Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Їздити на велосипеді у Валенсії так само природно, як дихати – ще б пак, з таким парком і вело доріжками. Звісно, їх не стільки, скільки в Амстердамі, але теж досить. Куди ж податися на велосипеді? Ми тричі виїжджали за межі міста – на північ, на південь і на захід.
Перший маршрут був нецілеспрямованим, ми просто доїхали до порту, а потім котилися вздовж моря, поки не вирішили, що вже час повертатися і шукати їсти :) Велосипеди ми брали у сервісі DoYourBike – вони були майже на сусідній від нас вулиці, з прекрасним робочим графіком, з пристойними цінами, з велосипедами, обладнаними і багажниками і корзинками на кермі, а це дуже зручно, коли треба кудись притулити наплічник (http://www.doyoubike.com/rental/en/).

*погода кепська, корисним не займешся, в хаті все корисне перероблене, від новин знову волосся дибки, будемо відволікатися ностальгіями* 

Ми завжди у відпустках шукаємо, куди б податися на величках: до гарного озера, цікавого містечка, регіональної бровареньки. Якщо все це вдається поєднати — ще краще. Таким чином була надибана броварня Tyris http://www.cervezatyris.com недалеко (18 км) від центра Валенсії, де щосуботи приймають гостей, бо екскурсією це назвати язик не повертається. Отже, ми взяли велосипеди і поїхали. 60% дороги — велосипедні доріжки, а вздовж магістралі (автопіста) ми їхали по так званій “сервісній” дорозі, де машин теж практично не було, тому їхали з комфортом і безпечно.
 

Основна проблема розжитися пивом у Валенсії – години роботи крамниць, у нас чомусь вільний час завжди випадав на обід, а в обід вони всі сплять. Ну і ціна. Місцевий крафт коштує дорожче за імпорт, при чому суттєво, хоча і імпорт недешевий, ціна за місцеву пляшку починається від 2,5 євро за 0,33 і вище. Імпорт, в той же час, є і по 1,5 євро, і не занудний лагер, а нормальне бельгійське пиво. Але середня ціна пляшки, тим не менш, коливається в районі 3-3,5 євро, тому будьте до цього готові. А тепер по черзі.

Крамниці.

Bierwinkel (www.bierwinkel.es) – це не лише ресторан, а я компанія, яка імпортує пиво. Крамничка є на головному ринку, практично в самому його центрі, оточена ятками з хамоном і сиром – ідеальне поєднання – сам ринок працює з 7 до 15, вихідний у неділю. Вибір більш ніж пристойний (місцевий крафт, німці, американці, багато бельгійців, навіть нестандартних, шотландців і британців, хороший, коротше), ціни, здається, найдешевші з усіх крамниць. Є термінал. Варто зазначити, що асортимент більшості крамниць дублює асортимент бірвінкля (що логічно – основний імпортер і постачальник) з невеликими персональними варіаціями власників.

Я вже колись казала, що страшенно люблю у подорожах прикидатися місцевим мешканцем. Для цього ми обов’язково винаймаємо квартиру (що дуже часто дешевше і набагато зручніше за готель), ранками неквапливо ходимо по свіжий хліб у найближчу пекарню, і по продукти на ринок чи супермаркет, забиваємо холодильник місцевими смакотами і ласуємо локальними спеціалітетами у час і місцях, де це роблять мешканці міста, в якому ми тимчасово живемо. Ну і обов’язково дізнатися заздалегідь про традиційний розклад харчування, а то можна не співпасти, і бути постійно голодними. Скажімо, сніданки у Валенсії (та й усій Іспанії) – це кава і випічка, ніхто не наїдається особливо. Обід – з 14 до 16, у цей час основна маса закладів пропонує menu del dia – на 10-13 євро в середньому можна непогано попоїсти, пропонують найчастіше салат на вибір з двох, щось гаряче на вибір з 2-3, каву/чай/сік, і інколи, навіть, десерт. Вечеря починається в основному з 9 і до 11. Як вони їдять на ніч, я не уявляю.

Жити по-валенсійськи у сенсі їжі, це: Купувати у найближчому супермаркеті здоровезну сітку апельсинів, вирощених на безкінечних полях навколо Валенсії (5,5 кг – 3 євро), солодких, невеличких сонць, і щоранку чавити свіжий фреш, тим паче, сокочавилка буде в кожній квартирі. Не намагайтеся вживати у їжу цитрусові, які цілий рік прикрашають собою валенсійські вулиці і парки – це абсолютно неїстівний сорт, прекрасно пахне, але страшенно гіркий (знайдена на траві ціла «мандарина» це довела), він суто декоративний, тому навіть не спокушайтеся.

У Валенсії графіті, як і в будь-якому іншому місті, є. Але воно якесь таке... Інакше, чи шо? Аж дивно. І ще ці кахлі, кахлі всюди, назви вулиць на кахлях викрали моє серце назавжди.

Це був один з найкращих днів, бо я страшенно люблю старі фортеці і дні, коли все починається гірше нема куди, а потім чарівно розрулюється. Arse іберійською, Sagunt іспанською, Sagunto валенсійською, Saguntum латиною, невеличке містечко за 30 км від Валенсії. Дуже, дуже старе, з залишками римського амфітеатру 1 ст.н.е. і руїнами величезної фортеці. Звісно, нам туди треба було. День з самого початку "не пішов" - рясний і неприємний дощ псував увесь настрій. Але гугл вперто показував, що у Сагунто не дощить, тому вирішили повірити. Насправді, пригода почалася з того, що автобус 115 (жовтий, відходить від спеціальних міжміських жовтих зупинок, ми сідали неподалік від м.Факультатс) ходить трьома маршрутами а, в, с. І всі вони експреси, один йде до вокзалу в Сагунто, інший - у Порто-Сагунто, третій ще кудись, а різниця часова між ними пристойна. Ми подумали, ну скільки там від Порто-Сагунто до Сагунто йти, все одно в рамках одного міста. І поїхали. Проїзд 115 до Порто-Сагунто коштував 3,7 євро. У вікні показували таке, і ми навіть повірили, що дощу не буде.

Два тижні минуло від Валенсії, а враження, що два життя. Але одне не відпускає мене, те зачудовано-дитяче враження «я хочу жити в такому місті». Для мене Валенсія стала містом не розпиленого бабла. З візуальними і очевидними доказами. І враження це росте не з охайного старого міста, де щоночі миють бруківку (таке ми бачили у багатьох містах Європи), не з всюдисущих мандаринових дерев на вулицях і спальних кварталах, а з Садів Турії. Jardín del Turia – проект на який було виділено кілька мільярдів євро від ЄС, а також солідні вливання місцеві. І це видно, що всі гроші пішли, куди треба. Розташовані сади у колишньому руслі річки Турії, яка 1958 року під час повені вийшла з берегів і завдала такої шкоди місту, що городяни вирішили обвести її навколо. Що й успішно зробили. І в центрі міста тепер парк, завширшки 200 метрів і завдовжки 9 кілометрів. Там є все. Майданчики з тренажерами, дитячі майданчики, озера, фонтани, рослин більше, ніж у бот саду, Палац музики, поля футбольні, бейсбольні, волейбольні, якіхочешбольні, вело доріжки, бігові доріжки з будь-яким покриттям (бетон/гравій/хвойні голки), величезний атракціон «Гулівер», по якому діти можуть лазити, відчуваючи себе ліліпутами, і – повний космос – Містечко мистецтв і науки http://www.cac.es. Це взагалі інша планета. Його вигляд просто відбирає мову, чесно.