Голландія – як країна з полями тюльпанів і полями млинів – вабила мене дуже давно. І, нарешті, наше побачення з нею сталося. Логістика для цікавих.
Листівка полетіла додому раніше, ніж ми знайшли цю вулицю, тому 100% відповідності добитися не вдалося, але :)
Краків посідає першу сходинку по кількості відвідин у нашому особистому рейтингу, бо тут ми вже були тричі (і це не останній візит, я вже 100% знаю). Але оскільки це була поїздка на честь дня народження, то зрозуміло, що головним пунктом буде пиво і їжа. І по пиву ми відірвалися по повній програмі.
По-перше, у Кракові є де купити пива. Принаймні два місця, де можна розжитися пивом крафтових броварень (на які зараз справжній бум, як і всюди в цивілізованому світі) і достойними представниками закордонних пивоварних досягнень. Між іншим, в обох крамницям приймають назад порожні пляшки, що схвально, але з умов нетривалого перебування в місті не надто корисно.
Коли ми дізналися, що у Зальцбургу працює найбільша в Європі (за словами путівників, звісно, але вона направду величезна) пивна експозиція, звісно що ми не могли її проґавити. Томі після обов’язкових відвідин фортеці ми рушили на броварню Stiegl, яка веде свою історію ще з 1492 року. Трохи про неї: Штіґль – найбільша приватна броварня (яка не належить жодному пивному гіганту) Австрії буквально ще 20 років тому була регіональним пивоваром, але за цей проміжок часу наростила свої обсяги вдвічі і стала національним виробником (у 2009 році зварили більше мільйона гектолітрів пива). Власники компанії кажуть, що таким успіхом завдячують неухильному дотриманню принципів і цінностей компанії, серед яких – використання австрійської сировини. Продукцію з виразним логотипом компанії – червоними сходами – можна побачити по всій Австрії і практично всюди скуштувати їхній флагманський сорт Stiegl Goldbräu, знаний завдяки своєму трохи кислуватому смаку. Цим Штіґль нагадує мені «Оболонь»: велика незалежна компанія з великим покриттям ринку, але власне на цьому схожість закінчується, на жаль. Постійно на броварні варять 7 сортів: Stiegl Goldbrдu, Stiegl Paracelsus Zwickl, Stiegl Light, Stiegl Pils, Stiegl Radler, Stiegl-Weisse, Stiegl-Spezial, а також сезонне пиво типу боків і ще дещо, про що згодом.
Ви зараз подумаєте, що я цілими днями нічого не роблю, лише читаю. Але я не розказувала, що читала практично з минулого року! Отже, читано багато:
Lois Lowry “Gossamer”, “The Giver”, “Gathering Blue”
China Mieville “King Rat”, “Railsea”, “The City & The City"
Neil Gaiman “Odd and the Frost Giants”, “InterWorld”
Michael D. Haus “Travel Light, Travel Smart: Pack Less and See More of the World”
Savannah Page “Bumped to Berlin”
Mike Ormsby “Never Mind the Balkans, Here's Romania”
Jodi Picoult “My Sister's Keeper”
Марианна Гончарова “Дракон из Перкалаба”
Peter Mayle “The Vintage Caper”
Andy Raskin “The Ramen King and I”
Mark Kurlansky “Salt: A World History”
Sara Gruen “Water for Elephants”
Frank W. Abagnale “Catch Me If You Can”
Lois Lowry “Gossamer”, “The Giver”, “Gathering Blue”
China Mieville “King Rat”, “Railsea”, “The City & The City"
Neil Gaiman “Odd and the Frost Giants”, “InterWorld”
Michael D. Haus “Travel Light, Travel Smart: Pack Less and See More of the World”
Savannah Page “Bumped to Berlin”
Mike Ormsby “Never Mind the Balkans, Here's Romania”
Jodi Picoult “My Sister's Keeper”
Марианна Гончарова “Дракон из Перкалаба”
Peter Mayle “The Vintage Caper”
Andy Raskin “The Ramen King and I”
Mark Kurlansky “Salt: A World History”
Sara Gruen “Water for Elephants”
Frank W. Abagnale “Catch Me If You Can”
До Зальцбурга я дуже хотіла ще минулої нашої баварської подорожі, але 5 годин їхати компанія не схотіла, а тут вже й поближче, то чому б і ні?
