Показ дописів із міткою їжа. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою їжа. Показати всі дописи
Як продовження невеличкого дослідження про вплив музики на наше сприйняття смаку (читати отут), ось вам ідея до новорічного (або просто святкового) меню з варіантами поєднання не лише пива та їжі, а й музики. Якщо це видається вам надто нереалістичною ідеєю, музику можна відкинути, але пам'ятайте, беззаперечний факт: якщо пити пиво під улюблених виконавців, воно краще смакуватиме. Усе згадане пиво можна знайти в Україні завдяки старанням супермаркетів, спеціалізованих крамниць і пивоварень.
Інколи мені дуже не вистачає таких от гідів: щоб в одному місці можна було подивитися типові локальні їдла. Але ось вам про Майорку.
На Майорці майже все традиційне зі свинини, що досить неочікувано, враховуючи очевидний факт, що це острів.
 |
| Собрасада, любов моя |
Скажу одразу, що ця категорія бібліотечки переважно для краси. Бо вся ця штука з "правильними поєднаннями пива", трохи профанація і (тут мене будуть убивати люди, які за це отримують гроші) не існує якихось 100% робочих поєднань, які сподобаються усім, так само, я не існує одного стилю пива, який всім зайде.
Передісторія і в буквальному сенсі, уже історія.
Ринок Цукіджі (築地市場 Tsukiji shijō) був найбільшим гуртовим ринком риби й морепродуктів у світі. Він почав роботу у лютому 1935 року і закрився 6 жовтня, майже місяць тому. Гуртова його частина перенесена в іншу локацію, бо на класний шматочок землі практично в центрі міста чесалися руки. Так званий "зовнішній" Цукіджі, лишився на місці, це кілька кварталів яток з найрізноманітнішою їжею.
Я збрешу, якщо скажу, що у Японії у нас була культурна програма. Не було там ніякої культурної програми, бо уже давно всі наші подорожі обертаються навколи "багато ходти пішки, багато їсти, багато пити". Звісно, що Японія не стала винятком, але ще більше тому, що ми великі шанувальники східної їжі в цілому і рамена зокрема.
Зараз буде телеграфічно і фотографічно, але кілька тижнів тому, я дізналася, що:
- півтори години від Києва є місця, де мій телефон замовкає і перетворюється на технологічну, але непотрібну цеглинку
- пасти кози - робота не з легких, доведеться літати, не торкаючись землі
- кози полюбляють лазити по вербах, як тигри у джунглях. І об'їдати їх (теж, як тигри, ябки ті жерли кору)
- ферма "Бабині кози" стоїть на березі Молочної ріки. Ну правда, не вірите - подивіться мапу (Галайки)
- Олександр Бабін - геній. Він робить один з найфантастичніших і технологічно вигадливих сирів в Україні (це Рокі, і його можна ще купити завтра на Всі.Свої в Д12)
- не треба завжди їздити по гугл-навігатору
- які ж красиві місця у нас є
- домовитися про екскурсію і собі можна за контактами отут http://babynikozy.com.ua
- як виглядають, власне, сири, можна згадати тут
- півтори години від Києва є місця, де мій телефон замовкає і перетворюється на технологічну, але непотрібну цеглинку
- пасти кози - робота не з легких, доведеться літати, не торкаючись землі
- кози полюбляють лазити по вербах, як тигри у джунглях. І об'їдати їх (теж, як тигри, ябки ті жерли кору)
- ферма "Бабині кози" стоїть на березі Молочної ріки. Ну правда, не вірите - подивіться мапу (Галайки)
- Олександр Бабін - геній. Він робить один з найфантастичніших і технологічно вигадливих сирів в Україні (це Рокі, і його можна ще купити завтра на Всі.Свої в Д12)
- не треба завжди їздити по гугл-навігатору
- які ж красиві місця у нас є
- домовитися про екскурсію і собі можна за контактами отут http://babynikozy.com.ua
- як виглядають, власне, сири, можна згадати тут
У Берліні їж берлінер, пий берлінер
З наближенням Октоберфеста, я, якщо чесно, думаю не про пиво (не фанат я цього стилю), а про сосиски. І згадую смачнючі сосисочки в Августинері у Мюнхені років 6 тому - так, так, попса, але атмосфера ж.
