Показ дописів із міткою Пекін. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Пекін. Показати всі дописи
Це буде завершальний допис про Пекін, принаймні, про його туристичні принади. Якось склалося, що з усіх відомиххрамів ми дійшли тільки до цього. При тому дорогою до нього подивувалися кількості ароматичних паличок, які цілими снопами продавали навколо, а все тому, що поруч із ним є діючий і значно більше відвідуваний храм (Храм Лами), про який ми не знали (отакий от конфуз). А Храм Конфуція більше схожий на музей, практично порожній, тихий, темний і врівноважений.
Capital Museum(Столичний Музей/Музей столиці/ Капітальний Музей ?) один із найвідвідуваніших, хоча й зовсім "юний" - його побудова почалася і закінчилася на початку 2000х.
Найвища споруда столиці Китаю - 405 м., на висоті 238 м - відкритий оглядовий майданчик, на висоті 225 м - ресторан, що обертається навколо осі вежі.
Адреса: No.11, the Middle of West 3RD Ring Road
Квиток: 70 юанів
Години роботи: 8:30--22:00, (але у несезон до 19:00)
Автобуси: 323, 624, 809, 811, 40, 64, Yuntong102, Yuntong 103, Yuntong 201, Yuntong 108, 374, 394, 944, 836, 631,
Сайт: http://en.ctvt.com.cn/i/about_tv_tower.html
Взагалі, візит на вежу у нас вийшов дуже зіжмаканий. Ми, розбалувані візитами на вежі в Європі, думали, що пересування цілком вільне, розраховували посидіти в кафе то того моменту, як стемніє, і потім вже вийти на майданчик фотографувати. Але ні. Під час візиту у вас буде повний супровід - дівчата у формі піднімають вас спочатку на відкритий майданчик - і ні кроку праворуч-ліворуч. Ще не стемніло і було дуже вітряно, висидіти там ми ніяк не могли, тому поклацали буквально кілька знімків з поганющим світлом у сутінках, і втекли у закритий ресторан.
Як не лишитися голодним у Китаї? Дуже просто: бути уважним і не вірити міфам, серед яких найрозповсюдженіші – про тотальну антисанітарію, повзучих і неїстівних гадів і ненормальні смаки китайців. Так, на ринках вам пропонуватимуть смажених скорпіонів, лялечки шовкопрядів й іншу екзотику, але будьте упевнені, що це все розвага для туристів, і самі китайці такого не їдять.
Після того, як я начиталася книжок про китайську кухню, її історію і розповсюдження по світу, а також те, що практично все, що готується за межами власне Китаю – вся ця купана в олії локшина, жирне м’ясо, щедро пересипані перцем (до повного оніміння смакових рецепторів) страви – не мають жодного стосунку до справжньої китайської кухні, я не могла пройти повз тисячу і одну куховарську школу Пекіна.
Ви не думайте, що як почався Любек, то закінчився Китай. Ні-ні, його ще багато, це у мене руки короткі. Потроху згадуватиму другий най-най пункт подорожі - китайську кухню.
Машинний переклад китайських меню - знаний лол, але я все одно не могла стриматися від дурнуватого гигикання, і привезла ще парочку, побачених на власні очі.
Все почалося з reference braised Ukraine - я навіть не уявляю, що б це могло бути, на вигляд не визначиш, куштувати було стрьомно, а набір китайських ієрогліфів нічого не пояснює
small scum porrige - гм-гм
the Beijing taste paste collapses soon
the gold medal fries small ball with no result - ось вона, їжа 21 століття, без результату - жодних відкладень, жодних калорій
white potato eggplant mud - ага, грязючки не бажаєте?
the incense burns the basin - а ви уявляєте, що воно зробить зі шлунком, якщо навіть мисочку палить?
Фото докази:
Два мої найбільші враження від Китаю – китайська кухня і Великий китайський мур. Ото шо великий, то великий, заперечень нема. Ця фантастична споруда (одне з семи середньовічних див світу – виявляється, цих переліків див віз і візочок, між іншим) не просто велика, вона величезна – завдовжки 8851,8 км, з яких 6259,6 км – власне стіна, 359,7 км – траншеї і 2232, 5 км – природні бар’єри, як то горби і річки. Ви собі таке уявляєте? Я от коли побачила на власні очі, то подумала: «Ото не було чим зайнятися» :)
Літній палац – це не те щоб палац, а величезний парк (2,9 км.кв), три чверті якого займає озеро Кунмін. Озеро, між іншим, рукотворне, а з землі, виритої під час його облаштування, насипали той самий пагорб Довголіття, на якому вервечкою розташувалися храми і павільйони.
