Коли я написала, що найбільше мене вразив нічний Будапешт, я була не до кінця щирою. Ще ніде я не бачила таких гарних дахів, викладених черепицею не просто в один колір, а візерунками. Це так звана "жолнайська черепиця" Мануфактури Жолнаі.
Либонь, найбільш відомий дах - дах Собору Св.Матіаша.

Це найбільший критий ринок Будапешту, і звання "найбільшого" виправдовує цілком. Практично на початку вельми відомої туристичної вулички Ваці, перед мостом Свободи, триповерховий, під візерунковим дахом жолнайської черепиці, з ажурними сходами і величезними вікнами він сам по собі вже є туристичною атракцією. А всередині...

Як любитель видертися якомога вище, я звісно, не могла обійти стороною височини славного міста. Йдемо зі мною?
Буда - частина міста сама по собі гориста і вся у пагорбах, тому практично з кожної точки можна бачити приблизно однаковий краєвид на набережну Пешта або всюди чудову згори Буду. От як, скажімо, з гори Гелерта
Прямо по курсу - набережна

Фух, сьогодні-завтра мене буде багато, бо нарешті скінчився цей тиждень 14-годинних рабднів. Почнемо з бурштинових очей Будапешта, шкода, що мало хто їх побачить, бо вихідні все-таки, мало хто в інтернетах сидить, але то таке. Милуйтеся, друзі.

Проїзд у Будапешті дорогий – єдині квитки на трамваї, автобуси, метро, зубчасту залізницю, приміську електричку в межах Будапешта – одноразовий проїзд коштує 320 форинтів, що на наші гроші близько 13 грн.
Тому не дивно, що жодного місцевого мешканця з квиточком ми не побачили, лише з проїзними. Самі ми користувалися Budapest Card, яка крім знижок на музеї дає право безкоштовного користування всім громадським транспортом, і будьте певні, не пошкодували про це жодного разу, бо економія справді ого. Штраф за безквитковий проїзд – 6000 форинтів (240 грн), якщо платити на місці, якщо по квитанції згодом – 12000. Не знаю, чи це був перед-тиждень свята і боротьби з зайцями, але ми зустріли контролера у трамваї, а у метро на вході на кожну станцію контролери перевіряли наявність квитків щодня. На зупинках трамваїв стоять древні автомати, які продають квитки і приймають у себе лише монетки, каси, де можна купити проїзні чи книжечки по 10 квитків (так дешевше, 2800 форинтів, а не 3200, якщо купувати по одному), ми помітили лише у метро, тому один раз зайцем таки довелося прокататися – від вокзалу до готелю в перший день, бо монеток ми не мали, а картку автомати не беруть.

Тому не дивно, що жодного місцевого мешканця з квиточком ми не побачили, лише з проїзними. Самі ми користувалися Budapest Card, яка крім знижок на музеї дає право безкоштовного користування всім громадським транспортом, і будьте певні, не пошкодували про це жодного разу, бо економія справді ого. Штраф за безквитковий проїзд – 6000 форинтів (240 грн), якщо платити на місці, якщо по квитанції згодом – 12000. Не знаю, чи це був перед-тиждень свята і боротьби з зайцями, але ми зустріли контролера у трамваї, а у метро на вході на кожну станцію контролери перевіряли наявність квитків щодня. На зупинках трамваїв стоять древні автомати, які продають квитки і приймають у себе лише монетки, каси, де можна купити проїзні чи книжечки по 10 квитків (так дешевше, 2800 форинтів, а не 3200, якщо купувати по одному), ми помітили лише у метро, тому один раз зайцем таки довелося прокататися – від вокзалу до готелю в перший день, бо монеток ми не мали, а картку автомати не беруть.
Цього разу головний висновок дороги – в наступну подорож літаком. Бо 16,5 годин територією України і 6 Угорщиною навіть з урахуванням економії кого хочеш доведуть до стану віслючка зі Шреку «Ми вже приїхали? Ми вже приїхали? Ми вже приїхали?» Але для тих, кому як трубадурові «нам любые дороги дороги», подробиці.
Перше враження місто справило не найкраще – багато сміття на під’їзді, багато людей відверто занедбаного вигляду, обшарпані будинки, багато бездомних і багато собак – за відсутності парків і дерев - на будинках і тротуарах патьоки продуктів життєдіяльності. Звісно, центральні вулиці і старе місто вичухані і блискучі, але в цілому Будапешт скидається на братів-близнюків, один з яких – охайний причесаний мазунчик, а інший замурзаний нечупара, і ти бачиш то одного, то іншого. У кожного міста кілька облич, але настільки виразна розбіжність зустрічається мені вперше. Але, звісно, нічний Будапешт вражає. У золотавому сяйві він пливе над Дунаєм, величний і розкішний, тоді з’являються два інших близнюки, однаково прекрасні – один над водою і другий у воді, і в їхні бурштинові очі можна заглядатися годинами, особливо за тихої і теплої погода, яка нам сприяла під час подорожі.

