Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Follow Me
Це моє улюблене фото Кіото, бо в ньому є практично все: затишок, звичайні будинки на тлі, теплий ламповий храм, велосипед, дівчина читає книжку і шось їси. І в цьому все Кіото.


Нозаваонсен - селище на 3000 мешканців, де у 1998 р проходила частина зимових Олімпійських ігор, і де основна активність припадає на зиму, завдяки гірськолижному курорту. Влітку приїздять відволіктися від галасливого міського життя у безліч готелів з гарячими джерелами. Відоме своїм фестивалем (теж зимовим), 300-річним кедром біля основного храмового комплексу, кількістю онсенів, але ми туди поїхали знов по пиво (як неочікувано, еге ж?)

Від Яманоучі до Нозави лише 24 км, але прямого сполучення немає, треба їхати електричкою, автобусом і ще автобусом, тому подорож займе години півтори, і останній варіант повернутися о 18, тому на жаль, багато часу ми не мали, що дуже засмутило, але що поробиш. Нозава дуже, дуже тиха, сонна і красива. Як і в Яманоучі, звук води, що тече, переслідує тебе постійно, заколисує, обіймає, вгамовує, вповільнює.






Біля величезного комунального гарячого джерела (табличка - лише для місцевих) є відкриті для всіх ванни для ніг і спеціальні "колодязі" для варіння яєць, так-так, тих самих онсен-тамаго. Мешканки приносять яйця у сітках, опускають у бетонні відсіки, і поки вони доходять до кондиції, парять ноги у цих ваннах, теревенячи про щоденне. З краєвидом. Поруч невеликий басейн для масажу ніг з нерівною поверхнею дна. Спа as is.





Таких "парилок" для ніг в Нозаві кілька, так само, як просто незліченна кількість публічних купалень, а також приватних у готелях. Йдеш повз, а вони парують (при +27).








І от прямо за однією з публічних бань причаївся Libushi, тапрум пивоварні AJB (Anglo Japanese Brewing Company). З Томом, власником і головним пивоваром, ми домовились, що приїдемо заздалегідь, але чого ми не знали, що розклад на гуглі повідомлє стандартний розклад, а в несезон тапрум працює винятково по вихдних, і Том відкрив заклад лише для нас, і за це йому величезна подяка і любов. Власне, з таким же ентузіазмом і любов'ю він робить свою справу у цьому крихітному містечку, до якого раніше дітатися було дуже складно, аж поки неподалік не проклали гілку шінкансена.
А почалося все - ви не повірите, знову з того, що "нема чого пити". Том Лівсі - британець, якмй всотав мало не шкірою всі ці Бертон-на-Тренті ІРА, світлі елі і так далі, і переїхав з дружиною Еміко в Нозаву, виявив, що пити таки нема чого. Скульптор за освітою і домашній пивовар вирішив, що треба брати все в свої руки. З самого початку він планував варити сезони і всілякі бочкові збочення, але чекати принаймні рік, поки дозріють перші з них, було б нудно, тому на кранах з'яіилися портери й ІРА, а сонна Нозава аж прокинулася від такого шоку, щоб потроху перейти на споживання пива, на яке вони раніше й не кліпнули б. Робота з постійним споживачем (переважно 100% місцевим) - ось основна політика пивоварні, тому розширятися швидко вони не планували. І  місцеві сорти вряди0годи потрапляють локальні складники типу рабамбару в сезон, чи цитрусових, що теж цінують. Але на бочкову програму існує підписка з доставкою, тому AJB  не є якоюсь перлиною, прихованою глибоко в горах, до якої треба топати ніжками. Але якщо притопати, вражень все одно буде більше. Пивоварня уже широко відома і не лише у вузьких колах, і гості не обмежуються туристами, яки приїхали катнути на лижах чи попаритися в онсенах, а приїхдять спеціально, як ми. На цьому Том не зупиняється і проводить фестиваль бочкового пива (там же, в Нозаві!, чим думаю нормально піднімає туристичний потенціал регіону), варить міжнародні колаби, а цієї суботи святкує шестиріччя, з чим його і привітаємо.

Саме тому, що останній автобус вирушав о 18 з копійками, ми не послухали всі цікавезні історії Тома про його брата - шефа мішленівського ресторану, про те, як він знайомив місцеву публіку з кисляками, і ще багато чого, але довелося повертатися. Тому, якщо ви надумаєте дістатися до Нозави - подбайте про ночівлю.