Заборонене місто (紫禁城 Пурпурове заборонене місто або Гугун 故宫) - найбільший палацовий комплекс у світі – 720 тис. м. кв на хвилиночку – і головний палацовий комплекс китайських імператорів з XV до початку XX століття.
Без сумніву, найбільш відвідувана і визначна туристична атракція Пекіну, першою з усіх китайських об’єктів занесена до списку всесвітньої спадщини людства ЮНЕСКО (у 1987 р.). Описується одним словом, як і вся наша китайська подорож – масштабно! Друге слово – пишно. Третє – однаково. Боюся, я вас розчарую, але далеко не імператорський палац сподобався мені найбільше. Так, попервах він просто ошелешує розміром, пишністю, вишуканістю візерунків, але всі вони однакові для європейського ока, і досить швидко замилюються. Ми припустилися небезпечної помилки – пройшли палац навпростець, і він встиг нам набриднути, через що ми не пішли вештатися закапелками, не потрапили у музей, не побачили найбільшу колекцію годинників у світі. Але хто ж лікар. Покажемо, що бачили ми.
Починається все це з кас.
Як можна було здогадатися, транспорту у місті, населеному 19,5 мільйонами людей, достатньо.
Перший день на нас всі витріщалися не лише тому, що ми іноземці, а й тому, що ми на всіх пішохідних переходах за звичкою стояли на червоному світлі. Бо на перший погляд рух у Пекіні абсолютно хаотичний і непідвладний принципам ПДР, всі їдуть і йдуть на будь-яке світло, зелене, жовте, червоне, і роблять це на маленьких вуличках і на шестирядних дорогах. Згодом з’ясувалося, що тут діє пріоритет повороту, тому навіть якщо ви йдете на зелений, пильнуйте, чи не завертає хто з крайнього ряду, бо будете неправі саме ви. Не знаю, яка статистика ДТП в самому Пекіні при такому видимому безладі, але інтернети кажуть, що по всьому Китаю цифри дуже високі, і смерть на дорогах називають основною причиною смерті людей у віці від 15 до 45. Але з особисто баченого – ніхто не «лихачить», всі їздять з нормальною швидкістю, пішоходам сигналять і пригальмовують, тобто якось воно все врівноважується. 
Наступне загальне, про яке варто знати – Yikatong – єдина картка громадського транспорту. Вона коштує 20 юанів, в інтернеті пишуть, що її можна потім здавати, але у нас не вийшло – кілька разів віддавали її у віконце, але результату не добилися. Діє в автобусах (міських і міжміських), тролейбусах і метро. Купувати треба по одній на пасажира, користуватися однією на двох, як нашими безконтактними, не вийде. У нас обидві лишилися, тому якшо шо - свистіть.
Найзручніший і найзрозуміліший для іноземного туриста транспорт – метро. На сьогодні підземка – це 15 ліній метро, 190 станцій і загальна довжина 372 кілометри. Перший поїзд вирушає близько 5ї ранку, останній – після 11 вечора. Вартість квитка – 2 юані, незалежно від відстані поїздки і кількості пересадок, вартість однакова, як для стандартних квитків, так і для Yikatong. На вході на кожну станцію відбувається security-check – сумки пропускають крізь рентген, всіх і кожного, без винятків і у час пік. До речі, про час пік – такого натовпу, як у нас, навіть близько немає, у вагонах люди набиваються досить щільно, але все одно їх менше, а таких пробок, як у нас на переходах між станціями, взагалі немає. Переходи дуже довгі і часопоглинальні – вони не сполучають лінії безпосередньо, переходи виходять практично на поверхню (рівень звичайного підземного переходу), треба протопати ще, і вже потім спускаєшся знову на потрібну лінію. Заблукати чи загубитися в Пекінському метро неможливо, воно надзвичайно турист-френдлі: оголошення і написи станцій дублюються англійською, на платформах встановлено мапи з позначеннями, який вихід (А, B, C, D тощо) на яку вулицю виходить, у самих вагонах електронні схеми, на яких зображено всю лінію, відмічено пересадочні станції, а також відстеження, на якому перегоні (між якими станціями) їде поїзд, переходи-табло-стрілочки зрозумілі і зручні. Єдиним непорозумінням може стати кільцева лінія, але і до неї швидко звикаєш. На старих лініях все, як у нас (окрім того, що так не трясе і не гримить), на нових платформу і потяг розділяє прозора стіна з дверима, які відкриваються лише після зупинки потяга – безпека, і все таке. Перед дверима, а на станціях без них – просто через однакові проміжки, на підлозі нанесено розмітку входу-виходу біля якої в чергу (!) стають пасажири. Між вагонами немає дверей, весь поїзд виходить одним дооооовгим вагоном, яким можна пересуватися. Найменший період очікування - 2 хвилини, скільки чекати на наступний потяг сповіщають на інформаційних табло, Щодо квитків. Можна купувати одноразові картки в автоматах або у касах, але не купуйте їх з запасом! Квиток, куплений таким чином, діє лише на всіх зі станції, на який ви його купили. Найзручніший варіант – користуватися Yikatong і поповнювати її на потрібну кількість юанів через касу – мова жестів і купюри відповідного поповненню номіналу рулять. До 10 юанів поповнюється без проблем через касу, на 20, 50 чи 100 юанів – через квиткові термінали.