Ніжний, пухкий, ароматний кекс, зі смаком з дитинства. Не знаю, чому саме такі асоціації, але від них нікуди не подітися. А якщо з чашечкою шоколадного капучіно...
Оригінал подивилася у chadeyka-и і робила подвійну порцію, бо чогось тіста для довгастої кексової форми завжди було замало, але з цих продуктів вийшов величенький довгий кекс і ще маленький 16х16
300г борошна
140г м"якого масла
330г цукру
260г домашнього сиру
3 яйця заздалегідь витягнутих з холодильника
1 ч.л. розпушувача
Починаємо з того, що блендером робимо з сиру однорідну пасту або перетираємо його через сито. Далі збиваємо цукор із маслом. Я вас прошу, розімніть спочатку їх лопаткою, щоб хоч якось змішати, бо з таким співвідношенням кількості масла і цукру вам забезпечено веселе збирання його по всій кухні (і не кажіть потім, що я вас не попереджала). Однорідності ви від цієї суміші не доб"єтеся, вона буде грудочками, тому не лякайтеся. Додайте сир у масляно цукрову суміш і вже тепер збивайте далі до однорідності. Вбийте по одному яйця. Всипте просіяне борошно і розпушувач. У змащену чи прокладену папером для випічки форму викладаємо тісто і печемо 40 хв. при 180С.
300г борошна
140г м"якого масла
330г цукру
260г домашнього сиру
3 яйця заздалегідь витягнутих з холодильника
1 ч.л. розпушувача
Сьогодні зранку я з"ясувала, що для того, щоб зробити капучино, не обов"язково мати кавоварку з такою опцією. Френч-прес - наше все! Треба лише закип"ятити молоко, влити його у френч-прес і активно рухати поршнем. За 20 секунд молоко збільшується в об"ємі втричі. Доброго ранку!
ПС. про всяк випадок - каву робимо окремо, молоко збиваємо окремо.
Якщо ви забули про нього, то я нагадую, і ще є час встигнути. Цей фантастичний кекс, як коньяк, стає кращим з витримкою. Зачекайте щонайменше місяць перед тим, як його скуштувати.
На кекс 20 см діаметром вам знадобиться:
450-500 гр різних сушених фруктів, цукатів, тощо, обирайте на свій смак
100 мл рому/коньяку/наливки/лікеру
200 гр масла
4 яйця
150 гр коричневого чи білого цукру
50 гр темного цукру дарк мусковадо чи патоки
250 гр борошна
50 гр меленого мигдалю
1 ч.л. розпушувача цинамон, гвоздика, мускатний горіх (я кладу 2:1:2)
мигдаль для прикрашання
Почнемо за 3-4 дні, заллємо покраяні кубиками фрукти. Вони повинні майже повністю увібрати в себе алкоголь. Перед тим, як робити тісто, витягніть масло і яйця з холодильника, вони повинні бути однакової температури, інакше суміш візьметься пластівцями. Масло у жодному разі не грійте на батареї/в мікрохвильовці, воно має нагрітися при кімнатній температурі. Отже, відміряємо борошно, цукор, мелемо мигдаль, зціджуємо зайву рідину з фруктів, готуємо спеції
450-500 гр різних сушених фруктів, цукатів, тощо, обирайте на свій смак
100 мл рому/коньяку/наливки/лікеру
200 гр масла
4 яйця
150 гр коричневого чи білого цукру
50 гр темного цукру дарк мусковадо чи патоки
250 гр борошна
50 гр меленого мигдалю
1 ч.л. розпушувача цинамон, гвоздика, мускатний горіх (я кладу 2:1:2)
мигдаль для прикрашання
Почнемо за 3-4 дні, заллємо покраяні кубиками фрукти. Вони повинні майже повністю увібрати в себе алкоголь. Перед тим, як робити тісто, витягніть масло і яйця з холодильника, вони повинні бути однакової температури, інакше суміш візьметься пластівцями. Масло у жодному разі не грійте на батареї/в мікрохвильовці, воно має нагрітися при кімнатній температурі. Отже, відміряємо борошно, цукор, мелемо мигдаль, зціджуємо зайву рідину з фруктів, готуємо спеції
Не знаю чому, але географічні кордони завжди мали на мене мало не магнетичний вплив. Коли ми навесні жили у Фюссені за 5 км від австрійського кордону, я, звісно, не могла не підбурити всіх рвонути в Австрію, «потоптатися на австрійській землі». Так само і в Бельгії мене причаровувала годинна відстань поїздом до Франції. Тому, не довго думаючи, ми в неділю вирушили у Лілль, в принципі, немаленьке місто, центр четвертої за величиною метрополії країни, транспортний вузол європейського значення, місто-побратим Харкова, місто з символом – лілеєю (на світлині нижче), яка одразу ж нагадує про Міледі, трьох мушкетерів і т.д.

