Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Я збрешу, якщо скажу, що у Японії у нас була культурна програма. Не було там ніякої культурної програми, бо уже давно всі наші подорожі обертаються навколи "багато ходти пішки, багато їсти, багато пити". Звісно, що Японія не стала винятком, але ще більше тому, що ми великі шанувальники східної їжі в цілому і рамена зокрема.

Що таке рамен? Власне, це бульйон, локшина і начинки. Звісно, що неабиякий бульйон, неабияка локшина, але в цілому - це як борщ. У кожного свій локальний, регіональний і особистий рецепт. Раменних в Японії багато від слова дуже. В особливо популярні черга не закінчується ніколи. Цінник варіюється так само, як і рецептура. І якби я ще не хотіла обов'язково піти на темпуру, кушіаге, собу, унагі й решту, я б щодня їла рамен. І не набридло б. Я очікувала, що він буде різний, але настільки? Тепер я розумію, як можна влаштовувати ramen crawl - так, і так буває, бо є легкі рамени, яких можна цілком з'їсти і три з невеликими перервами. Про що шкодую - не знайшли жодної тру-вуличної ятки, які показують інколи в кіно і анімешечках, пересувних.

Ми заздалегідь пошукали якісь цікаві рекомендовані локації і повідмічали їх на мапі в тих районах, в яких планували гуляти (як ми зазвийча робимо з каво-палярніями і пивоварнями), один з дуже хороших списків оцей. Окреме задоволення з-за стійки спостерігати за злагодженою роботою команди/кухаря. Швидкість видачі рамену не перевищує 7 хвилин (я засікала) навіть при повній посадці.

У Токіо найбільше враження склав, безумовно, Nagi (1 Chome-1-10 Kabukichō, Shinjuku-ku). Черга ніколи не зникає, хоча працює ця раменна майже цілодобово. На стіні біля дверей висить інструкція: на стіни не спиратися, оберіть рамен одразу ось меню, по сходинках піднімайтеся лише коли вас покличуть, оплатіть квиток на рамен в автоматі, чекайте їжу, їжте і не затримуйте чергу (в принципі, це базові правила поведінки в будь-якому закладі з раменом, вони не пристосовані під посидіти і подумати про вічне, це - про поїсти і щасливим викотитися далі). А ще рамен треба "слурпати" - голосно і зі смаков втягувати в себе локшину, що шокує європейців і вони випадають в осад. Рамен може бути з різною локшиною (тонкою, товстою, кучерявою і тд), з різною інтенсивністю бульйону, з різними додатками, інколи допомагають картинки, але не соромтеся попросити по допомогу тих, хто стоїть у черзі поруч.
 Сходинки, автомат, три місця праворуч і ще 6 ліворуч. І все. І божествений рамен, особливість якого саме тут полягає у бульйоні з використанням дрібних сушених сардин. Нажористий. Інтенсивний. Величезна порція. За вуха не відтягнути. Фантастика. 1200-1400 єн. (Перше фото допису)


Інший, не менш вражаючий досвід, повністю протилежний Нагі, ми отримали в
AFURI Ebisu (Shibuya-ku, Ebisu, 1 Chome−1−７ 117ビル1F). Їх рамен з юзу просто неймовірно легкий, але настільки насичений смаком, з тонкою локшиною, підгрильованою свининою, що можна легко замовити другий, але не кваптеся, він прекрасно всідається у шлунку і ти не почуваєшся колобком і не в стані нічого їсти мінімум 8 годин, як після Нагі. Але цитрус у рамені просто розкриває очі на все, що їлося раніше. Взагалі, юзу і саншьо мої гастрономічні відкриття цієї подорожі. Ціна, здається 1100 єн


У японців навіть є музей рамена. Знаходиться він у Йокогамі і крім того, що це був один з перших музеїв, присвячених моно-їжі, він ще й підземний. Три поверхи про рамен - історія, особливості, регіональні пришпили (але все японською, на жаль) і два поверхи раменних, які спеціалізуються на певних регіональних рецептах. Раменні періодично змінюються, є певна ротація, і є навіть кілька гістьових з інших країн світу. При чому це найпрактичніший музей світу: в ньому є річний абонемент, і через 15 хвилин після відкриття (а ми приїхали під відкритя) сісти уже не було де, бо всі приходять туди обідати. Найдовша черга, як не дивно, була в іноземне відділення. Яке ж було наше здивування, коли ми виявили, що це - Muku, в який ми випадково попали у Франкуфурті. Щоправда, мушу зізнатися, музейний рамен був смачним (взяла версію з якимись особливими водоростями Rishiri Ramen Miraku), але найменш яскравим з усього, що ми їли. Сайт, до речі, хороший, можна заздалегідь почитати і обрати, куди піти. В одному із закапелків музею є виставка посуду кожної раменної, яка працювала в музеї з часу його відкриття, така собі стіна слави. Рамен коштує від 800 єн до 1400 за мало не потрійну порцію.




У Кіото є ціле "місто рамену", довга вулиця, вся в найрізноманітніших раменних, ми зайшли в Takayasu, де на ланч пропонують меню - за 1120 єн можна взяти рамен, рис і карааге з салаткою, або просто рамен за 900 єн. Кажуть, що це типово кіотський рамен, не знаю, чи правда, але дуже смачно було. Але будьте обережні, переважно порції рамену такі, що у вас більше найближчим часом нічого не полізе, а стільки ж смачного навколо )

В будь-якому разі - питайте місцевих, дивіться гіди, або йдіть навмання - нічого несмачного нам не попалося за всю нашу подорож.