Як можна було здогадатися, транспорту у місті, населеному 19,5 мільйонами людей, достатньо.
Перший день на нас всі витріщалися не лише тому, що ми іноземці, а й тому, що ми на всіх пішохідних переходах за звичкою стояли на червоному світлі. Бо на перший погляд рух у Пекіні абсолютно хаотичний і непідвладний принципам ПДР, всі їдуть і йдуть на будь-яке світло, зелене, жовте, червоне, і роблять це на маленьких вуличках і на шестирядних дорогах. Згодом з’ясувалося, що тут діє пріоритет повороту, тому навіть якщо ви йдете на зелений, пильнуйте, чи не завертає хто з крайнього ряду, бо будете неправі саме ви. Не знаю, яка статистика ДТП в самому Пекіні при такому видимому безладі, але інтернети кажуть, що по всьому Китаю цифри дуже високі, і смерть на дорогах називають основною причиною смерті людей у віці від 15 до 45. Але з особисто баченого – ніхто не «лихачить», всі їздять з нормальною швидкістю, пішоходам сигналять і пригальмовують, тобто якось воно все врівноважується. 
Наступне загальне, про яке варто знати – Yikatong – єдина картка громадського транспорту. Вона коштує 20 юанів, в інтернеті пишуть, що її можна потім здавати, але у нас не вийшло – кілька разів віддавали її у віконце, але результату не добилися. Діє в автобусах (міських і міжміських), тролейбусах і метро. Купувати треба по одній на пасажира, користуватися однією на двох, як нашими безконтактними, не вийде. У нас обидві лишилися, тому якшо шо - свистіть.
Найзручніший і найзрозуміліший для іноземного туриста транспорт – метро. На сьогодні підземка – це 15 ліній метро, 190 станцій і загальна довжина 372 кілометри. Перший поїзд вирушає близько 5ї ранку, останній – після 11 вечора. Вартість квитка – 2 юані, незалежно від відстані поїздки і кількості пересадок, вартість однакова, як для стандартних квитків, так і для Yikatong. На вході на кожну станцію відбувається security-check – сумки пропускають крізь рентген, всіх і кожного, без винятків і у час пік. До речі, про час пік – такого натовпу, як у нас, навіть близько немає, у вагонах люди набиваються досить щільно, але все одно їх менше, а таких пробок, як у нас на переходах між станціями, взагалі немає. Переходи дуже довгі і часопоглинальні – вони не сполучають лінії безпосередньо, переходи виходять практично на поверхню (рівень звичайного підземного переходу), треба протопати ще, і вже потім спускаєшся знову на потрібну лінію. Заблукати чи загубитися в Пекінському метро неможливо, воно надзвичайно турист-френдлі: оголошення і написи станцій дублюються англійською, на платформах встановлено мапи з позначеннями, який вихід (А, B, C, D тощо) на яку вулицю виходить, у самих вагонах електронні схеми, на яких зображено всю лінію, відмічено пересадочні станції, а також відстеження, на якому перегоні (між якими станціями) їде поїзд, переходи-табло-стрілочки зрозумілі і зручні. Єдиним непорозумінням може стати кільцева лінія, але і до неї швидко звикаєш. На старих лініях все, як у нас (окрім того, що так не трясе і не гримить), на нових платформу і потяг розділяє прозора стіна з дверима, які відкриваються лише після зупинки потяга – безпека, і все таке. Перед дверима, а на станціях без них – просто через однакові проміжки, на підлозі нанесено розмітку входу-виходу біля якої в чергу (!) стають пасажири. Між вагонами немає дверей, весь поїзд виходить одним дооооовгим вагоном, яким можна пересуватися. Найменший період очікування - 2 хвилини, скільки чекати на наступний потяг сповіщають на інформаційних табло, Щодо квитків. Можна купувати одноразові картки в автоматах або у касах, але не купуйте їх з запасом! Квиток, куплений таким чином, діє лише на всіх зі станції, на який ви його купили. Найзручніший варіант – користуватися Yikatong і поповнювати її на потрібну кількість юанів через касу – мова жестів і купюри відповідного поповненню номіналу рулять. До 10 юанів поповнюється без проблем через касу, на 20, 50 чи 100 юанів – через квиткові термінали.