Отут я писала про Яманоучі в цілому, але там є окрема атракція, яку мало хто омине. Крім онсенів - гарячих джерел, пивоварні, сакеварні і гірськолижних курортів (де фахверкові будинки виглядають як телепортовані з Тиролю), там є відомий парк снігових мавп. Так-так, всі ці фото засніжених мавпочок, що гріють дупи в гарячій калюжі - це звідти. 


Друга частина марлезонського балету, себто клівлендських закладів. 

Припустімо, вам на поличці крамниці попадалися пляшки пивоварні, яка знаходиться в монастирі. Нічого дивного в цілому, історія монашого пивоваріння далеко не нова. Припустімо, що ці сорти пива - на поличці - трипл і бельгійський блонд. Все ще нічого незвичайного, цілком вкладається в усталений пивний світогляд. Але чи готує це вас до того, шо на екскурсії цієї пивоварні, єдиної пивоварні в монастирі серед сотень інших швейцірських, ви почуєте про АНА (Американську асоціацію домашніх пивоварів), про те, як великі пивоварні загарбують місце у ритейлі, а у відео про створення пивоварні головний бровар з шухлядки монастирської бібліотеки діставатиме книжку Стена Ієронімуса "Brew like a monk", видану спільно з Асоціацією американських пивоварів? От і мене життя до такого не готувало. А вже який у них імперець... Але все спочатку.

“У кожної ферми на будинку чи на стодолі має бути флюгер. Принаймні, нам так здається. У нас поки що ферми немає, але ми любимо традицію фармхаусів, пивоварню і флюгер уже надбали, тому хто знає, що там в майбутньому...” І справді, ніхто не знає, що чекає на Сема і Тобіаса, але маленький чорний півник прикрашає етикетки їхньої постійної лінійки пива, і, схоже, вони обрали напрям вірно, а вітер лише попутний. 



У першому дописі про Клівленд була більше теорія, то тут перейдемо безпосередньо до практики. Навіть без пивного паспорта місць на мапі було більш ніж досить, але він теж допоміг орієнтуватися на місцевості. Важливий момент - в меню всі ціни вказано з податком (на відміну від Нью-Йорка, нариклад), чайові вважаються нормою від 15%. Тому якщо ви йдете кудись з наміром пообідати, випити флайт (4-5 тестери, 10-15 $ залежно від закладу і величини келихів) і після того взяти ще по келиху великому, цілком може вийти 60-80 доларів на двох. Всюди можна розплатитися як готівкою, так і карткою. Не всюди є безконтакт, дуже багато магнітки, навіть щоб купитиквиток на транспорт в автоматі, треба картку встромити і витягнути, а не чекати поки автомат щось подумає (це не картку він не читає, просто треба магнітку провести, а не чекати на зчитування чіпа).

Цього року мені випала можливість провести два тижні в США, цій колисці крафтової пивної революції, і враження від подорожі дуже неоднозначні. Почнемо з Клівленда.
Насправді, коли я казала, що перший тиждень буде Клівленд, всі робили великі очі і питали "а чого Клівленд?". Ок, критерії вибору були прості - в районі години-півтори льоту від Нью-Йорка, бо після трансатлантичної подорожі летіти ще через всю Америку бажання не було ані найменшого. Ну і по друге, коли ви подивитеся на результат пошуку "brewery" на мапі, ви все зрозумієте. Ну і велике озеро. Я люблю озера, по берегу файно бігати (якщо тебе не здуває снігом, але то вже інша історія).

Шанувальники віскі одразу скажуть - що? Швейцарській віскі? Ну-ну, ну-ну. Інші скажуть - скільки-скільки це коштує? Та дешевше пляшку з доставкою додому купити. Але це не про трушність віскі, не про гроші/за мл, це про пригоду. І пригоду ми отримали таку, що забудемо нескоро.

Whiskytrek - це трекінг в Альпах, довільний порядок між 26 гірськими готелями, кожен з яких тримає трошки для себе базового віскі від Santis, але в різних бочках (різні напої), на різній висоті (різна вологість, температура, тощо). Про нього я дізналася випадково, але коли подивилася відео, зрозуміла, що все, мені туди треба. Хоча, швидше за все, дізналася я про це у світлі того, що швейцарці почали витримувати віскі в бочках з-під пива ще до того, як це стало трендом. 




Let’s be honest here, do you expect a lot of beer entertainment in Switzerland? No? Me neither. But we are all wrong, because good Swiss people know how to enjoy life.



