Після того, як ми зазирнули на головний ринок Будапешту, я зрозуміла, що даремно ми не робили цього раніше, тому ринки Стокгольма ми навідали свідомо і цілеспрямовано (двічі, бо перший раз попхалися у неділю, коли все зачинене). Що з того вийшло.
Якщо в Будапешті мало сенс йти на ринок за покупками, то у Стокгольмі це буде винятково екскурсійний похід, бо якісь місцеві спеціалітети типу сирів, джемів-мармеладів, оселедця і т.д. дешевше купити в супермаркеті, та й вибір буде більший.
Але детальніше.
По вихідних прямо перед блакитним Концертхусетом розгортається блошиний ринок зі старожитностями, справжніми і штучно зістареними, платівками, табличками, посудом, одягом, шведського і китайського виробництва. Там ми лише погуляли, але нічим не розжилися, ніц не припало до смаку. У будні на цьому ж місці працює невеличкий базар Hötorget з овочами, фруктами і вітами, «сінний ринок» шведською, кажуть, на цій площі щось завжди продавали ще з 1600рр.
Gabrielle Hamilton “Blood, Bones & Butter: The Inadvertent Education of a Reluctant Chef”
“I wanted the lettuce and eggs at room temperature . . . the butter-and-sugar sandwiches we ate after school for snack . . . the marrow bones my mother made us eat as kids that I grew to crave as an adult. . . . There would be no ‘conceptual’ or ‘intellectual’ food, just the salty, sweet, starchy, brothy, crispy things that one craves when one is actually hungry. In ecstatic farewell to my years of corporate catering, we would never serve anything but a martini in a martini glass. Preferably gin.”
Before Gabrielle Hamilton opened her acclaimed New York restaurant Prune, she spent twenty fierce, hard-living years trying to find purpose and meaning in her life. Above all she sought family, particularly the thrill and the magnificence of the one from her childhood that, in her adult years, eluded her. Hamilton’s ease and comfort in a kitchen were instilled in her at an early age when her parents hosted grand parties, often for more than one hundred friends and neighbors. The smells of spit-roasted lamb, apple wood smoke, and rosemary garlic marinade became as necessary to her as her own skin.
Blood, Bones & Butter follows an unconventional journey through the many kitchens Hamilton has inhabited through the years: the rural kitchen of her childhood, where her adored mother stood over the six-burner with an oily wooden spoon in hand; the kitchens of France, Greece, and Turkey, where she was often fed by complete strangers and learned the essence of hospitality; the soulless catering factories that helped pay the rent; Hamilton’s own kitchen at Prune, with its many unexpected challenges; and the kitchen of her Italian mother-in-law, who serves as the link between Hamilton’s idyllic past and her own future family—the result of a difficult and prickly marriage that nonetheless yields rich and lasting dividends.
Blood, Bones & Butter is an unflinching and lyrical work. Gabrielle Hamilton’s story is told with uncommon honesty, grit, humor, and passion. By turns epic and intimate, it marks the debut of a tremendous literary talent.
Перш ніж перейти до віртуальної екскурсії Стокгольмськими верхотурами, я розповім про перший головний спосіб економії. Це – StockholmCard. Щоб не бути голослівною, скажу, що картка на 120 годин коштує 895 крон, і це всі музеї і весь транспорт безкоштовно, ще плюшки, плюс тлустенький гід з переліком і описом музеїв, де діє картка, годин їх роботи, порад, як дістатися, мапою міста і метрополітену. Так от, за ці 5 днів ми находили (далеко не всі можливі варіанти використавши) музеїв на 2500 крон, і це без урахування транспорту і корабликів hop-on hop-off. Середня вартість одного дорослого квитка у музей – 80 крон, тому картка окупає себе дуже і дуже швидко.
Знаючи мою любов до споглядання міст згори, ви ж ні на хвилинку не сумнівалися, що спочатку будуть саме такі пейзажі, правда ж? І зверніть увагу, скільки зелені.
