Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

День другий (а точніше, перший повний) нашого перебування на Голандщині мав за основний цвях програми броварню Koningshoeven, яка більш відома як єдина голландська броварня, що варить трапістичне пиво La Trappe, і єдина трапістична броварня світу, яка проводить екскурсії на своїй території. Звісно, що пропустити таку нагоду ми не могли.
Все починається з того, що свій візит треба заздалегідь забронювати, оскільки екскурсії проводяться дуже обмежено: дві в суботу, дві в неділю (подробиці тут — http://www.latrappetrappist.com/en-en/excursions/). Коли ви матимете підтвердження, що вас зарахували у групу, плануйте маршрут до Тілбурга. Прекрасний сайт http://9292.nl дозволить підібрати найкращий варіант з будь-якого місця Голландії, різними транспортними засобами, покаже тривалість і вартість обраного варіанту. Нагадаю, що нідерландські поїзди не з дешевих (квиток туди і назад вам обійдеться у 30-40 євро на одного, залежно від того, звідки ви почнете подорож), тому якщо матимете змогу, то придбайте вікендовий квиток, про який я розказувала у попередньому дописі. Ми добиралися через Утрехт, де на пероні нас оточив натовп ельфів, орків, лолі, на пару з Фродо і Гендальфом — вочевидь, десь відбувався фестиваль, але який саме, я так і не дізналася. Поки я почухалася дістати фотоапарат, вони всілися в електричку і відбули у невідомому напрямку. Але ця неочікувана зустріч добряче підняла настрій, попсований погодою — хмарною і холодною. Після дівчаток у тонких летких тканинах з голими ногами гріх було жалітися на +10 наприкінці квітня. Це був ліричний відступ, а далі — до пива. До броварні, яка знаходиться за 4,5 км від залізничного вокзалу, можна дістатися у три способи: пішки, на автобусі і по-голландські — на велосипеді. Автобус 141 ходить раз на годину. А велосипед можна взяти напрокат одразу ж на виході з вокзалу у http://www.fietspointtilburg.nl/ - працюють з ранку до 1 ночі, на день велосипед коштує 7,50 євро. При собі треба мати посвідчення особи і 50 євро застави за кожен велосипед. Неспішна і дуже приємна велопоїздка забере у вас хвилин 20 максимум. Перед абатством є невелика стоянка для авто, а на території — купа стійочок для велосипедів. Не дивіться, що вони майже порожні, це ми не розрахували і приїхали за годину до початку екскурсії. Уже хвилин за 30 там не було де пропихнутися. В очікуванні події можна погуляти територією, подивитися, що є в крамниці — а є там листівок, книжок, меду, абатського сиру, хліба, і звісно — пива, в тому числі і обмежені партії La Trappe Quadruppel, витриманого у дубових діжках, який, як кажуть, нікуди більш не возять. Подарункові набори теж присутні у пристойних кількостях. Або ж можна убити час і перекусити чи розім'ятися перед дегустацією у ресторані, де розливають всі 8 регулярних сортів Ла Трапа. Цікава статистика — 99% молоді пили світле, блонд чи пур, а поважні дідусі зі своїми не менш поважними бабусями цмулили квадруплі. За 15 хвилин до початку екскурсії треба підійти, назватися і, після того, як тебе знайдуть у переліку, придбати квиток — 10 євро на одного, у цю вартість входить екскурсія, дегустація одного сорту пива і перегляд короткого фільму про життя монахів-трапістів. Оплатити можна і готівкою, і кредиткою. Основна халепа полягає в тому, що екскурсії проводяться голландською, хоча у листі нам сказали, що на першу екскурсію дня є багато заявок від англомовних, тому гід “буде дещо дублювати англійською”. Насправді ж нам дали 6 ламінованих сторінок перекладу основного тла розповіді і на тому все. Гід був веселий і розповідав дуже цікаво і кумедно — судячи з того, як сміялася голландська частина групи. Трошки історії. У 1881 році, коли французькі монахи-трапісти були вимушені шукати притулку через гоніння, вони знайшли такий притулок у селі Berkel-Enschot, де їм вдалося отримати шматочок землі з кількома будинками, що звався “De Koningshoeven”, тобто “Королівськи ферми”, на честь колишнього володаря, Короля Віллема ІІ. Тут і побудували абатство, яке мало саме себе забезпечувати. Але перші роки були неврожайними, і один з братів, Ісідор, запропонував закласти броварню, як одне з джерел коштів. І понеслася... Уже в 1960х монахи варили не лише за своїми стародавніми рецептами, але й пілснери, дортмундери, боки і співпрацювали з іншими броварнями. Співпраця їх і підвела. Власне, торгова марка Ла Трап з'явилася лише 1980 року, і тільки у 1997 році, в один рік з появою Міжнародної трапістичної асоціації (яка і роздає трапістичні логотипи на продукти), отримали цей значок. І от у 1999 році з метою залучення коштів, модернізації і т.