Пити пиво я стала з... нудьги. Коли ми збиралися компанією друзів на 1му курсі університету, мені було страшенно нудно пити сік чи каву, які випивалися дуже швидко, а решта неспішно цмулила свої келихи холодного пива. Ну ок, давайте ваше пиво сюди. Сказати, що воно викликало у мене якесь захоплення, то мабуть ні. Це просто був напій соціалізації. За той час я випила не дуже багато, але достатньо Оболоні, Черінгівського, ППБ, Радомишля, Хмельпива і так далі.
У 2008 році під час подорожі до Праги (і взагалі мого другого виїзду закордон) я скуштувала темні Master і Kozel. "Хм, то пиво може бути і таким..." - подумала я. Після тої ж поїздки я вперше "гіканула": ми привезли празький "Staropramen" і порівняли його з тим, що варився у нас по франшизі. Ну як, спільного вони мали три речі: рідкі, з бульбашками і колір. Через рік я дивувалася келихам по 0,25 і відсутності 0,5 у Бельгії, познайомилася з трапістами і плакала над келихом Rodenbach Grand Cru у Брюґґе, що нам такого ніколи не привезуть. Дякую, beershop.com.ua, що привезли. В моїх очах ці дві поїдки стали визначальними. З Бельгії я тоді приперла кижку "1001 пиво яке треба скуштувати за життя" і традицію збирати етикетки з випитого пива. Наступні подорожі навколо пива хоч і не оберталися, але на місцеве пиво я почала звертати активну увагу, шукати імпорт у нас, потроху цікавитися стилями.
Приблизно в 2012 я думала, "от виросту і хочу бути пивоваром", колупала різні пивоварні школи Європи, зітхала з цін, і вирішила, що все-таки варити мені не світить, буду пити далі. І почала "розширювати горизонти", як могла. Поки розгулятися по імпорту було не дуже можливо, в хід пішли всі можливі українські регіональні пивоварні, до яких дотягалися руки. Трохи згодом я познайомилася з нашим клубом не дуже анонімних алкоголіків, де ми шеримо надбане у відпустках, магнітики від друзів, подарунки і захоплені рідкісні імпорти. Накопичення досвіду в цьому сенсі у мене дуже схоже на снігову кулю - чим далі, тим більше і швидше. Зараз кількість перепробуваного пива наближається до 6 тисяч, але насправді, кількість - це лише частина досвіду. Нині пірнати в світ пива приємно і комфортно, вибрати є з чого, було б бажання, і я уже просто не встигаю (а якщо чесно, і не хочу) за всім новим пивом, яке з'являється на ринку.
Поступово підготовка до подорожей перетворилася на попереднє позначення на мапі локальних пивоварень, барів, біршопів, а поки ціни на багаж у візйера були недорогими, з нами щоразу поверталася валіза пива. У 2015 зі мною стався перший пивний фестиваль - Borefts - який просто розірвав мої уявлення про такі події на лахміття. Він і досі є майже ідеальним форматом для мене, хоча на сьогодні я їх бачила достатньо і різіних. В останні років 5 мої подорожі практично повністю перетворилися на beercation. Я уже можу лекції читати на цю тему. Досі найулюбленішим варіантом є прокласти маршрут повз кілька пивоварень і прокатити на величку кілометрів 50-60. Пива з подорожей стало менше, бо коли багаж коштує приблизно стільки ж, скільки квиток, уже думаєш, краще відвезти себе і пити на місці, ніж перти валізу пива додому.
Потім пішли підписки, блоги, подкасти, книжки про про пиво - енциклопедії, мемуари і щось уже технічне. Я почала писати про пиво для видань (небагато, але). Почала неспішно перекладати книжку про пиво. Все це досить рівно плинуло 8 років, а потім все підстрибнуло і побігло. Точніше, я побігла з Beer Running Club, який гостинно прийняв Василь і Lisopylka/Varvar, а потім виступив у ролі Світобудови, яка явно весь цей час сиділа і гигикала підступно: "Ну що, ти хотіла пива? Ну тримай повні кишені". Кишені виявилися досить місткими. І ось уже майже два роки я - професійний учасник пивної спільноти. За ці два роки рівень мого занурення у пиво став уже якимось маріанськозападиноподібним. Але щобільше ти торкаєшся різних аспектів певної справи, то більше бачиш, що працювати і працювати, лупати сю скалу довго і натхненно. І я лупаю. Бо це не лише інколи до біса дратує, але й забезпечує одні з найкращих спогадів життя. Підписки, екзамени, тести про пиво, сперечатися проте, що жінки тямлять у пиві? Господи, сказав би мені хтось 10 років тому таку маячню, я б покрутила пальцем біля скроні.
А це фото - і фото на фото - для мене особисто є дуже значущим, матеріальним свідченням того, як вигадливо переплітається все у цьому всесвіті. Коли я два роки тому почала працювати з Varvar, я написала, що хочу, щоб ми були десь поруч з BrewDog. На цьому наборі відривних лістівок, які випустив для своїх підписників Good Beer Hunting (обирав фото головний редактор, до кожної знімки йде пояснення і короткий опис), і ось поруч фото Varvar Bar і BrewDog бару. Так я розумію, що це трохи інше, і навіть навантаження у кожного фото різне, але. Ніколи не знаєш, яким чином справдяться твої бажання. Але рухайся, не сиди і не чекай їх справджень. А як брюдоги я вже бути не хочу, розлюбила. Я хочу бути інакше. І краще.
Share On
Немає коментарів :
Дописати коментар