Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Це фото - з Токіо Дайджінгу, синтоїського храму, де прихожани (якщо їх так можна назвати), моляться за успіх у романтичних стосунках. Дощова субота, а всередині триває традиційна шлюбна церемонія (випадково потрапити на таке - безцінно). Чому саме це фото? Бо Японія - це любоу. З першого погляду. Навіть поза купу розтрощених уявлень.



Головний стереотип, який оселився в моїй голові, що Японія - це якась країна космічних технологій, яка випереджає все мені відоме. Ок, поїхали.

Японія - країна перемоги готівки. Карткою (міжнародною, або й взагалі будь-якою) можна розплатитися дуже мало де. Хіба що у яких дуже хіпстерських закладах або міжнародних мережевих крамницях. Навіть поповнити проїздний - потрібно годувати автомат кешем. Більшість супермаркетів (окрім хіба рятівно-помічного Lawson, про який я ще не раз згадаю) беруть готівку, храмові музеї - готівка, поїсти - готівка.

На вулицях немає смітників. Від слова зовсім. А кількість пакування просто скажена, і ти надвечір носиш повний наплічник пакетиків, коробочок, пластику і тд. Єдині вуличні смітники зустрічаються біля автоматів з напоями, але вони винятково для пластикових пляшок і алюмінієвих банок. Все сміття приноситься додому, сортується (в кожному районі по-своєму), і виставляється у чітко визначений час і день для вивозу. Якщо ти посортував сміття неправильно, твоє сміття не забирають, а клеють на нього наліпку, що ти нехлюй і лінтяй, і лишають на посміховисько сусідам (а нічого гірше для японця не придумаєш).

Засоби сучасного зв'язку? Ну, не всюди. Багато де все ще користуються факсами. У Асоціація броварів Японії (саке) немає електронної пошти, лише телефон (до речі, всі надії на привезти сакешні дріжджі, провалилися, асоціація розброджує і продає їх, але винятково через агентів, просто прийти і купити - я пробувала - фіглі).

Користуватися офлайн-мапами гугла, на жаль, неможливо, бо якісь законодавчі обмеження локальні цього не дозволяють. Або завантажуйте якісь інші, або майте інтернет з собою - або тамтешня сімка, або помешкання з мобільним вайфай роутером.

Ну і абсолютно незрозуміла мені штука, ще поширена в Штатах - вказувати місцями ціну без податку, а ти поняття зеленого не маєш, скільки на що податок.

Другий поширений стереотип - що все дуже дорого. Транспорт дорогий, правда, алкоголь дорогий, теж правда. Решта цілком підйомно, тому якщо життя нема, так хочеться до Японії, то головне нашкребти на квиток і слідкувати за всілякими пропозиціями. Ми наприклад, вихопили квиток від катарських авіаліній в березні, який коштував дешевше за найдешевший стандартний варіант від LOT, а рівень комфорту у катарців, звісно, захмарний (в прямому і переносному). Віза безкоштовна. Транспорт (принаймні в Токіо і Кіото) можна подолати денними проїзними на метро/автобус, вони не архідорогі. Харчуватися цілком можна в тому ж Lawson, особливо у Lawson 100, де все по сто єн, нігірі й інша кулінарія нажористі і смачні. Є і місця з гарячою їжею за пристойні гроші. Більшість храмів і парків - безкоштовна.

Тетій стереотип - що все забудоване хмарочосами. Ні, у Токіо лише кілька офісних районів з багатоповерховими будовами, а решта міста - двоповерхові приватні будиночки, крихітні садочки, міні і не дуже храми, оплутані кілометрами дротів, відходиш кілька кроків з галасливої вулиці, і от ти вже наче в якомусь селі, а не мільйонному мегаполісі.

Про мільйони - людей часом дуже багато. І вони всі кудись поспішають. Але на відміну від інших поспішних міст, Лондона, скажімо, тут їсти чи пити на ходу вважається геть поганим тоном, тому що ти можеш випадково когось обляпати через щільність натовпу. Майте на увазі.
Коли людська хвиля, як цунамі, переходить якесь ключове перехрестя, де є навіть навскісні переходи і світлофори вмикають зелене в усіх напрямках - це заворожує і лякає одночасно.



Лівосторонній рух збиває з пантелику не лише вас, але й гугл, який постійно малює зупинки автобуса не на тій стороні. Автобуси різних міст взагалі окрема пісня, з різними системами оплати, посадки і виходу, але про це в наступних випусках.

Клімат - вологий і спекотний, з дощами частішими ніж у згадуваному вже Лондоні, має за наслідок окрему парасолькову культуру, де безкоштовні парасольки є всюди, в усіх закладах, крамницях і тд, які ти можеш взяти під чесне слово повернути кудись, підтримуючи кругообіг парасоль в природі. Навіть в метро тобі можуть запропонувати парасольку інші пасажири, в залежності від ступеня жалюгідності твого мокрого тільця. В кожному публічному місці на вході стоїть спеціальний автомат-запаковувальник парасоль, щоб ви не замочили нею інших людей.

Єдине уявлення, що лишлося незмінним - Японія це інша планета. Варта відвідання. Тричі варта.