Мушу зізнатися, я любю дивну їжу. Якісь незрозумілі коренеплоди? Загорніть. Равлики? Давайте. Космічні гриби? Уже стою з ними на касі.
Цього разу мені трапилися ерінги, вони ж королівська глива, вони ж гриби-валторни. Вирощені в Україні ПП "Esthetic food", що і стимулювало покупку, особливо ціною, бо зазвичай завезені з-за кордону такі забавки коштують негуманно, щоб брати їх, ще не знаючи, що з ними зробити.
Ерінги - неймовірні гриби. Вони пахнуть так землисто, теплим літнім вечором, трошки свіжим чорним перцем і анісом. М'ясисті, щільні і пружні, вони так і просяться бути загрильованими чи запеченими. Саме так я і зробила - вимила, порізала вздовж (на не надто тонкі, щоб не пересохли і було що вкусити) пластини, збризнула олією, змішаною з лимонним соком і прованськими травами і поперчила. Запікати 20 хвилин на 200С. Я впевнена, що вони будуть розкішні і з пастою, і на канапках, і ще практично будь-де, а сьогодні ми їх спожили зі смаженою локшиною, індичкою і маринованими перепелиними яйцями. Смачно було - ух.
Цього разу мені трапилися ерінги, вони ж королівська глива, вони ж гриби-валторни. Вирощені в Україні ПП "Esthetic food", що і стимулювало покупку, особливо ціною, бо зазвичай завезені з-за кордону такі забавки коштують негуманно, щоб брати їх, ще не знаючи, що з ними зробити.
Ерінги - неймовірні гриби. Вони пахнуть так землисто, теплим літнім вечором, трошки свіжим чорним перцем і анісом. М'ясисті, щільні і пружні, вони так і просяться бути загрильованими чи запеченими. Саме так я і зробила - вимила, порізала вздовж (на не надто тонкі, щоб не пересохли і було що вкусити) пластини, збризнула олією, змішаною з лимонним соком і прованськими травами і поперчила. Запікати 20 хвилин на 200С. Я впевнена, що вони будуть розкішні і з пастою, і на канапках, і ще практично будь-де, а сьогодні ми їх спожили зі смаженою локшиною, індичкою і маринованими перепелиними яйцями. Смачно було - ух.
Є десерт Павлова, а це буде Ернест Мерінгуей. Тому що це і не Павлова, і не меренга, а творчий експромт, і не у віршах, а прозі. Харизматичний такий. З білою бородою. Швидше за все, якщо ви не будете, як Лана, а зробите все правильно і по рецепту, у вас вийде нормальна меренга, яку не треба буде проламувати, яка не сяде, а триматиме гарно форму. Дотримуйтеся рецептури, не будьте, як Лана.
Взагалі, я хотіла написати про користь частих, але невеликих прийомів їжі, про те, який смачний сир у нас роблять, про житні круасани, але по дорозі додому купила ще півоній і ойвсьо. Тому просто картинок.
Дочитую зараз дуже цікаву книжку - "Chop Suey: A Cultural History of Chinese Food in the United States". Це щось дуже схоже на історію про щасливе печиво з передбаченнями (The Fortune Cookie Chronicles: Adventures in the World of Chinese Food), але більш академічного плану, з купою архівних посилань, історичних фактів, тощо. З назви майже все зрозуміло, але якщо коротко, то це історія злиття двох кулінарних культур, ба навіть розповсюдження китайської кухні і її метаморфози на іншому континенті. Про її мімікрію, адаптацію і розвиток, як окремої гілки. Фільм "The Search for General Tso" (є на Нетфліксі, якщо що) про те саме, про китайську страву в США, якої не існує у Китаї. Цей тривалий вступ про те, що мені страшенно цікаві кухні, які виходять за свої географічні кордони і змінюються в умовах інших культурних і смакових реалій.
Севіче сібас
Севіче сібас
Хоча тематика нинішнього фестивалю їжі була грузинська, кілька мексиканських стендів, з кактусами в тому числі, присутні були. Але не про Мексику.
Мені нещодавно перепали варені сморжі, і дуже хотілося чогось такого цікавого з ними зробити. Цікаве вилізло в равіолі.
А де кульки, спитаєте ви мене, розглядаючи це фото.
