Я взагалі дивуюся, що цього року пивні, або будь-які книжки були, на відміну від хоч якоїсь уваги до блогу, але будемо без розлогих вступів.
У світі пива існує безліч міфів. Серед них не лише такі, від яких можна жартома страждальницьки позакочувати очі на кшталт порошкового пива чи стимулянта збільшення грудей. І ні, не буває, ні, не ростуть, детальніше отут. Існує й окрема категорія (маркетингових переважно) міфів, повторювана безліччю людей так часто, що цей міф стає чимось на кшталт історичної довідки. Такі є про портер, про ІРА, але, зрештою, їх таки женуть поганою мітлою, але є один міф, живучості якого можна позаздрити.
І це міф про російський імперський стаут.
Насамперед, хочу підкреслити, що моє неприйняття цієї версії і назви не засноване на національному ґрунті. Упевнена, знайдуться люди, які закидатимуть, що як українка, я ненавиджу все російське. Запевняю вас, мій рівень русофобії ніколи не достатній, але те, що імперський стаут ні разу не російський, заявляють навіть росіяни. Не поґребувала і послухала 20-хвилинний подкаст, в якому Юрій Катунін розбирає по кісточках міф про "улюблене пиво російської імператриці”, і в цілому цей міф смішить не лише його. Тому моє бажання, щоб весь світ припинив нарешті називати імперський стаут російським аж ніяк не cancel culture (хоча, окрему порцію задоволення я від цього отримаю). Просто я люблю пиво і ненавиджу, коли люди, як маріонетки, повторюють вигадану кимось колись маячню.
Думаю, це стане хорошою традицією, оглядати цьогорічні надбання, щоправда, це не означає, що всі книжки супернові, деякі доходять до мене з букінистики і вживаними, і це теж прекрасно.
Поїдка на Майорку була одним з найяскравіших вражень останього часу, хоча, якщо відверто, вражень за останні півроку мені люба Світобудова насипала щедро.
Мені дуже пощастило, що у Nolla мене відвели. Бо ні гугл, ні інші корисні пиволюбам джерела інформації про цю місцину не знали нічого. І дуже, дуже даремно.
Минулого тижня мала честь і задоволення приєднатися до суддівської команди фінського конкурсу з пошуку кращого фінського пива Suomen Paras Olut, який проходить одночасно з хельсінським етапом фестивалю Suuret Oluet – Pienet Panimot (SOPP) - Great beers, small breweries. Про нього і про фінське пиво загалом детальніше.
Бути у Кейптауні і не поїхати дивитися пінгвінів, це просто злочин перед собою, якого ми, звісно, уникли. Про те, як взяти авто, писала у попередній серії, а от куди поїхати є два варіанти. Пінгвіни є у Simon's Town, де вони живуть на вільному випасі (і про це є кльовий серіал Penguin Town на Нетфліксі), це напрям на мис Доброї Надії, і якщо ви хочете в один день побачити пінгвінів, мис і три пивоварні, то краще їхати туди. Інше питання, що там немає конкретного місця, де пінгвінів шукати. А от Stony Point Colony, що в Betty Bay, це окремий заповідник, де пінгвіни точно будуть, і дорога туди просто фантастично красива. Але вимагає часу туди і назад, тому в один день ми не встигли всюди. Обирайте як вам зручніше.
В Африці пивний ландшафт такий же строкатий, як і сама країна. І розділити його можна на три великі зони: мас-маркет лагер, традиційне домашнє і нова крафтова хвиля (комерційна і домашня).
Про традиційне пиво Африки, яке переважно варять з локальних зернових, часто з сорго і проса, назви та техніку приготування можна тут, і, як нам розповів один пивовар, насправді такого домашнього пива, яке варять поза великими містами, значно, значно більше, ніж комерційного. (Тут мала б бути історія, про те, як він з друзями, ще за студентства поїхали тусити, звісно, випили у п'ятницю все, що було запасено на вікенд, але знайшли 20-літрове відро домашнього сорго-пива, але не буде).
Хай у містах про таке пиво забувають, але воно живіше живих поза їх межами. І є пивовари, які намагаються поєднати минувщину і сучасність.
І у перший же вільний від суддівства день я пірнула в традицію з головою, себто, у пінту умкомботі і допила її.
Пиво в Африці є. І власне, Південна Африка має найбільш яскраву пивну сцену на континенті. Там є не лише пиво, а й мерч, друковане періодичне видання, книжки, навіть серіал і документальна стрічка, контрактна компанія з розливу в банку, великий конкурс, свої хмелеві програми. Був контракний хаб для пивоварів, який не пережив ковід (та й багато пивоварень його не пережили).
А почалося все у 2007 - саме тоді з'явилася перша крафтова пивоварня, Jack Black’s, яка досі працює, а за нею з 2010 з'явилися ще кілька уже практично динозаврів на кшталт Darling Brew (сьогодні перша карбоно-нейтральна пивоварня Африки, до речі), CBC чи Woodstock brewery i рушій крафтового руху свого часу Devil's Peak. А за ними - сотні маленьких.
Продовження перекладу пивних статей з колекції проекту "Ковчег смаку". Цього разу Європа.