Першим номером, завдяки своїй незвичності буде SkyView Globe (Globentorget, 2, www.globearenas.se, SEK 120, зі StockholmCard - безкоштовно) – найбільша в світі сферична будівля, 130 м. заввишки, круглі прозорі гондоли і Стокгольм як на долоні. Спочатку показують короткий фільм про створення арени, технологію і майбутні плани, а потім піднімають на верхівку, весь візит займає півгодини. Круто і лячно, коли дивишся вниз.
Добиралися ми до Стокгольма Віззейром через Жуляни-Скавсту.
Некоторые места вечны. Универмаг Фортнума — одно из таких мест, маленькое преддверие рая, сверкающее затонувшими сокровищами.
Когда все цивилизации рухнут, «Фортнум» выстоит — вежливые швейцары, стеклянные люстры, последний, неприкасаемый, легендарный оплот веры. Мы вошли на первый этаж, минуя горы шоколада и когорты засахаренных фруктов.
Воздух был прохладный и сливочный, ванильный, гвоздичный, персиковый. Надежда осторожно поворачивала голову то в одну, то в другую сторону, вдыхая аромат. Здесь были трюфели, икра, фуа-гра в крохотных баночках, огромные оплетенные бутыли зеленых слив в выдержанном бренди и вишни цвета моих найтсбриджских туфель. Здесь были перепелиные яйца, грильяж в шоколаде, «кошачьи язычки» в пакетиках из рисовой бумаги и сверкающие батальоны бутылок шампанского. Мы отправились в лифте на верхний этаж, в кафе, пили «эрл грей» из фарфоровых чашечек и хихикали, вспоминая пластиковый чайный сервиз «Поляны». Я бесшабашно, стараясь не думать о своих тающих сбережениях, сделала заказ на двоих: копченая лососина и яичница-болтунья на булочках, легких, как дуновение ветра, крохотные канапе с рулетиками анчоусов и вялеными на солнце помидорами, пармская ветчина с ломтиками розовой дыни, абрикосово-шоколадное парфе подобное нежнейшей ласке.
— Если в раю так же хорошо, пусть меня заберут туда прямо сейчас, — пробормотала Надежда.
Джоанна Харрис «Чай с птицами» - «Вера и Надежда идут по магазинам»
Воздух был прохладный и сливочный, ванильный, гвоздичный, персиковый. Надежда осторожно поворачивала голову то в одну, то в другую сторону, вдыхая аромат. Здесь были трюфели, икра, фуа-гра в крохотных баночках, огромные оплетенные бутыли зеленых слив в выдержанном бренди и вишни цвета моих найтсбриджских туфель. Здесь были перепелиные яйца, грильяж в шоколаде, «кошачьи язычки» в пакетиках из рисовой бумаги и сверкающие батальоны бутылок шампанского. Мы отправились в лифте на верхний этаж, в кафе, пили «эрл грей» из фарфоровых чашечек и хихикали, вспоминая пластиковый чайный сервиз «Поляны». Я бесшабашно, стараясь не думать о своих тающих сбережениях, сделала заказ на двоих: копченая лососина и яичница-болтунья на булочках, легких, как дуновение ветра, крохотные канапе с рулетиками анчоусов и вялеными на солнце помидорами, пармская ветчина с ломтиками розовой дыни, абрикосово-шоколадное парфе подобное нежнейшей ласке.
— Если в раю так же хорошо, пусть меня заберут туда прямо сейчас, — пробормотала Надежда.
Джоанна Харрис «Чай с птицами» - «Вера и Надежда идут по магазинам»
Плівкова епопея триває
Швеція – дуже просунута країна. На сайті шведського посольства в Україні можна подати всі документи разом з анкетою через спеціальну систему, записатися на співбесіду у зручний час, і оплатити візовий збір карткою он-лайн. «Ого!» – подумала я у травні. «От блін», - підказав внутрішній голос у червні, коли система або навернулася, або всі вільні слоти вже розхапали розумніші і завбачливіші. Тому довелося йти, як всі – тобто живцем.
Після такого просунутого сайту (дуже інформативного, до речі) печерним віком здається система подачі.
Ще чотири листівки
Оце я виконала давно дану Надійці обіцянку, і таки добралася до Збаража.
