Боденське озеро на авто.3. Шварцвальд.

Власне, рішення поїхати у Шварцвальд було спонтанним, але прекрасним. Ввечері були загуглені цікавинки, нанесені на мапу, прораховано маршрут, час, і так далі. Зима, казки братів Грим, шварцвальдский торт і шинка вабили (останні мало не найбільше). Планувалося ось так:

Першим ділом після сніданку ми вирушили в Тріберг. Там є музей шварцвальдської культури, найвищий каскаднийводоспад Німеччини і різдвяний ринок при ньому. При чому музей вразив мене до глибини душі по-перше костюмами (я не фанат, але ці кульки на головних уборах мене зачарували), по-друге купою годинників з зозулями й рештою механічних програвачів, майже все можна послухати, роздивитися, помацати. Окремим враженням була кімната з карнавальними костюмами, одразу згадала маланки.

Найвищий каскадний водоспад Німеччини був похмурим і суворим, як і безсонячний день, до того ж випав сніг, який вхопився настом і підйом на вершину перекрили для безпеки. Де ваш орднунг мус зайн, я питаю, чому не почистили, а закрили, де Клічко? Але, врешті-решт, подивилися, послухали, трохи змерзли від вологості і пішли шукати шварцвальдский торт.

Торт було успішно знайдено в одному з місцевих кафе, і, хоча я боялася, що він буде страшенно жирний через вершки, на диво це було супер смачно, не знаю, які вершки вони використовують, але не нудило, не було зайвим, все як годиться, школадні коржі, вершковий крем, просочений кіршем, і вишеньки. Фото немає, бо з подиву весь шматок був поїдений майже миттєво.
А потім Шварцвальд влаштував нам справжнє занурення в Чорний ліс, з чорнющими деревами, білою імлою, і туманом, хоч око вийми. Знімки ані трохи не передають всю фантастику відчуттів потрапляння в казки братів Грим, які, власне, тут все це і писали.

Нашим наступним пунктом призначення мала стати ущелина Ravennaschlucht з височенним віадуком (по ньому, до речі, поїзди ходять), різдвяним ярмарком і прогулянкою в ліс, але не так сталося, як гадалося. Виявляється, запаркуватися на місці можна лише по придбаному заздалегідь на сайті паркувальному квитку, який не можна купити в момент заїзду. Можна протягнути до найближчого села, звідки ходить автобус, приблизно 20 хвилин в дорозі, але ми зрозуміли, що витратимо більше часу на дорогу, ніж на прогулянку, тому поїхали далі у Тітізее.

Тітізее - маленьке містечко з довгою прогулянковою стежкою навколо озера, короткою вуличкою крамниць і сувенірки, трохи сонне, неквапливе і з качечками, яких чимось уперто годують, хоча їм не можна хліб.

Погуляли, подихали морозним повітрям і потішилися сонечку, вполювали шварцвальдскої шинки і вйо на вечерю до Waldhaus - щонайтиповіший виробник місцевого пива, що, поміж тим не цурається пробувати новітні тенденції холодного охмелення. Але з райнхайтсгеботом на стіні. І класичним виглядом шинку, своїм хлібом, гірчицею і взагалі дуже смачною невибагливою їжею. Отак і виглядає хороший день у Шварцвальді (ну крім того, що водію довелося пити безалкоголку).