Отакі мапи і чудові лайтбокси на станціях.
До метро, власне до станції Dongzhimen, «підсмоктується» аеропорт-експрес, який курсує між Пекіном і аеропортом. Вартість квитка – 25 юанів, інтервал – кожні дванадцять хвилин, рух починається о 6 ранку від Dongzhimen, останній поїзд в 23: 10 з Т2 (другий термінал). Маршрут слідування - Dongzhimen, Sanyuanqiao, T3 і T2 і назад. З другого терміналу (в якому сідають і Аеросвіт, і Аерофлот) поїзди починають ходити о 06: 35 від точки B2 (Parking Garage No. 2). Потестувати його ми нагоди не мали, оскільки ні приліт, ні відліт не попав на час роботи експресу.
Таксі у Пекіні водяться у кількостях просто неймовірних і їздять, не побоюся цього слова, косяками. Є таксі реєстровані (однакові, одного кольору, з однаковими наліпками і цінами, таксометрами і чеками за поїздку) і нереєстровані. Основний тариф реєстрованих – 10 юанів перші 3 км (нараховується одразу, як «посадочні») і далі 2 юані/км. Після 15 км тарифікація збільшується на 50%, але лише на після15км-відстань. Нічний тариф (з 11ї вечора і до 5ї ранку) – посадочні 11 юанів і 2,4 юані/км. Якщо хочете користуватися таксі, потрібно мати в обов’язковому порядку візитку готелю (якщо хочете їздити таксі додому) або назви потрібних місць китайською, бо таксисти не говорять практично взагалі. Не ведіться на неавторизоване таксі, навіть якщо вони кажуть, що є таксометр. Нас такий товариш покатав з аеропорту в готель за 277 юанів (таксометр таксометром, але ви і гадки не матимете, який тариф туди закладено), у той же час, коли з готелю в аеропорт ми доїхали за 91 юань. Пересуватися вночі Пекіном (бо метро вже не працює) нам обходилося у 30-40 юанів. Проблема була в тому, що нас таксисти дуже часто не хотіли брати, бо ми жили в хутоні, а заїжджати туди трохи проблематично, але ніякі тицання пальцем у станцію метро на візитці теж не допомагали, мовляв, нас хоча б туди. Інколи брала нас 7-8 машина. Тому, якщо ви збираєтеся пізно гуляти або часто користуватися таксі, селіться на якійсь великій відомій вулиці, буде простіше. Незлим буде мати з собою роздруківки з китайськими назвами туристичних цікавинок, до яких вам хотілося б теж добиратися на таксі, щоб порозумітися з водієм. Але в обов’язковому порядку про всяк випадок майте з собою візитку готелю і роздруковану назву аеропорту (включно з терміналом, з якого летітимете).
Три штуки у випадковому кадрі
Система автобусів і тролейбусів доступна або дуже завбачливим туристам, або тим, хто має постійний вихід в інтернет. Чому. Тому що англомовної мапи автобусно-тролейбусного руху не існує в природі. Взагалі. Так само, як і написів на зупинках. Єдиний варіант користуватися цим видом транспорту – брати ґуґл, і прокладати маршрут від точки до точки. Він з цим порається прекрасно, але для того потрібен онлайн. Тобто, або ретельний прорахунок маршруту в готелі, або смартфон з 3Ж.
Крім того, знайте, що система загальних зупинок не діє в Пекіні. Тобто, скажімо, якщо у нас зупинки – практично для всього транспорту всіх номерів, то там зупинки розкидані і вони у різних містах для різних номерів автобусів-тролейбусів, навіть якщо вони їдуть однією й тою самою вулицею, це теж добряче заплутує. На зупинках – щити з номерами маршрутів і зупинками маршруту (все китайською, без розкладу), асфальт розкреслений на секції, де написано номер маршруту, всі шикуються у чергу і чекають на свій автобус на відповідній ділянці зупинки. Автобуси переважно нові і чисті. Вартість квитка по місту – 1 юань готівкою чи 40 «копійок», якщо оплачувати Yikatong. Вхід – через передні двері, оплата водію або притисканням картки до зчитувача. Не в усіх, але є табло, де пишуть зупинки китайської і англійською, те саме з об’явами. Натовпів не помітили. Сітка маршрутів дуже розгалужена, і якщо мати доступ до google-maps, то пересуватися зручно і досить швидко.