Ще раз дякую тобі, світла людино і твоїй прекрасній родині за гостинність, все було просто дивовижно. І окрім щирого золота спілкування, як і кожна подорож, ця принесла купу вражень. Якщо коротко, то
Збараж це:
- мальовничі-мальовничі ліси, луки, пагорби
- маленький Забарзький замок
- ходити весь день босоніж
- кришталево чисті і холодні ручаї зі смачнючою водою
- дивовижний костел 17 сторіччя зі здоровезними підземними ходами, які сполучають його з двома замками, такого розміру, що крім пішоходів там могли вміститися дві брички, запряжені 4ма (!) конями
- коні на луках!
- і, останнім номером у списку, але перший за значенням - Гербіш Надія Тарасівна!
Тернопіль це:
- найкращий, найзатишніший, найзеленіший центр українського міста, який я бачила, з озером, чудовою набережною, зеленими пагорбами і газонами, на яких можна сидіти
- "Старий млин" - тут я захлинаюся слиною і захоплено мовчу
- вокзал без табло прибуття поїздів - слухайте оголошення, а якщо не розумієте співочої мови - валіть додому, понаїхавші на Євро 2012 і з інших причин (і я не кажу, що це добре)
- однопід"їздний будинок з табличко "Під"їзд №1", який охороняє сфінксоподібне коте
- таксі з мрією київських таксистів - таксометром, який рахує не кілометраж, а час
Поїзд Івано-Франківськ-Харків це:
- завіски на вікнах, які один в один - боксерські труси
- навіжений провідник, який піднимає за 1 годину 15 хвилин до прибуття (це в 5й ранку)
А взагалі це була чудова подорож, щиро дякую усім-усім причетним 
Сентендре - місто, якому хочеться писати довгі, розлогі листи і відправляти листівки. Воно і саме як з листівки зійшло.
Wanderlust – a strong, innate desire or impulse to wander or travel and explore the world, каже нам тлумачний словник англійською, “жага мандрів — сильне, вроджене бажання тинятися й подорожувати”. Шкода, що немає такого файного і місткого слова українською. Якщо вас від довгого сидіння на місці починає нудити, псується настрій, накриває тугою і ниючим неспокоєм, якщо для втамування цих почуттів вам потрібно виїхати хоча б за межі міста, де ви живете — у вас хронічна wanderlust. Як з цим боротися? Хтось сказав: “Найкращий спосіб чинити спротив спокусі — поступитися їй”, і в даному випадку це справді так. Не треба боротися з жагою мандрів, треба у них вирушати. Я не буду розповідати, як робити це в локальних масштабах, бо з цим впоратися значно простіше. Я розповім, як домовитися зі своєю wanderlust, яка вимагає закордонних краєвидів.
Ранок другого дня прогулянок Будапештом ми почали з підйому на оглядовий панорамний майданчик базиліки Св. Іштвана (Стефана) (1051 Budapest Magyarország, http://www.basilica.hu/), частину підйому подолавши пішки, а частину – схалтурили, поїхали ліфтом.
Вчора відкрили сезон обідів на свіжому повітрі. Влаштовували посиденьку у баварському стилі (в світлі написання статті про баварську кухню, ага). Звісно що пиво, звісно що найпопулярніші баварські закуски — обацта і бреце
Насправді, Будапешт хоч і не надто маленький, але дуже компактний в сенсі основних туристичних принад. Якщо вийти зранку, то майже все найцікавіше можна оглянути за день-два. Ми почали з Головного ринку, а там пройшлися мостом Свободи, горою Гелерта, а потім набережною аж до Ланцюгового мосту.
Якщо одним словом описати угорську кухню, то це буде слово – нажориста.
Густа, ситна, поживна і м’ясна, паприка, качине м’ясо і гусяча печінка, багато солодкого, серед якого особливі млинці і торт «Добош» (який ми обов’язково зготуємо), але буде неправдою сказати, що в Будапешті ми відривалися винятково на національній кухні.