Я вам от що скажу, всі погані фотографи у пеклі будуть знімати тільки фрикадельки, котлети й увесь інший фарш, тому що я навіть не знаю, що виглядає гірше. І навіть соус не спасає, ба, навіть псує. А за таємне знання, як Ікея робить свої котбуллар ідеально круглими, я готова віддати півцарства і коня, бо кульки ніколи, просто ніколи не виходять кульками, а незрозумілими грудочками підозрілого характеру. Проте, це той самий випадок, коли варто задушити внутрішнього естета, бо вони такі прості і смачні, що соромно називати це рецептом.
Я вам от що скажу, всі погані фотографи у пеклі будуть знімати тільки фрикадельки, котлети й увесь інший фарш, тому що я навіть не знаю, що виглядає гірше. І навіть соус не спасає, ба, навіть псує. А за таємне знання, як Ікея робить свої котбуллар ідеально круглими, я готова віддати півцарства і коня, бо кульки ніколи, просто ніколи не виходять кульками, а незрозумілими грудочками підозрілого характеру. Проте, це той самий випадок, коли варто задушити внутрішнього естета, бо вони такі прості і смачні, що соромно називати це рецептом.
Про те, що Ібсен — один з найвизначніших драматургів, знають практично всі. Трохи менше людей знає, що його п'єси за кількістю постановок поступаються лише Шекспірівським, а на початку століття “Ляльковий будиночок” взагалі було названо найбільш популярним твором серед постановників.
Але крім всього цього, Ibsen — це новий ресторан скандинавської кухні, що відкрився буквально кілька днів тому у Києві. Так, стриманий, нордичний і навіть трохи суворий. Продовжуючи аналогії з норвезьким тезкою, атмосфера чимось таки схожа на театральну — важкі портьєри, що стишують звук вулиці, мінімалізм, я б навіть сказала, деякий аскетизм у дизайні - за який реверанси Сергію Махно - м'який сірий, світле дерево, а не засилля очікуваного білого кольору, але не знаю, як вас, але мене завжди у театрах заворожували люстри. І тут світильники теж привертають до себе неабияку увагу (принаймні, я хвилин 15 витріщалася на них і так, і сяк, поки помітила устричний бар, в який мала б уткнутися носом, коли зайшла, але ні). Майстерна імітація мушель захоплює, а риби, які причаїлися на шафах для посуду, гардеробі і деяких стінах викликають бажання аплодувати автору.
Нордична кухня чомусь в уяві більшості викликає дари моря. Але насправді, як і вона в цілому, так і меню в Ibsen не тяжіє однобоко до морепродуктів. Можливо, це видаватиметься неочікуваним, але скандинавська і українська кухня схожі завдяки подібним кліматичним зонам (ну добре, нордична трохи прохолодніша) — в обох частий гість коренеплоди, злаки, м'ясо — в тому числі і дичина, соління і маринади. Без екзотики типу морського чорта і лакриці не обійшлося, але в цілому, те, що готує шеф-кухар Василь Пашук, хай подеколи буде важко вимовити вголос — а ну, “гудбрансдален” без затинань? - буде зрозумілим.
Мої особистий фаворит — телячі щічки по-скандинавські (тушковані з ялівцем і часником, подаються з гарніром з сочевиці і ягід годжі, 150/150 г, 182 грн), хоча на мій смак сочевиця могла б бути не такою солодкою, а також гаряча закуска оселедець “Тулесса” (фламбоване бурбоном філе оселедця із запеченими коренеплодами 260 г, 98 грн), дуже вже неочікуване поєднання гарніру. А, і неможливо забути колме ліха - тарілку в'яленої телятини, качиного філе і оленини з сорбетом з хріну (150/50 г, 189 грн), умамі просто танцює на язиці, а сорбет - просто свято якесь. При тому не можу не відмітити фантастичний обліпиховий компот з ваніллю і цинамоном, настільки оригінального напою, який одночасно освіжає і бадьорить рецептори, я давно не зустрічала. Важко не помітити, що найбільше моєму серцю і язику озвалися страви, близькі слов'янській кухні, що ще раз підтверджує нашу зі скандинавами спорідненість, еге ж?
