Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.: Японія

Показ дописів із міткою Японія. Показати всі дописи

Про цей фестиваль ми дізналися зовсім випадково, під час попивання пива в одному з кіотских закладів, і подумали, а чого б і ні. І от уже наступного ранку електричечка несе нас (40 хвилин) з Кіото до Осаки.

Пиволюбам є чим потішити рецептори і печіночку у Кіото. Від брюпабів і симпатичних закладів, до улюбленої Kyoto Brewing Co. Зважайте, що статуc готівка/картка півторарічної давнини, можливо, щось і змінилося. Так само, як і ще одна пивоварня була тільки нанесена на мапи без годин роботи, тепер є варіант зазирнути (Woodmill Brewery Kyoto).

Це моє улюблене фото Кіото, бо в ньому є практично все: затишок, звичайні будинки на тлі, теплий ламповий храм, велосипед, дівчина читає книжку і шось їси. І в цьому все Кіото.

Нозаваонсен - селище на 3000 мешканців, де у 1998 р проходила частина зимових Олімпійських ігор, і де основна активність припадає на зиму, завдяки гірськолижному курорту. Влітку приїздять відволіктися від галасливого міського життя у безліч готелів з гарячими джерелами. Відоме своїм фестивалем (теж зимовим), 300-річним кедром біля основного храмового комплексу, кількістю онсенів, але ми туди поїхали знов по пиво (як неочікувано, еге ж?)

Від Яманоучі до Нозави лише 24 км, але прямого сполучення немає, треба їхати електричкою, автобусом і ще автобусом, тому подорож займе години півтори, і останній варіант повернутися о 18, тому на жаль, багато часу ми не мали, що дуже засмутило, але що поробиш. Нозава дуже, дуже тиха, сонна і красива. Як і в Яманоучі, звук води, що тече, переслідує тебе постійно, заколисує, обіймає, вгамовує, вповільнює.

Біля величезного комунального гарячого джерела (табличка - лише для місцевих) є відкриті для всіх ванни для ніг і спеціальні "колодязі" для варіння яєць, так-так, тих самих онсен-тамаго. Мешканки приносять яйця у сітках, опускають у бетонні відсіки, і поки вони доходять до кондиції, парять ноги у цих ваннах, теревенячи про щоденне. З краєвидом. Поруч невеликий басейн для масажу ніг з нерівною поверхнею дна. Спа as is.

Таких "парилок" для ніг в Нозаві кілька, так само, як просто незліченна кількість публічних купалень, а також приватних у готелях. Йдеш повз, а вони парують (при +27).

І от прямо за однією з публічних бань причаївся Libushi, тапрум пивоварні AJB (Anglo Japanese Brewing Company). З Томом, власником і головним пивоваром, ми домовились, що приїдемо заздалегідь, але чого ми не знали, що розклад на гуглі повідомлє стандартний розклад, а в несезон тапрум працює винятково по вихдних, і Том відкрив заклад лише для нас, і за це йому величезна подяка і любов. Власне, з таким же ентузіазмом і любов'ю він робить свою справу у цьому крихітному містечку, до якого раніше дітатися було дуже складно, аж поки неподалік не проклали гілку шінкансена.
А почалося все - ви не повірите, знову з того, що "нема чого пити". Том Лівсі - британець, якмй всотав мало не шкірою всі ці Бертон-на-Тренті ІРА, світлі елі і так далі, і переїхав з дружиною Еміко в Нозаву, виявив, що пити таки нема чого. Скульптор за освітою і домашній пивовар вирішив, що треба брати все в свої руки. З самого початку він планував варити сезони і всілякі бочкові збочення, але чекати принаймні рік, поки дозріють перші з них, було б нудно, тому на кранах з'яіилися портери й ІРА, а сонна Нозава аж прокинулася від такого шоку, щоб потроху перейти на споживання пива, на яке вони раніше й не кліпнули б. Робота з постійним споживачем (переважно 100% місцевим) - ось основна політика пивоварні, тому розширятися швидко вони не планували. І місцеві сорти вряди0годи потрапляють локальні складники типу рабамбару в сезон, чи цитрусових, що теж цінують. Але на бочкову програму існує підписка з доставкою, тому AJB не є якоюсь перлиною, прихованою глибоко в горах, до якої треба топати ніжками. Але якщо притопати, вражень все одно буде більше. Пивоварня уже широко відома і не лише у вузьких колах, і гості не обмежуються туристами, яки приїхали катнути на лижах чи попаритися в онсенах, а приїхдять спеціально, як ми. На цьому Том не зупиняється і проводить фестиваль бочкового пива (там же, в Нозаві!, чим думаю нормально піднімає туристичний потенціал регіону), варить міжнародні колаби, а цієї суботи святкує шестиріччя, з чим його і привітаємо.

