Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Follow Me
Цього разу головний висновок дороги – в наступну подорож літаком. Бо 16,5 годин територією України і 6 Угорщиною навіть з урахуванням економії кого хочеш доведуть до стану віслючка зі Шреку «Ми вже приїхали? Ми вже приїхали? Ми вже приїхали?» Але для тих, кому як трубадурові «нам любые дороги дороги», подробиці.
Перше враження місто справило не найкраще – багато сміття на під’їзді, багато людей відверто занедбаного вигляду, обшарпані будинки, багато бездомних і багато собак – за відсутності парків і дерев - на будинках і тротуарах патьоки продуктів життєдіяльності. Звісно, центральні вулиці і старе місто вичухані і блискучі, але в цілому Будапешт скидається на братів-близнюків, один з яких – охайний причесаний мазунчик, а інший замурзаний нечупара, і ти бачиш то одного, то іншого. У кожного міста кілька облич, але настільки виразна розбіжність зустрічається мені вперше. Але, звісно, нічний Будапешт вражає. У золотавому сяйві він пливе над Дунаєм, величний і розкішний, тоді з’являються два інших близнюки, однаково прекрасні – один над водою і другий у воді, і в їхні бурштинові очі можна заглядатися годинами, особливо за тихої і теплої погода, яка нам сприяла під час подорожі.
Ніжний, пухкий, ароматний кекс, зі смаком з дитинства. Не знаю, чому саме такі асоціації, але від них нікуди не подітися. А якщо з чашечкою шоколадного капучіно...
Оригінал подивилася у chadeyka-и і робила подвійну порцію, бо чогось тіста для довгастої кексової форми завжди було замало, але з цих продуктів вийшов величенький довгий кекс і ще маленький 16х16
300г борошна
140г м"якого масла
330г цукру
260г домашнього сиру
3 яйця заздалегідь витягнутих з холодильника
1 ч.л. розпушувача
 
cake_1 Починаємо з того, що блендером робимо з сиру однорідну пасту або перетираємо його через сито. Далі збиваємо цукор із маслом. Я вас прошу, розімніть спочатку їх лопаткою, щоб хоч якось змішати, бо з таким співвідношенням кількості масла і цукру вам забезпечено веселе збирання його по всій кухні (і не кажіть потім, що я вас не попереджала). Однорідності ви від цієї суміші не доб"єтеся, вона буде грудочками, тому не лякайтеся. Додайте сир у масляно цукрову суміш і вже тепер збивайте далі до однорідності. Вбийте по одному яйця. Всипте просіяне борошно і розпушувач. У змащену чи прокладену папером для випічки форму викладаємо тісто і печемо 40 хв. при 180С.
mendiants_2
Сьогодні зранку я з"ясувала, що для того, щоб зробити капучино, не обов"язково мати кавоварку з такою опцією. Френч-прес - наше все! Треба лише закип"ятити молоко, влити його у френч-прес і активно рухати поршнем. За 20 секунд молоко збільшується в об"ємі втричі. Доброго ранку! ПС. про всяк випадок - каву робимо окремо, молоко збиваємо окремо. good_morning_small
Усе, що вдалося не забути відзняти в новорічній метушні, в досить обмеженій кількості, тому не чекайте на художню цінність, вона буде винятково практичною, бо все було напрочуд вдало і смачно, хоча готувалося вперше.
coll
cat

 
Якщо ви забули про нього, то я нагадую, і ще є час встигнути. Цей фантастичний кекс, як коньяк, стає кращим з витримкою. Зачекайте щонайменше місяць перед тим, як його скуштувати.
