Показ дописів із міткою wanderlust. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою wanderlust. Показати всі дописи
Мені дуже пощастило, що у Nolla мене відвели. Бо ні гугл, ні інші корисні пиволюбам джерела інформації про цю місцину не знали нічого. І дуже, дуже даремно.
Подорож до Кейптауна не буде повною, якщо ви не підніметеся на Столову Гору. Краєвиди фантастичні, але сама місцина унікальна. Обережно, кіло фото далі.
Бути у Кейптауні і не поїхати дивитися пінгвінів, це просто злочин перед собою, якого ми, звісно, уникли. Про те, як взяти авто, писала у попередній серії, а от куди поїхати є два варіанти. Пінгвіни є у Simon's Town, де вони живуть на вільному випасі (і про це є кльовий серіал Penguin Town на Нетфліксі), це напрям на мис Доброї Надії, і якщо ви хочете в один день побачити пінгвінів, мис і три пивоварні, то краще їхати туди. Інше питання, що там немає конкретного місця, де пінгвінів шукати. А от Stony Point Colony, що в Betty Bay, це окремий заповідник, де пінгвіни точно будуть, і дорога туди просто фантастично красива. Але вимагає часу туди і назад, тому в один день ми не встигли всюди. Обирайте як вам зручніше.
Загальне враження від Кейптауна - місто контрастів країни контрастів.
В Африці пивний ландшафт такий же строкатий, як і сама країна. І розділити його можна на три великі зони: мас-маркет лагер, традиційне домашнє і нова крафтова хвиля (комерційна і домашня).
Про традиційне пиво Африки, яке переважно варять з локальних зернових, часто з сорго і проса, назви та техніку приготування можна тут, і, як нам розповів один пивовар, насправді такого домашнього пива, яке варять поза великими містами, значно, значно більше, ніж комерційного. (Тут мала б бути історія, про те, як він з друзями, ще за студентства поїхали тусити, звісно, випили у п'ятницю все, що було запасено на вікенд, але знайшли 20-літрове відро домашнього сорго-пива, але не буде).
Хай у містах про таке пиво забувають, але воно живіше живих поза їх межами. І є пивовари, які намагаються поєднати минувщину і сучасність.
І у перший же вільний від суддівства день я пірнула в традицію з головою, себто, у пінту умкомботі і допила її.
Пиво в Африці є. І власне, Південна Африка має найбільш яскраву пивну сцену на континенті. Там є не лише пиво, а й мерч, друковане періодичне видання, книжки, навіть серіал і документальна стрічка, контрактна компанія з розливу в банку, великий конкурс, свої хмелеві програми. Був контракний хаб для пивоварів, який не пережив ковід (та й багато пивоварень його не пережили).
А почалося все у 2007 - саме тоді з'явилася перша крафтова пивоварня, Jack Black’s, яка досі працює, а за нею з 2010 з'явилися ще кілька уже практично динозаврів на кшталт Darling Brew (сьогодні перша карбоно-нейтральна пивоварня Африки, до речі), CBC чи Woodstock brewery i рушій крафтового руху свого часу Devil's Peak. А за ними - сотні маленьких.
Скоро улюблений жовтий дощовичок знову полетить мандрувати, і неабикуди, а на новий континент.
Буду відверта: я не фанат тропічних островів і морського відпочинку в цілому. Моє шило не не може нормально функціонувати, коли його змушують лежати на пляжу.
Але коли шило уже стогне на дивані, wanderlust проїла дірку в голові, а варіантів доступних напрямків (яких не так уже й багато), то розглядаються всі варіанти. Отже, якщо ви збираєтеся найближчим часом до Домінікани (куди мешканцям України можна) і любите пиво, вам сюди.
Що треба знати при плануванні подорожі в цілому.
1. З лютого для проходження кордону вам обов’язково потрібно заповнити он-лайн форму, яка є одночасно і заявою про стан здоров’я, і трекінгом, і декларацією. Про всі комендантські години, роботу транспорту, цю туристичну форму і все важливе можна і треба почитати отут. Якщо ви прилітаєте після початку комендантської години, обов’язково майте з собою посадковий, нас дорогою з аеропорту у квартиру в Санто-Домінго поліція зупинила двічі, англійською не говорить ніхто, показуйте квиток.
