Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Прекрасний варіант денної вилазки з Вільнюса, особливо, якщо взяти з собою велосипед (бо в Тракаї його взяти буде вдвічі дорожче, ніж у Вільнюсі), торебку бутербродів і за гарної погоди можна просто сісти у будь-якому місті і дивитися, дивитися на воду. Найцікавіше - жодного купальника ми не зустріли, хоча сезон дуже сприяв. Проте ми зустріли 4х котів, лебідку з виводком маленьких, тисячу качечок, човнів і море гарненькості. Точніше, озеро. Велике, велике озеро гарненькості.
Одразу хочу попередити про наш епік фейл. Коли ми добиралися з аеропорта до Вільнюса, то проїзд оплачували прямо в вагоні, і по ціні, вказаній на сайті литовської залізниці (www.litrail.lt), бо хлопчик в інфоцентрі сказав, що автоматів з квитками ніде немає. Ну в поїзд на Тракай ми так само завантажилися і чекали кондуктора. І замість 1,6 євро квитки обійшлися нам в 3 з гаком, бо в цьому поїзді ще оплата за послуги кондуктора. Тому купуйте квитки на вокзалі, буде дешевше. Назад ми поїхали автобусом з автобусної станції за 1,7євро, квиток теж у водія, хоча каса на автовокзалі є. Якось дивно. Але про хороше - Тракай крихітний і дуже гарний. Дивіться самі.
 

Зараз я розкажу вам про найкращий тематичний заклад, в якому я була за все своє життя. Називається він "Пивна бібліотека", і пощастило з ним жителям Вільнюса.
Почнемо з логотипа, який книжка-склянка. Ну хіба не крутота у своїй простоті і читаємості, нє?

Сезон, сезон прийшов, і розпочалися мої черничні ночі руки і язик.

Після останнього ящика "Местной Еды" і баночки рідкої карамелі, карамель не дає мені спокою. Ще багато експериментів попереду, але перші результати вже ок.

225 г цукру
70 мл води
80 г масла
100 г вершків

На малому вогні розчиніть цукор у воді в маленькій каструльці з товстими стінками - головне не надто активно розмішуйте, щоб не захлюпати стінки каструльки сиропом. Коли цукор розтане, збільшіть вогонь (трохи більше ніж малий, але не доводьте до середнього) і лишіть сироп кипіти. Навіть якщо на стінках висихають кристали, боріть в собі бажання зішкребти їх в сироп - інакше вся ваша недокарамель за 1 секунд перетвориться на один великий кристал, це я вчора уже проходила. Хай кипить без вашої участі хвилин 20, допоки не стане гарного світло-бурштинового кольору. Обережно (бо кипітиме і бризкатиме) вмішайте масло і вершки, зніміть з вогню і дайте вистигнути. На останньому етапі можна вмішати якісь додатки типу солі, або мятного екстракту, або меленої кави, тощо. Інтернети кажуть тримати в холодильнику, але там вона надто загусає, а зникне вона швидше, ніж встигне зіпсуватися, це 100%. З цієї кількості виходить слоїчок приблизно 250 мл.
Привіт, млинці, оладки, морозиво з карамеллю і все, на що її можна налити/намастити :)

Виявилося, що саме два роки тому я завантажила у плеєр перший трек першого дня першого тижня програми С25К. І відтоді почалася моя біганина. Почалася зовсім, від слова взагалі, бо я не бігала до того ніколи, навіть у школі.

- ого, уже два роки! - подумала я, і це ще жодного разу навіть не півмарафон (але невдовзі, невдовзі)
- ого, лише два роки! - подумала я, і згадала, у скількох неймовірних місцях мені вдалося потоптати доріжки, путівці, тротуари, мости, береги.
- еге, два роки - і я навіть не збираюся припиняти.
Це таке задоволення, такий кайф, такий інший вигляд звичних і небачених місць, такі веселі події, такі люблені медальки, такі щирі усмішки зустрітих бігунів і велосипедистів, але особливо безцінне, коли після чергового забігу друг мацає твою технічну футболку і задумливо каже, що ця якось краща за звичайну, і от ви разом вибираєте йому футболки, шорти, а згодом і кросівки.
Вже три місяці я набігаю по 100 км.Реєстрація на забіги - це вже як піти попити кави з друзями, такий саме рівень задоволення.
Вітання вам, мої нозі і сила волі. Люблю вас.
А ви приєднуйтсь. Це весело  :)

Все почалося з того, що сьогодні вночі наша абрикоса не витримала ваги на своїх плечах і розламалася навпіл. Викидати три відра зелених абрикосів мені не дозволила моя віра ненажери, тому терміново було викликано на допомогу інтернет. І він, як завжди, не підвів. Казкове чатні вже сяє зі слоїчків.