На кекс 20 см діаметром вам знадобиться:
450-500 гр різних сушених фруктів, цукатів, тощо, обирайте на свій смак 
100 мл рому/коньяку/наливки/лікеру 
200 гр масла 
 4 яйця 
 150 гр коричневого чи білого цукру 
50 гр темного цукру дарк мусковадо чи патоки 
250 гр борошна 
50 гр меленого мигдалю 
1 ч.л. розпушувача цинамон, гвоздика, мускатний горіх (я кладу 2:1:2) 
мигдаль для прикрашання

 Почнемо за 3-4 дні, заллємо покраяні кубиками фрукти. Вони повинні майже повністю увібрати в себе алкоголь. Перед тим, як робити тісто, витягніть масло і яйця з холодильника, вони повинні бути однакової температури, інакше суміш візьметься пластівцями. Масло у жодному разі не грійте на батареї/в мікрохвильовці, воно має нагрітися при кімнатній температурі. Отже, відміряємо борошно, цукор, мелемо мигдаль, зціджуємо зайву рідину з фруктів, готуємо спеції christmas_cake
Мафіни з чорницею 
muffins

liege
Не знаю чому, але географічні кордони завжди мали на мене мало не магнетичний вплив. Коли ми навесні жили у Фюссені за 5 км від австрійського кордону, я, звісно, не могла не підбурити всіх рвонути в Австрію, «потоптатися на австрійській землі». Так само і в Бельгії мене причаровувала годинна відстань поїздом до Франції. Тому, не довго думаючи, ми в неділю вирушили у Лілль, в принципі, немаленьке місто, центр четвертої за величиною метрополії країни, транспортний вузол європейського значення, місто-побратим Харкова, місто з символом – лілеєю (на світлині нижче), яка одразу ж нагадує про Міледі, трьох мушкетерів і т.д. Lille 22
Ґент – місто прекрасне. Місто древнє, розкішне, студентське. Кажуть, що кожен п’ятий з 230 тисяч мешканців Ґента – студіоз. З 1000 по 1500 рік друге найбільше місто Європи після Парижа. Третє найавтентичніше місто світу за версією National Geographic. І просто дуже красиве.
 Сьогодні моя ранкова кава буде з десертом. Рецепт: зварити улюбленої кави і спекти крамбль :)
Про музеї, смаколики і вулички я вам вже розповіла. А тепер я покажу вам море. До моря з Брюґґе їхати рівно 14 хвилин (у будній день квиток туди-назад 7,20 євро). Ми поїхали не у морську частину міста – Зеебрюґґе – а до улюбленого колись курорту бельгійських королів Леопольда І і Леопольда ІІ, містечка на 70 тисяч мешканців – Остенде
Щоправда, жодного помпезного будинку чи літньої дачі не збереглося, королі бельгійські французьких вочевидь не наслідували. Історичний центр міста представлений 3-4 кварталами, більшість з яких не старовинні будиночки, а брендові крамниці, взагалі, після Брюґґе бетонні п’яти- дев’ятиповерхівки виглядали щонайменше дивно. У місті є кілька вартих уваги атракцій, типу корабля-музею «Меркатор» і форту «Наполеон», але до останнього було далеченько добиратися, а ми приїхали по обіді з єдиною метою – помилуватися заходом сонця над морем, тому часу на оглядини не мали, а просто гуляли вуличками, знову ж таки шукали, де повечеряти, знайшли кілька атмосферних барів, але з самою лише випивкою і без кухні. 
Ну і звісно, головне – море. Я щиро дивувалася тому, що море не пахне морем. Зовсім. Ані натяку на той звичний солоний запах, який ні з чим не сплутати, який видає море з головою ще до того, як його побачиш. А море вилискувало своєю яскравою спиною, щось там шепотіло, і зачаровувало, зачаровувало… Отак виходиш з такого симпатичного вокзалу і перед тобою раптово…
Дві головні поради:
 - по понеділках музеї не працюють, решту днів працюють лише до п’ятої, тому зважайте на дати і час.
- картка I Love Bruges дозволяє суттєво зекономити. Дводенна коштує 33 євро, а музеїв ми навідали на 70 з гаком на кожного, і то не всі, що могли, краще б взяли триденну. Крім цього вона дає бонус на проїздний транспортом, безкоштовну екскурсію каналами, знижки у музейних крамницях і т.д. Вартісна річ, одним словом.

Музей пива,Walplein 26, при місцевій броварні, яка варить Brugge Zot, «Брюзького блазня» – це був надзвичайний досвід у першу чергу завдяки найкращому гідові з усіх мною бачених, Андре. Це людина закохана у пиво, яка з таким захопленням і завзяттям все розказує, показує і коментує, що мої бідні щоки на кінець екскурсії боліли від усмішок. «Справжнє пиво, любі мої, роблять лише з води, ячмінного солоду, хмелю і дріжджів. Усе. Додатки? Коріандр? Цитринові шкурки? Боже збав! Стелла Артуа, Карлсберг – пиво? Не смішіть мої капці». Між іншим, після того, як Андре дізнався, що ми з України, він радісно повідомив, що майже весь ячмінь вони імпортують звідси, лише обсмажують солод на місці. Жодних казочок про артезіанські свердловини або талу воду з гірських вершин. «Нас часто запитують, яку воду ми використовуємо. Відповідь проста – з водогону. Звичайна вода, лише ретельно очищена». «З давніх-давен броварні були при монастирях і госпіталях. Чому? Бо люди приходили до монахів і лікарів по ліки і душевний порятунок, які їм і прописували у броварні». Як з ним було весело! Він фантастичний. Музей-броварня і досі працює, тільки пиво, яке виготовляють там не розливають по пляшках і кегах, не фільтрують, а подають у ресторанчику «живим» і недоторканим. Промислове ж виробництво винесено на край міста. На останньому поверсі броварні є музей келихів і жерстяних банок з-під пива з усього світу, всі експонати колекції надіслали вдячні відвідувачі музею. Я теж маю намір відправити йому щось, але соромно ж за наше пиво, а порожні банки – не комільфо. Вагаюся. Але музей просто обов’язковий пункт відвідин, тим паче, що у вартість екскурсії враховано дегустацію пива.
