Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Yann Martel “Life of Pi” The son of a zookeeper, Pi Patel has an encyclopedic knowledge of animal behavior and a fervent love of stories. When Pi is sixteen, his family emigrates from India to North America aboard a Japanese cargo ship, along with their zoo animals bound for new homes. The ship sinks. Pi finds himself alone in a lifeboat, his only companions a hyena, an orangutan, a wounded zebra, and Richard Parker, a 450-pound Bengal tiger. Soon the tiger has dispatched all but Pi, whose fear, knowledge, and cunning allow him to coexist with Richard Parker for 227 days while lost at sea. When they finally reach the coast of Mexico, Richard Parker flees to the jungle, never to be seen again. The Japanese authorities who interrogate Pi refuse to believe his story and press him to tell them "the truth." After hours of coercion, Pi tells a second story, a story much less fantastical, much more conventional – but is it more true? 

Цю книжку я почала читати на тлі очікування екранізації, про яку говорять і говорять. На щастя, я не читала анотацій, відгуків і т.д. до початку знайомства, бо книжки про «пошук Бога» мене не дуже спокушають. Направду, я дозволю собі не погодитися з таким формулюванням, бо врешті-решт, найкраще цей роман навряд чи можна описати: "[a] head-scratching combination of dense religious allegory, zoological lore and enthralling adventure tale, written with warmth and grace". Почнемо з того, що нічого у моєму розумінні теологічо-традиційного у цій книжці немає, я навіть не очікувала нічого подібного, такої релігійної еклектики. І здавалося б, що цікавого може бути у книжці про 227 днів у човні? Але ні, вона цікава, з безліччю пізнавальних фактів, читається легко, на одному диханні, і головне – не полишає по собі повчального (у нав’язливому сенсі) смаку. Щоправда, я не впевнена, що хочу дивитися фільм, тому що читати – ок, ти завжди можеш відірватися на щось інше і потім продовжити, але двогодинна стрічка – екранізація книжки на 354 сторінки, де 211 з них – у човні, тобто, обмеженому просторі, і монолозі, навіть не знаю… Хоча, подивилася каст – у касті звідкись взялася подружка Пі, якої не було у книжці, можливо, сценарій таки набув серйозних змін у порівнянні з оригіналом. Тим не менш, книжку рекомендую. 

Alice Sebold “The Lovely Bones” Once in a generation a novel comes along that taps a vein of universal human experience, resonating with readers of all ages. THE LOVELY BONES is such a book - a #1 bestseller celebrated at once for its artistry, for its luminous clarity of emotion, and for its astonishing power to lay claim to the hearts of millions of readers around the world. "My name was Salmon, like the fish; first name, Susie. I was fourteen when I was murdered on December 6, 1973." So begins the story of Susie Salmon, who is adjusting to her new home in heaven, a place that is not at all what she expected, even as she is watching life on earth continue without her -- her friends trading rumors about her disappearance, her killer trying to cover his tracks, her grief-stricken family unraveling. Out of unspeakable tragedy and loss, THE LOVELY BONES succeeds, miraculously, in building a tale filled with hope, humor, suspense, even joy. 
Такого розчарування і жалю за марно витраченим часом у мене давно не було. Наскільки потужний – шокуючий, неочікуваний, гіркий – початок, але ще до середини починається мило. Таке бразильське, хоча ні, суто американське мило – секс у 14, кльові вищі школи, мото-байки, і т.д. Я не розумію популярності цієї книжки в США. Взагалі не розумію. Хоча, схильна погодитися з британськими коментаторами, які вважають причиною успіху те, що теми – потойбічне існування, туга за померлими, бажання вірити в те, що вони спостерігають за нами з небес – увійшли в резонанс з настроями американців після подій 11 вересня. І багатьом хочеться вірити, що після смерті щось є, вірити в нерелігійному контексті. Книжка написана легко (наскільки слово «легко» може бути використане в такому контексті»), читається швидко, але сенс? Зара буде спойлер, вибачте - повернутися на землю, щоби в чужому тілі переспати з першим коханням? Ні, ні, я вперто сподівалася на те, що буде краще, але краще не стало. 

Neil Gaiman “American Gods” The storm was coming….Shadow spent three years in prison, keeping his head down, doing his time. All he wanted was to get back to the loving arms of his wife and to stay out of trouble for the rest of his life. But days before his scheduled release, he learns that his wife has been killed in an accident, and his world becomes a colder place. On the plane ride home to the funeral, Shadow meets a grizzled man who calls himself Mr. Wednesday. A self-styled grifter and rogue, Wednesday offers Shadow a job. And Shadow, a man with nothing to lose accepts. All around them a storm of epic proportions threatens to break. Soon Shadow and Wednesday will be swept up into a conflict as old as humanity itself. For beneath the placid surface of everyday life a war is being fought - and the prize is the very soul of America. As unsettling as it is exhilarating, American Gods is a dark and kaleidoscopic journey deep into myth and across an America at once eerily familiar and utterly alien. Magnificently told, this work of literary magic will haunt the reader far beyond the final page. 
Ґеймана я просто люблю. Люблю, як він замішує посилання на інші культури, міфології, міські легенди на темному боці людської природи, русі людства в цілому, і робить це красиво. Я не знаю, звідки в його голову просочуються сюжети і герої, але як прекрасно, що він їх не «тримає трошки для себе» (с). Отримала величезне задоволення від читання, щоправда, фінал був досить очікуваний, і тим не менш. Просто enjoy. 