Звичайний квиток Інсбрук-Зальцбург на швидкісний поїзд коштує близько 90 євро (туди-назад на одного, година 49 хвилин). А ми прокаталися туди й назад вчотирьох за 102 євро. Як? Завдяки ще одній чудовій плюшці австрійської залізниці. Про Einfachrausticket я вже розповідала, на ньому можна кататися по всій Австрії цілий день групою до 5 осіб, але лише на регіональних поїздах. Якщо вам треба кудись плюс-мінус далеко і швидко, знайомтеся зі SparSchiene. Це квиток, який можна купити на конкретний поїзд не пізніше ніж за два дні до подорожі. Їх обмежена кількість, і не завжди вони є на поїзд, який вирушає у зручний для вас час. Але чим раніше ви подумаєте про подорож, тим більше шансів відхопити вдалий варіант. Так от замість 328 євро наша подорож нам обійшлася в 102. Поїзд розкішний, з міні дитячим кінозалом, з безкоштовним вайфаєм, саме задоволення, тулить пристойно, а коли пригальмовує, за вікном можна роздивитися таке
І що б його таке з"їсти, щоб і смачно, і шоколадно, і швидко, і без зайвих рухів, подумала я, гортаючи привезену з Швеції книжку про печиво і тістечка. Переважна більшість рецептів вимагає м"якого масла, якого, звісно, ніколи немає, коли бажання "хочу зара, хочу вже". Але ці коржики - явно родичі брауніз - були ідеальним рішенням. Подаю рецепт, як він був у книжці, між іншим, я вже давно здалася і купила собі мірну чашу (американську мірну, яка не те щоб дорівнює нашій склянці). Про всяк випадок, отуто є дуже зручний калькулятор, яким можна переводити в зрозумілі міри. Отже, чоко-коко (а також чоко-моко, коко-моко і т.д.)
коржики:
150 г масла (розтопити і дати вистигнути)
2 яйця
1 чашка цукру
1 ч.л. ванільного екстракту
1ст. л. какао
2 чашки борошна
2 ч.л. розпушувача
2/3 чашки молока
У перший день після прибуття на благословенну австрійську землю ми вирішили входити в ритм відпустки поступово, і кататися з понеділка, а вихідні присвятити вивченню околиць. Жили ми в Іґлсі - я так розумію, селі-супутнику Інсбрука, бо це вже територіально інший населений пункт, але транспортна мережа спільна. Неквапливо поснідавши, ми вирушили у путь. Оскільки автобусний маршрут з центра міста до нашої зупинки (витяг і наше місце проживання на тиждень ділили одну й ту саму зупинку, що теж не могло не тішити) ми вже розвідали (автобус J), вирішили йти кататися на трамваї, тим паче колії у нього прокладені вигадливим візерунком повз озера, і гори, і замок, тому чого ж ні. Зважайте, що краще за все перевіряти графіки руху транспорту безпосередньо на відповідному сайті, бо, скажімо, той самий наш трамвай №6 ходить раз на годину, і якщо проґавити, то стирчати годинку там не айс. Ну і взагалі, сайт - дуже корисний, крім розкладу і мап там є інформація про всі можливі квитки. Там ми й з"ясували, що існує квиток, про який знає мало хто з місцевих жителів, а саме груповий проїзний на 24 години. Він діє на групу до 5 осіб включно і коштує 11 євро, що у порівнянні з разовим квитком вартістю 2 євро взагалі манна небеснаю
Дорогою Інсбрук-Мюнхен я так раділа, що навіть в самій зашарпаній по тамтешніх мірках електричці майже ідеально чисті вікна. Тому що там показують отаке.
