорогою назад, коли очевидно, що ніяких ризикованих спусків чи підйомів не буде, адже координація рухів у цьому випадку дуже важлива і краще не ризикувати з алкоголем. Або беремо хорошу неалко банку. Так, хороше неалко пиво існує)
Бути піонером якогось руху просто: що б ти не зробив, а будеш першим, першовідкривачем, вигадником, паровозом, двигуном, нуль конкуренції, завжди легко дивувати, бо все вперше.
Бути піонером будь-якого руху важко: всі шишки твої, воза тягнеш сам, про ринок поняття не маєш, не кажучи вже про якийсь досвід, пораду, допомогу, рішення проблеми, все сам, все сам.
Уже кілька років хотілося сісти, окинути оком усі лани широкополі, зібрати докупи пейзаж української пивної сцени, і сформулювати хоча б для себе, що ж заважає буйно квітнуть черемшині.
Мене спитали, чи хочемо ми іспит в Україні. Тобто, не треба кудись їхати, витрачати кошти на житло, тощо, куратор сам до нас приїде. Перед тим, як застрибувати в цей вагон, будь ласка УВАЖНО прочитайте простирадло нижче, щоб потім не було шкода витраченого часу і грошей.
 |
Жоден стиль не має стільки легенд про походження, як ІРА (АйПіЕй), який вважають прапором сучасної пивної революції. Що ж це за звір такий, і звідки він узявся - саме про це ми сьогодні поговоримо.
Окрім писати всяке цікаве по роботі, в бложик, телеграм й інші місця, я інколи залюбки пишу на загал, і сподіваюся робити це максимально зрозуміло (хоча моє покручене відчуття пива інколи хибить і хоче, щоб entry-level знань був якомога якісніший, але при тому важко впихнуть його у коротку форму. Тобто, неможливо впихнути у коротку, але то інше). Зберу тут освітні штуки, які я пишу для Сільпо, можна використовувати як пораду, на що звернути увагу при поході туди по пиво, так і просто інформаційні п'ятихвилинки до кави. Буде оновлюватися в процесі появи нових. Так, це та сама серія #головащоговоритьпропиво, при тому невідомо чия нафарбована голова)
Найкрутіший (кут нахилу) фунікулер світу в село без машин, 16 км вгору і по хребту ногами, тисячі фоточок і шматочок гірського містечка - Schwyz i Stoos. Пірнули в березень, повний кульбаб. Купи бігунів. Без слів, картинки.
Після того як на великодньому тижні весь фб заповнився цими дивними закрученими пасками, я не витримала і пішла шукати що це. Думаю, то було щось трохи інше, бо текстура і вигляд все-таки відрізняється, але я знайшла крафіни.
Інколи на мене находить якийсь морок, пелена падає на очі, і все, сил нема, треба шось робить. Останній тиждень всіляко розважалася їжею, де задіяні маленькі звірятка, себто ферментацією.
Ніколи не робила кімчі, але ж все буває вперше.
Ніколи не робила кімчі, але ж все буває вперше.
Я завжди любила хліб на заквасці. А останнім карантинним часом всі просто увійшли в режим "бог-кухар" і готують все, що тільки можна уявити. Останньою краплею став пивовар, який запостив, що зі своєю дикою культурою він і хліб робить. Ну ок, сказала я і відкрила пляшку пива.
Не дуже у мене сьогодні з генеруванням заголовків, але в рамках збирання всього корисного, що я наробила за останні кілька років, знайшла (дякую, Дмитре) і трохи апдейтнула картки з причинами побічних смакоароматів у пиві, які робила для BeerBox і які добряче мені уклали в голову цю тему, яка потім знадобилася на всяких іспитах.
Про цей фестиваль ми дізналися зовсім випадково, під час попивання пива в одному з кіотских закладів, і подумали, а чого б і ні. І от уже наступного ранку електричечка несе нас (40 хвилин) з Кіото до Осаки.