What do you know about morning glow?

жито, зелене. 
Хоча ні, яке жито. Хміль дуже повільно, але росте, і вже вишкрябався на ниточку. Вже, нарешті, пустив крихітні пагони від коренів, які мають стати новими "ліанами". Якщо їх не зжере тля. Випадково, на щастя, помітила, як почалася мурашина плантація. Кілька днів оббирання вручну (щастя, що листочків небагато) і оприскування мильним розчином (он білі плями на листках) і начебто вдалося вигнати цю погань. Тьху-тьху, сподіваюся, молоді листочки швидко ростимуть. Рости, рости моя прєлєсть :)

Отже, про руки-ноги-хвіст руки, які іноді з потрібного місця.

І в гарну, і навіть в кепську погоду Flo is love

...мене.
Затишку хочеться і поговорити.
Підхоплю починання Оксани  і розкажу про себе.
1. Яке б враження про мене не складалося, насправді, я страшний соціофоб. Лякаюся окремих незнайомих людей, великі ж їх скупчення вводять мене в стан "заберіть мене звідси на ручки". Ярмарки і виставки, де цілий день треба говорити з незнайомцями, виснажують мене, і я потім мовчу і ховаюсь в усамітнення принаймні добу. І тим не менш, примудряюся отримувати задоволення від такого спілкування "отсіюмінуту". Парадоксально, але факт.

Не знаю, коли зможу показати у причіпленому до стіни вигляді, але не похвалитися неможливо.

Останнім часом білий ящичок почав збирати нову хвилю компліментів. Незле, думаю, буде поділитися, де і собі такого надбати.
 

Я людина не релігійна і намагаюся нікого цим не обтяжувати, храми рідко викликають у мене захват, але є два, які, я вважаю, має побачити кожен, незалежно від релігійних переконань. Це Sagrada Familia у Барселоні та Cattedrale di Santa Maria del Fiore, Il Duomo di Firenze чи просто Duomo у Флоренції. Ці дві будови в моїх очах є увічненням людського генія.

Я не збрешу, якщо скажу, що до Флоренції можна рушати лише заради Perche no - найсмачнішого морозива у світі. Сорбети там теж нівроку, але морозиво, оооо, з 1939 року був час визначитися з рецептурою, і вона там досконала. Яке морозиво не обереш - а в роті розтікається аромат і смак того інгредієнта, яким визначено сорт. Якщо це мигдальне морозиво - то в роті смажений мигдаль, якщо мандаринове - то долька мандарину, про полуниці я взагалі мовчу - це лісова галявина і ти сам-на-сам з ягодами. Ми ходили туди щодня. Що-дня! В грудні! По морозиво. А інколи - двічі на день. Порції щедрі, від 2 євро. Вартість залежить не від кількості смаків, а від розміру "пасочки".
 

Я рідко кажу таке, але це місто повинен відвідати кожен. Хоча б раз у житті. Це щось неймовірне, і річ не в черепичних дахах, горах навколо, мегатоннах історії, найсмачнішому у світі морозиві, просто Флоренція дивовижна. Вона відбирає мову, дихання, відчуття часу, у ній хочеться загубитися назавжди.

Пальці поколоті, нігті спилені наждаком - а шо це? А це мене вмикнуло робити штуки руками. Ну, щось крім їжі. І бірчиці. Тому найближчим часом чекайте звітів.
Оце, наприклад, початок дивану на балкон. Блін, не шила нічого, мабуть, зі шкільних уроків праці. Так забавно. Тільки спина болить, але шукати матеріали, розраховувати подумки і кроїти-пиляти-фарбувати весело. To be continued.

Другий випуск травневих полювань буде не про гастро, а про красиве.
Finch  і Gifty. Обидва бренди ніжно пестять моє почуття прекрасного щоразу, як я дивлюся на їхні роботи.

Ще коли наш літак заходив на посадку над Лісабоном, я уже смикала Ра за рукав, вдивляючись в ілюмінатор - ми ж підемо, підемо от сюди?!

В рамках чергового made-in-ukraine-hunt сьогоднішній допис про пиво. Хто не пиє - проходьте. Хоча... Ні, ви все-таки почитайте і подумайте :)

Власне, це умовно-про-пиво, тому що про одну броварню і океан.

Куди податися у Лісабоні любителю пива? Варіанти є.