Куштували ми страви різних національностей, а пили приблизно з однаковою частотою пиво і вино. З пивом в Угорщині сутужно, як на мене, в закладах воно представлене 2-3 видів, якщо є ще якесь – то закордонне, а от винна карта всюди пристойна, що цілком зрозуміло і спричинено регіональними особливостями. Якщо чесно, плекаючи спогади про Чехію, я сподівалася на приємніші ціни у закладах, які ховаються за назвами etterem (ресторан) і kavezo (кафе).
Харчуватися в Будапешті не надто дешево, в середньому пообідати на двох нам виходило від 250 до 300 грн, залежно від закладу. Розраховуючи на якусь суму, не забувайте, що в рахунок буде внесено 10% за обслуговування, тобто в усіх відвіданих нами місцинах чайові були офіційно закріплені, тому в чеки, наведені нижче, їх теж враховано. Розрахунок частіше лише готівковий, ніж з можливістю використання картки.
Густа, ситна, поживна і м’ясна, паприка, качине м’ясо і гусяча печінка, багато солодкого, серед якого особливі млинці і торт «Добош» (який ми обов’язково зготуємо), але буде неправдою сказати, що в Будапешті ми відривалися винятково на національній кухні.
Куштували ми страви різних національностей, а пили приблизно з однаковою частотою пиво і вино. З пивом в Угорщині сутужно, як на мене, в закладах воно представлене 2-3 видів, якщо є ще якесь – то закордонне, а от винна карта всюди пристойна, що цілком зрозуміло і спричинено регіональними особливостями. Якщо чесно, плекаючи спогади про Чехію, я сподівалася на приємніші ціни у закладах, які ховаються за назвами etterem (ресторан) і kavezo (кафе).
Харчуватися в Будапешті не надто дешево, в середньому пообідати на двох нам виходило від 250 до 300 грн, залежно від закладу. Розраховуючи на якусь суму, не забувайте, що в рахунок буде внесено 10% за обслуговування, тобто в усіх відвіданих нами місцинах чайові були офіційно закріплені, тому в чеки, наведені нижче, їх теж враховано. Розрахунок частіше лише готівковий, ніж з можливістю використання картки.
Коли я написала, що найбільше мене вразив нічний Будапешт, я була не до кінця щирою. Ще ніде я не бачила таких гарних дахів, викладених черепицею не просто в один колір, а візерунками. Це так звана "жолнайська черепиця" Мануфактури Жолнаі.
Либонь, найбільш відомий дах - дах Собору Св.Матіаша.
Це найбільший критий ринок Будапешту, і звання "найбільшого" виправдовує цілком. Практично на початку вельми відомої туристичної вулички Ваці, перед мостом Свободи, триповерховий, під візерунковим дахом жолнайської черепиці, з ажурними сходами і величезними вікнами він сам по собі вже є туристичною атракцією. А всередині...
Як любитель видертися якомога вище, я звісно, не могла обійти стороною височини славного міста. Йдемо зі мною?
Буда - частина міста сама по собі гориста і вся у пагорбах, тому практично з кожної точки можна бачити приблизно однаковий краєвид на набережну Пешта або всюди чудову згори Буду. От як, скажімо, з гори Гелерта
Прямо по курсу - набережна
Фух, сьогодні-завтра мене буде багато, бо нарешті скінчився цей тиждень 14-годинних рабднів. Почнемо з бурштинових очей Будапешта, шкода, що мало хто їх побачить, бо вихідні все-таки, мало хто в інтернетах сидить, але то таке. Милуйтеся, друзі.
Проїзд у Будапешті дорогий – єдині квитки на трамваї, автобуси, метро, зубчасту залізницю, приміську електричку в межах Будапешта – одноразовий проїзд коштує 320 форинтів, що на наші гроші близько 13 грн.
