Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Немає сенсу знайомитися з новим містом під різдвяні ярмарки. От немає.

Тому що ось, наче, і прекрасна нова ратуша, і парки, і абсолютно чарівні і магічні туманні світанки, і старі будиночки, і бігуни, і не те щоб особливо захопливі сірі житлові квартали, і незрозуміла золота осінь наприкінці листопада, і гарна кава у крихітному кафе з вікном на всю стіну, і іграшкові фахверкові будиночки, але ось ти добираєшся до серця старого міста, і ойвсьо.

Насправді, все про подорожі, про їжу, а так, щоб поговорити, оце все затишний бложик - кудись поділися. Зате навколо купа зітхань і нарікань на погоду, на політику, на візово-безвізовий режим, на свята, які невпинно насуваються. Інколи хочеться просто натиснути на паузу, вимкнути звук і хоча б мить зависнути в просторі, як у мильній кулі. Якби я була відомою і впливовою особою, яку б цитували медіа, або просто зіркою, на яку всі хотіли б бути схожі і наслідувати, я б написала оці "10 правил імярек". Але, насправді, я прекрасно почуваюся на своєму місці і ніхто не заважає мені написати 10 правил гарного грудня. Ні, це не набір мі-мі теплих порад, не шок!сенсація!, не маст-ду, це просто те, що роблю я. Так, це очевидні речі, які з року в рік повторюють де хочеш і не хочеш. Раптом і вам стане в пригоді.

Взагалі все почалося з пива, в яке, як сказали, поклали мандарини і ялинки :) Заховали новий рік у ЦКТ, коротше. Ну як було не зажадати такого? Але його можна не лише пити, але й їсти, новорічна варіація морозива. Тільки не кажіть, що ви не їсте морозива взимку, не повірю.
Взагалі, треба зібрати в окремий тег мабуть рецепти їдла з пивом, особливо локальним, адже, дякувати всім богам врожаю, бродіння, впертості і розуму, тепер є з чим гратися нарешті. В Україні нарешті варять, і варять добре. Поки що тег не надто широкий, але для початку зійде - cook-beer

Щоразу, як я маю щось сказати про біганину, я щиро сама собі дивуюся. Ліниве створіння, яке з-під ковдри вилазить важко і неохоче, досі бігає. Це вже третя моя зима в кросівках (загалом 2,5 роки), і незбагненною таємницею для мене лишаєься - чому? Чому я досі інколи в дощ, інколи в сніг, а сьогодні - у найнижчу поки що з біганих температуру -17С, піднімаю свою дупцю, вдягаюся, шнуруюся і вйо.

Наш довгий вікенд у Ризі був сірим, вологим, вітряним - не надто різдвяним. Але! Все дуже покращував проект Шлях різдвяних ялинок, який проходить уже шосте. На офіційному сайті - http://www.eglufestivals.lv/en/home - можна почитати коротку історію свята, перелік ялинок і описи до них. Звісно, інтерактивна мапа теж є. Тому просто гуляння містом перетворилися у полювання на ялинки. Шкода, що вдень вони і наполовину не такі гарні, як вночі, але коли стає темно, і накрапає дощ уже хочеться до каміна і на диван і щось смачне у келиху (а смачного було, про це згодом). Між іншим, мешканці Риги вважають, що перша ялинка з'явилася саме у них 1510 року, коли діти прикрасили ялинку, приготовану на традиційне спалення до дня зимового сонцестояння.

Ну і моя колекція:

1. Перша ялинка на планеті Земля - цілком зрозуміло, чому, ні? :)

Зізнатися чесно, я все життя ввачала печиво "Марія" цілком і повністю українським, і мені навіть на думку не спадало, що походження цієї неприкметної галети/печивки може бути іншим. Особливо я його і не любила ніколи, хіба що як намастити чимось смачним, шоколадним чи арахісовим, то під чай гарно йшло. Але просто так - ні-ні, краще я з'їм щось інше, м'якше, з начинкою, чимось полите, але не Марію. І тут на мене з-за рогу накинулося знання.

Трошки хвалько-допис, про новорічний проект.
Проект вийшов дуже-дуже лімітованим, щоправда, з технічних, а не зіркових причин.

Окрім кількох кілограмів песто, які поїхали жити в морозилку до зими, мою уяву хвилюють чаї зі смаком літа, які гарно буде пити холодними сірими зимовими вечорами (та й ранками і днями, чого вже).
Я вже насушила м'яти, липи, днями їду в ліс по листя дикої малини. Що ще порадите насушити і де то брати?
 

Інколи, коли не дивлячись ні на що - коли я загортаю подарунки у яскравий папір (маленьке звірятко загортає шоколад у фольгу), коли віддаю у друк макети новорічних листівок, коли плету червоно-білі мішечки, коли думаю, що подарую Ра, коли приходить час діставати гірлянди і в темній-темній кімнаті дивитися на їхнє мерехтіння з невмирущо-дитячим захопленням, коли починають пахнути мандарини (справжні, а не ці штучні початку грудня), коли йде лапатий неквапливий сніг - мені хочеться законсервувати цей новорічний дух у слоїки, щоб десь влітку відкривати і нюхати. Або носити з собою в кишені. Але хоч якось його зберегти, бо він щодалі, то рідше і швидкоплинніше.