Grill parties! It’s something quintessentially Swiss, believe me. Every single household seems to have a grill standing on the balcony, terrace or lawn and if you don’t own one, there’s plenty of meetings organized by neighbors, local farms, museums and (just imagine that!) green houses filled to their glass brims with exotic cacti and succulents. They provide grill and gas, you bring food. And beer, obviously.

Züri Fäsch, huge festival attended by 2 million people (Zurich population is just 400 thousand people, mind you) submerges the city into celebratory mood for 72 straight hours of music, performances, dance, street food, fireworks. And beer.
But Swiss have another hidden gem, as unexpected as it’s logical in a country boasting one of the most breathtaking landscapes, lush natural parks, crystal clear ice-cold rivers and springs, snow-capped mountains, rolling hills of vineyards and fields, castles and idyllic villages, all of those reachable by one-hour train ride max. Bierwanderung is the name. It’s an obvious linguistic love child of “beer” and “wander”, and it means just that: to wander and to have beer. And boy they do have a lot of places to go wander to and beer to enjoy. There are more than 1000 breweries operating in Switzerland now, from the tiniest one-person operation to big regional ones. This makes this small country with it’s 8,4 ml population to have an average 1 brewery per 8000 people. Which is the highest density of breweries in the world. Surprised, no? Have you heard somebody talking about this? It almost looks like Swiss quietly keep this knowledge to themselves like a secret treasure.
So back to Bierwanderung. You basically have three options to quench your thirst.

If you are on a budget or prefer enjoying nature on your own, get one of the guide-books (yes, they have books published on beer wandering, those sly Swiss!), choose the route, don a pair of comfortable shoes and depart for an adventure infused with fresh air and beer.

If you more into organized fun with lots of socializing, search Facebook for Bierwanderung. Guaranteed you’ll end up with at least five events in nearest few months. Typically you get a ticket beforehand – be fast, they tend to fly – which has all perks listed. Sometimes included are some full pours of 330 ml, sometimes it’s taster-size pours, but more of them. Some organizers throw a snack into package, and if they work in tow with local tourism authorities, which is often the case, even a cable car or funicular ride to the mountain peak is covered. In the end of the route you can expect music, a tent with more beer and a bunch of happy people. Indeed what to be unhappy about in a setting like this? What excites me about this besides the opportunity to enjoy beautiful vistas and get to know local beer scene is the way of how mutual support works: local agencies promote local businesses and outdoorsy attitude (and earn money), local breweries get bigger coverage because people come for events like this from other regions and sell a bit more beer (and get paid too), local tourist board helps with transport or logistics and get more tourists. They all work together making people happy. And afterwards there’s taxes paid to support local growth.

Sometimes breweries organize their own event without the help of agencies, securing more convenient dates and rates for themselves and visitors as well. There’s no need to buy a ticket, it’s an open event, so you can join anytime any check-point and pay only for what you drink – and this is the third way to experience Bierwanderung.

So one beautiful sunny Saturday (we knew the event was coming) we packed few sandwiches, a bottle of water and departed for Craft beer trail 2019. Ahoi Bier, The Darkwolf Brewery and Old Hill Brewery were waiting for us. As well as beer yoga, new beers brewed just for event and excitement of new adventure. After 15 kilometers of beautiful landscapes along the river and up the hills and through the forest with 3 breweries and 2 pop-ups along the way and 14 beers later we finished at the train station on the way home. Pleasant tiredness, sunburnt noses and kaleidoscope of impressions and memories were our spoils of the day. Like drinking beer in the backyard of the brewery which is accidentally (or not) the head brewer's home backyard, or meeting people with whom you have unexpected friends in common, or climbing up the panorama-view tower in the forest, or sharing a beer with a group of horse riders having no idea about what a car with beer is doing in the forest, but welcoming a serendipitous refreshment...














All that said, please exercise moderation and self-control. As much as beautiful mountains can be treacherous sometimes. But no worries, most of the trails allow for a leisurely stroll helping you to burn just enough calories to free space for one more glass. So next time you are in Switzerland check the Bierwanderung out and feel the groove of uniting with nature in style we all here deem appropriate. 


Check for next events on facebook looking up "bierwanderung" or here https://bier.swiss/aktuell/veranstaltungen/
Хтось збирає автографи і фото зі знаменитостями, а я хочу об'їхати всі трапістичні пивоварні. Неспішно, але упевнено. Тут було про Лє Трап, а тут про Вестмале.
А раз на рік можна потрапити і до Орвал, куди ми цього вікенду і вирушили (і заразом ще потрапили на Chimay i Rochefort, які поруч - умовно поруч, якщо ви машиною).