China Mieville “Un Lun Dun“ What is Un Lun Dun? It is London through the looking glass, an urban Wonderland of strange delights where all the lost and broken things of London end up . . . and some of its lost and broken people, too–including Brokkenbroll, boss of the broken umbrellas; Obaday Fing, a tailor whose head is an enormous pin-cushion, and an empty milk carton called Curdle. Un Lun Dun is a place where words are alive, a jungle lurks behind the door of an ordinary house, carnivorous giraffes stalk the streets, and a dark cloud dreams of burning the world. It is a city awaiting its hero, whose coming was prophesied long ago, set down for all time in the pages of a talking book. When twelve-year-old Zanna and her friend Deeba find a secret entrance leading out of London and into this strange city, it seems that the ancient prophecy is coming true at last. But then things begin to go shockingly wrong. 

China Mieville “Kraken” With this outrageous new novel, China Miéville has written one of the strangest, funniest, and flat-out scariest books you will read this—or any other—year. The London that comes to life in Kraken is a weird metropolis awash in secret currents of myth and magic, where criminals, police, cultists, and wizards are locked in a war to bring about—or prevent—the End of All Things. In the Darwin Centre at London’s Natural History Museum, Billy Harrow, a cephalopod specialist, is conducting a tour whose climax is meant to be the Centre’s prize specimen of a rare Architeuthis dux—better known as the Giant Squid. But Billy’s tour takes an unexpected turn when the squid suddenly and impossibly vanishes into thin air. As Billy soon discovers, this is the precipitating act in a struggle to the death between mysterious but powerful forces in a London whose existence he has been blissfully ignorant of until now, a city whose denizens—human and otherwise—are adept in magic and murder. There is the Congregation of God Kraken, a sect of squid worshippers whose roots go back to the dawn of humanity—and beyond. There is the criminal mastermind known as the Tattoo, a merciless maniac inked onto the flesh of a hapless victim. There is the FSRC—the Fundamentalist and Sect-Related Crime Unit—a branch of London’s finest that fights sorcery with sorcery. There is Wati, a spirit from ancient Egypt who leads a ragtag union of magical familiars. There are the Londonmancers, who read the future in the city’s entrails. There is Grisamentum, London’s greatest wizard, whose shadow lingers long after his death. And then there is Goss and Subby, an ageless old man and a cretinous boy who, together, constitute a terrifying—yet darkly charismatic—demonic duo. All of them—and others—are in pursuit of Billy, who inadvertently holds the key to the missing squid, an embryonic god whose powers, properly harnessed, can destroy all that is, was, and ever shall be. 
Здається, Мьєвіль буде одним з моїх улюблених письменників. Він настільки несхоже і різноманітно пише – я маю на увазі жанри, бо манера і стиль його дуже чітко прослідковуються, сплутати досить важко, але пише дуже цікаво. Скажімо, підлітковий Un Lun Dun – UnLondon – НеЛондон. Уже одна назва чого варта. Мені ця книжка нагадала за загальним настроєм «Абарат» Баркера – теж казка, але місцями дуже сувора і жорстка, хоча Мьєвіль все ж таки м’якший буде. Майстерно переплетена підліткова фантастика, жахастик, гумор, і навіть питання екології (яким би дивним це не видавалося), але справжня краса – це сам світ НеЛондона. Одразу викликає асоціації “Neverthere” Ґеймана, дуже кльовий і сам НеЛондон, і його мешканці. Любителям Лондона рекомендовано, як і просто до читання. І на противагу двом читаним книжкам Мьєвіля – паропанківській фантастиці і підлітковій казці – «Кракен», дика суміш міських легенд, апокаліпсису (от блін, кілька тижнів раніше б – було б взагалі краса), нуар-детективу, релігійної манії в купі з сектами, алюзіями на Лавкрафта (привіт, Ктулху!), і комедійної пародії на всіх їх разом узятих, при чому написана з рюшиками і завитками і мозголамним закручуванням сюжету – ух! Це така вибухова суміш «обережно, не збовтувати», що я підозрюю, може сподобатися далеко не всім. "Kraken is full-strength, grade-A geekitude" – важко сказати коротше і влучніше. Дуже круто.