Минув лише тиждень, а мене вже потроху плющить шило в тому самому місці. Заберіть мене назад...
Перше і головне – заздалегідь.
Щопізніше ви збиратиметесь, тим дорожчими будуть квитки, хоча бувають і промо-акції, але не варіант, що випадуть потрібні напрямки. Щоправда, тепер, з цінами Візейра, можливо простіше і ненабагато дорожче (а то й дешевше) буде рейс Київ-Інсбрук з пересадкою тою ж Люфтганзою чи Австрійськими лініями без танців з бубонами і поздами. Але наш варіант. Группа – 4 особи (планувалося 5)
Щопізніше ви збиратиметесь, тим дорожчими будуть квитки, хоча бувають і промо-акції, але не варіант, що випадуть потрібні напрямки. Щоправда, тепер, з цінами Візейра, можливо простіше і ненабагато дорожче (а то й дешевше) буде рейс Київ-Інсбрук з пересадкою тою ж Люфтганзою чи Австрійськими лініями без танців з бубонами і поздами. Але наш варіант. Группа – 4 особи (планувалося 5)
Якщо доїхати на U-Bahn до зупинки Deutzer Freiheit, пройти кілька хвилин пішки і дійти до сучасного офісного центру Cologne Triangle (коли ви його побачите, то зрозумієте, чому він називається трикутником), то за 3 євро на особу і за 5 на двох ви станете власником найкращого виду на Кельн. Дехто може сперечатися і заявляти, що кращий - з Собору, але ж неможливо не помітити, що з Собору не видно власне Собору :) І оглядовий майданчик на Трикутнику працює значно довше за майданчик на Соборі (по суботах до півночі), і туди вас підніме швидкісний ліфт, а не ноги (500 з гаком сходинок!). І на Трикутнику не так вітряно - все-таки скляна огорожа захищає трохи. А висота нічим не гірша - 103 метри. Запасіться євро-монетками, дуже вірогідно, що квиток вам продаватиме не касир, а автомат, і це диво, здається, не бере купюри більше за 10ки, якщо мене не підводить пам"ять. І дивно, що про цей оглядовий майданчик не розповідають ні гіди, ні турінфо, можливо тому, що він все-таки приватний, а не в фонді історичних цінностей, тощо. Всіляко раджу до відвідання.
- Куме, ви знаєте, як вони наш кьольш називають?
- Як?
- Кееееельш.
- Повбивав би!
Продовжую розповідати і ділитися фактами з грудневих канікул. Як кажуть «When at Rome, do as the Romans do», а у Кельні роби як кельнці (?), і пий кельш, навіть якщо ти не любитель світлого пива. Взагалі, кельш (Kölsch мав би бути кьольшем, як і Кьольн, але усталена традиція і все таке…) варто спробувати хоча б тому, що далеко не кожне місто може похвалитися власним пивним стилем. За визначенням кельшської конвенції 1986 року, кельшем може називатися пиво: - зварене на території Кельнської метрополії - світле - верхнього бродіння - добре охмілене - фільтроване - з екстрактивністю початкового сусла 11 - 14º На сьогодні кельш варять 13 броварень у і навколо Кельна, ще 10 німецьких пивоварень варять пиво цього стилю, але не називають його кельшем, бо не є членами конвенції. До речі, те, що конвенція 1986 року не означає, що кельш такий молодий. Уперше це пиво назвали так офіційно у броварні Sünner, де його варять з 1906 року. Ну і звісно, як у кожного особливого пива є свої особливості.
Цих коротких канікул ми не сиділи на місці. Наступного ж дня після Аахена DeutscheBahn помчала нас крізь хурделицю до Дортмунда, де нас цікавили дві речі: пиво і найбільша в Європі ялинка.
Є дивовижні місця на землі, де впродовж години можна потоптатися на території трьох країн, постояти однією ногою в одній державі, а другою - в іншій, і з однієї оглядової вежі побачити їх усі. У Drielandpunt/Dreiländereck ми і поїхали з Кьольна.