Про те, як скрутно нині охочим до їжі в Бельгії. я вже розповідала. Тому не зайвим буде поділитися кількома файними місцями, які ми знайшли у Брюґґе.
Взагалі запам’ятайте вулицю Langestraat. Саме там найтісніше скупчені відносно недорогі заклади, де можна поїсти, крім тих двох, які я зараз згадаю, там ще є іспанський тапас-бар, італійський ресторанчик, турецький, традиційно-фламандський, але трохи дорожчий і кілька барів з дешевим пивом. Ще одне - з собою крім картки варто мати готівку, деякі заклади приймають лише її, а у деяких є ліміти на оплату кредиткою.

  Cambrinus, Philipstockstraat 19 – однозначна Мекка для поціновувачів пива. Це той самий заклад з тлустенним меню, в якому одна сторіночка закусок, а решта – 400+ сортів бельгійського пива. Після замовлення приносять комплімент від закладу – маленьку мисочку «хрустиків» під пиво. Мають власне пиво, яке, до речі, таки розливають у півлітрові келихи, єдині, здається, бачені у Бельгії. Ціни помірні як на місце в двох метрах від головної площі і безумовно туристичне, середня ціна келиха – 3 євро. Місця там небагато, тому варто приходити раніше або резервувати столик. Приймають кредитки.
Перш ніж розказати про киць, треба розказати про вікна у Брюґґе. Вікна у бельгійських будинках практично ніколи нічим не завішані. Пам’ятаю, як це мене здивувало у перший приїзд сюди, а пояснювали це тим, що бельгійці вважають, що їм немає чого приховувати, а от зашторені вікна – це підозріло. Так от, підозрілих вікон у Брюґґе практично немає. І на вікнах живуть киці. Просто сидять, або сплять у кошиках, або вмиваються, або розглядають, хто це там на них витріщається.
1. Пиво. При всій моїй любові до шоколаду, бельгійське пиво буде номером один. Спочатку ми щиро дивувалися – ну що це за дози, 0,33 і 0,25. Пляшок і келихів по 0,5 в Бельгії не існує принципово. Але, о мамамія, яке це пиво! Кожне має свій яскраво виражений смак, відмінний від інших, який не сплутаєш, це пиво хочеться пити не великими ковтками, а смакувати довго, відчувати всі відтінки його смакової мелодії, пестити свої рецептори цією амброзією. Крім того середній градус бельгійського пива – 8. Найлегше я бачила 6, найміцніше – 12. 
Тобто, багато його і не вип’єш. А ще бельгійці – естети, бо кожне пиво подають у власному бокалі, певної форми, яка найкраще підкреслить смак саме цього пива, з відповідним маркуванням. Ну а що ще можна очікувати від країни, в якій виготовляють 6 з 7 трапістів на весь світ? Трапісти – це пиво, яке варять у монастирях монахи за давніми рецептурами з дотриманням всіх «ісконних» правил, розливають по пляшках і самі ж збувають. Звісно, що такого пива щороку випускається обмежена кількість. Бельгійські (від найбільшої кількості літрів до найменшої) – Chimay, Orval, Rochefort , Westmalle, Westvleteren і Achel, ну і ще є голландський La Trappe. Ще є абатське пиво – пиво комерційних броварень під монастирською егідою, їх, здається, 47. Мої особисті фаворити - Rochefort 8, Westmalle Dubbel і Rodenbach. Середня ціна пива у закладі коливається від 2 до 3,5 євро, інколи сягає 10 (за Вествлетерін на центральній площі), у крамниці від 78 центів до 1,32 євро (з нашого чеку).
