Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Це буде незначне оновлення оцього запису дворічної давнини.

Власне, Гамбург теж потроху відходить від класичного німецького пива, що настільки очевидно навіть у традиційному донеможу Brauhaus Joh. Albrecht, ось і доказ:
 

Рікмер Рікмерс – це корабель-музей, трищогловий парусник, що нині стоїть на причалі у Гамбурзі. Навідати його можна будь-якого дня з 10:00 до 18:00, а у літній час з вівторка по неділю до 20:00. Вартість квитка 4 євро або 3,30 з ГамбургКард. Дістатися найпростіше підземкою, корабель пришвартовано на понтоні 1а, практично перед виходом зі станції метро Landungsbrücken.

Продовжуємо терміново підтягувати хвости, а то невдовзі нові з'являться.

Розкішний міський парк Planten un Blomen («Рослини і квіти» нижньонімецькою) розкинувся у центрі Гамбурга на площі 47 гектарів. Сорок сім! Старий ботсад, купа тематичних територій (японський сад, трояндовий сад, сад з лікарськими рослинами і т.д.), озеро з танцюючими фонтанами, театр дитячі ігрові майданчики – і все це у вільному доступі, читай – безкоштовно. Заклали парк 1821 року, коли посадили перше дерево – платан, який і досі стоїть на вході в парк з боку Dammtor. Ми через брак часу, який на випав на Гамбург, весь парк не обійшли, лише трохи погуляли в очікуванні «виступу» фонтанів, але цього вистачило, щоб отримати таку тонну позитиву – зайці, чаплі, квіти неймовірних кількостей і видів, шезлонги, озерця – це фантастика.

Є у Гамбурзі кілька розваг, про які або мало, або взагалі ніхто не пише. Усі вони цілком доступні, щоправда, можливо не всім вони видаватимуться розвагами.

Перше. Зайці! Таке враження, що Гамбург – місто зайців, бо першого ми побачили неподалік від нашого помешкання, дорогою до Альстера, просто у дворі кількаповерхового житлового будинку, на дитячому майданчику. Спочатку я подумала, що то коте у кущах ворушиться, а потім зирк – та ні, зайці! Справжні, вгодовані такі, вухаті симпатичні зайці. У центрі міста! Але справжній шок у мене був, коли у розарії у Плантен-ун-Бломен (про парк буде згодом) їх стрибало ціле стадо. Щоправда, дуже швидко і нефотографічно стрибало.

Якщо чесно, я от не пригадаю, де ми в Гамбурзі їли, але точно скажу вам, де ми пили пиво. Як ми з’ясували, пиво у Гамбурзі може називатися так:
Messing – світле пиво
Kupfer – темне пиво
Alster (Alsterwasser) – суміш світлого пива і лимонаду 1:1
Krefelder – суміш пива і коли

Пращуром Церкви Св. Миколая у Гамбурзі стала дерев"яна церква, побудована 1335р, а кам"яна споруда зайняла її місце у 1874р., і на той момент була найвищою спорудою у світі (!) і мала 147м. Під час руйнівних бомбардувань ІІ Світової ("Операція Гоморра"), від церкви лишилася сама тільки вежа. Реставраційні роботи проводили 1990р, а також минулого року. Але зі стану руїн церква практично не піднялася, а стала меморіалом пам"яті про війну, і лишається не лише однією з височин міста, а й музеєм. Крім того, церква може похвалитися карільйоном, який грає мелодії щодня з 8:00 до 20:00 кожні 15 хвилин, довгі мелодії лунають щодня о 12, а в літній час (з квітня по жовтень) щосуботи можна насолодитися карільйонним концертом, який починається о 17:00. А ще на вежу можна піднятися на швидкісному ліфті і подивитися на Гамбург з висоти пташиного польоту (76 м.).