Це буде остання, зовсім остання порція Барселони. Музеї. Скажу відверто, ми останнім часом якісь зовсім немузейні стали, але тим не менш якось зовсім без них нецікаво, особливо, коли трапляються абсолютні перли. У Барселоні найбільшим відкриттям став Музей Науки CosmoCaixa (КосмоКайша, Isaac Newton, 26), до нього багато хто не дійде, бо він практично під самим Тібідабо, тобто, майже на горішньому краю Барселони. Але, оооо, який музей, ми ще й до того ж жили майже поруч, і мали БарселонаКард, з якою вхід туди безкоштовний.
Дві дорослих людини на 3 години зависли у музеї і ледь виповзли, де все, абсолютно все мацабельне, вмикабельне, демонструє закони фізики, новітні технології, і окрасою музею (який сам - цікавезна архітектурна споруда) є модель амазонського тропічного лісу - 1000 м.кв. дерев, води, піраній, пташок і т.д.
Карлос Руис Сафон "Тень ветра" "Мы побрели к Барселонете и, сами того не заметив, очутились на волнорезе, откуда был виден весь город, в блеске утреннего безмолвия лежащий у наших ног, словно громадный мираж в водах бухты. Усевшись на краю волнореза, мы молча любовались этим зрелищем. В нескольких десятках метров от нас уже потянулись вереницы машин с запотевшими стеклами, из-за которых белели страницы первых утренних газет. — Барселона — колдунья, понимаете, Даниель? Она проникает тебе под кожу и завладевает твоей душой, а ты этого даже не замечаешь." І просто кілька знімків Барселонетти - міста у місті
Коли ми ввечері виїжджали в аеропорт з автовокзалу Жирони, то були єдиними слов’янськими туристами з 6 пасажирів. Враховуючи, що автобус ходить під конкретний рейс, а практично весь візівський літак уже стояв у черзі на чек-ін, ми зробили висновок, що в аеропорт всі їдуть одразу з Барселони. А даремно, бо Жирона - дуже приємне місто, якому можна присвятити хоча б один день.
Добратися з Барселони до Жирони найзручніше поїздом без пересадок, при чому в залежності від поїзда вартість квитка різнитиметься – експреси по 15,7 євро на особу, MD – 9,90 євро, і регіональний – 7,40 євро, при чому у часі ви не вигораєте багато – найкоротша подорож триватиме 1 годину 11 хвилин, найдовша – 1 годину 47 хвилин. (розклад дивіться тут) Дорогою грає класична музика і показують красиве небо. Але не бійтеся питати у місцевих перед відправленням, чи це той поїзд, бо наш поїзд запізнився на 15 хвилин, а на табло був інший.
На відміну від більшості містечок, де вокзал – у центрі, жиронський вокзал (поруч і авто, і залізничний) окремо і в рамках розміру міста – далеко від центру, нам неспішним кроком до помешкання довелося чалапати хвилин 25. Жили ми добу у Girorooms - хороша зручна квартира-студіо, все є, єдине що засмутило – не дуже зручний диван, а не ліжко, а в цілому дуже сподобалася квартира, особливо вікна зі дерев'яними "жалюзі" від стелі до підлоги. Прямо під балконом - пекарня зі свіжою випічкою, в тому ж будинку прекрасний паб, поруч кілька продуктових магазинчиків, за рогом підйом на мури. Ще додатковим плюсом стало те, що офіс Girorooms працює цілодобово, що дуже зручно, бо виселення зранку, рейс пізно ввечері, і важку валізу можна лишити в офісі і потім вже забрати перед виїздом в аеропорт.
Гадаю, що одна з проблем, через яку Жирону оминають скажімо, ті ж пасажири нашого Візза, це те, що на вокзалі немає камер схову. Тобто, проблематично приїхати зранку, лишити речі і день гуляти. У цій ситуації може зарадити хостел, де камери схову є і їх можна використовувати не лише гостям хостелу.