2. Якщо ви їдете на самоорганізований відпочинок, а не в готель, де вам все порішають, обов’язково плануйте все заздалегідь. Все може змінитися в останню мить, місць на екскурсії може не бути, а країна досить велика, і з не дуже зручним дорожнім сполученням.
Тому, наприклад, якщо ви хочете потрапити на какао (планували сюди) і кавові плантації, туди краще їхати з Санто-Домінго, до того, як ви переїдете до океану в район Пунта-Кани, скажімо.
З району Пунта-Кани (ми жили в Уверо Альто) можна поїхати подивитися на виробництво сигар (єдине, на що ми потрапили, бо решта розваг була скасована через посилення комендантської години і протиковідних заходів в цілому, бронювали тут), на ром до Барсело (планують відкритися з лютого, домовтеся про візит тут), фантастично красиві підземні печери Ceva de las Maravillas, усе це залежить від ваших особистих уподобань і планів. Пильнуйте парки, наприклад вхід у Cotubanamá National Park з боку Бока де Юми обійшовся нам у 150 песо з носа, а за Indigenous Eyes Ecological Reserve з заїздом через приватну територію якогось резорту, хотіли 50 доларів з особи. Перевіряйте все наперед, щоб не кататися даремно.
Одразу скажу, що на Саону ми не поїхали, нас серйозно відвернули коментарі про те, що маршрут групи однаковий, всіх будуть години дві збирати, і половину часу будуть намагатися щось продати під галасливу музику 90х. На громадському пляжі в Баяхібе до речі, все виглядає теж дуже нічого, отак наприклад.
3. Пересування. Бронюйте авто заздалегідь теж, і сподівайтеся, що ваше бронювання знайдуть (наше, через посередників, не знайшли, тому мабуть краще у прокату бронювати). Обов’язково візьміть USB-шнурок, яким до авто можна під’єднати гугл-навігатор з телефону, інакше будете без наві. Перед тим, як виїздити на автостради національного значення, наміняйте місцевих грошей (у банку для цього знадобиться паспорт), наприклад з Санто-Домінго до Пунта-Кани буде 4 збори загальною сумою 320 песо. Якийсь рейтинг назвав домініканське водіння найбільш небезпечним у світі, водять і правда, страшно у містах, але українського водія таким не налякаєш. Ба навіть більше, ніхто не ганяє на трасах, принаймні за всі дні катання машиною ми не бачили нікого з важкою правою ногою.
_________________________________
Отже, наш план був простим, але амбітним: приліт в Санто-Домінго, прокатне авто, два дні в столиці: поїздка на какао-плантацію і дослідження місцевої кавової і пивної культури. Потім переїзд на п’ять днів в Уверо Альто, а там океан і виїзди на ром, сигари, національні парки і якийсь пляж з картинками з реклами Баунті.
Нам реально пощастило і ми знайшли розкішне мешкання з власним пляжем поза готелями і взагалі майже без людей.
Все це було заплановано в листопаді, а з 1го січня у країні закрилося майже все. Гуляти з 5ї ранку до 5ї вечора в будні, а по вихідних з 5 до 12ї ранку. Так, до опівдня. А далі комендантська година.
І тут починається пиво.
З урахуванням того, що всю неділю ми планували присвятити місцевим закладам, то просто відмітили їх на гугломапах (все, що знайшли, а скажу вам, там далеко не все). Але перспектива просидіти весь день у квартирі змусила шукати варіанти доставки.
Що з’ясувалося: крафт у Домінікані є, але він переважно активний в інстаграмі. Якщо у вас профілю там немає, просіть, щоб вам витягли звідти контакти і телефони - вся країна сидить в WhatsUp. Зважаючи на нинішній статус і потенційні наслідки, я дуже рекомендую зв’язатися з усіма закладами заздалегідь і дізнатися, чи вони працюють, один з відмічених закладів, Cervezologia (брюпаб, крамниця для домашніх пивоварів, ботлшоп і освітній центр) на жаль, ковідку не пережив.