Ґент – місто прекрасне. Місто древнє, розкішне, студентське. Кажуть, що кожен п’ятий з 230 тисяч мешканців Ґента – студіоз. З 1000 по 1500 рік друге найбільше місто Європи після Парижа. Третє найавтентичніше місто світу за версією National Geographic. І просто дуже красиве.

Сьогодні моя ранкова кава буде з десертом. Рецепт: зварити улюбленої кави і спекти крамбль :)

Про музеї, смаколики і вулички я вам вже розповіла. А тепер я покажу вам море.
До моря з Брюґґе їхати рівно 14 хвилин (у будній день квиток туди-назад 7,20 євро). Ми поїхали не у морську частину міста – Зеебрюґґе – а до улюбленого колись курорту бельгійських королів Леопольда І і Леопольда ІІ, містечка на 70 тисяч мешканців – Остенде.
Щоправда, жодного помпезного будинку чи літньої дачі не збереглося, королі бельгійські французьких вочевидь не наслідували. Історичний центр міста представлений 3-4 кварталами, більшість з яких не старовинні будиночки, а брендові крамниці, взагалі, після Брюґґе бетонні п’яти- дев’ятиповерхівки виглядали щонайменше дивно. У місті є кілька вартих уваги атракцій, типу корабля-музею «Меркатор» і форту «Наполеон», але до останнього було далеченько добиратися, а ми приїхали по обіді з єдиною метою – помилуватися заходом сонця над морем, тому часу на оглядини не мали, а просто гуляли вуличками, знову ж таки шукали, де повечеряти, знайшли кілька атмосферних барів, але з самою лише випивкою і без кухні.
Ну і звісно, головне – море. Я щиро дивувалася тому, що море не пахне морем. Зовсім. Ані натяку на той звичний солоний запах, який ні з чим не сплутати, який видає море з головою ще до того, як його побачиш. А море вилискувало своєю яскравою спиною, щось там шепотіло, і зачаровувало, зачаровувало…
Отак виходиш з такого симпатичного вокзалу і перед тобою раптово…

