Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Десь, колись у черговій книжці про мандри і кулінарію я прочитала, що в якомусь з сіл Італії є традиція пригощати біскотті друзів майбутньої нареченої. Тобто, після заручин або на них, наречена всіх друзів пригощає і запрошує розділити радість. Відтоді це знання відклалося десь в далекій шухлядці пам'яті, і от вигулькнуло за нагоди (ні, я не наречена, але привід є:))

Туманні сонячні ранки завжди викликають у мене щемливе відчуття приналежності до маленької таємниці, бо поки що, на кілька годин чи хвилин, ховають прийдешній день молочним серпанком і потроху його прибирають, наче театральну завісу, наче привідкривають шпарину в пригоду, в майбутнє. Яке може бути-яким завгодно. Просто зроби в нього крок.

Сьогодні, знімаючи шкіру з грушок для нового тематично (гірчиця ж) - ностальгічного (Венеція!) експерименту Mostarda di Venezia, я подумала, що найбільше цього року мені хотілося б скинути шкіру і собі. Цю зашкарублу лушпинчасту шкіру, яку довелося відростити, об яку ламали списи новини, події, робота, сіра буденність.

Я довго збиралася щось написати про минулий рік, і це "довго" виявилося фатальним, тому до настання року нового, звісно, нічого не написала, бо порозгубила все, що хотіла впихнути, треба було одразу на одному диханні. Спробую ці думки і слова все-таки зібрати.
Навряд чи я підберу слова, щоб описати, яка я щаслива, що цей жахливий, жахливий рік уже минув. Нарешті минув. Так, це повний і незатьмарений нічим ескапізм, але сподіватися на щось хороше легше, коли маєш хоча б я кусь уявну точку відліку.

Цього року дуже гарні новорічні марки віддрукувала Укрпошта. Ну такі вже гарні, що навіть не сердишся, що вони вдвічі більші за звичайні, а це значить, що клею ти наїсишся вдвічі більше, і клеїти їх на уже підписані листівки треба не вертикально, як слід, а горизонтально, бо інакше марка закриватиме частину адреси.
А ви підписали хоч одну листівку? Підпишіть, хоча б заради того, щоб купити цю гарну марку. А знаєте, скільки задоволення - витягати зі скриньки справжній шматочок гарного паперу зі справжніми словами, написаними справжніми руками? Подаруйте його комусь. Ну, і вкидати листівку в жовту поштову скриньку, яскраву таку чих сірих днів, теж приємно. Чесно-чесно. Вірте мені :)
І для тих, хто як я, чухався/забув/не_мав_часу_і_натхнення/ваш_варіант на різдвяний кекс, днями буде рецепт експрес-варіанта. Чекайте.

Я, наївне чукотське дівчатко, думала, що от, тепер у мене купа часу, буде більше часу на любий бложик і тд, але нііііі, коли у тебе є час, нарешті, поробити стільки-стільки справ, на які завше не вистачало часу через роботу, стільки зустрічей з людьми, яких не бачиш через роботу, і стільки бажання все встигнути і сісти однією дупцею на всі стільці, то нічого не встигаєш знов.
Але за цей час накопичуються нові враження.
Знову нові портрети світу, від яких серце виривається з грудей, щоб пташкою шугонути у небо.
Зовсім інакше почуваєшся, коли бачиш фізичні результати своєї роботи, ось ці слоїчки, які ти перед тим миєш, ошпарюючи руки окропом, не розгинаючи спини перебираєш гірчицю, клеїш наліпки, а потім дивишся, як змінюються вирази обличчя людей, коли вони куштують результати твоєї праці. А ще приємніше, коли ці слоїчки перетворюються на новорічні подарунки для найрідніших і котиків-песиків з притулку.
Світобудова продовжує копати, і це інколи аж смішно, бо виглядає приблизно так "ліниве чудовисько, от я за тебе вже все зробила, тебе самі найшли і припрошують, давай, ворушися".
Частіші зустрічі з друзями, гарною музикою і чудовими місцями - найліпша терапія для порепаного новинами серця, нервів і організму.
Новорічна біганина, нарешті, не викликає нападів паніки, а приносить задоволення.
Мандруйте, зустрічайтеся, слухайте, люди - воно все того варте. Навіть якщо задля цього треба напружитися.
 

Усіх записниколюбів прошу добре подумати, перш ніж починати читати. Інакше готуйте гаманці, я вас попередила :)

Оце я виконала давно дану Надійці обіцянку, і таки добралася до Збаража. 
Ще раз дякую тобі, світла людино і твоїй прекрасній родині за гостинність, все було просто дивовижно. І окрім щирого золота спілкування, як і кожна подорож, ця принесла купу вражень. Якщо коротко, то Збараж це: 
- мальовничі-мальовничі ліси, луки, пагорби 
- маленький Забарзький замок 
- ходити весь день босоніж 
- кришталево чисті і холодні ручаї зі смачнючою водою 
- дивовижний костел 17 сторіччя зі здоровезними підземними ходами, які сполучають його з двома замками, такого розміру, що крім пішоходів там могли вміститися дві брички, запряжені 4ма (!) конями 
- коні на луках! 
- і, останнім номером у списку, але перший за значенням - Гербіш Надія Тарасівна! 

 Тернопіль це: 
- найкращий, найзатишніший, найзеленіший центр українського міста, який я бачила, з озером, чудовою набережною, зеленими пагорбами і газонами, на яких можна сидіти 
- "Старий млин" - тут я захлинаюся слиною і захоплено мовчу 
- вокзал без табло прибуття поїздів - слухайте оголошення, а якщо не розумієте співочої мови - валіть додому, понаїхавші на Євро 2012 і з інших причин (і я не кажу, що це добре) 
- однопід"їздний будинок з табличко "Під"їзд №1", який охороняє сфінксоподібне коте 
- таксі з мрією київських таксистів - таксометром, який рахує не кілометраж, а час 

 Поїзд Івано-Франківськ-Харків це: 
- завіски на вікнах, які один в один - боксерські труси 
- навіжений провідник, який піднимає за 1 годину 15 хвилин до прибуття (це в 5й ранку) А взагалі це була чудова подорож, щиро дякую усім-усім причетним