Перше і найкраще місце для пиволюба - Cerveteca Lisboa (Praça das Flores 62, http://www.cervetecalisboa.com). Пивотека, де можна і посидіти, і взяти пива додому. Дуже часто оновлюваний вибір пива на розлив, фантастична пропозція - 5 тестингових келихів (будь-якого пива на вибір) - 9 євро. Легкі закуски (бутерброди з пивним маслом, по рецепту власника - must try), приязний балакучий хазяїн, регулярні заходи для пивоманів - зустрічі з пивоварами (і локальними, і заїжджими, наприклад To Ol). Можна розрахуватися карткою. Вибір пляшкового пива не надто великий, але дуже ретельний - скандинави, американці, бельгійці - одні з найкращих представників. Улюблене місце, однозначно. Враховуючи, що наприкінці вулиці - морозивко Nannarella - взагалі епік він.

Спека. Сонце. Плюскіт води. Розпечені кахлі. І морозиво! У Лісабоні є морозиво.

Повз Gelato Therapy (Rua Da Madalena, 83) ми ходили практично кожен день, бо жили неподалік. Маленьке кафе, де крім морозива можна і кави, з цікавими варіантами морозива (базилік+ваніль, розмарин+лимон), пристойною кількістю смаків, але не надто дешеве. Здається, порція з двох кульок 3 євро. І кульки просто кульки, стандартного розміру зі стандартної ложки. Вперше побачила пластмасові стаканчики замість паперових. Лише готівка. На смак незле, але...

У ці сонячні і яскраві дні хочеться запихнути ще більше кольору. Поки я пишу про море в червневий випуск Artbook mania, вмираю від бажання знову побачити океан і запиваю його піною кавовою, ось вам три картинки про колір. Колір лісабонського фермерського ринку, який щосуботи біля Jardim do Príncipe Real з 9ї до 15ї.

Давно не було про псування пива, еге ж?
Зустрічайте черговий експеримент - пивне масло. Ідея приїхала з нами з Лісабона, бутербродами з таким маслом за власним рецептом пригощав нас хазяїн пивотеки. Нам так сподобалося, що практично на наступний день після повернення ми і собі таке витворили.
Насправді, все дуже просто, але для того, щоб все було смачно, потрібно дві речі - хороше масло і хороше пиво.

Непевна ледь помітна зміна світла, кольору, поруху. Синє, блакитне, бузкове, фіолет. Але шум хвиль незмінний. І котики. Це Одеса.

Ну що ж, перший пішов. Тобто, виліз. Сподіваюся, решта теж успішно пересиділа ці квітневі морози під горщиками, але просто ще не добралася до сонця. Оце зара навідала думка, що треба було розчистити на газоні більше місця від трави, але газонна така нікчемна, що нічо собою не забиває, сподіваюся, цього разу, це буде мені на користь.
Танцюю навколо кумедного паросточка :)

Я люблю гірчичний колір (з чого б це, правда?:) або, як поляки на нього кажуть - медовий. І тепер у моїй колекції речей цього дивовижного відтінку нове надбання. Прекрасна скляна галузочка від Haluzka. Вона просто неймовірна, чесне слово. І головне - таких підвісів, перстенів і брошок майстриня з золотими руками зі Львова робить будь-яких кольорів і форм. Цілий скляний ліс, коли бачиш все різноманіття - аж заворожує, навіть у вухах чути тихий дзвін, коли вони цокають одна об одну на вітерці... Але, це я відволіклася, щаслива по самісенькі вуха, що зустріла Галузку на Пікніку в Одесі.



Там само розжилася прекрасними листівками від Іри Лопатіної. Зараз важко здивувати листівками, їх багато, красивих і оригінальних, але ці поцілили мені в самісіньке серце. І кожну куплено з думками про певну людину, якій вона і дістанеться. Дякую за жменьку щастя, Іро.
 

Одразу попереджу, що ні, весь півмарафон я не бігла, а його міні-версію, щось близько 8 км.
Відверто кажучи, такого задоволення від бігу у натовпі людей я ще ніколи не відчувала, було ідеально все - організація (за винятком старту), люди, вид з моста, унікальність ситуації, траса. Ендорфіни хіба що через вуха не перли.


Лісабонський півмарафон знаний тим, що саме тут було встановлено світовий рекорд 2010 року, який досі лишається чинним - 58:23. Траса ідеальна - вона вся рівна (для півмарафону), або рівна+ухил для міні-версії. Починається вона на Мосту 25го квітня - фантастичній споруді, 70 метрів над водою, довжиною 2,27 км, по якому в жоден інший день року не можна пройти пішки - міст лише для авто і поїздів на нижньому ярусі. І уявіть, як по цій підвішеній у повітрі стрічці, біжіть 35 000 людей у різнокольорових кросівках. Уявили? Важко? Я теж не могла уявити, поки не побачила.