Врятували нашу неділю Chato’s Beer (фб, WhatsUp 829-6104666). Ці прекрасні люди не лише привезли нам пива, холодного, впритик до комендантської години, тому ми ще встигли зранку погуляти, вони доставляють смаковинні такос (одразу згадала нетфліксовий серіал Taco Chronicles, тут тобі і аль пастор, і кочініта), і розрахуватися можна було доларами, бо які тобі банки у вихідний. Стильове різноманіття дуже порадувало, тут тобі й ІРА, і стаути (у бочці і білий), і фруктові витребеньки. Середня вартість пляшки - 140 песо. У нормальний час у них мобільний тапрум, але, але… Не проходьте мимо. Сповнена вдячності їм, правда.
У понеділок, коли можна було нарешті вийти з хати, ми перевірили Cervezologia (яка виявилася закритою) і La Cacata Brewing Company (сайт, WhatsUp 829-9758881), про яку буде більше.
Пивоварня от щойно відсвяткувала рік роботи, і випустила з цього приводу лімітоване пиво: витриманий у бочці шотландський ель, який і прикрашає перше фото цього допису. У тапрумі можна перекусити дрібним на кшталт начос, а також прямо на місці готують смачну піцу. Пиво надзвичайно чисте і приємне, основний ухил у бік легкого - сешн ІРА, кельш, фруктова пшеничка з тропічними фруктами, що логічно, бо коли на вулиці +28, хочеться чогось свіжого. Тим не менш, балтійський портер на 10% у них теж є. Можна випити на місці, а можна все взяти з собою в банках або в літровому кроулері. Півлітра з собою - 195 песо. А, якщо вам цікаво, "ла каката" - це місцева назва локального тарантула.
Окрема подяка Алексу, засновнику пивоварні, що повністю прокурував наше прибуття і відвідини, а також трошки просвітив мене, що відбувається на крафтовій сцені сьогодні. Уявіть собі, що почалося все десь посередині 2000, і хоча одностайності чи специфічних референсів немає, але сходяться, що першим ім'ям крафту стало Charlie Horse. Однак, за відсутності державного сприяння, податкових пільг і через місцеву специфіку загалом, на сьогодні існує лише 19 ліцензованих пивоварень, 15 з яких можна віднести до крафтових. Бурхливого росту не сталося. Але навіть зараз йдуть активні дискусії з політичними силами про введення більш лояльних до крафту законодавчих норм і полегшення умов роботи подібного бізнесу.
Звісно, коли у тебе під ногами у місті манго валяються, фішкою місцевого пива буде додавання тропічних фруктів, щолокальніше, то краще. Наприклад, чінола і гуавабері у La Cacata (п’єш пиво і гуглиш, що воно - задоволення і освіта, що може бути краще), або манго і кокос у Chatos. Потроху просувається тренд витримки пива у бочках (прим. ще б пак, коли у тебе щонайменще два величезних виробники рому під боком!) Те, що крафтові сміливці не гребують експериментами, видно з пива - огірково-м’ятне, білий стаут, тут не пасуть задніх.
Ковід змусив місцеві пивоварні звернути більше уваги на доставку і дистрибуцію, що, в цілому, незле для споживача, хоча втрати від часу, коли заклади були змушені зачинитися, величезні, і невідомо, хто переживе пандемію, а хто ні.
Якщо казати про всю країну, Алекс радить не оминути увагою на Gallo Pelon Brewing і Cibao Brewing у Сантьяго, а з місцевих - Chato, Proost, Caco e' Vaca
____________________________________
Коли ми планували свій маршрут, також відмітили собі наступні локації, але не добралися до них через графік роботи: Mr. Bier's Taproom (мультитап, має і своє пиво), Bräu Bottle and Keg Shop (крамниця, переважно з імпортом), мережа супермаркетів Hola! подеколи має щось з локальних мікро, але вгадати де саме, неможливо, тому просто мали на увазі. Не про пиво, але Casa Barista & Co. - для любителів кави третьої хвилі, тут її і смажать, і сніданки готують, перевірили, все ок, і кава хороша, прихопили з собою кілька пачок місцевої. В районі Пунта-Кани є Walden Brewery (на мапі позначено брюпаб, але насправді це локація серед складів, і ми не змогли зустрітися з пивоваром, бо він пішов на самоізоляцію з ковідкою) і Cerveceria Punta Cana, яка варить одне пиво, яке можна купити в будь-якому супермаркеті, але воно ближче до масмаркету, ніж до крафту. Beerhouse у Баваро не подавав ознак життя.
Десь якось так. Якщо будуть питання - питайте.
