Два тижні минуло від Валенсії, а враження, що два життя. Але одне не відпускає мене, те зачудовано-дитяче враження «я хочу жити в такому місті». Для мене Валенсія стала містом не розпиленого бабла. З візуальними і очевидними доказами. І враження це росте не з охайного старого міста, де щоночі миють бруківку (таке ми бачили у багатьох містах Європи), не з всюдисущих мандаринових дерев на вулицях і спальних кварталах, а з Садів Турії.
Jardín del Turia – проект на який було виділено кілька мільярдів євро від ЄС, а також солідні вливання місцеві. І це видно, що всі гроші пішли, куди треба. Розташовані сади у колишньому руслі річки Турії, яка 1958 року під час повені вийшла з берегів і завдала такої шкоди місту, що городяни вирішили обвести її навколо. Що й успішно зробили. І в центрі міста тепер парк, завширшки 200 метрів і завдовжки 9 кілометрів. Там є все. Майданчики з тренажерами, дитячі майданчики, озера, фонтани, рослин більше, ніж у бот саду, Палац музики, поля футбольні, бейсбольні, волейбольні, якіхочешбольні, вело доріжки, бігові доріжки з будь-яким покриттям (бетон/гравій/хвойні голки), величезний атракціон «Гулівер», по якому діти можуть лазити, відчуваючи себе ліліпутами, і – повний космос – Містечко мистецтв і науки http://www.cac.es. Це взагалі інша планета. Його вигляд просто відбирає мову, чесно.
