Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Follow Me
Коли я написала, що найбільше мене вразив нічний Будапешт, я була не до кінця щирою. Ще ніде я не бачила таких гарних дахів, викладених черепицею не просто в один колір, а візерунками. Це так звана "жолнайська черепиця" Мануфактури Жолнаі. Либонь, найбільш відомий дах - дах Собору Св.Матіаша.
Це найбільший критий ринок Будапешту, і звання "найбільшого" виправдовує цілком. Практично на початку вельми відомої туристичної вулички Ваці, перед мостом Свободи, триповерховий, під візерунковим дахом жолнайської черепиці, з ажурними сходами і величезними вікнами він сам по собі вже є туристичною атракцією. А всередині...
Як любитель видертися якомога вище, я звісно, не могла обійти стороною височини славного міста. Йдемо зі мною?
Буда - частина міста сама по собі гориста і вся у пагорбах, тому практично з кожної точки можна бачити приблизно однаковий краєвид на набережну Пешта або всюди чудову згори Буду. От як, скажімо, з гори Гелерта
Прямо по курсу - набережна
Фух, сьогодні-завтра мене буде багато, бо нарешті скінчився цей тиждень 14-годинних рабднів. Почнемо з бурштинових очей Будапешта, шкода, що мало хто їх побачить, бо вихідні все-таки, мало хто в інтернетах сидить, але то таке. Милуйтеся, друзі.
Проїзд у Будапешті дорогий – єдині квитки на трамваї, автобуси, метро, зубчасту залізницю, приміську електричку в межах Будапешта – одноразовий проїзд коштує 320 форинтів, що на наші гроші близько 13 грн.
Тому не дивно, що жодного місцевого мешканця з квиточком ми не побачили, лише з проїзними. Самі ми користувалися Budapest Card, яка крім знижок на музеї дає право безкоштовного користування всім громадським транспортом, і будьте певні, не пошкодували про це жодного разу, бо економія справді ого. Штраф за безквитковий проїзд – 6000 форинтів (240 грн), якщо платити на місці, якщо по квитанції згодом – 12000. Не знаю, чи це був перед-тиждень свята і боротьби з зайцями, але ми зустріли контролера у трамваї, а у метро на вході на кожну станцію контролери перевіряли наявність квитків щодня. На зупинках трамваїв стоять древні автомати, які продають квитки і приймають у себе лише монетки, каси, де можна купити проїзні чи книжечки по 10 квитків (так дешевше, 2800 форинтів, а не 3200, якщо купувати по одному), ми помітили лише у метро, тому один раз зайцем таки довелося прокататися – від вокзалу до готелю в перший день, бо монеток ми не мали, а картку автомати не беруть.
Цього разу головний висновок дороги – в наступну подорож літаком. Бо 16,5 годин територією України і 6 Угорщиною навіть з урахуванням економії кого хочеш доведуть до стану віслючка зі Шреку «Ми вже приїхали? Ми вже приїхали? Ми вже приїхали?» Але для тих, кому як трубадурові «нам любые дороги дороги», подробиці.
Перше враження місто справило не найкраще – багато сміття на під’їзді, багато людей відверто занедбаного вигляду, обшарпані будинки, багато бездомних і багато собак – за відсутності парків і дерев - на будинках і тротуарах патьоки продуктів життєдіяльності. Звісно, центральні вулиці і старе місто вичухані і блискучі, але в цілому Будапешт скидається на братів-близнюків, один з яких – охайний причесаний мазунчик, а інший замурзаний нечупара, і ти бачиш то одного, то іншого. У кожного міста кілька облич, але настільки виразна розбіжність зустрічається мені вперше. Але, звісно, нічний Будапешт вражає. У золотавому сяйві він пливе над Дунаєм, величний і розкішний, тоді з’являються два інших близнюки, однаково прекрасні – один над водою і другий у воді, і в їхні бурштинові очі можна заглядатися годинами, особливо за тихої і теплої погода, яка нам сприяла під час подорожі.
На платформі Blogger.

Отримувати новини на Email