Давнє, давнє місто, чиї корені сягають у перше століття до нашої ери (!), витончене мереживо брукованих вулиць, прикрашене блискучими нитками каналів, під вкритою мохом черепицею, між старих млинів, оповите морськими вітрами, вмите дощами, зігріте сонцем, місто з листівок, Північна Венеція - Брюґґе.
два шматочки хліба, в ідеалі домашнього
два курячих яйця або 8 перепелиних (розбитих у мисочки по 4)
олія/масло
перець, сіль, чебрець

Вирізаємо у хлібі кружечок склянкою або будь-яку іншу форму різачками для фігурного печива (я робила сердечка). Обсмажуємо хліб з одного боку, перевертаємо і вливаємо у дірочку яйце/яйця. Солимо, перчимо і засмажуємо до бажаного стану. Притрусити листям чебрецю і подавати з соусом
Практично легендарні мадлен - це саме той випадок, коли "форма має значення". Класичні мадлен - це мушелька, а не кружечок, сердечко чи квадратик.
chococrac
Що стосується закладів ресторанного типу, то рахунок може виявитися не меншим, а то й більшим, ніж у Києві. Либонь, дається в знаки кількість російських туристів, та й туристів взагалі. Але, тим не менш, це не відміняє існування закладів, де можна попоїсти не дуже дорого і смачно. Іще одне - у Таллінні всюди наливають сидр, смакота, скажу вам, виняткова. Чому в нас його не роблять? Хоча пиво естонське теж нівроку, особливо Hell Hunt, але про нього згодом. А ще майже у кожному закладі можна задурно посидіти в інтернеті, що дуже зручно за потреби в ньому поколупатися.
Балтійське море прохолодне. Але ж це - море! Узбережжя, чайки, гладенькі камінці, великі обкатані брили, пісок... Що дивно - повітря геть не солоне. Купатися ми не купалися, бо погода була сонячно-дощова і водичка не прогрівалася. Однак уздовж берега ми погуляли, як без того. Пляжі в Таллінні є, але до них ми не дійшли, гуляли вздовж індустріального району (ніхто б ніколи і не здогадався по світлинах) і набережною від Русалки й далі, до порту яхт. До речі, є кілька ділянок набережної, де накопичуються водорості і там ними нестерпно тхне.
Щоб дочекатися ночі доведеться добряче запастися терпінням, позаяк темніє тут дуже пізно. Усі світлини знімалися після половини дванадцятої, до того ж зі зміненою експозицією. А у найдовший день літа сонце ховається за обрій буквально на кілька хвилин, уявляєте собі? Дуже хочу колись це побачити.
Таллінн - дуже зелене місто, навіть без урахування приватних садів 27% території столиці займають насадження. Багато парків, дерев, цілий ліс у межі міста, великий ботсад, надзвичайно зелений зоопарк.
Я закохалася у це місто. Як на мене, це прекрасний вибір для нетривалої туристичної подорожі.
Про те, яким чином дістатися і де зупинитися. "Еколайнс" їздять регулярними рейсами, тому, мабуть, їх вже знають і на митницях автобуси довго не стоять, якщо ніхто не везе забагато чогось. А забагато буде більш ніж дві пачки цигарок і літр міцного алкоголю на особу, а також м"ясо, сало (не смійтеся, ага, як розповідала наша стюардеса, минулого разу жіночка 3 кіло сала хотіла провезти і додумалася погладити митного цуцика). Інакше (на естонській митниці) світить штраф, конфіскація, оформлення, що може затримати автобус годинки на три, а знайдуть легко, бо на паспортний контроль вихід із речами, які обнюхують два пси і просвічують рентгеном. Ми ж прибули на місце на 20 хвилині раніше, а додому - на цілу годину раніше від запланованого графіком часу
Таллінн — один великий суцільний музей, у якому особливо яскраво вирізняються три епохи — середньовіччя, російсько-радянська і сучасність. Але перш ніж почати розповідь про музеї, хочу сказати, що Tallinn Card є винятково зручною і корисною штукою, тому раджу. Для наочності наведу цифри: загальна вартість квитків у всіх музеях, що ми відвідали, плюс триденний квиток на екскурсійні автобуси з аудіогідами коштували б 1405 крон на одну особу, а триденна картка, з якою вхід усюди безкоштовний, коштує 495 крон. Відчуваєте різницю?
