Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

У світі пива існує безліч міфів. Серед них не лише такі, від яких можна жартома страждальницьки позакочувати очі на кшталт порошкового пива чи стимулянта збільшення грудей. І ні, не буває, ні, не ростуть, детальніше отут. Існує й окрема категорія (маркетингових переважно) міфів, повторювана безліччю людей так часто, що цей міф стає чимось на кшталт історичної довідки. Такі є про портер, про ІРА, але, зрештою, їх таки женуть поганою мітлою, але є один міф, живучості якого можна позаздрити.

Класичним прикладом міфології є оцей умовно нещодавний рекламний текст, який відомий історик Рон Паттінсон елегантно стирає на порох: 

“Народження стилю: у ранніх 1700-х. річкові носильники (портери) Лондона створили новий стиль пива, темного на вигляд, зі складними брунатними солодами та нотами карамелі… Портер. Це пиво полонило Петра І під час його тривалого візиту до Англії, і монарх забажав постачання портера до російського імператорського двору. Перші партії пива під час довгої подорожі зіпсувалися, тому лондонські пивовари швидко змінили рецепт, додали більше хмелю і підвищили вміст алкоголю, завдяки чому отримали пиво багатше, солідніше, багатошарове, гідне монархічних замовників. На 1787 рік Джон Каредж довів до досконалості рецепт стилю, який завоював серце Катерини ІІ. Невдовзі вона вимагала регулярних поставок пива, сьогодні відоме, як “Courage Russian Imperial Stout”...

Відродження для мас: у жовтні 1977 року, Джим Робертсон зварив останні партії “Courage Russian Imperial Stout” у Лондоні, місті, де пиво народилося. Сьогодні ж Джим дістав оригінальний рецепт і зварив його на пивоварні “Wells & Young's”. Те саме багатство смаку, гідне імператриці, зварене для нас."

У цьому породженні лихого маркетингового генія прекрасно все, окрім того, що немає жодного слова правди. Дозволю собі і далі частково наводити короткий переклад Ронового блога.

• Петро І, мабуть, мав машину часу, щоб припити і полюбити лондонський портер. Англію він відвідав у 1689 році, а помер у 1725-му, коли портер був маловідомий навіть у Лондоні, бо почали його варити десь після 1720-х. 
• Супер-міцний і охмелений портер, щоб пережити подорож морем? Стандартний портер регулярно відправляли до американських колоній, це трохи далі, ніж у Санкт-Петербург, не кажучи що у ХІХ столітті він плавав до Індії, і не помирав. Чому був такий міцний? Вочевидь, багатії імператорського двору любили прибухнути. І звісно, навіщо звертати увагу на інші портери, які плавали по всьому світу, це ж не так захопливо, як царські витребеньки. 
• Джон Каредж вдосконалив рецепт у 1787? Каредж вперше зварили пиво під назвою російський імперський стаут у 1969 році, коли закрилися Barclay Perkins, а востаннє - у 1993-му.

Тут я уже промовчу про заяву, що портер вигадали портери-носильники.

Не менш захопливе простирадло про імперський стаут є у ще одного поважного пивного історика, Мартіна Корнела, де можна побачити, що до імператорського двору і справді постачали пиво, але це був портер. Перші згадки про Imperial на етикетках почнуться у портера, як свідчать газетні архіви, у 1821 році, коли Катерина ІІ вже чверть сторіччя гниє в могилі. Тому просто не може любити ні імперський портер, ні імперський стаут. 

            До речі, тут я зверну увагу на давню перекладацьку суперечку, імператорський чи імперський стаут. Оскільки російський імператорський двір, як бачимо, стосунку до нього не має, і прикметник не від “імператор”, а в найкращому випадку від “імперія”, то таки імперський, але я відволікаюся. 

Про імперські стаути перші документальні свідчення датовані 1832 роком, а Barclay’s почнуть варити і рекламувати свій “Imperial Double Brown Stout” у 1844 році. Але все ще жодних згадок про російський стаут, і воно і не дивно: у ХІХ сторіччі навряд хтось з британських виробників хотів асоціюватися з Росією, оскільки тоді тривала Кримська війна. Та у людей коротка пам’ять, а у британців сантимент до монархій, і от саме Barclay’s починає рекламувати у 1931 році свій продукт з такою назвою і текстом: “Російський стаут від Barclay’s - рік витриманий у пляшці і продовжує дозрівати. У холодну пору цей "вінтажний" стаут зігріватиме вас годинами. Адже російський стаут містить все, що годиться найкращому стауту, і навіть більше. Скуштуйте сьогодні.” Потім додалося слово “імперський”, і понеслася легенда про улюблене пиво імператриці. Прекрасний маркетинговий хід, люди ж так люблять, коли привілеї обраних стають доступні і їм. І по всьому світу сомельє і маркетологи, освітяни і письменники, і просто люди повторюють цю романтично-імперську брехню. Просто погугліть і переконайтеся самостійно.

Поки що, єдина книжка, в якій імперський російський стаут називають маркетинговим прийомом минулого століття - це “Світовий атлас пива”, написаний Тімом Веббом та Стівом Бомоном але, сподіваюся, нові книжки теж не плодитимуть міфологію. 

Окрім книжок ще є конкурсні категорії, але у пристойному товаристві, як наприклад у довіднику BJCP чи довіднику Асоціації пивоварів, уже певний час цей стиль називається або просто імперський, або британський/американський імперський. Модераторська спільнота Untappd поки уперто наполягає, що вимога прибрати "російський" - це канселкалча, але нічого, подамо і їм притомну аргументацію. І, звісно, є етикетки. Але сподіваюся, не лише уперте міфоборство, а й поведінка країни-агресора переконає усі пивоварні, що називати пиво російським тепер шкідливо для репутації. 

Share On