д. броварня підписує субсидіарну угоду з великим комерційним пивоваром Bavaria. Асоціація подумала, подумала, повважала це зайвою комерціалізацією і позбавила Ла Трап трапістичного логотипа. Довго і нудно все це тягнулося, але врешті решт, монахи знову стали основними власниками броварні і титул трапістичного пива повернувся до Ла Трап у 2005 році. І хоча це все довелося почитати з роздруківки, а не послухати, тим не менш, повитріщатися на нутрощі пивоварні і дізнатися про основні віхи історії було цікаво. От про варильний повністю мідний чан гід і справді повторив англійською, що це один з 6 таких чанів, які лишилися у всій Європі. Що цікаво, про 8му трапістичну броварню і про період, коли Koningshoeven позбавили права іменуватися трапістичною броварнею, гід тактовно змовчав. Тут можна побачити основний вік екскурсантів. Здається, ми були найбільш юними охочими до знань, окрім двох грудних дітей, яких пиволюбні батьки приперли у возиках. Тут нічого не пропадає, залишки від сусла йдуть на корм худобі і з нього печуть, як і століття тому, хліб (з якого роблять сендвічі у ресторані). Щоправда, історичною піччю і машиною для пряників уже не користуються. Мені все не щастить застати "розливалки", як не побачу яку — так все вони стоять. Потужність у Koningshoeven після інвестицій, вкладених у броварню Bavaria-єю, пристойно зросла. Але все-таки цікаво, що робили там здоровезні палети з пляшками Домінуса (при чому половина з російськими, половина з німецькими наліпками...)? Гід нам нічого притомного так і не сказав на питання, чи варять вони і це пиво. Що цікаво, на рейтбірі кажуть, що таки Koningshoeven його і варить. Після прогулянки усіх гостей запрошують до дегустаційної зали, наливають 0,3 обраного пива і демонструють короткий фільм про життя монахів. За тим всі аплодують і йдуть їсти і пити далі :) Готують у ресторанчику фантастично, категорично раджу рагу з яловичини, томлене у ла трап дубель, можна проковтнути язика від задоволення. Цінник на їжу в середньому 12-13 євро за страву. Після всього цього, ситим і щасливим, страшенно важко вилазити на величок і крутити педалі, але попереду чекає ще одна цікавинка — місто у двох країнах одночасно. Барлє-Нассау (Голландія) і Барле-Хертог (Бельгія) — могли би бути прототипами для The City and the City Чайни М'євіля, ви тільки погляньте, як це виглядає згори. Розполовинені вулиці, будинки, що стоять одночасно в Бельгії і Голландії (цікаво, а за чиїми тарифами вони оплачують комунальні послуги?), гадаю, всі бачили фото цього відомого кафе, яке однаєю ногою в одній країні, другою — в іншій. Я думаю заради того, щоб побувати у такій цікавій місцині, не шкода потрудити ноги, тим паче що таке 30 км по голландських дорогах... Звісно, у бельгійській частині (тобто, у Барлє-Хертогу) ми не могли не знайти, де б його попивасити. “Petrus Brouwershuis” (http://www.brouwershuisbaarle.be, Molenstraat 42), це крамничка-паб, де ми нарахували десь 40-50 видів пива на продаж і близько 200 пляшок на випити-на-місці, плюс ще з 6-8 розливного. Ох, після того їхати було вже нестримно важко не в сенсі після випитого, а після того, як розслабився — перший день після зими і 60 км це вам все-таки не цацки-пецки. Нам лишилося неспішно доповзти до Тілбурга, повернути велики в прокат і їхати назад до готелю. Про всяк випадок — керувати транспортним засобом в Голландії (авто, велосипедом, мопедом, неважливо), можна у випадку, коли рівень алкоголю не перевищує 0,5 мг на 100 мл крові.