Одні пишуть, що мури були ще римськими укріпленнями 1го сторіччя, інші ведуть відлік з 9го, але яка різниця, скільки їм років? Один з найфантастичніших краєвидів ever, можливість пройти весь мур пішки, видертися на кілька башт, посидіти у маленькому саду над містом - хіба не спокуслива можливість?
До цього пива ми добиралися дууууже довго. Певні обставини, шпигунські розвідки та обличчя світобудови відсували наше знайомство майже півроку. Але, це сталося і вчора ми пили пиво з Микуличина. До речі, скільки ми проїжджали це найдовше село України, а ніколи й не знали, що там можна розжитися прекрасним пивом. Микуличинська пивоварня Василя Мотрука працює вже давно, але на диво, всі, кому я казала про це пиво, одразу ж плутали його з "Микулинецьким", тому я ще раз наголошую, що нічого спільного вони не мають.
Вчора ми скуштували темне і медове, лишилися ще ювілейне і біле, але маю підозру, що вони виявляться такими само смачними.
Отак виглядає Барселона з морька. Прогулянкові кораблики катають від причалів до порту і назад. До речі, з БарселонаКард вас покатають безкоштовно.
Я сама дивуюся, де ще береться час щось читати. Але як не дивно, це лишається беззаперечним фактом. Таким само фактом, як і те, що я уже сто років не писала про те, що читаю. Отже, розсипом.
Ransom Riggs “Miss Peregrine’s Home for Peculiar Children”
A mysterious island. An abandoned orphanage. A strange collection of very curious photographs.
It all waits to be discovered in Miss Peregrine’s Home for Peculiar Children, an unforgettable novel that mixes fiction and photography in a thrilling reading experience. As our story opens, a horrific family tragedy sets sixteen-year-old Jacob journeying to a remote island off the coast of Wales, where he discovers the crumbling ruins of Miss Peregrine’s Home for Peculiar Children. As Jacob explores its abandoned bedrooms and hallways, it becomes clear that the children were more than just peculiar. They may have been dangerous. They may have been quarantined on a deserted island for good reason. And somehow—impossible though it seems—they may still be alive.
A spine-tingling fantasy illustrated with haunting vintage photography, Miss Peregrine’s Home for Peculiar Children will delight adults, teens, and anyone who relishes an adventure in the shadows.
Світлини не передають того, як мерехтить вогнями Барселона, як тихо бурмоче напівсонний вітер, як кораблі, наче глибоководні флуоресцентні риби, сяючою зграйкою один за одним випливають у море, як у небі висять близькими зорями літаки, що чекають своєї черги на посадку, і як єдині наші на ту мить сусіди біля фортеці гукають когось українською.
Зазвичай у подорожах ми снідаємо або «вдома» (тобто в апартаментах, купленими звечора а то й зранку, якщо пекарня під вікном, смаколиками, йогуртами, кавою і тд), або у відкритих зранку затишних кафе. Цього року ми протестували ще один варіант – ринок. І ринків у Барселоні стільки, що здається, де б ти не жив, поруч якийсь та буде. На них можна не лише зібрати собі сніданок на ходу, там є пре достатньо кулінарних яток, де тобі або зготують зі свіжого на твій вибір, або запропонують вже готове.
Жили ми неподалік від станції метро Vall d'Hebron, і ринок з такою ж назвою розташувався прямо під боком. Підійшли ми до першої ліпшої хамонерії xarcuteria, власник якої ще й говорив англійською, допоміг нам вибрати хамон, коментував сири, над якими ми зависли – оце каталанські сири, це всякі іспанські, але це – каталанські (з відповідною інтонацією), звісно до ятки з хлібом ми вже йшли зі скибочками хамону, накраяним (офігенним!) каталанським сиром, купили маленький свіжий типу-багет і прямо під ринком зібрали найсмачніші бутерброди ever – 4 штуки за 3,5 євро. Початок дня (а заразом і барселонських канікул) був прекрасним.
Одразу хочу зазначити, що на Монтжуїк треба виділити цілий день, бо інакше ви отримаєте винятково прогулянково-оглядову екскурсію, як це вийшло у нас.