Тому не дивно, що жодного місцевого мешканця з квиточком ми не побачили, лише з проїзними. Самі ми користувалися Budapest Card, яка крім знижок на музеї дає право безкоштовного користування всім громадським транспортом, і будьте певні, не пошкодували про це жодного разу, бо економія справді ого. Штраф за безквитковий проїзд – 6000 форинтів (240 грн), якщо платити на місці, якщо по квитанції згодом – 12000. Не знаю, чи це був перед-тиждень свята і боротьби з зайцями, але ми зустріли контролера у трамваї, а у метро на вході на кожну станцію контролери перевіряли наявність квитків щодня. На зупинках трамваїв стоять древні автомати, які продають квитки і приймають у себе лише монетки, каси, де можна купити проїзні чи книжечки по 10 квитків (так дешевше, 2800 форинтів, а не 3200, якщо купувати по одному), ми помітили лише у метро, тому один раз зайцем таки довелося прокататися – від вокзалу до готелю в перший день, бо монеток ми не мали, а картку автомати не беруть.
Тому не дивно, що жодного місцевого мешканця з квиточком ми не побачили, лише з проїзними. Самі ми користувалися Budapest Card, яка крім знижок на музеї дає право безкоштовного користування всім громадським транспортом, і будьте певні, не пошкодували про це жодного разу, бо економія справді ого. Штраф за безквитковий проїзд – 6000 форинтів (240 грн), якщо платити на місці, якщо по квитанції згодом – 12000. Не знаю, чи це був перед-тиждень свята і боротьби з зайцями, але ми зустріли контролера у трамваї, а у метро на вході на кожну станцію контролери перевіряли наявність квитків щодня. На зупинках трамваїв стоять древні автомати, які продають квитки і приймають у себе лише монетки, каси, де можна купити проїзні чи книжечки по 10 квитків (так дешевше, 2800 форинтів, а не 3200, якщо купувати по одному), ми помітили лише у метро, тому один раз зайцем таки довелося прокататися – від вокзалу до готелю в перший день, бо монеток ми не мали, а картку автомати не беруть.
Цього разу головний висновок дороги – в наступну подорож літаком. Бо 16,5 годин територією України і 6 Угорщиною навіть з урахуванням економії кого хочеш доведуть до стану віслючка зі Шреку «Ми вже приїхали? Ми вже приїхали? Ми вже приїхали?» Але для тих, кому як трубадурові «нам любые дороги дороги», подробиці.
Перше враження місто справило не найкраще – багато сміття на під’їзді, багато людей відверто занедбаного вигляду, обшарпані будинки, багато бездомних і багато собак – за відсутності парків і дерев - на будинках і тротуарах патьоки продуктів життєдіяльності. Звісно, центральні вулиці і старе місто вичухані і блискучі, але в цілому Будапешт скидається на братів-близнюків, один з яких – охайний причесаний мазунчик, а інший замурзаний нечупара, і ти бачиш то одного, то іншого. У кожного міста кілька облич, але настільки виразна розбіжність зустрічається мені вперше. Але, звісно, нічний Будапешт вражає. У золотавому сяйві він пливе над Дунаєм, величний і розкішний, тоді з’являються два інших близнюки, однаково прекрасні – один над водою і другий у воді, і в їхні бурштинові очі можна заглядатися годинами, особливо за тихої і теплої погода, яка нам сприяла під час подорожі.
Ніжний, пухкий, ароматний кекс, зі смаком з дитинства. Не знаю, чому саме такі асоціації, але від них нікуди не подітися. А якщо з чашечкою шоколадного капучіно...
Оригінал подивилася у chadeyka-и і робила подвійну порцію, бо чогось тіста для довгастої кексової форми завжди було замало, але з цих продуктів вийшов величенький довгий кекс і ще маленький 16х16
300г борошна
140г м"якого масла
330г цукру
260г домашнього сиру
3 яйця заздалегідь витягнутих з холодильника
1 ч.л. розпушувача
Починаємо з того, що блендером робимо з сиру однорідну пасту або перетираємо його через сито. Далі збиваємо цукор із маслом. Я вас прошу, розімніть спочатку їх лопаткою, щоб хоч якось змішати, бо з таким співвідношенням кількості масла і цукру вам забезпечено веселе збирання його по всій кухні (і не кажіть потім, що я вас не попереджала). Однорідності ви від цієї суміші не доб"єтеся, вона буде грудочками, тому не лякайтеся. Додайте сир у масляно цукрову суміш і вже тепер збивайте далі до однорідності. Вбийте по одному яйця. Всипте просіяне борошно і розпушувач. У змащену чи прокладену папером для випічки форму викладаємо тісто і печемо 40 хв. при 180С.