Коли я дізналася, що він буде, звісно не могла прогавити таку подію. Та ще й ювілейний, 25й забіг. Ну і моя хронологія.

Січень - натрапила на подію. Ааааа! Це ж під час нашої поїздки! Реєстрація (рання - 25 євро).

11-18 березня - тестові забіги лісабонщиною, кайф від рівної поверхні вздовж Тежу. Дивуватися щодня більшій кількості зустрітих бігунів найрізноманітнішого віку, комплекції, кольору шкіри.

19 березня - величезна виставка Спорт-Експо, де відбувається видача стартових номерів і пакетів. Йдемо раненько, уявляючи, що треба за три дні встигнути впихнутися між океаном людей. Півтори години стояння у черзі - і я щасливий до виску власник номера-паліндрома 39593 (щоправда, без чіпа, чіпували лише півмарафонців), наплічника з футболкою, мапою, журналом з історією марафону, тисячею флаєрів на знижки від спонсорів, безкоштовного проїзного на громадський транспорт на день забігу - оце було дуже круто, адже дістатися до старту можна було винятково поїздом через міст, а до пересадочної станції теж добряче пиляти.

22 березня
7:42 - прокинутися, поснідати, не знати, куди себе приткнути, визирнути у вікно, потішитися відсутності обіцяного дощу і випхатися серйозно заздалегідь. Дорогою до вокзалу звернути собі шию, виглядаючи інших бігунів.

9:30 - Джеймс, канадієць, що приїхав у відрядження, питає, де пересідати на поїзд через річку. Шукаємо разом, жодних вказівників, жодних бігунів (щозафігня?), пристаємо до двох поліцейських, які мало не за ручку ведуть нас на іншу платформу, на який вже колихається строката юрма - а ось і інші учасники, фух.

9:45 - від споглядання повного поїзда людей з номерками у мене починається неконтрольоване усміхання. В цей же час Джеймс розпитує про туристичні принади Києва (ти з України? Не з Києва? О, у мене звідти шефиня), розповідає, що дізнався про забіг буквально вчора і одразу ж зареєструвався, але всю сувору канадську зиму не бігав, тому не розраховує на результат, а біжить просто for fun. Переконую його, що сама з тією ж метою.

10:10 - йдемо зі станції до початку моста. Випадаємо в осад від кількості людей. Усмішка з обличчя уже не сходить взагалі, сподіваюся, що люди не помітять. Бігуни наближають уже не ручаями, а стрімким потоком, біля пунктів контролю номерків (далі пропускають лише зареєстрованих учасників) вже пробка, і Джеймс смикає мене, мовляв, давай ближче до старту рухатися, бо з таким натовпом не просунемося ніколи. Всі ваяють себеньки, я не йду, а пересуваюсь перескоками, бо шило уже заважає йти спокійно. Знову всі розділяються на два потоки - мінімарафонці і півмарафонці. Після моста вони розбіжаться у різні боки, і надалі їх розділятиме встановлений спеціально з цією метою паркан, щоб одне одному не заважали.

10:25 - уже біжимо, і я краєм ока помічаю розтяжку start над головою, але чомусь натовп людей не зупиняється, з думкою "ну, мабуть, це якийсь попереджувальний старт, початок же о 10:30", я біжу далі, Джеймс вшкварив кудись уперед, я махаю рукою підтягнутим і незворушним полісменам у чорному (в чорній щільній формі в такий чудовий день, ото халепка), які ланцюгом стоять на першій ділянці моста, і розумію, що зупинятися ніхто не збирається, і це УЖЕ траса. Це єдине, що спантеличило і не сподобалося, де ж веселий відлік вголос, де оголошення забігу, але дуже швидко спантеличення вівитрюється, бо ти на висоті пташиного польоту над одним з найпрекрасніших міст землі, і сонце світить тобі прямо в пику, і вітер смикає за волосся, і люди навколо яскраві, теж усміхнені, у різнокольорових футболках, капелюшках, костюмах, прапорах, і ось ноги уже самі тебе несуть уперед, і шурхіт кросівок по асфальту і тупіт тисяч ніг, як биття величезного серця зливається в один ритм. Щастя роспирає зсередини, хочеться співати, обіймати всіх навколо - але на ходу це не дуже зручно.
Біжу у своє задоволення (як виявилося, з середнім кроком 5:30), бо намагатися обігнати когось при такій щільності ніг на метр квадратний, плюс ще й під ухил не те що немає сенсу, а й небезпечно. Спускаємося з моста, виходимо на пряму набережної і тут починаються болільники. Вони кричать, аплодують, скандують, свистять, тримають плакати, а невдовзі вздовж траси зявляються сцени з рок-гуртами, традиційними виконавцями фадо, дівчатами в циліндрах, і ще, і ще.
І ось попереду починають виднітися надуті "ворота", і спочатку думаєш, що це фініш, але ні, там ще одні, а за ними ще кілька - спонсори. Тому все ще не пришвидшуюся, хоча можна було б - щільність людей уже значно менша. Але ось і поворот, а там - величезними літерами - МЕТА. І я починаю реготати, і від того вповільнююся, хоча навпаки треба красиво вшкварити гірською ланню, бо це португальською ФІНІШ. І там ось.

