Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Насправді я не мала поняття зеленого, що на мене чекає, адже у Хельсінкі була лише кілька годин, коли пару років тому ми попливли туди поромом з Таллінна. І зараз я категорично раджу повторити цю ж затію, але хоча б на два дні, якщо ви збираєтеся до Таллінна, виділіть час на Хельсінки, бо там є що робити з пивної точки зору. 

Як з пивоварінням у Фінляндії взагалі? Складно. Враховуючи, що це одна з країн, де продаж алкоголю суворо контролює держава (практично весь алкоголь продає монопольна державна мережа Alko), виробникам непереливки, що звісно, не дуже допомагає і споживачу. Окрім того, у Фінляндії найвищий в Європі податок на алкоголь (акцизний, 1,67 євро на літр). У 2018 році дивом сталася зміна в алкогольному законодавстві, і на поличках супермаркетів тепер можна знайти пиво до 5,5% включно, а до 2018-го це було 4,7% (для порівняння - у Швеції все ще досі ліміт 3,5%), а решта алкоголю тільки в Алко. Крім того, малі пивоварні - ті, що виробляють до 5000 гектолітрів на рік - отримали право продавати своє пиво самостійно (йдеться про продаж пива "навиніс", а не розлив у тапрумі, якщо такий є). Кількість пивоварень виросла вдвічі - з 55 у 2016-му, до 105 у 2018-му. Але щойно пивоварня переростає магічну цифру 5000, вона перетворюється на гарбуз, тобто, все пиво міцніше 5,5% вирушає на продаж у Алко, або ж споживається на місці (бо споживання на місці й продаж на виніс - дві різні ліцензії, і куплене на виніс пиво неможна споживати на місці теж). 

З урахуванням усіх цих перепон і відосної юності пивної сцени, рівень пива мене дуже приємно вразив. Але перейдемо до фестивалю, який має досить цікавий формат.

Отже, Suuret Oluet – Pienet Panimot - це рухомий фестиваль, який починається на півночі і потроху рухається на південь, з міста у місто, з більш-менш постійним складом, хоча в кожному місті до складу приєднуються кілька менших місцевих пивоварень. Не пам'ятаю точно, але в Хельсінки було представлено 30-35 пивоварень. Вхід на фестиваль безкоштовний до 18:00, тільки треба купити келих, яким можна користуватися всі дні (триває він з середи до суботи). Келих можна взяти великий (з відмітками 0,4, 0,3 і 0,2л), або маленький на 100 мл. У кожної пивоварні є свій термінал, розрахунок карткою за будь-який обсяг пива, який хочеш. Середня вартість 100 мл - 2 євро, є дорожче (на кшталт бочкового, але не завжди). Дуже порадував стилістичний розмах: тут тобі і класика (вівсяні стаути і ред елі, допельбоки і хефевайцени, я дивлюся у ваш бік), і охмелене пиво - класика і нове (обожи, воно все практично сухе, без нудотної солодкавості хейзі), і бочкова витримка (багато димних віскі-бочок, але і винні теж помічені), і цілий розсип фруктових кисляків, і навіть спонтанка. З фруктів треба відзначити широке використання типово нордичних ягід на кшталт морошки, й інших, чиїх назв я навіть не знаю. Кілька фудтраків з їжею (тако, бургери, хачапурі, джеркі, смажені житні сухарики з часником, хотдоги тощо), пара стендів з мийками для келихів, величезна кілкість туалетів, багато столів і посадкових місць, було супер комфортно. Цього року не було живої музки (чому я пораділа, бо це проходило більше як "подія", а не "фестиваль", для того, щоб вона сталася, музикою й іншими розвагами довелося пожертвувати, але я взагалі не засмутилася). Далі по трендах і особливостях з прикладами.

Неможливо цікавитися пивом, поїхати у Фінляндію і не випити сахті. Я не гарантую, що вам сподобається, але спробувати хоч раз треба. На фестивалі сахті наливали Lammin Sahti i Olu Bryki Raum (одні з моїх особистих фаворитів, які привезли 5 різних видів сахті, включно з сахті з брусницею). Сахті можна описати як дитя кохання хефевайцена і бельгійського міцного елю, це потужне пиво (7-9%) з насиченими банановими нотами і фенольними відтінками, дуже густе (якщо воно не піддавалося кип'ятінню і всі білки лишилися в ньому, у такому пиві навіть бульбашки ледь продираються до поверхні), але при цьому деякі зразки п'ються напрочуд легко завдяки дивовижному балансу кислинки, пряних нот жита, але я оце зараз пишу, і розумію, як в тому анекдоті про "сусід наспівав мелодію" - це треба куштувати власним ротом. На жаль, через те, що сахті дуже недовговічне, його рідко можна зустріти в продажу у пляшках. Несамовито рекомендую фестивалі хоча б за це. Плюс це дуже немасове пиво, тому навіть Алко зменшує кількість крамниць, де його можна придбати (у Хельсінки це один філіал Alko Helsinki keskusta Arkadia). Мій абсолютний фаворит - "весільне сахті" Kullero.

Попри те, що пивоварням заборонено мати дистилярні на своїй території, і це має бути окреме приміщення і окрема юридична особа, багато дистилятів, зокрема джинів, можна було скуштувати на багатьох стендах. Це був як формат шотів, так і лонкеро. Ви не знаєте, що таке лонкеро? Ми йдемо до вас! На фото лонкеро з кропивою і лимоном. І, власне, лонкеро - це попередньо змішаний напій з джину і газовного напою, зазвичай, грейпфрутового, який подається на розлив з крану, вигаданий у 1952 році до Олімпійських ігор (круто звучить, ага?) Власне, це той самий алкопоп, і коли мене почали переконувати спробувати, я відмовлялася, бо пам'ятаю досвід джинтоніків і простигосподи брендіколи, які колись були страшено популярні, але я так і не зрозуміла, чому. Проте, в житті завжди є місце експерименту, і я здалася. І що мушу вам сказати, це смачно О_О Звісно, пити постійно я подібний напій не буду, але як альтернатива тим, хто прийшов, але не п'є пива, прекрасний варіант. Я навіть спробувала ще кілька, щоб переконатися, що сучасні лонкеро можуть бути дуже непоганими (і несолодкими!). Факт, про який ви не питали - "лонкеро" фінською означає "щупальце", але це забавний збіг, бо назва походить від місцевої словозміни лонгдрінка. 

На фестивалі мені пощастило практично постійно бути в компанії місцевих пиволюбів, які радо розказували про особливості окремих пивоварень. Наприклад, оця, Takatalo & Tompuri - пивоварня на фермі, яка вирощує свої злаки, які їм солодить інша компанія, але сировина власне своя.