Без зайвих слів - Гамбург уночі

Я, зізнаюся, люблю видертися кудись високо і сидіти, дивитися. Особливо, вночі. Особливо у місті, де гарно підсвічено будинки. І все це можна зробити у Гамбурзі, якщо навідати атракцію під назвою Nachtmichel – вечірнє відвідування оглядового майданчика церкви Св.Михаїла, або Мікель, як її називають місцеві.
Адреса: Englische Planke 1 Години роботи: травень-жовтень по буднях з 19:30-23:00, по суботах і святах до 24:00, листопад-грудень – 17:30-22:00, січень-квітень – 19:30-23:00 Квиток: 9,90 євро http://www.nachtmichel.de http://www.st-michaelis.de/ Сам майданчик розташовано на висоті 106 метрів у 132 метровій вежі, до нього ведуть 453 сходинки, але на вечірній огляд вас піднімуть на ліфті. Годинник на вежі, до речі, найбільший у Німеччині, циферблат має 8 метрів у діаметрі, довжина хвилинної стрілки - 5 метрів.

Один з музеїв, який вразив мене у Гамбурзі найбільше - це Miniatur Wunderland (http://www.miniatur-wunderland.com). Я очікувала побачити просто велику залізницю, але...

Кажуть, що єдиний в світі музей спецій, знаходиться саме у Гамбурзі, у старих складах, і цілком логічно, де йому ще бути, як не в портовому ганзейському місті, там, де у здоровенних складах ці спеції і тримали? Отже, ласкаво прошу до Музею спецій, вочевидь, таки єдиному, бо гугло-пошуки більше нічого не кажуть.

HafenCity Hamburg («Місто-Гавань») це міський проект перепланування району старих портових складів у нову територію з офісами, готелями, адміністративними будівлями і т.д. Він є найбільшим таким проектом у Європі, і хоча історичний район доків і складів Speicherstadt знаходиться на його території, але вважається окремим кварталом. Як на мене ГафенСіті – це суть Гамбурга. Це збереження і відновлення, поєднання можливого і неможливого.

Після кількох днів нашої травневої подорожі, ми переїхали з Любека в Гамбург. Це 45 хвилин прямої-практично-експрес-електрички, 14 євро з носа і от ми у Вільному і Ганзейському місті Гамбурзі (офіційна назва), другому найбільшому місті Німеччини, де живе 1,8 млн. людей і корінного «гамбургера» знайти так само важко, як голку у копиці сіна. Місті-області з власним парламентом. Місті з другим найбільшим у Європі – і 11-м у світі – портом, місті, яке 2010 року було визнано 10м у рейтингу найкращих для життя міст світу, а в 2011 р. – 16-м. Як на свої 1024 роки – виглядає бодрячком. Місті, де кількість мостів (згідно різних джерел від 2300 до 2500) перевищує сумарну мосто-кількість Венеції, Амстердама і Лондона. Власне, місто і справді дуже велике, і задля спокою внутрішнього і збереження ніг (які після повного пішака по Любеку трохи вже натякали на те, що транспорт вигадали, щоб ним користуватися) ми купили парні ГамбургКард, що означає нелімітоване користування міським транспортом (автобуси, метро, кораблики!) і додаткові плюшки у вигляді знижок на туристичні атракції, плюс чудова мапа з ідеями дозвілля. Після того, як ми лишили свої речі у чудовому готелику, про який я вже писала, ми потопали пішки в центр, де доля завела нас на екскурсію до Rathaus. І про це ми аж ніяк не пошкодували.

Скажу відверто, подорож ця чекала своєї черги досить довго – квитки ми купили ще в жовтні, і переліт на двох туди і назад обійшовся у 1300 грн (у посольстві візовий офіцер зробила круглі очі – «це шо на двох?» - і довго допитувала подробиці, про віз-клаб і т.д.).

З проживанням складалося гірше – всі квартири, які нас цікавили, були зайняті (а це 6 чи 8 власників, не пам’ятаю точно), чи то через небажання брати нас на 3 доби, чи то через наближення Фестивалю Гавані (найбільшого у світі), не знаю. Врешті-решт, жили ми в Любеку у Ferienhaus Wiethuchter (хороше розташування (щоправда, у Любеку, здається, поганого бути не може з такими відстанями), цікаві номери, але незручна кухня, хазяйка німецькою не говорить, лише її донька (?), яка буває досить рідко, оплата лише готівкою, при чому сума, яку ми заплатили, була не сумою, вказаною на сайті під час бронювання, а з’ясувати, за що переплата, який це податок і т.д. не було можливості, бо хазяйка не говорить), а у Гамбурзі – в City Apartment Hotel Hamburg (прекрасне розташування: зелений тихий район, 3 хвилини до метро (2 зупинки від центрального вокзалу), 8 хвилин до супермаркету, 8 хвилин до Альстера, приємні номери з кухнею, хазяїн прекрасно говорить англійською, загалом задоволені)