 

11:06 - організація фінішу досконала. Ніяких болільників на навколофінішній ділянці, всі фінішери проходять 20 метрів і розділяються на кілька коридорів, на першому людському "турнікеті" всі отримують медальку, за кілька метрів далі - ще один наплічник з пляшкою води, батончиком і гелем, наступний - банан, і ще далі - о щастя - морозивко. Після кожного коридору - їх здається, 6 потоків, величезна галявина, де можна валятися, розминатися, їсти своє морозивко, або вибігти за її огорожу і кинутися обійматися зі своєю групою підтримки. Видихаю, я щаслива.

Мушу сказати, що коли ми їхали додому перевдягатися, то з вікна електрички, яка йшла повз трасу, було видно тисячі і тисячі людей, які просто гуляли трасою. Бабусі, мами з візочками, цілі родини - з стартовими номерами, але ніхто не біг. Підозрюю, бажання прогулятися мостом раз на рік настільки спокусливе, що можна і стартовий внесок за це заплатити.

Вибачте за мобілофоточки.

Це з серії "а поговорити?"От скажіть, ви як ставитеся до мистецтва? Що викликає у вас захват і змушує серце пропускати удари? Від чого ви отримуєте естетичну насолоду?

Вирішила, що періодично ділитимусь знахідками чудового, що роблять у нас. Так, це вже не супер нове віяння, але ми ж не про тенденції, а про хороше. І, якось зовсім не дивно, що все це стосується їжі.

Про Plateful я уже захоплено покричала у фб, тепер спокійно і врівноважено ще раз. Журнал дуже і дуже приємний. От саме це слово - "приємний". Бо він тішить і око, і усвідомлення того, що рецепти цілком придатні для використання в наших реаліях, і тим, що це не суто кулінарна періодика, а видання, що торкається красивого, здорового, смачного у різних проявах. Ніколи не бачена мною концепція побудови змісту в рамках 5 прийомів їжі - тобто обов'язково щось про сніданок, полуденок, обід, вечерю і підвечірок. І не лише про їжу, як харч, а й про їжу духовну, тобто "на поговорити". Я не кажу вже про фантастичні фото й ілюстрації. І помітно, дуже помітно, що робили "як для себе". Я страшенно втішена появою. Несамовито рекомендую шукати, читати і підтримувати. 38 грн. за номер

Не минуло й півроку - так останнім часом можна починати кожен допис з серії wanderlust. Хай часу зараз і більше, але не так багато натхнення. І тим не менш, а раптом же ж комусь стане в пригоді. Для вас, мої друзі-пиволюби.
Коли я сказала, що знайду пиво і в Італії, дехто крутив пальцем біля скронь - яке пиво в Італії, ти що, вино і просекко. Але хто шукає, той завжди знайде.

Почнемо з того, що у Флоренції навіть брюпаби є. Ми знайшли три. Один - як ведеться, випадково.

Birreria Artigianale Il Bovaro(Via Pisana, 3r) лишила дуже змішані почуття, бо ціни на їжу, і їжа в цілому дуже і дуже, такої смачної пасти з лісовими грибами і труфелями я не їла ніколи, але головним чином нас цікавило пиво, а воно... дуже специфічне, дуже. Не знаю, чим зумовлений такий дивний смак, може, вони воду з Арно неочищену беруть, але якщо в темному гіркота начорно обсмаженого солоду ще перебиває цей дивний смак, то у боку - ні. Власник і головний пивовар - явно прибічник окультизму, на стінах різноманітні символи, книжки, аромати на кранах (!) і побічні штуки. Загадкова місцина в цілому. Ціновий рівень середній, приймають картки.