Ну і залізниця. Вокзалів у Пекіні кілька, тому виїзди треба планувати з урахуванням того, куди вам добиратися на початкову точку маршруту. Скажімо, в Бадалін, на Стіну ми вирушали з Північного вокзалу, в Тіаньцьзин – з Південного. Залізничні сполучення з Пекіну є звичайні і швидкісні (в Тіанцьзин і Шанхай). Більш детально про поїзди я розповім в окремих дописах про ці міста, але в цілому: квитки доводиться купувати безпосередньо перед відправленням, на вокзал варто взяти з собою паспорт, і швидкісна залізниця – це круто.
Південний вокзал
Але крім усього вищезазначеного, тисячі китайців користуються велосипедами, мопедами, скутерами, гібридами їх між собою, гібридами з тачками, гібридами з кабінками і т.д. Такої кількості самопальних на вигляд засобів пересування я не бачила ніде. Але прокату велосипедів я ніде не бачила, якщо чесно, хоча, може просто не помітила. Для велосипедистів на дорогах окремі смуги і всякі плюшки. Але їздити з китайським принципом руху все одно лячно. Фотопідбірка згодом
Якщо є якісь питання по транспорту – питайте.
От наскільки у Кореї практично всі авто корейські - гордість, свідомість чи просто підтримка національного автопрому, настільки ж у Китаї авто - спосіб демонстрації статусу, практично всі авто іноземних компаній. Вочевидь, водити китайське авто ну капець як непрестижно. При чому, вочевидь не через якість (у нас он китайців вистачає). А от велосипеди, мопеди, електромобілі (?), найдивовижніші їх гібриди, заводського і кустарного виробництва якщо чесно, вражають фантазію. І їх стільки... Стільки! Оце наприклад, абсолютно нормальна картина.
Якщо вибрати одне-єдине слово, яке описувало б нашу подорож, це буде «масштабно». Ми виявилися абсолютно неготовими до того, що на нас очікувало, в плані розмірів, відстаней, часу на пересування. Мій досвід мандрів – це Європа, компактні «старі міста», де за бажання за 30 хвилин пішки можна дістатися будь-куди. Де на день можна напланувати 10 музеїв, і неспішно гуляти від одного до іншого, нікуди не поспішаючи. Де можна побачити щось цікаве «не за планом» і потім повернутися. Перші кілька днів у Пекіні ми буквально бігали, висолопивши язика, нікуди не встигали, губилися у парках і на станціях метро, а ноги просто відвалювалися, і вся ця метушня аж ніяк не сприяла спокійному отриманню мандро-задоволення. Вже день на 4й починається відчуття комфорту, коли ти більш-менш тверезо оцінюєш відстані, коли вже упізнаєш напрями гілок метро, з заплющеними очима можеш повернутися додому, і більш-менш знаєш, які номери автобусів ходять поблизу. Вже тоді починається такий щирий кайф, з’являється легке відчуття «тутешності». Але на 7й день нам вже тре було летіти додому, тому «добре, але мало». Їхати в Китай треба не менше, ніж на 2 тижні, перші кілька днів щиросердно віддати «адаптації», а потім вкушати всі радощі перебування на цій землі.
Мене завжди вабили далекі краї, екзотичні і геть інакші, але я належу до категорії «паркетних» туристів, хоча й не позбавлених авантюризму. Тобто, я за повну незалежність без зайвої опіки тур-агентств і екскурсоводів, але хочу цивілізованого відпочинку без наметів, комах у ліжку, з музеями, розклад роботи яких є в інтернеті, зручним транспортом, тощо. Тобто Індія по суті мене більше лякає, ніж притягує, вся цивілізована Японія вабить зі страшною силою, а Китай, Малайзія і т.д. – з перемінним успіхом. І от у світлі того, що Японія для нас поки що фінансово непідйомна, родинною радою було вирішено на день народження і річницю весілля податися до Пекіна.
