Показ дописів із міткою Угорщина. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Угорщина. Показати всі дописи
Щоб ви не думали, що в Будапешті я винятково бігала, покажу вам оце. Просто дивовижному збігові обставин, а саме погодним умовам, я завдячую тому, що було де відсвяткувати фініш свого першого в житті півмарафону, при чому буквально - фініш і фестиваль розділяло якихось 500 метрів газону. Насправді, шостий уже фестиваль крафтового (на це роблять особливий акцент, куди ж без того, еге ж) почався ще у п'ятницю, і тривав аж до вечора неділі, хоча п'ятничним і суботнім відвідувачам не пощастило - йшов рясний дощ, який подеколи перетворювався на мжичку, але справжнім поціновувачам пива то не стало на заваді. Трохи фото і слів про організацію.
Будапешт
на довгий вікенд – це прекрасний варіант
відпочинку. Маршрут Візейра зазвичай
зовсім не перевантажений, і квитки
дешеві. Жити у квартирі в самісінькому
центрі можна за 30 євро за добу. Бігати
навколо Марґіта. Дивитися на Дунай.
Кататися на велосипеді. Намагатися не
думати про погане.
Дивлюся я на фото і розумію, що раніше мені страшенно подобалися квадрати, а зараз явно тяжію до видовжених прямокутників...
Якщо я скажу, що цього довгого вікенду ми вирвалися до Будапешта по пиво, то ризикую бути закиданою тапками. По пиво? До Угорщини?! Замість токаю й інших вин? Сміховинно! Але яким би нонсенсом це не здавалося, факт лишається фактом.
Ще кілька років тому любителям пива й справді не було чого робити ні в Буді, ні в Пешті. Але «крафтова революція», яка услід за Америкою покотилася Європою, докотилася таки й до Угорщини. Тепер угорці мають більше 20 крафтових броварень, фестиваль крафтового пива (http://www.fozdefeszt.hu), асоціацію крафтових броварень, пивотеки і спеціалізовані паби. Чим і де розважитися у Будапешті? Якщо ви хочете навідати все, то без проїзного не обійтися – ці заклади розкидані по всьому місту.
Крамниці:
Kézműves Csemege (Budapest, Ráday u. 7, http://kezmuves-csemege.hu) – крихітна крамниця угорських спеціалітетів, в основному пива, вина, цукерок, шоколаду, домашніх джемів і мармеладі. Ціновий рівень середній, оскільки розташована вона на відомій вулиці ресторанів, пабів, кнайп і т.д., в наявності термінал і англомовний персонал (і сайт). Можуть порадити, обізнані у представленій продукції. Великий вибір крафтового угорського пива різних стилів.
Крамниці:
Kézműves Csemege (Budapest, Ráday u. 7, http://kezmuves-csemege.hu) – крихітна крамниця угорських спеціалітетів, в основному пива, вина, цукерок, шоколаду, домашніх джемів і мармеладі. Ціновий рівень середній, оскільки розташована вона на відомій вулиці ресторанів, пабів, кнайп і т.д., в наявності термінал і англомовний персонал (і сайт). Можуть порадити, обізнані у представленій продукції. Великий вибір крафтового угорського пива різних стилів.
Сентендре - місто, якому хочеться писати довгі, розлогі листи і відправляти листівки. Воно і саме як з листівки зійшло.
Ранок другого дня прогулянок Будапештом ми почали з підйому на оглядовий панорамний майданчик базиліки Св. Іштвана (Стефана) (1051 Budapest Magyarország, http://www.basilica.hu/), частину підйому подолавши пішки, а частину – схалтурили, поїхали ліфтом.
Насправді, Будапешт хоч і не надто маленький, але дуже компактний в сенсі основних туристичних принад. Якщо вийти зранку, то майже все найцікавіше можна оглянути за день-два. Ми почали з Головного ринку, а там пройшлися мостом Свободи, горою Гелерта, а потім набережною аж до Ланцюгового мосту.
Якщо одним словом описати угорську кухню, то це буде слово – нажориста.
Густа, ситна, поживна і м’ясна, паприка, качине м’ясо і гусяча печінка, багато солодкого, серед якого особливі млинці і торт «Добош» (який ми обов’язково зготуємо), але буде неправдою сказати, що в Будапешті ми відривалися винятково на національній кухні.
Куштували ми страви різних національностей, а пили приблизно з однаковою частотою пиво і вино. З пивом в Угорщині сутужно, як на мене, в закладах воно представлене 2-3 видів, якщо є ще якесь – то закордонне, а от винна карта всюди пристойна, що цілком зрозуміло і спричинено регіональними особливостями. Якщо чесно, плекаючи спогади про Чехію, я сподівалася на приємніші ціни у закладах, які ховаються за назвами etterem (ресторан) і kavezo (кафе).
Харчуватися в Будапешті не надто дешево, в середньому пообідати на двох нам виходило від 250 до 300 грн, залежно від закладу. Розраховуючи на якусь суму, не забувайте, що в рахунок буде внесено 10% за обслуговування, тобто в усіх відвіданих нами місцинах чайові були офіційно закріплені, тому в чеки, наведені нижче, їх теж враховано. Розрахунок частіше лише готівковий, ніж з можливістю використання картки.
Густа, ситна, поживна і м’ясна, паприка, качине м’ясо і гусяча печінка, багато солодкого, серед якого особливі млинці і торт «Добош» (який ми обов’язково зготуємо), але буде неправдою сказати, що в Будапешті ми відривалися винятково на національній кухні.