Колме ліха
Але обійти питомо скандинавську екзотику неможливо. Наприклад, десерт гудбрансдален з цитрусовим хлібом (кекс у соусі з сиру гудбрансдален і медовим морозивом, 250/50 г, 96 грн). Не впевнена, але, здається, з ним в Києві, та й в Україні ніхто нічого не готує, надто вже специфічний на пересічний смак цей коричневий сир, виварений з сироватки так, що неможливо сказати, який же він на смак — солодкий чи солений, але якщо вже відверто, то і такий, і такий водночас. Уявіть його, перетворений на соус для щільного кексу і з кулькою морозива. Я б віддала перевагу більш насиченому цією парою смаків соусові, але я ще той збоченець.
Гудбрансдален з цитрусовим хлібом
Було б нечесно промовчати про устриць. Та й чого про них мовчати, якщо це устриці першої води — вода в них ще з морька, вони не плавають в акваріумі, не дихають і не смокчуть в себе воду з продуктами власної життєдіяльності, а молюски — це, власне те, що вони їдять. Тому тут можна не ризикувати скуштувати устрицю, начинену устрицями. Тарілку устриць подають з трьома соусами, але я, ящо чесно, вживала б їх а-ля натюрель.
Філософія закладу — просто якісна свіжа їжа. Ніякої заморозки, і, подібно до скандинавів — максимум локального. Наприклад, овочі, гриби і навіть оленина, українські, тому що так вони найсвіжіші, і відповідно, найсмачніші. І що насправді може бути кращим за просто найсвіжіше і найякісніше? Просто чистий смак, не затьмарений зайвими маніпуляціями? В цілому — ура, нарешті хоч хтось вирішив взяти на себе сміливість і ризикнути зі скандинавською кухнею. Чи очікувати на якусь супер-пупер екзотику? Ні, просто на хорошу їжу. Так, це не те місце, куди можна сходити на ланч, цінник не спонукає. Але сходити варто.
І на останок — людина, яка так усміхається, поганим вас не нагодує, я впевнена.
Плеттер риби холодних морів (асорті з сардин, макрелі, оселедця і лосося з картопляним салатом і гірчичною заправкою 450/230/50 г, 425 грн)
Смьореброд з терином з фуа гра і ягідним соусом, 230 г, 159 грн
Норд салаті (телячий язик із запеченими коренеплодами, томатами, огірками і гливами під гірчичним соусом, 360 г, 118 грн)
Морський чорт, запечений у хоспері з цукіні, полентою і апельсиновим соусом 110/110/50 г, 387 грн
Шокляд мус (шоколадна помадка на горіховому праліне з квітковим пилком 170 г, 159 грн)
Спочатку передіосторія.
Я завжди страшенно заздрила людям, які зранку випили свою дозу кофеїну і прокинулися. На мене кава не діє. Взагалі. Я можу напитися кави на ніч і спати без задніх ніг. І без передніх. Але це з одного боку перевага - мати можливість пити каву, коли заманеться, а з іншого - величезний гандж, бо тонізуючий ефект відсутній взагалі. І ні чай не бодрив вашу Лану, ні чорний, ні зелений, ні міцний, ні трав'яний, ні мате, ні ройбуш, нічого взагалі не допомагало. І коли я хочу спати - я просто хочу спати. І шість років прокидання в 6й ранку ніяк не посприяли зміні графіка, хоча останні чотири я в 11 вечора вже просто вирубалася від втоми. Мій час комфортного прокидання - 8:30, і все.
Я завжди страшенно заздрила людям, які зранку випили свою дозу кофеїну і прокинулися. На мене кава не діє. Взагалі. Я можу напитися кави на ніч і спати без задніх ніг. І без передніх. Але це з одного боку перевага - мати можливість пити каву, коли заманеться, а з іншого - величезний гандж, бо тонізуючий ефект відсутній взагалі. І ні чай не бодрив вашу Лану, ні чорний, ні зелений, ні міцний, ні трав'яний, ні мате, ні ройбуш, нічого взагалі не допомагало. І коли я хочу спати - я просто хочу спати. І шість років прокидання в 6й ранку ніяк не посприяли зміні графіка, хоча останні чотири я в 11 вечора вже просто вирубалася від втоми. Мій час комфортного прокидання - 8:30, і все.