Дві головні поради:
- по понеділках музеї не працюють, решту днів працюють лише до п’ятої, тому зважайте на дати і час.
- картка I Love Bruges дозволяє суттєво зекономити. Дводенна коштує 33 євро, а музеїв ми навідали на 70 з гаком на кожного, і то не всі, що могли, краще б взяли триденну. Крім цього вона дає бонус на проїздний транспортом, безкоштовну екскурсію каналами, знижки у музейних крамницях і т.д. Вартісна річ, одним словом.
Музей пива,Walplein 26, при місцевій броварні, яка варить Brugge Zot, «Брюзького блазня» – це був надзвичайний досвід у першу чергу завдяки найкращому гідові з усіх мною бачених, Андре. Це людина закохана у пиво, яка з таким захопленням і завзяттям все розказує, показує і коментує, що мої бідні щоки на кінець екскурсії боліли від усмішок. «Справжнє пиво, любі мої, роблять лише з води, ячмінного солоду, хмелю і дріжджів. Усе. Додатки? Коріандр? Цитринові шкурки? Боже збав! Стелла Артуа, Карлсберг – пиво? Не смішіть мої капці». Між іншим, після того, як Андре дізнався, що ми з України, він радісно повідомив, що майже весь ячмінь вони імпортують звідси, лише обсмажують солод на місці. Жодних казочок про артезіанські свердловини або талу воду з гірських вершин. «Нас часто запитують, яку воду ми використовуємо. Відповідь проста – з водогону. Звичайна вода, лише ретельно очищена». «З давніх-давен броварні були при монастирях і госпіталях. Чому? Бо люди приходили до монахів і лікарів по ліки і душевний порятунок, які їм і прописували у броварні». Як з ним було весело! Він фантастичний. Музей-броварня і досі працює, тільки пиво, яке виготовляють там не розливають по пляшках і кегах, не фільтрують, а подають у ресторанчику «живим» і недоторканим. Промислове ж виробництво винесено на край міста. На останньому поверсі броварні є музей келихів і жерстяних банок з-під пива з усього світу, всі експонати колекції надіслали вдячні відвідувачі музею. Я теж маю намір відправити йому щось, але соромно ж за наше пиво, а порожні банки – не комільфо. Вагаюся. Але музей просто обов’язковий пункт відвідин, тим паче, що у вартість екскурсії враховано дегустацію пива.

- по понеділках музеї не працюють, решту днів працюють лише до п’ятої, тому зважайте на дати і час.
- картка I Love Bruges дозволяє суттєво зекономити. Дводенна коштує 33 євро, а музеїв ми навідали на 70 з гаком на кожного, і то не всі, що могли, краще б взяли триденну. Крім цього вона дає бонус на проїздний транспортом, безкоштовну екскурсію каналами, знижки у музейних крамницях і т.д. Вартісна річ, одним словом.
Про те, як скрутно нині охочим до їжі в Бельгії. я вже розповідала. Тому не зайвим буде поділитися кількома файними місцями, які ми знайшли у Брюґґе.
Взагалі запам’ятайте вулицю Langestraat. Саме там найтісніше скупчені відносно недорогі заклади, де можна поїсти, крім тих двох, які я зараз згадаю, там ще є іспанський тапас-бар, італійський ресторанчик, турецький, традиційно-фламандський, але трохи дорожчий і кілька барів з дешевим пивом.
Ще одне - з собою крім картки варто мати готівку, деякі заклади приймають лише її, а у деяких є ліміти на оплату кредиткою.
Cambrinus, Philipstockstraat 19 – однозначна Мекка для поціновувачів пива. Це той самий заклад з тлустенним меню, в якому одна сторіночка закусок, а решта – 400+ сортів бельгійського пива. Після замовлення приносять комплімент від закладу – маленьку мисочку «хрустиків» під пиво. Мають власне пиво, яке, до речі, таки розливають у півлітрові келихи, єдині, здається, бачені у Бельгії. Ціни помірні як на місце в двох метрах від головної площі і безумовно туристичне, середня ціна келиха – 3 євро. Місця там небагато, тому варто приходити раніше або резервувати столик. Приймають кредитки.

