Нозаваонсен - селище на 3000 мешканців, де у 1998 р проходила частина зимових Олімпійських ігор, і де основна активність припадає на зиму, завдяки гірськолижному курорту. Влітку приїздять відволіктися від галасливого міського життя у безліч готелів з гарячими джерелами. Відоме своїм фестивалем (теж зимовим), 300-річним кедром біля основного храмового комплексу, кількістю онсенів, але ми туди поїхали знов по пиво (як неочікувано, еге ж?)
Від Яманоучі до Нозави лише 24 км, але прямого сполучення немає, треба їхати електричкою, автобусом і ще автобусом, тому подорож займе години півтори, і останній варіант повернутися о 18, тому на жаль, багато часу ми не мали, що дуже засмутило, але що поробиш. Нозава дуже, дуже тиха, сонна і красива. Як і в Яманоучі, звук води, що тече, переслідує тебе постійно, заколисує, обіймає, вгамовує, вповільнює.
Біля величезного комунального гарячого джерела (табличка - лише для місцевих) є відкриті для всіх ванни для ніг і спеціальні "колодязі" для варіння яєць, так-так, тих самих онсен-тамаго. Мешканки приносять яйця у сітках, опускають у бетонні відсіки, і поки вони доходять до кондиції, парять ноги у цих ваннах, теревенячи про щоденне. З краєвидом. Поруч невеликий басейн для масажу ніг з нерівною поверхнею дна. Спа as is.
Таких "парилок" для ніг в Нозаві кілька, так само, як просто незліченна кількість публічних купалень, а також приватних у готелях. Йдеш повз, а вони парують (при +27).
І от прямо за однією з публічних бань причаївся Libushi, тапрум пивоварні AJB (Anglo Japanese Brewing Company). З Томом, власником і головним пивоваром, ми домовились, що приїдемо заздалегідь, але чого ми не знали, що розклад на гуглі повідомлє стандартний розклад, а в несезон тапрум працює винятково по вихдних, і Том відкрив заклад лише для нас, і за це йому величезна подяка і любов. Власне, з таким же ентузіазмом і любов'ю він робить свою справу у цьому крихітному містечку, до якого раніше дітатися було дуже складно, аж поки неподалік не проклали гілку шінкансена.
А почалося все - ви не повірите, знову з того, що "нема чого пити". Том Лівсі - британець, якмй всотав мало не шкірою всі ці Бертон-на-Тренті ІРА, світлі елі і так далі, і переїхав з дружиною Еміко в Нозаву, виявив, що пити таки нема чого. Скульптор за освітою і домашній пивовар вирішив, що треба брати все в свої руки. З самого початку він планував варити сезони і всілякі бочкові збочення, але чекати принаймні рік, поки дозріють перші з них, було б нудно, тому на кранах з'яіилися портери й ІРА, а сонна Нозава аж прокинулася від такого шоку, щоб потроху перейти на споживання пива, на яке вони раніше й не кліпнули б. Робота з постійним споживачем (переважно 100% місцевим) - ось основна політика пивоварні, тому розширятися швидко вони не планували. І місцеві сорти вряди0годи потрапляють локальні складники типу рабамбару в сезон, чи цитрусових, що теж цінують. Але на бочкову програму існує підписка з доставкою, тому AJB не є якоюсь перлиною, прихованою глибоко в горах, до якої треба топати ніжками. Але якщо притопати, вражень все одно буде більше. Пивоварня уже широко відома і не лише у вузьких колах, і гості не обмежуються туристами, яки приїхали катнути на лижах чи попаритися в онсенах, а приїхдять спеціально, як ми. На цьому Том не зупиняється і проводить фестиваль бочкового пива (там же, в Нозаві!, чим думаю нормально піднімає туристичний потенціал регіону), варить міжнародні колаби, а цієї суботи святкує шестиріччя, з чим його і привітаємо.
Саме тому, що останній автобус вирушав о 18 з копійками, ми не послухали всі цікавезні історії Тома про його брата - шефа мішленівського ресторану, про те, як він знайомив місцеву публіку з кисляками, і ще багато чого, але довелося повертатися. Тому, якщо ви надумаєте дістатися до Нозави - подбайте про ночівлю.
Share On
Немає коментарів :
Дописати коментар