300г борошна
140г м"якого масла
330г цукру
260г домашнього сиру
3 яйця заздалегідь витягнутих з холодильника
1 ч.л. розпушувача
Починаємо з того, що блендером робимо з сиру однорідну пасту або перетираємо його через сито. Далі збиваємо цукор із маслом. Я вас прошу, розімніть спочатку їх лопаткою, щоб хоч якось змішати, бо з таким співвідношенням кількості масла і цукру вам забезпечено веселе збирання його по всій кухні (і не кажіть потім, що я вас не попереджала). Однорідності ви від цієї суміші не доб"єтеся, вона буде грудочками, тому не лякайтеся. Додайте сир у масляно цукрову суміш і вже тепер збивайте далі до однорідності. Вбийте по одному яйця. Всипте просіяне борошно і розпушувач. У змащену чи прокладену папером для випічки форму викладаємо тісто і печемо 40 хв. при 180С.
Сьогодні зранку я з"ясувала, що для того, щоб зробити капучино, не обов"язково мати кавоварку з такою опцією. Френч-прес - наше все! Треба лише закип"ятити молоко, влити його у френч-прес і активно рухати поршнем. За 20 секунд молоко збільшується в об"ємі втричі. Доброго ранку!
ПС. про всяк випадок - каву робимо окремо, молоко збиваємо окремо.
Усе, що вдалося не забути відзняти в новорічній метушні, в досить обмеженій кількості, тому не чекайте на художню цінність, вона буде винятково практичною, бо все було напрочуд вдало і смачно, хоча готувалося вперше.
Якщо ви забули про нього, то я нагадую, і ще є час встигнути. Цей фантастичний кекс, як коньяк, стає кращим з витримкою. Зачекайте щонайменше місяць перед тим, як його скуштувати.
На кекс 20 см діаметром вам знадобиться:
450-500 гр різних сушених фруктів, цукатів, тощо, обирайте на свій смак
100 мл рому/коньяку/наливки/лікеру
200 гр масла
4 яйця
150 гр коричневого чи білого цукру
50 гр темного цукру дарк мусковадо чи патоки
250 гр борошна
50 гр меленого мигдалю
1 ч.л. розпушувача цинамон, гвоздика, мускатний горіх (я кладу 2:1:2)
мигдаль для прикрашання
Почнемо за 3-4 дні, заллємо покраяні кубиками фрукти. Вони повинні майже повністю увібрати в себе алкоголь. Перед тим, як робити тісто, витягніть масло і яйця з холодильника, вони повинні бути однакової температури, інакше суміш візьметься пластівцями. Масло у жодному разі не грійте на батареї/в мікрохвильовці, воно має нагрітися при кімнатній температурі. Отже, відміряємо борошно, цукор, мелемо мигдаль, зціджуємо зайву рідину з фруктів, готуємо спеції
450-500 гр різних сушених фруктів, цукатів, тощо, обирайте на свій смак
100 мл рому/коньяку/наливки/лікеру
200 гр масла
4 яйця
150 гр коричневого чи білого цукру
50 гр темного цукру дарк мусковадо чи патоки
250 гр борошна
50 гр меленого мигдалю
1 ч.л. розпушувача цинамон, гвоздика, мускатний горіх (я кладу 2:1:2)
мигдаль для прикрашання
Почнемо за 3-4 дні, заллємо покраяні кубиками фрукти. Вони повинні майже повністю увібрати в себе алкоголь. Перед тим, як робити тісто, витягніть масло і яйця з холодильника, вони повинні бути однакової температури, інакше суміш візьметься пластівцями. Масло у жодному разі не грійте на батареї/в мікрохвильовці, воно має нагрітися при кімнатній температурі. Отже, відміряємо борошно, цукор, мелемо мигдаль, зціджуємо зайву рідину з фруктів, готуємо спеції
Мафіни з чорницею
Не знаю чому, але географічні кордони завжди мали на мене мало не магнетичний вплив. Коли ми навесні жили у Фюссені за 5 км від австрійського кордону, я, звісно, не могла не підбурити всіх рвонути в Австрію, «потоптатися на австрійській землі». Так само і в Бельгії мене причаровувала годинна відстань поїздом до Франції. Тому, не довго думаючи, ми в неділю вирушили у Лілль, в принципі, немаленьке місто, центр четвертої за величиною метрополії країни, транспортний вузол європейського значення, місто-побратим Харкова, місто з символом – лілеєю (на світлині нижче), яка одразу ж нагадує про Міледі, трьох мушкетерів і т.д.