Цей запис можна поділити на умовно дві частини: пивна Барселона (йтиметься про кілька цікавих закладів) і пивна Каталонія (про крафтові броварні, і можна навіть сказати, пивну революцію в Каталонії).
До речі, хочу згадати і звернути увагу пиволюбів (які ще не знають про нього) на цей ресурс - www.europeanbeerguide.net. Рон – теж ще той навіжений чувак, як він все це встигає, я не знаю. Але ми завжди, як кудись їдемо, перевіряємо, чи не був він теж у цьому місті. Вигляд сторінки не те щоб дуже, фото теж хотілося б мати у кращій якості, але інформація безцінна. Лише завдяки йому ми знайшли кілька справжніх перлин у Барселоні, до яких ми і переходимо просто зараз.
La Cervesera Artesana (Carrer de Sant Agustí, 14, www.lacervesera.net) – паб-броварня, де наливають своє пиво, кілька сортів іноземного і мають три вражаючі холодильники з бельгійським, американським і британським пивом у пляшках. Як добре, що стаут і біттер – слова однакові на всіх мовах і порозумітися вдалося одразу, навіть з урахуванням того, що персонал англійською не говорив (один офіціант, з яким вдалося поспілкуватися англійською, прийшов згодом). Так от, Negra (Iberian Stout) і Tostada (Iberian IPA) прекрасні. Перший щільний, кавово-шоколадний, з благородною гіркотою, насичений, зі стійкою піною, а другий – з насиченим грейпфрутовим смаком, дуже і дуже. Сам заклад невеликий, але затишний, в меню є кілька варіантів закусок типу сандвічів і крокетів. Ціна великого келиха пива – 4,85 євро. Шкода, що в пабі купити їхнє ж пиво у пляшках неможливо, хіба що за попереднім замовленням, але в даний момент вони закінчують інтернет-крамницю. Є термінал, але можливість розрахуватися карткою починається від рахунка у 10 євро. Дуже раджу до відвідання.
Як ми довго до цього йшли, я вам не можу передати.
Але нарешті ми дійшли до найстарішого пивзаводу Києва - Пивзаводу на Подолі - який два тижні тому відсвяткував 140-річний ювілей (на фото ювілейна партія "Жигулівського", щоправда, ювілейні лише етикетки, а не рецептура, бо, як з’ясувалося, щоб запустити новий сорт пива, треба отримати купу дозвільної документації, власне, як завжди).
По-перше, дякую Олександру, який погодився прийняти нашу невеличку компанію у негостьовий день. По-друге, дякую компанії, що таки зібралися (і більш детальну і впорядковану інформацію про завод можна почитати у ledilid-ів, а я так, що запам’ятала, тим і поділюся). По-третє, уклін головному пивовару заводу, Тетяні Петрівні, яка розказала, показала і погуляла нас по території заводу і його найцікавіших виробничих цехах.
Багато хто з друзів і колег знає, що кава на мене в якості стимулятора не діє. Я можу на ніч напитися свіжозмеленої, свіжозвареної кави і спати, як немовлятко. Багато хто цьому заздрить. А я заздрю їм - людям, які зранку хлопнули свою пігулку-еспресо і прокинулися. Бо коли я втомлена, або хвора, або погода не торт, я перебуваю у стані овоча майже весь день.
Мене питають, нащо я тоді взагалі п'ю каву. Відповідь проста: бо смачно. Каву я п'ю у 95% з молоком, тому закиди "як можна пити цю гірку гидоту" одразу йдуть лісом. Відповідь №2 - кава для мене є атмосферним напоєм. Чомусь із чаєм так затишно/тепло/дружньоукомпанії я не почуваюся, але це, вочевидь, особисті таргани. Я не п'ю каву щодня (хоча декому здається навпаки:)), але я завжди вживаю її з насолодою. Тому кава не є для мене особисто ранковим напоєм.