Отакі мапи і чудові лайтбокси на станціях.
До метро, власне до станції Dongzhimen, «підсмоктується» аеропорт-експрес, який курсує між Пекіном і аеропортом. Вартість квитка – 25 юанів, інтервал – кожні дванадцять хвилин, рух починається о 6 ранку від Dongzhimen, останній поїзд в 23: 10 з Т2 (другий термінал). Маршрут слідування - Dongzhimen, Sanyuanqiao, T3 і T2 і назад. З другого терміналу (в якому сідають і Аеросвіт, і Аерофлот) поїзди починають ходити о 06: 35 від точки B2 (Parking Garage No. 2). Потестувати його ми нагоди не мали, оскільки ні приліт, ні відліт не попав на час роботи експресу.
Таксі у Пекіні водяться у кількостях просто неймовірних і їздять, не побоюся цього слова, косяками. Є таксі реєстровані (однакові, одного кольору, з однаковими наліпками і цінами, таксометрами і чеками за поїздку) і нереєстровані. Основний тариф реєстрованих – 10 юанів перші 3 км (нараховується одразу, як «посадочні») і далі 2 юані/км. Після 15 км тарифікація збільшується на 50%, але лише на після15км-відстань. Нічний тариф (з 11ї вечора і до 5ї ранку) – посадочні 11 юанів і 2,4 юані/км. Якщо хочете користуватися таксі, потрібно мати в обов’язковому порядку візитку готелю (якщо хочете їздити таксі додому) або назви потрібних місць китайською, бо таксисти не говорять практично взагалі. Не ведіться на неавторизоване таксі, навіть якщо вони кажуть, що є таксометр. Нас такий товариш покатав з аеропорту в готель за 277 юанів (таксометр таксометром, але ви і гадки не матимете, який тариф туди закладено), у той же час, коли з готелю в аеропорт ми доїхали за 91 юань. Пересуватися вночі Пекіном (бо метро вже не працює) нам обходилося у 30-40 юанів. Проблема була в тому, що нас таксисти дуже часто не хотіли брати, бо ми жили в хутоні, а заїжджати туди трохи проблематично, але ніякі тицання пальцем у станцію метро на візитці теж не допомагали, мовляв, нас хоча б туди. Інколи брала нас 7-8 машина. Тому, якщо ви збираєтеся пізно гуляти або часто користуватися таксі, селіться на якійсь великій відомій вулиці, буде простіше. Незлим буде мати з собою роздруківки з китайськими назвами туристичних цікавинок, до яких вам хотілося б теж добиратися на таксі, щоб порозумітися з водієм. Але в обов’язковому порядку про всяк випадок майте з собою візитку готелю і роздруковану назву аеропорту (включно з терміналом, з якого летітимете).
Три штуки у випадковому кадрі
Система автобусів і тролейбусів доступна або дуже завбачливим туристам, або тим, хто має постійний вихід в інтернет. Чому. Тому що англомовної мапи автобусно-тролейбусного руху не існує в природі. Взагалі. Так само, як і написів на зупинках. Єдиний варіант користуватися цим видом транспорту – брати ґуґл, і прокладати маршрут від точки до точки. Він з цим порається прекрасно, але для того потрібен онлайн. Тобто, або ретельний прорахунок маршруту в готелі, або смартфон з 3Ж.
