Портить печінку портом в Порто - стало девізом цієї чотириденної подорожі у Порто. Зізнаюся одразу, про портвейн я не знала практично нічого, крім "кріплене вино, яке довго витримували в бочках на сонці у порту Порто". Ну що ж, на мене чекала захоплива вервечка відкриттів, до якої просто спонукала огидна погода, з дощем і вітром всі три дні (сонце вийшло лише в день відльоту), власне терплячки на прогулянки містом не вистачало, і ноги самі йшли перекочуватися від підвалу порту до підвалу.
Вирішила відсортувати за рівнем вражень, хоча першим ми потрапили в Cockburn's - винарня з найбільшими складами порту. Там ми взяли тур, щоб підготуватися теоретично, і це насправді ідеальний варіант польового дослідження: взяти тур щоб дізнатися про різновиди, процес, і так далі, а потім, оскільки тури більш-менш однакові у всіх винарнях Vila Nova de Gaia, то потім можна просто ходити на дегустації. Ми були у найнижчий сезон з можливих, тому варіант "прийшов і пішов на найближчий тур" працював, коли почнеться туристична навала, це буде складніше і вимагатиме попереднього бронювання (майже всі винарні з турами мають цю опцію онлайн).
Виробництво портвейну супер зарегульоване. Виноград може бути вирощений винятково в долині Douro, вінтажі можуть бути названі вінтажами лише після дегустації і схвалення I.V.D.P. (Інститут портвейну і вин Доро). Звісно, назва Port є географічно захищеною.
Якщо ділити портвейни, то переважно це будуть два великі види - витримані на дозріванні в пляшці і витримані у бочках. Перші будуть визрівати без контакту з киснем, тому будуть більш схожими на власне червоні вина, це Ruby, Reserve, рожеві й білі (теж є мінімум три градації по солодкості і вмісту цукру на літр) порти. Другі визрівають у бочках мінімум 6 років, і за рахунок окислення втрачатимуть колір і випаровуватимуться, ставатимуть густіші і солодші, алкогольніші. Зватимуться вони Tawny, можуть бути звичайними (ті самі 6-7 років), а також 10, 20, 30, 40 річними і далі вже раритети.
Vintage port - з винограду одного врожаю - витримується в сталі чи в бочці максимум 2,5 роки перед розлиттям у пляшки і якщо Інститут після дегустації вважає їх гідними бути вінтажем - тоді вони маркуються. Якщо ні - вони лишаються у бочках і стануть потім Tawny.
Мій улюблений після всіх цих дегустацій вид - Colheita. Це теж врожай одного року, так само перевіряється Інститутом на якість, але на відміну від вінтажу, вона лишається у бочці мінімум 7 років.
І якщо ви думаєте, що це все, то ні, ще є Garrafeira, Late bottled vintage (LBV), Single quinta vintage port - коротше, на сторінці вікі є чим розважитися, але без практики воно складне і заплутане.
Перепробували багато всього, і зійшлися, що все-таки найкрутіше - це старі вінтажі і старі тоні, але от цікаво, що у 10-20-30 річних у деяких виробників на видоху в самому кінці починає проявлятися дивний такий відтінок старих ганчірок. Поняття зеленого не маю, що воно і через що, але псувало враження знатно. Всі виноробні розташовані, власне, навпроти історичного Порто у Vila Nova de Gaia, бо з того боку сонце пече трохи умовно менш нестерпно влітку.