Саме тому, що останній автобус вирушав о 18 з копійками, ми не послухали всі цікавезні історії Тома про його брата - шефа мішленівського ресторану, про те, як він знайомив місцеву публіку з кисляками, і ще багато чого, але довелося повертатися. Тому, якщо ви надумаєте дістатися до Нозави - подбайте про ночівлю.

Отут я писала про Яманоучі в цілому, але там є окрема атракція, яку мало хто омине. Крім онсенів - гарячих джерел, пивоварні, сакеварні і гірськолижних курортів (де фахверкові будинки виглядають як телепортовані з Тиролю), там є відомий парк снігових мавп. Так-так, всі ці фото засніжених мавпочок, що гріють дупи в гарячій калюжі - це звідти.

Не минуло й півроку, називається. Минуло. І будь-яка спроба сісти і писати, обробляти фото викликає непереборне бажання купити квиток і знову полетіти. Ця подорож вразила не менше ісландської, перевернула все догори дригом, і найчастіше в голові думка від перегляду фото - я що, справді там була?
Токіо, галасливий, оглушливий, швидкий, і одночасно одноповерховий, з цикадами і товстелезними кабелями (Лейн, Лейн) тиждень окунав нас в контрасти, але ми навіть не уявляли, наскільки разючим буде контраст в Яманоучі (Yamanouchi).

Всюди є місця, які "трошки для себе тримаємо", про які тобі розповідають лише по секрету. Бо ти викликаєш довіру. Ну або дуже сподобався. Або ще з якоїсь причини, і коли ти кажеш, що уже там був, то чути схвальне "ооооо", і ти вже свій. Якісь приховані локації для мандрівників, ресторани для фуді, заклади для пивоманів. Про Beach Muffin (8 Chome-3-22 Sakurayama, Zushi) мені розповідали "інсайдери" токійської пивної сцени, але я натрапила на нього випадково, через пошуки пивоварні Yorocco, а Мафін - майже їх фірмовий тапрум, не належить, але розливає. Лоуренс, власник закладу, літній веселий американець, що багато років уже живе в Японії і знається на місцевому пиві, фантастично цікавий співрозмовник. Все закінчилося тим, що ми планували заїхати у Мафін, а потім в GOLD'N BUB у Чігасакі, але простирчали майже весь день в Мафіні, перепробували все пиво на кранах, погортали кілька пивних локальних довідників і BJCP японською (тоді я остаточно упевнилася, що маю перекласти його українською), обмінялися пивом, обійнялися і пообіцяли приїхати ще. Японські пивовари і власники закладів всі знають про Мафін і кажуть, що там часово-просторова діра, але їздять туди саме за цим - розслабитися і неспішно видихати після гамору столиці. Таке собі місце для своїх. Насправді це навіть не бар, а кафе з кавою, сендвічами і тортами. І смачнючим какао. І в старому будинку, що належав колись родині торговців і був складом-офісом, а тепер належить родині Лоуренса і там смачно і затишно, з великими вікнами, що виходять на тепличку.

До речі, Yorocco спеціалізується на сезонах, і вони дуже і дуже файні, як побачите де - беріть, не шкодуйте. Ми хотіли ще й з пивоваром потеревенити, але вони щось варили і були зайняті, то вирішили не відволікати.

Добратися до Дзусі зручно через Йокогаму - сходити там в музей Рамену, а потім уже на пиво.

Ідеальний день у Токіо виглядає так: не дуже спекотно, сонячно, купа храмів (серед них -
Jyomyoin Temple, "Храм 84000 джіджьо", хоча насправді їх там близько 25 тисяч, але вражає все одно), Токіо Скай Трі, і мацурі ввечері. Багато кави, вуличної їжі і пива поміж ними. І куплений у крихітній крамничці кераміки фурін у вигляді Нянко-сенсея (if you know what I mean).
Просто картинок.