Коли вся ця фігня мине і люди знову мандруватимуть, і раптом ви там захочете в Штутгарт (і райнейр літатиме), то є непоганий варіант взяти авто і катнути невелике коло Чорним лісом (трохи було отут), побачити вулканічні печери і озера (так, в Німеччині). І три пивоварні, куди без того.
Повний маршрут отут, а всередині багато фоточок.
Повний маршрут отут, а всередині багато фоточок.
Про Порто мене всі лякали - та будеш на одному портвейні побиватися. Та фігня це все, нормально у Порто з пивом, на різних рівнях, на всякий смак. І окремо зверніть увагу на Francesinha - це португальський бутерброд на хлібі з мнясом, мнясом, мнясом з сиром і під сиром. Подається зазвичай у мисці соусу і з картоплею. Вмерти і не жить. Наш квест у пошуку хорошо пива і найкращої франсесиньї був успішним. І вона, як борщ, у кожного своя.
Яскраве сонце загладжує тріщинки на обличчі Порто. Не всі, але.
Кілька корисностей:
- на каву і найкращі сніданки в Порто - до Bird of Passage Coffee i 7g Roasters (це і готель), просто на каву до So Coffee roasters
- на Igreja dos Clérigos лізьте з самого ранку, поки немає натовпу, там дуже обмежений простір, і майте готівку на квиток, терміналу там не знайдено
- не оминіть São Bento Station - один з найкрасивіших вокзалів Європи з усіма цими прекрасними азулєжу
- якщо таки ризикнете у Livraria Lello, то теж ідіть під відкриття, а бажано в дощовий день, інкаше шанси мінімальні (якщо ви не готові стояти годину в черзі)
Але за такої погоди можна безцільно вештатися містом і радіти з того.
За три дощові, туманні, мрячні, повні рідин дні Порто міцно переплівся з фразою decaying decadence. Таке враження, що місто років 50 гуділо, розважалося, пило порт, а час непомітно роз'їдав, надкусював, надколупував все навкруги. Усі дахи порослі мохом і травою настільки, що інколи скидаються на субтропічні джунглі. Усі бетонні та й навіть фарбовані стіни вкриті плямами цих ненависних зелених водоростей або чорної плісняви. Фарба лущиться, поверхні кришаться, каміння вивалюється, кахлі потріскані й оббиті. Такої кількості розвалених і покинутих будинків у центрі міста (і поза ним), і майже скелетів будинків, обгризених вітрами, я не бачила ще ніде. Може, все-таки схопилися, і реставрації багато, але важко сказати, чи вона рухається. На думки про decay ще дуже наводять тисячі напівзогнилих квітів камелії по всіх парках, а на decadence - павичі на вільному вигулі. А за настанням сутінків все це хлюпається в обійми ночі з розмитим фокусом від туманів і дощів.
Портить печінку портом в Порто - стало девізом цієї чотириденної подорожі у Порто. Зізнаюся одразу, про портвейн я не знала практично нічого, крім "кріплене вино, яке довго витримували в бочках на сонці у порту Порто". Ну що ж, на мене чекала захоплива вервечка відкриттів, до якої просто спонукала огидна погода, з дощем і вітром всі три дні (сонце вийшло лише в день відльоту), власне терплячки на прогулянки містом не вистачало, і ноги самі йшли перекочуватися від підвалу порту до підвалу.
Пиволюбам є чим потішити рецептори і печіночку у Кіото. Від брюпабів і симпатичних закладів, до улюбленої Kyoto Brewing Co. Зважайте, що статуc готівка/картка півторарічної давнини, можливо, щось і змінилося. Так само, як і ще одна пивоварня була тільки нанесена на мапи без годин роботи, тепер є варіант зазирнути (Woodmill Brewery Kyoto).
Це моє улюблене фото Кіото, бо в ньому є практично все: затишок, звичайні будинки на тлі, теплий ламповий храм, велосипед, дівчина читає книжку і шось їси. І в цьому все Кіото.