За 40 хвилин пішої ходи асфальтованою доріжкою від Фюссена розкинулося невеличке селище Шванґау, мальовничі краєвиди якого вподобали баварські королі. Замків тут два – Гоеншванґау, де минуло дитинство Людвіга, і Ноєшванштайн, який монарх-дивак так і не добудував. Щоби дістатися туди, треба перейти Лех – «молочная река, кисельные берега», просто як у казці з дитинства - біло-сизу річку і неквапливо рухатися романтичним шляхом туди, куди тицяють своїми пальцями-стрілками вказівники Konigschlossern, себто, «королівські замки».
З Фюссена до Мюнхена поїзд ходить щогодини, і тягнеться ці нещасні 80 км. дві години, але ви не помітите, як вони промайнуть, бо розглядатимете навколишні краєвиди, а подивитися є на що. Я навіть не знаю, що вам показати з Мюнхена, бо всі знимки такі похмурі, що жах.
Традиційна баварська кухня важка для шлунка – ковбаски, ковбаски, ковбаски, яловичина, свинина, купа виробів з тіста типу пампушок і галушок, які розбавляє поява тушкованої капусти (якщо у страві є слово Sauerkraut – значить, там вона є, пильнуйте, хто не любить). І пиво. Багато видів і сортів пива, місцевого, загально-німецького, а також бір-міксів. І детальніше. Пиво. Гадаю, зайвим буде казати, що пиво там смачне. Все. Світле (Helles), біле/нефільтроване (Weiß), темне (Dunkel), нефільтроване темне (Weißdunkel), лагер, бок (Bock) - міцне пиво і ще міцніше подвійний бок (Doppelbock). У меню ще часто трапляється Radler. Але це не виробник, як ми подумали спочатку, це бір-мікс – світле пиво + лимонад. Такий легкий пивний компоти виходить, заходить прекрасно, і чудово тамує спрагу, що забезпечує йому чималу популярність. А ще є Ruß – це такий самий бір-мікс, але з білого пива. А ще є «Води Леха» "Lechwasser": Ruß + Blue Bols (себто, лікер Кюрасао від ТМ Bols), вигляда, мабуть, як місцева молочна ріка Лех. А взагалі, є цікавезна стаття про німецькі збочення з пивом (щоправда, німецькою) на Вікі Можете зустріти в меню ще шпеці Spezi зазвичай це суміш коли і апельсинової шипучки. А, і ще одне. Мір пива у Німеччині дві — півлітра і літр, який зветься "мас".
Ліндау розкинулося новою частиною на березі озера Бодензее (Констанс), а старе місто знаходиться на острові і сполучене з новим двома мостами – залізничним і автомобільним. Саме озеро примітне тим, що є 3-м за величиною в Європі, і в ньому знаходиться точка перетину кордонів 3-х країн: Німеччини, Австрії і Швейцарії.
  Перша згадка про Ліндау датована 882р. (!), коли на острові було засновано монастир. Місто було вільним імперським, переходило з рук у руки, зрештою, став частиною Баварії, подарувавши їй у 1856р. єдиний у регіоні маяк. Містечко чарівне, такої краси я навіть не очікувала, краєвиди розкішні, виноробний регіон з відповідним кліматом і наслідками у вигляді багатьох і багатьох позицій вина у закладах і крамницях.
Після підкорення гори Еренберг і однойменного замку, ми рушили гірською трасою вздовж Планзее назад до Німеччини, щоби навідати "літній будиночок" Людвіга. Коли я побачила озеро, не повірила своїм очам.
На другий день наших гостин у Німеччині ми її зрадили з Австрією, чий кордон рівно за 3 км. від Фюссена. Пішки перетнути кордон не вдалося - дощило. Містечко Ройте стало першою нашою точкою «приземлення». Запаркувалися ми, і просто на парковці нас зустріли отакі веселі горщики.
А тепер масштаб веселості і гарненькості.
Важко визначитися, з цього почати розповідь про подорож, либонь, найбільш насичену враженнями за все моє життя. Мабуть, розпочну із загальних корисних порад, які стануть вам у пригоді на землі баварській обітованій. Наш принцип подорожей – трохи готівки і кредитка – виявився у Баварії провальним.
Фюссен зустрів нас похмурою погодою і дивовижним хазяїном нашого приватного готелику Mein Lieber Schwan (ви подивіться, подивіться на знімки на сайті). Ми підійшли до дверей і на поштовій скринці знайшли записку, яку я залишила собі на згадку. «Шановна пані така-то, перепрошую, що не зміг Вас зустріти, мав відбути на концерт. Ось Ваш ключ, сподіваюся, номер припаде Вам до смаку». І ключ.
На платформі Blogger.