Проблему прокидання для мене не вирішував ні зелений, ні чорний чай, ні мате, ні цикорій (про нього трохи згодом). І ось, нещодавно я відкрила для себе фреш апельсин+грейпфрут. І він таки бадьорить, тому сміливо рекомендую на додачу до сніданку вживати, щоправда, не знаю, як щодо постійної основи, я думаю попити його місяць хоча б, можливо, вітамін С накопичиться і буде стимулювати без регулярних додаткових вливань. Це кайф, коли ти не ходиш, як Вій "підніміть мені повіки", а впродовж години після пробудження таки стаєш нормальною людиною. Це відкриття номер раз.
Відкриттям номер два став для мене цикорій. Насправді, приготований у особисто-правильній пропорції окріп/молоко/цикорій, цей напій дуже незле смакує, не гірше за каву (зара мене поб"ють) і має ще не один приємно-оздоровчий ефект. Його дуже радять вживати, щоб зменшити нервовість, людям, які люблять каву, але мають високий тиск, і, з особистих спостережень цього літа - виявляється, від постійного вживання кави пітнієш більше і гірше. І цикорій це теж виправляє. А тепер, власне про цикорій. Я протестила практично все, що у нас є в крамницях: розчинно-порошкові (в основному російського виробництва) не смакують, тому дуже раджу розчинний цикорій у банках від Галки. Він є з додатковими плюшками у вигляді м'яти або шипшини, він добре розчиняється, приємний на смак, і в ньому немає цих нерозчинних порошкових залишків.
На цьому випуск ранкової корисності добігає кінця.
Доброго ранку!
За цей фестиваль у першу чергу знову і знову дякуємо Юлі
Ildefonso Falcones "Cathedral of the Sea"
But our church will be the opposite. It won’t be as long or as tall, but it will be very broad, so that every Catalan will be able to find room to be with their Virgin. Once it’s fi nished, you’ll be able to appreciate it: there will be a shared space for all the faithful, without distinction. And the only decoration will be the light: the light of the Mediterranean. We don’t need anything more than that: space and the light that will pour in from down there.” Berenguer de Montagut pointed to the apse and drew his hand down toward the floor. “This church will be for the common people, not for the greater glory of any prince.”
Ностальгічний (за Барселоною) вікенд виливається у десерт "Каталанський крем". Щоправда, за ним ностальгії немає, бо власне, його ми в Барселоні не скуштували, десерт цей сезонний, але цей факт не заважає йому спочивати на поличках супермаркетів і в несезон. Смачна штука, між іншим, чудово урізноманітнить сніданки, чаювання і т.д. Звісно, рецептів в інтернеті просто незліченна кількість, я робила ось так. На 5-6 порцій (залежно від розміру індивідуальної формочки)
600 мл молока
4 жовтка
50 г цукру
паличка цинамону
цедра одного апельсину
цедра одного лимону
30 г кукурудзяного крохмалю
темний цукор для карамелі
Додайте до молока цинамон, цедру, доведіть до кипіння, зніміть з вогню, накрийте кришкою і дайте настоятися годину. Процідіть, дайте охолонути до кімнатної температури. Жовтки збийте з цукром в блідо-жовту густу піну, додайте крохмаль, розмішайте.
Щось я в основному про їжу від національного виробника пишу, але насправді, осінь прийшла і витягнувши на світ божий теплі речі я згадала, що не сиром єдиним. Далі - про український одяг.
Почнемо з Дому моди "Ріто". Це офігенний трикотаж, просто офігенний, я лише почала з ними знайомитися, але моя найліпша подруга вже давня їхня клієнтка і просто їх обожнює. Які у них колекції, мама рідна. Офісний гардероб там можна закупити повністю, так само, як і звабливий, і зручний, і будь-який взагалі. Регулярні розпродажі, картки постійних покупців, гарантія на речі, приємне обслуговування у фірмовому магазині біля Золотих Воріт. Цінник середній. Дуже раджу.