Найкрутіші вина ми пили в Kopke. І краєвид з вікна у них теж найкрутіший з другого поверху. У них немає турів, але є дуже широкий вибір побокальних портів, а також дуже цікавих наборів, плюс до всього вони подають шоколад. Пані вручну понумерувала нам два сети, щоб ми не загубилися і не сьорбнули не в тому порядку (це можна робити, але в цілому буде як бахнути випадково пива з 100 IBU і потім намагатися росмакувати щось іще). Вперше пробувала вино старше за мене впеше в життті. Що сказати, я не так добре зберіглася, як воно:) Тут ми скуштували всі 3 формати білого порту, і найцікавіше, навіть з 180 г цукру на літр (у найсолодшому, ще один формат, що зветься Lagrima), воно мало дуже цікаву кислинку для балансу, і щелепи не злипалися. Однозначний топ подорожі у співвідношенні "кількість скуштованих сортів:кількість вподобаних сортів". Купили пляшку.
Другу сходинку особистого топу посідає Calem (що цікаво, і він, і Копке належать одному конгломерату), тут нам в досить недорогому (у порівнянні) сеті попалася перша Colheita. Є тури, є вечери дегустаційні з фадо, є окремий дегустаційний бар. Взяли пляшку з собою.
У Ferreira хотілося зайти не в останню чергу тому, що засновниця донна Антонія була єдиною жінкою серед всієї цієї чоловічої туси і цілком усішно рулила бізнесом. Але на жаль, там лише тури, дегустаційної кімнати немає, щоправда, нас відправили на місцевий ринок їжі Mercado Municipal de Gaia (там ми і поїли заразом), де можна взяти сет чи побокально. Непогані порти. Ця винарня і всі далі приблизно кучкуються на третій сходинці уподобань.
Burmester - взяли не сет, а побокальні тоні 30, 40 і і дві старі кольяти. Остаточно визначилися у вподобаннях
Чим невигідний супернизький сезон - це сезон реставраційних робіт. Наприклад, ні в Croft, ні у Churchill Graham ми не потрапили, бо у них на всю розбушевалися будівельники. Але від Крофта пішли далі нагору і потрапили у місцеву Шотландію, принаймні, я уявляю її десь так. І добралися до Cockburn's.
Зважаючи на те, що до найближчого туру була ще година, ми спочатку пішли на тейстинг, і турботлива діва нам одразу розповіла основні відмінності і пояснила, що саме ми куштуємо - а це, власне і був наш найпеший портвейн. Але круто розуміти різницю на хімічному рівні, бо про мікрооксидацію ти вже знаєш (протирає зірку в лобі).
Це найбільші склади (‘caves’ португальською) на цьому березі Гаї. Продовжуючи тему про зарегульованість виробництва - всі підлоги всипані піском, який вліту поливають водою, щоб пітримувати температуру і вологість, кондиціонери чи інші способу контролю мікроклімату заборонені Інститутом, як неканонічні (тут я згадую CAMRA, і їхню категоричну незгоду з СО2 подушками для касків). Всі ці надцять тисяц бочок ремонтують і підтримують у належному стані 9 бондарів - з них 5ро це ще учні. Щороку охочих меншає. Взагалі, цікавий тур, можна наприкінці подивитися на печеру вінтажів власників компанії з пляшками 18?? року. Принаймні, на один тур, щоб зрозуміти більш-менш техніку і процес сходити варто, щоб тямуща людина пояснила різницю між видами і так далі. Ну і як у найбільших "печерах" потусити - це мастхев для любителей бочок. Відчуття порівнювані з погуляти по складах Rodenbach i Boon.
Найбільше розчарував Sandеman. У барі буквально 6-8 одиниць для дегустації (що нас після розмаїття в інших місцях добряче спантеличило), і сам порт не надто вразив. Можливо тому, що бар не чисто дегустаційний, а як частина великого комплексу тури+готель/хостел. Але тим не менш.
А отак виглядають всі ці "печери" згори, над набережною можна прокатитися на канатці (7 євро в один бік). Звісно, окучити стільки місць, як з пивом, можна було не очікувати, бо власне, ми ще ходили і на пиво, і портвейна багато не вип'єш, все-таки він в пайоні 16-19%. Але пригода вийшла дуже цікава. Тепер би бочечку з портвейну для пива...
Share On
Немає коментарів :
Дописати коментар