Ґент – місто прекрасне. Місто древнє, розкішне, студентське. Кажуть, що кожен п’ятий з 230 тисяч мешканців Ґента – студіоз. З 1000 по 1500 рік друге найбільше місто Європи після Парижа. Третє найавтентичніше місто світу за версією National Geographic. І просто дуже красиве.
Сьогодні моя ранкова кава буде з десертом. Рецепт: зварити улюбленої кави і спекти крамбль :)
Про музеї, смаколики і вулички я вам вже розповіла. А тепер я покажу вам море.
До моря з Брюґґе їхати рівно 14 хвилин (у будній день квиток туди-назад 7,20 євро). Ми поїхали не у морську частину міста – Зеебрюґґе – а до улюбленого колись курорту бельгійських королів Леопольда І і Леопольда ІІ, містечка на 70 тисяч мешканців – Остенде.
Щоправда, жодного помпезного будинку чи літньої дачі не збереглося, королі бельгійські французьких вочевидь не наслідували. Історичний центр міста представлений 3-4 кварталами, більшість з яких не старовинні будиночки, а брендові крамниці, взагалі, після Брюґґе бетонні п’яти- дев’ятиповерхівки виглядали щонайменше дивно. У місті є кілька вартих уваги атракцій, типу корабля-музею «Меркатор» і форту «Наполеон», але до останнього було далеченько добиратися, а ми приїхали по обіді з єдиною метою – помилуватися заходом сонця над морем, тому часу на оглядини не мали, а просто гуляли вуличками, знову ж таки шукали, де повечеряти, знайшли кілька атмосферних барів, але з самою лише випивкою і без кухні.
Ну і звісно, головне – море. Я щиро дивувалася тому, що море не пахне морем. Зовсім. Ані натяку на той звичний солоний запах, який ні з чим не сплутати, який видає море з головою ще до того, як його побачиш. А море вилискувало своєю яскравою спиною, щось там шепотіло, і зачаровувало, зачаровувало…
Отак виходиш з такого симпатичного вокзалу і перед тобою раптово…
Дві головні поради:
- по понеділках музеї не працюють, решту днів працюють лише до п’ятої, тому зважайте на дати і час.
- картка I Love Bruges дозволяє суттєво зекономити. Дводенна коштує 33 євро, а музеїв ми навідали на 70 з гаком на кожного, і то не всі, що могли, краще б взяли триденну. Крім цього вона дає бонус на проїздний транспортом, безкоштовну екскурсію каналами, знижки у музейних крамницях і т.д. Вартісна річ, одним словом.