Cambrinus, Philipstockstraat 19 – однозначна Мекка для поціновувачів пива. Це той самий заклад з тлустенним меню, в якому одна сторіночка закусок, а решта – 400+ сортів бельгійського пива. Після замовлення приносять комплімент від закладу – маленьку мисочку «хрустиків» під пиво. Мають власне пиво, яке, до речі, таки розливають у півлітрові келихи, єдині, здається, бачені у Бельгії. Ціни помірні як на місце в двох метрах від головної площі і безумовно туристичне, середня ціна келиха – 3 євро. Місця там небагато, тому варто приходити раніше або резервувати столик. Приймають кредитки.
Перш ніж розказати про киць, треба розказати про вікна у Брюґґе. Вікна у бельгійських будинках практично ніколи нічим не завішані. Пам’ятаю, як це мене здивувало у перший приїзд сюди, а пояснювали це тим, що бельгійці вважають, що їм немає чого приховувати, а от зашторені вікна – це підозріло. Так от, підозрілих вікон у Брюґґе практично немає. І на вікнах живуть киці. Просто сидять, або сплять у кошиках, або вмиваються, або розглядають, хто це там на них витріщається.

Давнє, давнє місто, чиї корені сягають у перше століття до нашої ери (!), витончене мереживо брукованих вулиць, прикрашене блискучими нитками каналів, під вкритою мохом черепицею, між старих млинів, оповите морськими вітрами, вмите дощами, зігріте сонцем, місто з листівок, Північна Венеція - Брюґґе.

два шматочки хліба, в ідеалі домашнього
два курячих яйця або 8 перепелиних (розбитих у мисочки по 4)
олія/масло
перець, сіль, чебрець
Вирізаємо у хлібі кружечок склянкою або будь-яку іншу форму різачками для фігурного печива (я робила сердечка). Обсмажуємо хліб з одного боку, перевертаємо і вливаємо у дірочку яйце/яйця. Солимо, перчимо і засмажуємо до бажаного стану. Притрусити листям чебрецю і подавати з соусом

два курячих яйця або 8 перепелиних (розбитих у мисочки по 4)
олія/масло
перець, сіль, чебрець
Вирізаємо у хлібі кружечок склянкою або будь-яку іншу форму різачками для фігурного печива (я робила сердечка). Обсмажуємо хліб з одного боку, перевертаємо і вливаємо у дірочку яйце/яйця. Солимо, перчимо і засмажуємо до бажаного стану. Притрусити листям чебрецю і подавати з соусом
Практично легендарні мадлен - це саме той випадок, коли "форма має значення". Класичні мадлен - це мушелька, а не кружечок, сердечко чи квадратик.

Що стосується закладів ресторанного типу, то рахунок може виявитися не меншим, а то й більшим, ніж у Києві. Либонь, дається в знаки кількість російських туристів, та й туристів взагалі. Але, тим не менш, це не відміняє існування закладів, де можна попоїсти не дуже дорого і смачно. Іще одне - у Таллінні всюди наливають сидр, смакота, скажу вам, виняткова. Чому в нас його не роблять? Хоча пиво естонське теж нівроку, особливо Hell Hunt, але про нього згодом. А ще майже у кожному закладі можна задурно посидіти в інтернеті, що дуже зручно за потреби в ньому поколупатися.

Балтійське море прохолодне. Але ж це - море! Узбережжя, чайки, гладенькі камінці, великі обкатані брили, пісок... Що дивно - повітря геть не солоне. Купатися ми не купалися, бо погода була сонячно-дощова і водичка не прогрівалася. Однак уздовж берега ми погуляли, як без того. Пляжі в Таллінні є, але до них ми не дійшли, гуляли вздовж індустріального району (ніхто б ніколи і не здогадався по світлинах) і набережною від Русалки й далі, до порту яхт. До речі, є кілька ділянок набережної, де накопичуються водорості і там ними нестерпно тхне.