“Any farm should have a house, barn or other building adorned with a weathercock. We love farmhouse tradition, we have a brewery and own at least a weathercock, so hopefully someday comes the farm..." - says Sam, one of the founders of the Blackwell Brewery. Indeed, nobody knows what the future holds for Aeschlimann brothers, but the labels of core range are embellished with a small black rooster, and it seems that the wind is favorable.
А де 3, спитаєте ви? Про третій день трошки згодом, але він весь був у Торсхавні, переважно через те, що ми бігали з місцевим клубом Mikkeller Beer Running Club, а потім, у рідкісні проміжки, коли дощ припиняв бути горизонтальним, тусили по столиці островів.
Тому зараз буде про день четвертий з маршрутом Saksun - Gásadalur - Sørvágsvatn.
Взагалі, на цей день у нас був зовсім інший план:
- забукати вертольот на Мікінес і прихати автом в аеропорт, запаркуватися, вилетіти звідти https://www.atlanticairways.com/en/helicopter
- потусити Мікінесом, подивитися на тупиків, сфоткати найканонічнішу картинку з маяком
- повернутися поромом https://mykines.fo
Тусити далі. Але через те, що ми не зрозуміли, що календар на пором треба перекидати на наступний місяць, і він не світить на розкладці поточного місяця дати наступного, навіть якщо вони потрапляють у тиждень, ми не змогли забукати пором назад. А він один на добу.
Тому головна порада - бронюйте пором мінімум за місяць. Але це не дасть гарантії, що ви кудись попливете/полетите, бо а)погода, яку треба перевіряти день в день б)квитки на гелікоптер відкриваються на продаж не раніше ніж за тиждень. Зверніть увагу, що крім оплати за пором є ще оплата за вхід на заповідну територію острова, яку треба здійсніти до приїзду. Так, ніхто не казав, що буде легко.
Тому у нас була зовсім інша програма.
Фарери, край тисячі водоспадів, островів і тупиків (пташок, якшо шо), завжди вабив мене, але навіть коли в Україну зайшов Візейр, трьома перекладними з Києва до овечих островів добратися коштувало зонайменше 800 євро з урахуванням нічних стоповерів на бюджетних авіалініях. Тому на зустріч з мрією довелося зачекати.
Останнім часом я не натішуся тому, що всяке смачне пиво ллють у банку, і дивуюся стереотипному її сприйняттю: мовляв, банка, це тільки якийсь масмаркет нудний.
Банка - це ідеальний контейнер для пива, захищений від світла, легкий, піддається переробці, а коли йдеться про взяти пива з собою кудись на природу, то це ідеальний варіант. Охолодити в річці чи ручаї буквально 5 хвилин, цінна вага наплічника не страждає, менше шансів побити при падінні, зіжмакати і сховати у бічну кишеню, щоб забрати з собою назад. І-де-аль-но.
Так, є певне невдоволення вмістом ВРА у внутрішньому покритті банки, але ми, здається, чеків касових мацаємо більше, ніж споживаємо його з пивом. Ще не до кінця ясно, що там з нестандартним пивом - супер-міцним чи кисляками кислючними Тому я всіляко підтримую баночні ініціативи по світу, і в Україні зокрема.
Тому геть упередження до банок! А всередині трошки гір, куди дуже файно з банками ходити. До речі, ми завжди ласуємо уже дорогою назад, коли очевидно, що ніяких ризикованих спусків чи підйомів не буде, адже координація рухів у цьому випадку дуже важлива і краще не ризикувати з алкоголем. Або беремо хорошу неалко банку. Так, хороше неалко пиво існує)
Про Порто мене всі лякали - та будеш на одному портвейні побиватися. Та фігня це все, нормально у Порто з пивом, на різних рівнях, на всякий смак. І окремо зверніть увагу на Francesinha - це португальський бутерброд на хлібі з мнясом, мнясом, мнясом з сиром і під сиром. Подається зазвичай у мисці соусу і з картоплею. Вмерти і не жить. Наш квест у пошуку хорошо пива і найкращої франсесиньї був успішним. І вона, як борщ, у кожного своя.
Яскраве сонце загладжує тріщинки на обличчі Порто. Не всі, але.