Знаю, що зараз марно вести розлогі бесіди, довгий вікенд, всі роз"їхалися, але. Розкажіть мені, ви щось колекціонуєте? Не просто збираєте, якщо трапиться під руку (от я, скажімо, збираю, тобто не викидаю, подаровані листівки, але цілеспрямовано їх ніде не дістаю), а ретельно відстежуєте, витрачаєте на це гроші і отримуєте від того ні з чим незрівнянне колекціонерське задоволення? От ми поєднуємо приємне відчуття володіння з не менш приємними гастрономічними - ми колекціонуємо етикетки з-під пива. При чому не просто папірці, привезені друзями, тощо, а винятково пропущеного через свою печінку скуштованого особисто (тобто, друзі, везіть нам пиво, а не етикетки :Р)
Відень - це музеї, замасковані під палаци, і палаци, що прикидаються музеями
Якщо з вокзалу Франца-Йозефа сісти на приміську лінію S 40 (поїзд кожні 30 хвилин) або з того ж вокзалу, зупинки Хайлігештадт сісти на автобус 239 чи 241 (кожні 10-30 хвилин) то за 15 хвилин ви будете у симпатичному містечку, яке сховалося від Відня за пагорбом, вкритим виноградниками — Клостернойбург. Живе в ньому близько 24,5 тисяч осіб, і,в цілому, як на одноденну, неспішну і медитативну подорож він цілком годний пункт призначення.
Головна перлина і оздоба цього гарного зеленого міста на березі Думаю, перша згадка про яке датована 1108 роком, — монастир августинців, велична і розкішна споруда. Коли гілка Габсбургів розділилася на німецьку й іспанську, німецька лінія спроектувала монастир за зразком мадридського Ескоріалу. Але повністю задум у життя втілено не було, збудували лише одну частину з чотирьох запланованих, і на сьогодні монастир виглядає нео-готичним, а насправді є еклектичною сумішшю бароко, готики і нео-готики і романського стилю. І все це нереально красиво виглядає у вранішніх туманах — це я бачила знімки, за нашого візиту сонце шпарило так, що я думала, пропече дірку в голові, і це на початку жовтня. Насправді, у монастирі є на що подивитися, тематичні покої, бібліотека, знову ж, і винні льохи.
І вони чавлять, чавлять вино, які там пахощі!
На жаль, англомовна екскурсія лише раз на день у фіксований час, решта екскурсій німецькою, а ми мали лише півдня там, тому на монастир помилувалися зовні, а він ще й на реставрації зараз, що теж не сприяє спогляданню і неспішно потопали через місто на виноградники, дуже вже прониклися ними цієї подорожі.
Сам монастир має 25 га виноградників на прилеглих пагорбах, решта — приватні ділянки, на яких виноград вирощують місцеві. Монастирські землі виокремлюють у цілий "винний шлях" з мапою і відмітками, де яке вино, "просвітницько-інформаційними" табличками (читабельними на фото, до речі), з лавками і столиками на верхівці пагорба.
А крім того, в пику відомим таким містечкам, у Клостернойбурзі найбільша концентрація хойрігер (heuriger). Хойрігер — це ціла культура. Традиційно, це винарня, де вино робить хазяїн, і подає лише своє вино цього року (винний рік починається з 11 листопада), а на додачу можна перекусити чимось до вина, сиром, в'яленим м'ясом, тощо, тобто це радше “наливайка”, ніж повноцінний заклад, де можна поїсти. У цих хойрігер можна купити і молоде, і “старе” вино у пляшках, а ціни просто обійняти і плакати. Але халепа полягала в тому, що всі хойрігер починають працювати після обіду, тому нам так і не пощастило розжитися хенд-мейд вином. От цього Катцмаєра (яке прізвище, яке лого!) ми навіть знайшли у місті, але нікого не було вдома.
Другою за значенням місцевою туристо-цікавинкою є галерея Ессля, велика новобудова на березі Дунаю. Карл-Хайнц Ессль — засновник розгалуженої мережі bauMax (типу нашого Епіцентру) і меценат, зараз власник найбільшої приватної колекції сучасного мистецтва у країні. Коли повстало питання про експозицію, спочатку розглядали MuseumsQuartier у Відні, але через довгі суперечки стосовно потенційних змін в архітектурному ансамблі, Ессль плюнув і зробив окремий музей імені себе у Клостернойбурзі. Ну і для тих, кому цікаво, саме тут 1924 р. помер у санаторії Франц Кафка, зараз там встановлено меморіал, радше скромних габаритів. Там ми не були через брак часу.