Музей пива,Walplein 26, при місцевій броварні, яка варить Brugge Zot, «Брюзького блазня» – це був надзвичайний досвід у першу чергу завдяки найкращому гідові з усіх мною бачених, Андре. Це людина закохана у пиво, яка з таким захопленням і завзяттям все розказує, показує і коментує, що мої бідні щоки на кінець екскурсії боліли від усмішок. «Справжнє пиво, любі мої, роблять лише з води, ячмінного солоду, хмелю і дріжджів. Усе. Додатки? Коріандр? Цитринові шкурки? Боже збав! Стелла Артуа, Карлсберг – пиво? Не смішіть мої капці». Між іншим, після того, як Андре дізнався, що ми з України, він радісно повідомив, що майже весь ячмінь вони імпортують звідси, лише обсмажують солод на місці. Жодних казочок про артезіанські свердловини або талу воду з гірських вершин. «Нас часто запитують, яку воду ми використовуємо. Відповідь проста – з водогону. Звичайна вода, лише ретельно очищена». «З давніх-давен броварні були при монастирях і госпіталях. Чому? Бо люди приходили до монахів і лікарів по ліки і душевний порятунок, які їм і прописували у броварні». Як з ним було весело! Він фантастичний. Музей-броварня і досі працює, тільки пиво, яке виготовляють там не розливають по пляшках і кегах, не фільтрують, а подають у ресторанчику «живим» і недоторканим. Промислове ж виробництво винесено на край міста. На останньому поверсі броварні є музей келихів і жерстяних банок з-під пива з усього світу, всі експонати колекції надіслали вдячні відвідувачі музею. Я теж маю намір відправити йому щось, але соромно ж за наше пиво, а порожні банки – не комільфо. Вагаюся. Але музей просто обов’язковий пункт відвідин, тим паче, що у вартість екскурсії враховано дегустацію пива.
- по понеділках музеї не працюють, решту днів працюють лише до п’ятої, тому зважайте на дати і час.
- картка I Love Bruges дозволяє суттєво зекономити. Дводенна коштує 33 євро, а музеїв ми навідали на 70 з гаком на кожного, і то не всі, що могли, краще б взяли триденну. Крім цього вона дає бонус на проїздний транспортом, безкоштовну екскурсію каналами, знижки у музейних крамницях і т.д. Вартісна річ, одним словом.
Про те, як скрутно нині охочим до їжі в Бельгії. я вже розповідала. Тому не зайвим буде поділитися кількома файними місцями, які ми знайшли у Брюґґе.
Взагалі запам’ятайте вулицю Langestraat. Саме там найтісніше скупчені відносно недорогі заклади, де можна поїсти, крім тих двох, які я зараз згадаю, там ще є іспанський тапас-бар, італійський ресторанчик, турецький, традиційно-фламандський, але трохи дорожчий і кілька барів з дешевим пивом.
Ще одне - з собою крім картки варто мати готівку, деякі заклади приймають лише її, а у деяких є ліміти на оплату кредиткою.
Cambrinus, Philipstockstraat 19 – однозначна Мекка для поціновувачів пива. Це той самий заклад з тлустенним меню, в якому одна сторіночка закусок, а решта – 400+ сортів бельгійського пива. Після замовлення приносять комплімент від закладу – маленьку мисочку «хрустиків» під пиво. Мають власне пиво, яке, до речі, таки розливають у півлітрові келихи, єдині, здається, бачені у Бельгії. Ціни помірні як на місце в двох метрах від головної площі і безумовно туристичне, середня ціна келиха – 3 євро. Місця там небагато, тому варто приходити раніше або резервувати столик. Приймають кредитки.
Cambrinus, Philipstockstraat 19 – однозначна Мекка для поціновувачів пива. Це той самий заклад з тлустенним меню, в якому одна сторіночка закусок, а решта – 400+ сортів бельгійського пива. Після замовлення приносять комплімент від закладу – маленьку мисочку «хрустиків» під пиво. Мають власне пиво, яке, до речі, таки розливають у півлітрові келихи, єдині, здається, бачені у Бельгії. Ціни помірні як на місце в двох метрах від головної площі і безумовно туристичне, середня ціна келиха – 3 євро. Місця там небагато, тому варто приходити раніше або резервувати столик. Приймають кредитки.
Перш ніж розказати про киць, треба розказати про вікна у Брюґґе. Вікна у бельгійських будинках практично ніколи нічим не завішані. Пам’ятаю, як це мене здивувало у перший приїзд сюди, а пояснювали це тим, що бельгійці вважають, що їм немає чого приховувати, а от зашторені вікна – це підозріло. Так от, підозрілих вікон у Брюґґе практично немає. І на вікнах живуть киці. Просто сидять, або сплять у кошиках, або вмиваються, або розглядають, хто це там на них витріщається.