Щоб дочекатися ночі доведеться добряче запастися терпінням, позаяк темніє тут дуже пізно. Усі світлини знімалися після половини дванадцятої, до того ж зі зміненою експозицією. А у найдовший день літа сонце ховається за обрій буквально на кілька хвилин, уявляєте собі? Дуже хочу колись це побачити.

Таллінн - дуже зелене місто, навіть без урахування приватних садів 27% території столиці займають насадження. Багато парків, дерев, цілий ліс у межі міста, великий ботсад, надзвичайно зелений зоопарк.

Про те, яким чином дістатися і де зупинитися. "Еколайнс" їздять регулярними рейсами, тому, мабуть, їх вже знають і на митницях автобуси довго не стоять, якщо ніхто не везе забагато чогось. А забагато буде більш ніж дві пачки цигарок і літр міцного алкоголю на особу, а також м"ясо, сало (не смійтеся, ага, як розповідала наша стюардеса, минулого разу жіночка 3 кіло сала хотіла провезти і додумалася погладити митного цуцика). Інакше (на естонській митниці) світить штраф, конфіскація, оформлення, що може затримати автобус годинки на три, а знайдуть легко, бо на паспортний контроль вихід із речами, які обнюхують два пси і просвічують рентгеном. Ми ж прибули на місце на 20 хвилині раніше, а додому - на цілу годину раніше від запланованого графіком часу
Таллінн — один великий суцільний музей, у якому особливо яскраво вирізняються три епохи — середньовіччя, російсько-радянська і сучасність. Але перш ніж почати розповідь про музеї, хочу сказати, що Tallinn Card є винятково зручною і корисною штукою, тому раджу. Для наочності наведу цифри: загальна вартість квитків у всіх музеях, що ми відвідали, плюс триденний квиток на екскурсійні автобуси з аудіогідами коштували б 1405 крон на одну особу, а триденна картка, з якою вхід усюди безкоштовний, коштує 495 крон. Відчуваєте різницю?
За 40 хвилин пішої ходи асфальтованою доріжкою від Фюссена розкинулося невеличке селище Шванґау, мальовничі краєвиди якого вподобали баварські королі. Замків тут два – Гоеншванґау, де минуло дитинство Людвіга, і Ноєшванштайн, який монарх-дивак так і не добудував. Щоби дістатися туди, треба перейти Лех – «молочная река, кисельные берега», просто як у казці з дитинства - біло-сизу річку і неквапливо рухатися романтичним шляхом туди, куди тицяють своїми пальцями-стрілками вказівники Konigschlossern, себто, «королівські замки».

Традиційна баварська кухня важка для шлунка – ковбаски, ковбаски, ковбаски, яловичина, свинина, купа виробів з тіста типу пампушок і галушок, які розбавляє поява тушкованої капусти (якщо у страві є слово Sauerkraut – значить, там вона є, пильнуйте, хто не любить). І пиво. Багато видів і сортів пива, місцевого, загально-німецького, а також бір-міксів. І детальніше.
Пиво. Гадаю, зайвим буде казати, що пиво там смачне. Все. Світле (Helles), біле/нефільтроване (Weiß), темне (Dunkel), нефільтроване темне (Weißdunkel), лагер, бок (Bock) - міцне пиво і ще міцніше подвійний бок (Doppelbock). У меню ще часто трапляється Radler. Але це не виробник, як ми подумали спочатку, це бір-мікс – світле пиво + лимонад. Такий легкий пивний компоти виходить, заходить прекрасно, і чудово тамує спрагу, що забезпечує йому чималу популярність. А ще є Ruß – це такий самий бір-мікс, але з білого пива. А ще є «Води Леха» "Lechwasser": Ruß + Blue Bols (себто, лікер Кюрасао від ТМ Bols), вигляда, мабуть, як місцева молочна ріка Лех. А взагалі, є цікавезна стаття про німецькі збочення з пивом (щоправда, німецькою) на Вікі
Можете зустріти в меню ще шпеці Spezi зазвичай це суміш коли і апельсинової шипучки.
А, і ще одне. Мір пива у Німеччині дві — півлітра і літр, який зветься "мас".

На платформі Blogger.