З аеропорту в Любек зручно добиратися поїздом (автобус хоч і йде частіше, але їхати довше, і народу менше, ніж в автобусі), станція знаходиться під мостом (спуск на ліфті), ліворуч від аеропорту. Вартість квитка і там і там буде однаковою – 2,90 євро на одну особу. 
Але увага! Обов’язково запасіться або монетками, або купюрами не більше 10 євро, бо 20ки автомат не приймає, наші картки не бере, а чи видасть десятку банкомат в аеропорті – хто його знає. Взагалі з картками в Любеку погано – їх не беруть практично ніде, треба знімати готівку у банкоматах. Транспортом у Любеку доведеться користуватися хіба що для поїздки у Травемюнде, або сусідні міста, весь центр (і не лише) приємніше, зручніше і логічніше оглядати у піших прогулянках, він невеличкий і затишний, навіть офіційне гасло виглядає так – «Ласкаво просимо до Любека – міста коротких відстаней». Місто душевне, комфортне і радісне для ока – такої кількості шпилів на метр квадратний я не бачила ніде, брунатна цегла будинків так і вимагає назвати це місто марципановим у шоколаді, його так і хочеться смакувати. Так, якщо давати прізвисько Любеку, це буде «марципанове містечко», не лише завдяки основної статті експортну – продукції марципанової фабрики Niederegger, але й загальній атмосфері, усе навколо іграшкове, казкове, наче зі сторінок «Лускунчика». 

З інформацією в Любеку так-сяк, є туристичне бюро – прямо за мостом скульптур і перед Гольстентором, там можна поспілкуватися і з’ясувати, що більшість турів, екскурсій і тд. ведуться англійською лише у високий сезон – з червня місяця, тому на екскурсію в ратушу ми не потрапили. Але на всі можливі запитання вам радо нададуть відповідь, допоможуть, чим зможуть і докладуть усіх зусиль, щоб перебування в місті було комфортним. У бюро є сайт де можна почитати, просвітитися наперед, спланувати свої прогулянки і замовити безкоштовні буклети (я не знаю, як наші взагалі до нас дійшли, бо їх відправили у Russland O_o). Якщо кортить медитативно-прогулянкового, неспішного відпочинку – вам сюди. А якщо ви велосипедист, то взагалі фантастика, навколо міста така природа, такі краєвиди, поруч морько, озера й ідеальні дороги. Погода, як і годиться у місті поблизу моря, дуже мінлива. Можна зранку розплющити очі, подивитися з ліжка у вікно, побачити синє-синє небо, потішитися з того, а поки поснідаєш і вийдеш – уже все закрили хмари. І так кілька разів на день. Тому деяких будівель у нас по 4 знімки – з сірим небом, з ясним небом, з гарними хмарками і вночі :) Вільне ганзійське місто Любек (офіційна назва між іншим, оскільки саме Любек був столицею Ганзи) стало першим німецьким містом, заснованим на узбережжі Балтійського моря (умовно, бо до моря близько 17 км), і сталося це далекого 1142р. В епоху Середньовіччя та на початку Нового часу Любек був другим (після Кельна) за розміром, значенням і впливом містом Центральної і Північної Європи. І інколи думається, що відтоді нічого не змінилося на цих чудовезних брукованих вуличках (хоча, звісно, тоді не було ні H&M, ні решти крамниць, які зараз ховаються у історичних будинках), мене особисто просто зачаровує темна цегла, особливо, коли частина її – глазурована, а ще – коли з неї візерунки. Це прекрасне шпилясте старе місто, оточене річкою Траве, єдине, що більш-менш уціліло на півночі Німеччини під час ІІ Світової, потрапило до Переліку світової спадщини ЮНЕСКО. І воно прекрасне. Якщо не енциклопедично, то Любек це: - купи музичних шкіл і аптек - шпилі-шпилі, які видно ще з аеропорту - кораблики! (історичні, відреставровані, у приватному володінні і на них інколи катають) - вузькі вулички-коридори-лабіринти - пекарні і ще раз пекарні - парасольки для відвідувачів у закладах і крамницях - затишок Фото невдовзі