Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

На відміну від більшості містечок, де вокзал – у центрі, жиронський вокзал (поруч і авто, і залізничний) окремо і в рамках розміру міста – далеко від центру, нам неспішним кроком до помешкання довелося чалапати хвилин 25. Жили ми добу у Girorooms - хороша зручна квартира-студіо, все є, єдине що засмутило – не дуже зручний диван, а не ліжко, а в цілому дуже сподобалася квартира, особливо вікна зі дерев'яними "жалюзі" від стелі до підлоги. Прямо під балконом - пекарня зі свіжою випічкою, в тому ж будинку прекрасний паб, поруч кілька продуктових магазинчиків, за рогом підйом на мури. Ще додатковим плюсом стало те, що офіс Girorooms працює цілодобово, що дуже зручно, бо виселення зранку, рейс пізно ввечері, і важку валізу можна лишити в офісі і потім вже забрати перед виїздом в аеропорт. Гадаю, що одна з проблем, через яку Жирону оминають скажімо, ті ж пасажири нашого Візза, це те, що на вокзалі немає камер схову. Тобто, проблематично приїхати зранку, лишити речі і день гуляти. У цій ситуації може зарадити хостел, де камери схову є і їх можна використовувати не лише гостям хостелу. У нас наполеонівські плани були наступні: у перший день приїхати, поселитися, лишити речі і гайда у Фігейрас – орендувати велосипеди, у музей Далі, на фортецю подивитися, а там спеціальним веломаршутом (якщо комусь потрібен - можу вислати поштою) чкурнути в Росес – дивитися на нього і купатися у морьку на Коста-Браві.
Другий же день присвятити повністю Жироні. У мене рідко коли не складається з містами зовсім, але з Фігейрасом у нас якось одразу сталася взаємна нелюбов. Почалося з того, що вокзал там взагалі на межі міста, і до туристичного бюро треба було пхатися через весь центр по дикій спеці. Потім виявилося, що орендувати велосипед можна лише в одному місці у кількох кілометрах від вокзалу (тобто, повертатися назад і ще далі!), при чому їх треба бронювати заздалегідь, що поламало нам плани зовсім. Плюс ми ніяк не могли знайти, де ж пообідати, тому образилися на Фігейрас остаточно, сіли на поїзд і поїхали назад до Жирони. Якщо ви думаєте, що треба було зробити інакше і орендувати велик в Жироні, і вже повезти його з собою, то тут теж халепка – єдиний пункт прокату, який ми знайшли, дає велосипеди по 17 євро на добу (це при тому, що в інших Європах це задоволення коштує – 7-8 євро, а у Цюриху, скажімо, взагалі безкоштовно). Це при тому, що для мешканців Жирони є спеціальний сервіс – велосипедні пункти, де велосипед можна взяти за допомоги спец картки (але такі картки є лише у місцевих). А на околиці жиронські у нас теж були плани – ми збиралися навідати місцеву міні-броварню Moska Birrart, яка варить дуже незле пиво. Але не склалося. Коротше, ми повернулися до Жирони, пообідали і пішли гуляти мурами. І це, я вам хочу сказати, прекрасно. Високо-високо над містом, видно далеко-далеко, і хочеться лишитися там жити (в Жироні, не на мурах). Про них буде окремий допис, бо вони того варті. Ввечері, коли починає темнішати, вузенькі вулиці старого міста перетворюються на фантастичне видовище – свічки і маленькі ліхтарики у вікнах, а то й на столах вуличних кафе і ресторанів, сяючі вікна крамниць з антикваріатом і старими газетами, все це створює неповторну атмосферу, незалежно від того, де її споглядати – знову ж з мурів чи у лабіринті і плетиві стін. Ми нічого не читали і не готувалися, Жирона – це таке винятково eye-candy місто, де не хочеться длубатися у датах і стосах інформаційних буклетів, а просто гуляти, дивитися, пити каву (ту що coffee), а ввечері і пиво, валятися на травичці, загоряти на мурах і дихати. От, скажімо, Арабські бані (які насправді римські) – залишки купалень ще 12 сторіччя. Або яскравий сплеск фарб у контрасті з сірими стінами – кольорові будинки над Оняром, одна з візитних карток Жирони, які виглядають казково у призахідному сонці, але воно сідає швидко, і будинки на протилежному боці річки кидають на них тінь, тому або сидіти на мосту і спецом чекати, або, або. У Жироні є свій Монтжуїк і єврейський квартал. У Жироні, місті, де зустрічаються чотири річки, є на що подивитися (це я вас переконую), якщо ви любите маленькі камерні місця, по вінця заповнені красою. До речі, кажуть у чисельних загальноїспанських опитуваннях щодо «де б ви хотіли жити?» Жирона часто-густо фігурує на першому місці. І я прекрасно розумію, чому. Взагалі, дуже хочеться поїхати туди, скажімо, вчотирьох, жити у гарній квартирі тиждень-півтора, орендувати авто, їздити на крафтові броварні, до морька, на маяки, і не думати ні про що. Але коли то буде… А тепер, мозаїкою - Жирона