Кілька корисностей:
- на каву і найкращі сніданки в Порто - до Bird of Passage Coffee i 7g Roasters (це і готель), просто на каву до So Coffee roasters
- на Igreja dos Clérigos лізьте з самого ранку, поки немає натовпу, там дуже обмежений простір, і майте готівку на квиток, терміналу там не знайдено
- не оминіть São Bento Station - один з найкрасивіших вокзалів Європи з усіма цими прекрасними азулєжу
- якщо таки ризикнете у Livraria Lello, то теж ідіть під відкриття, а бажано в дощовий день, інкаше шанси мінімальні (якщо ви не готові стояти годину в черзі)
Але за такої погоди можна безцільно вештатися містом і радіти з того.
Це моє улюблене фото Кіото, бо в ньому є практично все: затишок, звичайні будинки на тлі, теплий ламповий храм, велосипед, дівчина читає книжку і шось їси. І в цьому все Кіото.
Let’s be honest here, do you expect a lot of beer entertainment in Switzerland? No? Me neither. But we are all wrong, because good Swiss people know how to enjoy life.
Grill parties! It’s something quintessentially Swiss, believe me. Every single household seems to have a grill standing on the balcony, terrace or lawn and if you don’t own one, there’s plenty of meetings organized by neighbors, local farms, museums and (just imagine that!) green houses filled to their glass brims with exotic cacti and succulents. They provide grill and gas, you bring food. And beer, obviously.
Züri Fäsch, huge festival attended by 2 million people (Zurich population is just 400 thousand people, mind you) submerges the city into celebratory mood for 72 straight hours of music, performances, dance, street food, fireworks. And beer.
But Swiss have another hidden gem, as unexpected as it’s logical in a country boasting one of the most breathtaking landscapes, lush natural parks, crystal clear ice-cold rivers and springs, snow-capped mountains, rolling hills of vineyards and fields, castles and idyllic villages, all of those reachable by one-hour train ride max. Bierwanderung is the name. It’s an obvious linguistic love child of “beer” and “wander”, and it means just that: to wander and to have beer. And boy they do have a lot of places to go wander to and beer to enjoy. There are more than 1000 breweries operating in Switzerland now, from the tiniest one-person operation to big regional ones. This makes this small country with it’s 8,4 ml population to have an average 1 brewery per 8000 people. Which is the highest density of breweries in the world. Surprised, no? Have you heard somebody talking about this? It almost looks like Swiss quietly keep this knowledge to themselves like a secret treasure.
So back to Bierwanderung. You basically have three options to quench your thirst.
If you are on a budget or prefer enjoying nature on your own, get one of the guide-books (yes, they have books published on beer wandering, those sly Swiss!), choose the route, don a pair of comfortable shoes and depart for an adventure infused with fresh air and beer.
If you more into organized fun with lots of socializing, search Facebook for Bierwanderung. Guaranteed you’ll end up with at least five events in nearest few months. Typically you get a ticket beforehand – be fast, they tend to fly – which has all perks listed. Sometimes included are some full pours of 330 ml, sometimes it’s taster-size pours, but more of them. Some organizers throw a snack into package, and if they work in tow with local tourism authorities, which is often the case, even a cable car or funicular ride to the mountain peak is covered. In the end of the route you can expect music, a tent with more beer and a bunch of happy people. Indeed what to be unhappy about in a setting like this? What excites me about this besides the opportunity to enjoy beautiful vistas and get to know local beer scene is the way of how mutual support works: local agencies promote local businesses and outdoorsy attitude (and earn money), local breweries get bigger coverage because people come for events like this from other regions and sell a bit more beer (and get paid too), local tourist board helps with transport or logistics and get more tourists. They all work together making people happy. And afterwards there’s taxes paid to support local growth.
Sometimes breweries organize their own event without the help of agencies, securing more convenient dates and rates for themselves and visitors as well. There’s no need to buy a ticket, it’s an open event, so you can join anytime any check-point and pay only for what you drink – and this is the third way to experience Bierwanderung.
So one beautiful sunny Saturday (we knew the event was coming) we packed few sandwiches, a bottle of water and departed for Craft beer trail 2019. Ahoi Bier, The Darkwolf Brewery and Old Hill Brewery were waiting for us. As well as beer yoga, new beers brewed just for event and excitement of new adventure. After 15 kilometers of beautiful landscapes along the river and up the hills and through the forest with 3 breweries and 2 pop-ups along the way and 14 beers later we finished at the train station on the way home. Pleasant tiredness, sunburnt noses and kaleidoscope of impressions and memories were our spoils of the day. Like drinking beer in the backyard of the brewery which is accidentally (or not) the head brewer's home backyard, or meeting people with whom you have unexpected friends in common, or climbing up the panorama-view tower in the forest, or sharing a beer with a group of horse riders having no idea about what a car with beer is doing in the forest, but welcoming a serendipitous refreshment...