Зараз у мене отака от сукня в етно-стилі, але темно-синя і нижче колін (довжина залежить від розміру, фото з сайту)
Зимове пальто у мене від VR Studio - здається, львівської компанії з пошиття верхнього одягу з дуже італійським ухилом, у тому числі в італійські тканини. Коли я побачила позаминулого року на виставці їхнє пальто, яке здалося мені схожим на царську форму, з круглим стоячим комірцем, я мало не вмерла. Але то було пальто на худеньких модельних дівчаток, і у мене інше, але не менш прекрасне. Моделі або дуже яскраві, або класично елегантні. Носиться фантастично, воно не важке, але дуже тепле, ніде не витирається, не витягується, сидить як по індивідуальній мірці. Закрійникам можна ставити пам'ятник. Цінник досить високий, але річ виправдовує свою вартість на кожну копійку.
Дольчедонна шиє пальта о більш привабливій ціні, але вони здебільшого весняно-осінні, крім верхнього одягу є й інший, вовняний в тому числі. Моделі різні, є й такі, від яких хочеться пищати, але й такі, на які морщиш носа. Але зимові вовняні спідниці у них дуже і дуже. Великий фірмовий магазин є на Шулявці.
І от окремі танці з бубном будуть на честь Kachorovska Atelier - ательє на Подолі, де шиють авторське взуття, сумки і шкіряні аксесуари. О, які чоботи я там собі пошила, оооо... Річ у тім, що на мені не застібалися жодні магазинні високі чоботи - широка нога. Але інколи хочеться виглядати дівчинкою, ага, але не за 7 тисяч гривень. Коли я побачила один лише вигляд взуття, яке шиє Аліна, мені захотілося мати його все. А з урахуванням, що його шиють за твоїми мірками, по твоєму малюнку (вона може пошити буквально все!), і ти матимеш унікальну і ексклюзивну пару взуття по ціні нижчий, ніж у крамниці, то хочеться Аліну заобнімати до втрати пульсу. Окрім чобіт я замовляла ще гаманець для авто-документів для Ра, а моя подруга - розкішний портфель для свого чоловіка. Дуже, дуже і дуже рекомендую.
Що українського носите ви, зізнавайтеся.
Якщо ви хочете подивитися ще одне творіння геніального Ґауді - парк Ґуель, я навіть не знаю, який час вам порадити, туристів там, здається, повно завжди, хіба що, можливо з самого ранку не такі натовпи. До речі, як показав досвід, найбільші скупчення слов'янських туристів спостерігаються ввечері на Магічних фонтанах Монтжуїка і в будь-який час у парку Ґуель, бо обидві атракції безкоштовні. Їх там стільки, що можна навіть не мріяти сфотографувати легендарну саламандру без якогось сусіда, що ніжно її обіймає. Але ми не про це. Ми про архітектурний комплекс, один з найбільших в Європі, що будувався з 1900 по 1914 рік.
Карлос Руис Сафон "Тень ветра"
Я поблагодарил сеньора Ремихио за интересные сведения и направился вниз по проспекту до Сан-Хервасио. Глядя вверх, я видел, как гора Тибидабо встречает рассвет, закутавшись в прозрачные облака. Мне вдруг захотелось подняться на фуникулере на самую вершину до старого парка аттракционов и затеряться там среди каруселей и павильонов с игровыми автоматами, но я обещал отцу быть в лавке вовремя.
І я розумію це бажання.
Макс Фрай "Одна и та же книга"
...вот, Барселона — город для жадных, тут слишком мною роскошной архитектуры, слишком много живописных забегаловок и разрисованных ставен, тысячи восхитительных закоулков и дворов, сотни тысяч их великолепных обитателей. Все это надо глотать большими кусками, ходить — стремительно, глазеть — неутомимо, причем лучше всего — сверху. С крыши Casa Mila la Pedrera — лучший вид на этот город, гораздо круче даже, чем если в бомбардировщик сесть, никакого сравнения с бомбардировщиком, при всем моем уважении к боевой авиации.
А ще Борн буває кольоровим.
