Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

“У кожної ферми на будинку чи на стодолі має бути флюгер. Принаймні, нам так здається. У нас поки що ферми немає, але ми любимо традицію фармхаусів, пивоварню і флюгер уже надбали, тому хто знає, що там в майбутньому...” І справді, ніхто не знає, що чекає на Сема і Тобіаса, але маленький чорний півник прикрашає етикетки їхньої постійної лінійки пива, і, схоже, вони обрали напрям вірно, а вітер лише попутний. 

Сірої, смурної і затягнутої свинцевими хмарами суботи поїзд виплюнув мене на платформі Бургдорфа, а решту пасажирів поніс далі у Берн. Нікому взагалі на думку не спало вийти на порожній перон, всі помчали далі до пивної столиці Швейцарії (хтось на це твердження киває у згоді, хтось починає сперечатися, але це не сьогоднішня історія). Єдиним звуком на безлюдних вулицях було невпинне шурхотіння пожухлого листя - досі не опалого у грудні - і гуркіт поодиноких авто, які де-не-де стукотіли колесами по бруківці. Новорічного настрою нуль, навіть відчайдушне блимання різдвяних гірлянд на будинках і у вітринах крамниць не рятувало і розчинялося в бляклому небі, сірих вулицях, важких хмарах, що могли би бути вагітними снігом, якби не +8. 

Повз супермаркет, ратушу, старий замок, через два канали і, нарешті, скупчення складів, однакових, схожих на горобців, що притулилися один до одного на дротах. Якщо покластися на гугл-мапи і обійти один з них, то побачиш дві брендовані машини і великий напис над дверима Blackwell Brewery. Оце і був головний постачальник новорічного настрою на той день з відкритою варкою (уже шостою) пива з ялинкою “Tannenbaum Effect VI”. 

За важкими металевими дверима, облущеними, пофарбованими здається всюдисущею блакитною фарбою - круті бетонні сходи, тиша, лиш кроки розходяться луною, все ще ні душі, і ця пригода все більше нагадує блукання у декораціях якогось середньовічного серіалу з ухилом в жахи, але знічев’я запах пилу і порожнечі проштрикує солодкий аромат сусла, у вуха вривається сміх, тепле повітря пивоварні обіймає на останньому поверсі, і ось у розчахнуті двері видно ряди й ряди бочок. 

Семюел, Тобіас і Габріела неквапливо готували пивоварню до дня відкритих дверей: підключали пиво на крани, друкували меню, слідкували за суслом, носили коробки з келихами, кожен робив щось своє. Їм треба буде провести кілька екскурсій, доварити пиво, розважити гостей, відповісти на купу питань. І неспішна робота справляла враження спокійної виваженої впевненості - ця маленька команда знає, що робить, чого хоче і куди рухається. До речі про питання, більшість з них стосувалася пляшок місцевого клубу, Blackwell Barrel Society, по які приїхали учасники. Взагалі складалося враження, наче ти приїхав на дружні посиденьки компанії, де всі один одного давно знають, але на диво не почуваєшся чужим. Стишені розмови над келихами, човгання тарілей з сиром по дерев’яних столах, слоїки з дробиною, яку заберуть додому на печиво чи хліб і урочисте занурення ялинки у варочник. Звісно, це і була головна причина присутності - портер з ялинкою, який варять щороку о цій порі, і п’ють минулорічні версії, які різняться одна від одної. Дуже незвичайний вибір стилю для новорічного пива, маю зауважити. Але це можна сказати і про все пиво цієї маленької пивоварні з гаслом “Дикі місцеві елі”. Blackwell обрали свою нішу, геть маленьку, вкрай незвичну навіть для країни з найбільшою кількістю пивоварень на одного мешканця в світі. Усе пиво зброджене тутешніми мікроорганізмами, які небавом вичакловує з рослин і ягід Сем, чий офіційний титул “Капітан пивоварні й кулшипа, шептій дріжджів”. Він взагалі каже, що головні на пивоварні - то маленькі звірятка, а команда лише підгодовує їх суслом. Перше пиво він зварив у каструлі на кухні у 2006-у, а офіційно на паперах Blackwell Brewery з’явилася у 2015, тоді ж у приміщенні колишньої пакувальної фабрики оселилися перші бочки, завівся кулшип і вся ця дика мікрофлора, яка визначає те, чим є пивоварня зараз - виробником унікального пива з суто місцевим характером, і це стосується не лише дріжджів, але й інших складників, від зернових до тієї ж ялинки, яка наповнила приміщення пивоварні ароматом гілок і терпкуватими смолистими нотами. 

Сем дивовижним чином вміє передати буквально кількома словами важливе: настрій, цінності, відчуття причетності. Поки він розповідає мені про походження назви, то встигає потиснути руку і обмінятися вітаннями з кількома новоприбулими, і я бачу, скільки тепла і взаємної приязності отримує ця пивоварня. До речі, про назву. Немає легенди. І це просто спантеличує, бо ми звикли сприймати назву якимось закодованим посланням, прихованим змістом, знанням для втаємничених, але ні. Вони просто люблять мінімалізм і чорно-білу фотографію (саме тому всі фото тут теж чорно-білі, кольорові б просто не пасували після такої фрази). І правда, кілька чорно-білих знимок прикрашають стіни пивоварні, а у строкатості стримані етикетки ніхто не звинуватить, при чому їм геть не бракне інформативності, все на місці. Так само не бракне вигадливості пиву, яке вони прикрашають: на заквасці, торф’яне з малиною, але більше всього різноманітних сезонів. Як і годиться фермерський пивоварні. З флюгером. (встановленим поруч із лінією розливу й етикетування). 

І ось такі маленькі цурпалки історій - відсутність легенди, півник-флюгер, відповідальність перед кожним з 70 учасників клубу, небажання підтримувати красиву, але брехливу міфологію - складаються у вишукану мозаїку, яку ти ще не бачиш повністю, відкриваєш частинами, але не можеш позбутися щемкої надії і передчуття, що вона буде фантастичною. І для того, щоб їх побачити, я ще точно приїду у сонне маленьке містечко зі старим замком на пагорбі і пивоварнею, яка пишається своєю інакшістю і культивує її. Разом з дріжджами у сотнях чашок петрі.

https://blackwellbrewery.ch

Einschlagweg 59, 3400 Burgdorf