Нозаваонсен - селище на 3000 мешканців, де у 1998 р проходила частина зимових Олімпійських ігор, і де основна активність припадає на зиму, завдяки гірськолижному курорту. Влітку приїздять відволіктися від галасливого міського життя у безліч готелів з гарячими джерелами. Відоме своїм фестивалем (теж зимовим), 300-річним кедром біля основного храмового комплексу, кількістю онсенів, але ми туди поїхали знов по пиво (як неочікувано, еге ж?)
Від Яманоучі до Нозави лише 24 км, але прямого сполучення немає, треба їхати електричкою, автобусом і ще автобусом, тому подорож займе години півтори, і останній варіант повернутися о 18, тому на жаль, багато часу ми не мали, що дуже засмутило, але що поробиш. Нозава дуже, дуже тиха, сонна і красива. Як і в Яманоучі, звук води, що тече, переслідує тебе постійно, заколисує, обіймає, вгамовує, вповільнює.
Біля величезного комунального гарячого джерела (табличка - лише для місцевих) є відкриті для всіх ванни для ніг і спеціальні "колодязі" для варіння яєць, так-так, тих самих онсен-тамаго. Мешканки приносять яйця у сітках, опускають у бетонні відсіки, і поки вони доходять до кондиції, парять ноги у цих ваннах, теревенячи про щоденне. З краєвидом. Поруч невеликий басейн для масажу ніг з нерівною поверхнею дна. Спа as is.
Таких "парилок" для ніг в Нозаві кілька, так само, як просто незліченна кількість публічних купалень, а також приватних у готелях. Йдеш повз, а вони парують (при +27).
І от прямо за однією з публічних бань причаївся Libushi, тапрум пивоварні AJB (Anglo Japanese Brewing Company). З Томом, власником і головним пивоваром, ми домовились, що приїдемо заздалегідь, але чого ми не знали, що розклад на гуглі повідомлє стандартний розклад, а в несезон тапрум працює винятково по вихдних, і Том відкрив заклад лише для нас, і за це йому величезна подяка і любов. Власне, з таким же ентузіазмом і любов'ю він робить свою справу у цьому крихітному містечку, до якого раніше дітатися було дуже складно, аж поки неподалік не проклали гілку шінкансена.
А почалося все - ви не повірите, знову з того, що "нема чого пити". Том Лівсі - британець, якмй всотав мало не шкірою всі ці Бертон-на-Тренті ІРА, світлі елі і так далі, і переїхав з дружиною Еміко в Нозаву, виявив, що пити таки нема чого. Скульптор за освітою і домашній пивовар вирішив, що треба брати все в свої руки. З самого початку він планував варити сезони і всілякі бочкові збочення, але чекати принаймні рік, поки дозріють перші з них, було б нудно, тому на кранах з'яіилися портери й ІРА, а сонна Нозава аж прокинулася від такого шоку, щоб потроху перейти на споживання пива, на яке вони раніше й не кліпнули б. Робота з постійним споживачем (переважно 100% місцевим) - ось основна політика пивоварні, тому розширятися швидко вони не планували. І місцеві сорти вряди0годи потрапляють локальні складники типу рабамбару в сезон, чи цитрусових, що теж цінують. Але на бочкову програму існує підписка з доставкою, тому AJB не є якоюсь перлиною, прихованою глибоко в горах, до якої треба топати ніжками. Але якщо притопати, вражень все одно буде більше. Пивоварня уже широко відома і не лише у вузьких колах, і гості не обмежуються туристами, яки приїхали катнути на лижах чи попаритися в онсенах, а приїхдять спеціально, як ми. На цьому Том не зупиняється і проводить фестиваль бочкового пива (там же, в Нозаві!, чим думаю нормально піднімає туристичний потенціал регіону), варить міжнародні колаби, а цієї суботи святкує шестиріччя, з чим його і привітаємо.
Саме тому, що останній автобус вирушав о 18 з копійками, ми не послухали всі цікавезні історії Тома про його брата - шефа мішленівського ресторану, про те, як він знайомив місцеву публіку з кисляками, і ще багато чого, але довелося повертатися. Тому, якщо ви надумаєте дістатися до Нозави - подбайте про ночівлю.