Вчора прийшов офіційний сертифікат, нашивка і значок. І нарешті я маю якесь фізичне підтвердження цього факту, що я - Certified Cicerone® (саме так просять писати представники системи сертифікації, а взагалі там простирадло на кілька сторінок, як і де і коли можна цей статус використовувати, як поводитися, і головне - як не поводитися).

Звісно, сьогодні читати (ба більше - виписувати) журнали, вважається якимось атавізмом, проявом печерної людини і ретрограда, який не встигає за технологіями, але я люблю читати з паперу, і все.

Є у Німеччині місцина, практично holy grounds шляхетних хмелів. Tettnang називається. Ви відкрийте гугло-мапи у форматі Satellite і гляньте, що там робиться: рівними рядками хмелеві поля, поля, поля. Більше 860 років офіційної культивації, 170 виробників, всесвітня слава. Що можна робити там, крім зачаровано тинятися полями? Поїхати на Hopfengut20.



Hopfengut20 (зручно: і назва, і адреса) - це виробник хмелю, невеличкий ресторан, крамниця, мікропивоварня, що спеціалізується на пиві, в якому можна повихвалятися вирощуваними сортами (тобто, не чекайте німецьких вайценів і класичних хелесів), музей хмелярства і оглядова платформа на поля. Пиво хрустить, як свіжі пелети, їжа смачна і сезонна, навесні навіть в меню є свіжі паростки хмелю, які готують на кшталт білої спаржі. Порції шніцеля з гарніром гігантські, клянуся. Невимовлювана назва страви, конвертики з тіста з цікавезною м'ясною начинкою і картопляним салатом (для тих, хто не знає, нагадую: він завжди холодний) - фантастичні. Велетенські хмелеві лози змушують почуватися дитиною - від масштабу і нестримного захоплення. Екскурсії по неділях і середах, але краще дивитися актуальний розклад на офіційному сайті, адже все змінюється з сезоном. Крім пива є ще дистиляти, купа сувенірки аж до хмелевих подушок, пропозиції дегустаційних заходів для груп, коротше, молодці, покривають увесь спектр хмелепов'язаних послуг. У жовтні сподіваюся потрапити на обробку (пелетизацію) врожаю, хоча логістика без авто там буде досить складна. 











Незалежно, чи це питання логістики, чи ще чогось, можна прогулятися до Теттнанга пішки (приблизно 45 хвили, близько 4 км) по Hopfenpfad - спеціально маркованому маршруту хмелевими полями. Передати атмосферу, коли ти йдеш серед височенних хмелевих плантацій, чергованих з яблучними садами, виходиш на галявину з фантастичним краєвидом, і бачиш три авта, з яких виносить ящики пива компанія у традиційних баварських строях, а поруч налаштовує інструменти маленький оркестр, і вже за кілька хвилин луною розкочується музика, практично неможливо. 









 У самому Теттнангу є пивоварня-ресторан-готель Tettnanger Krone, який варить пиво уже з якогось там мохнатого року, але нещодавно зробила ребрендінг і виглядає суперсучасно, але нам того скуштувати не вдалося, бо у них сієста з 14 до 15 години, про що гугл завчасно не попередив. Шкода, бо було цікаво, як там варить третій у поколінні Fritz Tauscher (III), а росте Фрітц Таушер Четвертий).  Та й саме місто досить симпатичне, а за гарної погоди мабуть ще більш красиве, бо з погодою нам не пощастило. 






Що треба знати:
- години роботи - перевірити краще заздалегідь
- мати з собою готівку. Картки приймають від 15 євро, але дуже великий шанс, що приймають лише ЕС, а віза-майстер в прольоті
- Hopfengut20 ресто на першому поверсі, а крамниця на другому. В крамниці 4 крани, на відміну від двох в ресто, і можна замовляти тейстери по 100 мл і 1,7євро
- у Теттнангер по Hopfenpfad спускатися вниз, а повертатися до Hopfengut20 - нагору, тому є певна логіка починати все-таки з Теттангу і зробити коло в музей, а не навпаки (хоча якщо ви машиною, то паркуватися легше і безкоштовно біля музею)
- в Німеччині можна споживати пиво і кермувати авто, приблизно 1 великий + 1 маленький келих на дорослого чоловіка (в промілях не пам'ятаю точно), але якщо ви не впевнені, як алкоголь впливає на вашу реакцію - краще приїдьте, випийте пива, погуляйте у Теттнанг і назад і вже лише тоді сідайте за кермо знов. 

Всіляко рекомендую. 
На платформі Blogger.

Отримувати новини на Email