Крім того, знайте, що система загальних зупинок не діє в Пекіні. Тобто, скажімо, якщо у нас зупинки – практично для всього транспорту всіх номерів, то там зупинки розкидані і вони у різних містах для різних номерів автобусів-тролейбусів, навіть якщо вони їдуть однією й тою самою вулицею, це теж добряче заплутує. На зупинках – щити з номерами маршрутів і зупинками маршруту (все китайською, без розкладу), асфальт розкреслений на секції, де написано номер маршруту, всі шикуються у чергу і чекають на свій автобус на відповідній ділянці зупинки. Автобуси переважно нові і чисті. Вартість квитка по місту – 1 юань готівкою чи 40 «копійок», якщо оплачувати Yikatong. Вхід – через передні двері, оплата водію або притисканням картки до зчитувача. Не в усіх, але є табло, де пишуть зупинки китайської і англійською, те саме з об’явами. Натовпів не помітили. Сітка маршрутів дуже розгалужена, і якщо мати доступ до google-maps, то пересуватися зручно і досить швидко.
Ну і залізниця. Вокзалів у Пекіні кілька, тому виїзди треба планувати з урахуванням того, куди вам добиратися на початкову точку маршруту. Скажімо, в Бадалін, на Стіну ми вирушали з Північного вокзалу, в Тіаньцьзин – з Південного. Залізничні сполучення з Пекіну є звичайні і швидкісні (в Тіанцьзин і Шанхай). Більш детально про поїзди я розповім в окремих дописах про ці міста, але в цілому: квитки доводиться купувати безпосередньо перед відправленням, на вокзал варто взяти з собою паспорт, і швидкісна залізниця – це круто.
Південний вокзал
Але крім усього вищезазначеного, тисячі китайців користуються велосипедами, мопедами, скутерами, гібридами їх між собою, гібридами з тачками, гібридами з кабінками і т.д. Такої кількості самопальних на вигляд засобів пересування я не бачила ніде. Але прокату велосипедів я ніде не бачила, якщо чесно, хоча, може просто не помітила. Для велосипедистів на дорогах окремі смуги і всякі плюшки. Але їздити з китайським принципом руху все одно лячно. Фотопідбірка згодом
Якщо є якісь питання по транспорту – питайте.
От наскільки у Кореї практично всі авто корейські - гордість, свідомість чи просто підтримка національного автопрому, настільки ж у Китаї авто - спосіб демонстрації статусу, практично всі авто іноземних компаній. Вочевидь, водити китайське авто ну капець як непрестижно. При чому, вочевидь не через якість (у нас он китайців вистачає). А от велосипеди, мопеди, електромобілі (?), найдивовижніші їх гібриди, заводського і кустарного виробництва якщо чесно, вражають фантазію. І їх стільки... Стільки! Оце наприклад, абсолютно нормальна картина.
Якщо вибрати одне-єдине слово, яке описувало б нашу подорож, це буде «масштабно». Ми виявилися абсолютно неготовими до того, що на нас очікувало, в плані розмірів, відстаней, часу на пересування. Мій досвід мандрів – це Європа, компактні «старі міста», де за бажання за 30 хвилин пішки можна дістатися будь-куди. Де на день можна напланувати 10 музеїв, і неспішно гуляти від одного до іншого, нікуди не поспішаючи. Де можна побачити щось цікаве «не за планом» і потім повернутися. Перші кілька днів у Пекіні ми буквально бігали, висолопивши язика, нікуди не встигали, губилися у парках і на станціях метро, а ноги просто відвалювалися, і вся ця метушня аж ніяк не сприяла спокійному отриманню мандро-задоволення. Вже день на 4й починається відчуття комфорту, коли ти більш-менш тверезо оцінюєш відстані, коли вже упізнаєш напрями гілок метро, з заплющеними очима можеш повернутися додому, і більш-менш знаєш, які номери автобусів ходять поблизу. Вже тоді починається такий щирий кайф, з’являється легке відчуття «тутешності». Але на 7й день нам вже тре було летіти додому, тому «добре, але мало». Їхати в Китай треба не менше, ніж на 2 тижні, перші кілька днів щиросердно віддати «адаптації», а потім вкушати всі радощі перебування на цій землі.
Мене завжди вабили далекі краї, екзотичні і геть інакші, але я належу до категорії «паркетних» туристів, хоча й не позбавлених авантюризму. Тобто, я за повну незалежність без зайвої опіки тур-агентств і екскурсоводів, але хочу цивілізованого відпочинку без наметів, комах у ліжку, з музеями, розклад роботи яких є в інтернеті, зручним транспортом, тощо. Тобто Індія по суті мене більше лякає, ніж притягує, вся цивілізована Японія вабить зі страшною силою, а Китай, Малайзія і т.д. – з перемінним успіхом. І от у світлі того, що Японія для нас поки що фінансово непідйомна, родинною радою було вирішено на день народження і річницю весілля податися до Пекіна.