Куштували ми страви різних національностей, а пили приблизно з однаковою частотою пиво і вино. З пивом в Угорщині сутужно, як на мене, в закладах воно представлене 2-3 видів, якщо є ще якесь – то закордонне, а от винна карта всюди пристойна, що цілком зрозуміло і спричинено регіональними особливостями. Якщо чесно, плекаючи спогади про Чехію, я сподівалася на приємніші ціни у закладах, які ховаються за назвами etterem (ресторан) і kavezo (кафе).
Харчуватися в Будапешті не надто дешево, в середньому пообідати на двох нам виходило від 250 до 300 грн, залежно від закладу. Розраховуючи на якусь суму, не забувайте, що в рахунок буде внесено 10% за обслуговування, тобто в усіх відвіданих нами місцинах чайові були офіційно закріплені, тому в чеки, наведені нижче, їх теж враховано. Розрахунок частіше лише готівковий, ніж з можливістю використання картки.
Коли я написала, що найбільше мене вразив нічний Будапешт, я була не до кінця щирою. Ще ніде я не бачила таких гарних дахів, викладених черепицею не просто в один колір, а візерунками. Це так звана "жолнайська черепиця" Мануфактури Жолнаі.
Либонь, найбільш відомий дах - дах Собору Св.Матіаша.
Це найбільший критий ринок Будапешту, і звання "найбільшого" виправдовує цілком. Практично на початку вельми відомої туристичної вулички Ваці, перед мостом Свободи, триповерховий, під візерунковим дахом жолнайської черепиці, з ажурними сходами і величезними вікнами він сам по собі вже є туристичною атракцією. А всередині...
Як любитель видертися якомога вище, я звісно, не могла обійти стороною височини славного міста. Йдемо зі мною?
Буда - частина міста сама по собі гориста і вся у пагорбах, тому практично з кожної точки можна бачити приблизно однаковий краєвид на набережну Пешта або всюди чудову згори Буду. От як, скажімо, з гори Гелерта
Прямо по курсу - набережна
Проїзд у Будапешті дорогий – єдині квитки на трамваї, автобуси, метро, зубчасту залізницю, приміську електричку в межах Будапешта – одноразовий проїзд коштує 320 форинтів, що на наші гроші близько 13 грн.
Тому не дивно, що жодного місцевого мешканця з квиточком ми не побачили, лише з проїзними. Самі ми користувалися Budapest Card, яка крім знижок на музеї дає право безкоштовного користування всім громадським транспортом, і будьте певні, не пошкодували про це жодного разу, бо економія справді ого. Штраф за безквитковий проїзд – 6000 форинтів (240 грн), якщо платити на місці, якщо по квитанції згодом – 12000. Не знаю, чи це був перед-тиждень свята і боротьби з зайцями, але ми зустріли контролера у трамваї, а у метро на вході на кожну станцію контролери перевіряли наявність квитків щодня. На зупинках трамваїв стоять древні автомати, які продають квитки і приймають у себе лише монетки, каси, де можна купити проїзні чи книжечки по 10 квитків (так дешевше, 2800 форинтів, а не 3200, якщо купувати по одному), ми помітили лише у метро, тому один раз зайцем таки довелося прокататися – від вокзалу до готелю в перший день, бо монеток ми не мали, а картку автомати не беруть.
Тому не дивно, що жодного місцевого мешканця з квиточком ми не побачили, лише з проїзними. Самі ми користувалися Budapest Card, яка крім знижок на музеї дає право безкоштовного користування всім громадським транспортом, і будьте певні, не пошкодували про це жодного разу, бо економія справді ого. Штраф за безквитковий проїзд – 6000 форинтів (240 грн), якщо платити на місці, якщо по квитанції згодом – 12000. Не знаю, чи це був перед-тиждень свята і боротьби з зайцями, але ми зустріли контролера у трамваї, а у метро на вході на кожну станцію контролери перевіряли наявність квитків щодня. На зупинках трамваїв стоять древні автомати, які продають квитки і приймають у себе лише монетки, каси, де можна купити проїзні чи книжечки по 10 квитків (так дешевше, 2800 форинтів, а не 3200, якщо купувати по одному), ми помітили лише у метро, тому один раз зайцем таки довелося прокататися – від вокзалу до готелю в перший день, бо монеток ми не мали, а картку автомати не беруть.
Цього разу головний висновок дороги – в наступну подорож літаком. Бо 16,5 годин територією України і 6 Угорщиною навіть з урахуванням економії кого хочеш доведуть до стану віслючка зі Шреку «Ми вже приїхали? Ми вже приїхали? Ми вже приїхали?» Але для тих, кому як трубадурові «нам любые дороги дороги», подробиці.
Перше враження місто справило не найкраще – багато сміття на під’їзді, багато людей відверто занедбаного вигляду, обшарпані будинки, багато бездомних і багато собак – за відсутності парків і дерев - на будинках і тротуарах патьоки продуктів життєдіяльності. Звісно, центральні вулиці і старе місто вичухані і блискучі, але в цілому Будапешт скидається на братів-близнюків, один з яких – охайний причесаний мазунчик, а інший замурзаний нечупара, і ти бачиш то одного, то іншого. У кожного міста кілька облич, але настільки виразна розбіжність зустрічається мені вперше. Але, звісно, нічний Будапешт вражає. У золотавому сяйві він пливе над Дунаєм, величний і розкішний, тоді з’являються два інших близнюки, однаково прекрасні – один над водою і другий у воді, і в їхні бурштинові очі можна заглядатися годинами, особливо за тихої і теплої погода, яка нам сприяла під час подорожі.