All that said, please exercise moderation and self-control. As much as beautiful mountains can be treacherous sometimes. But no worries, most of the trails allow for a leisurely stroll helping you to burn just enough calories to free space for one more glass. So next time you are in Switzerland check the Bierwanderung out and feel the groove of uniting with nature in style we all here deem appropriate.
Check for next events on facebook looking up "bierwanderung" or here https://bier.swiss/aktuell/veranstaltungen/
Не минуло й півроку, називається. Минуло. І будь-яка спроба сісти і писати, обробляти фото викликає непереборне бажання купити квиток і знову полетіти. Ця подорож вразила не менше ісландської, перевернула все догори дригом, і найчастіше в голові думка від перегляду фото - я що, справді там була?
Токіо, галасливий, оглушливий, швидкий, і одночасно одноповерховий, з цикадами і товстелезними кабелями (Лейн, Лейн) тиждень окунав нас в контрасти, але ми навіть не уявляли, наскільки разючим буде контраст в Яманоучі (Yamanouchi).
Токіо, галасливий, оглушливий, швидкий, і одночасно одноповерховий, з цикадами і товстелезними кабелями (Лейн, Лейн) тиждень окунав нас в контрасти, але ми навіть не уявляли, наскільки разючим буде контраст в Яманоучі (Yamanouchi).
Всюди є місця, які "трошки для себе тримаємо", про які тобі розповідають лише по секрету. Бо ти викликаєш довіру. Ну або дуже сподобався. Або ще з якоїсь причини, і коли ти кажеш, що уже там був, то чути схвальне "ооооо", і ти вже свій. Якісь приховані локації для мандрівників, ресторани для фуді, заклади для пивоманів. Про Beach Muffin (8 Chome-3-22 Sakurayama, Zushi) мені розповідали "інсайдери" токійської пивної сцени, але я натрапила на нього випадково, через пошуки пивоварні Yorocco, а Мафін - майже їх фірмовий тапрум, не належить, але розливає. Лоуренс, власник закладу, літній веселий американець, що багато років уже живе в Японії і знається на місцевому пиві, фантастично цікавий співрозмовник. Все закінчилося тим, що ми планували заїхати у Мафін, а потім в GOLD'N BUB у Чігасакі, але простирчали майже весь день в Мафіні, перепробували все пиво на кранах, погортали кілька пивних локальних довідників і BJCP японською (тоді я остаточно упевнилася, що маю перекласти його українською), обмінялися пивом, обійнялися і пообіцяли приїхати ще. Японські пивовари і власники закладів всі знають про Мафін і кажуть, що там часово-просторова діра, але їздять туди саме за цим - розслабитися і неспішно видихати після гамору столиці. Таке собі місце для своїх. Насправді це навіть не бар, а кафе з кавою, сендвічами і тортами. І смачнючим какао. І в старому будинку, що належав колись родині торговців і був складом-офісом, а тепер належить родині Лоуренса і там смачно і затишно, з великими вікнами, що виходять на тепличку.
До речі, Yorocco спеціалізується на сезонах, і вони дуже і дуже файні, як побачите де - беріть, не шкодуйте. Ми хотіли ще й з пивоваром потеревенити, але вони щось варили і були зайняті, то вирішили не відволікати.
Добратися до Дзусі зручно через Йокогаму - сходити там в музей Рамену, а потім уже на пиво.
Всі порядні біргіки уже спланували першу половину року пофестивально, я точно знаю, що дехто вже сидить на квитках, а комусь їх навіть не вистачило - європейська хвиля, на відміну від американської і не думає вгавати. Квитки на фестиваль Pohjala в травні розійшлися за 3 години. Половина сесій на МВСС закінчилася в день продажів, зараз доступні лише одна сесія і дорожезні квитки на всі дні. Не кажучи про те, що на Cantillion Quintessencе минулого року квитки розібрали за 40 хвилин.