Взагалі, я б рекомендувала їхати у Клостернойбург на цілий день — зранку можна оглянути цікавинки, монастир, галерею, або поки не спекотно -погуляти виноградниками, бо вони не захищені тінню, а ще там дуже старий ліс-заповідник, куди теж можна гуляти навіть в обід, дерева добре захищають від палючого сонця. А вже по обіді почати знайомство з трудами місцевих мешканців у хойрігер :)
І вони чавлять, чавлять вино, які там пахощі!
На жаль, англомовна екскурсія лише раз на день у фіксований час, решта екскурсій німецькою, а ми мали лише півдня там, тому на монастир помилувалися зовні, а він ще й на реставрації зараз, що теж не сприяє спогляданню і неспішно потопали через місто на виноградники, дуже вже прониклися ними цієї подорожі.
А крім того, в пику відомим таким містечкам, у Клостернойбурзі найбільша концентрація хойрігер (heuriger). Хойрігер — це ціла культура. Традиційно, це винарня, де вино робить хазяїн, і подає лише своє вино цього року (винний рік починається з 11 листопада), а на додачу можна перекусити чимось до вина, сиром, в'яленим м'ясом, тощо, тобто це радше “наливайка”, ніж повноцінний заклад, де можна поїсти. У цих хойрігер можна купити і молоде, і “старе” вино у пляшках, а ціни просто обійняти і плакати. Але халепа полягала в тому, що всі хойрігер починають працювати після обіду, тому нам так і не пощастило розжитися хенд-мейд вином. От цього Катцмаєра (яке прізвище, яке лого!) ми навіть знайшли у місті, але нікого не було вдома.
Насправді, домашній зефір - це нічого складного, лише кіло цукру і агар-агар під рукою. Навчила мене цьому Ірина, а "сподвіг" - Ра, бо я до зефіру байдужа. А після "Пташиного молока" я нічого не боюся :)
Отже, вам знадобиться:250г яблучного пюре
250г цукру
1 яєчний білок ваніль (есенція чи пакетик ванільного цукру)
Для сиропу
475г цукру
160г води
8г агар-агару (Ірина пише, що це 4 чайні ложки, але у мене це були дві з гіркою)
Спочатку запечіть яблука в печі чи мікрохвильовці (візьміть більше 250 г яблук, бо їх ще чистити, робити пюре, половина лишиться на посуді, а зайве пюре завжди можна з"їсти). Зробіть з м"якоті пюре блендером чи протріть через сито. Додайте цукор і ваніль і лишіть вистигати. Тоді ж замочіть агар у воді.
Найвідоміша, либонь, атракція - розкішна літня резиденція Габсбургів у стилі рококо на 1441 кімнату з прилеглими парками. Шонбрун (букв. "гарне джерело") отримав назву завдяки артезіанській свердловині, яка постачала водою мешканців палацу. Місцина і справді захоплива, і її відвідинам я б радила присвятити цілий день і трошки підготуватися до того.
Щоб якось відволіктися від важких думок, продовжую колупати нерозібрані віденські запаси.
Розказувати про Віденський зоопарк (сайт зоопарку, Maxingstraße 13b), власне, небагато, крім того, що це найстарший зоопарк у світі, заснований при палаці Шонбрун ще 1752 року. Крім того, це один з небагатьох зоопарків світу, де живуть гігантські панди, і, либонь, єдиний, який може повихвалятися бароковими будівлями. Він не надто великий, але зеленіший за наш ботсад (обидва разом), компактний, цікавий, там є і акваріум, і тераріум, і "пустельний" майданчик, і тирольська ферма, і тропікаріум. І головне, з 1992р, коли його було приватизовано, зоопарк перебуває на самофінансуванні, і непогано почувається, маючи у спонсорах і фізичних, і юридичних осіб, крім того, адміністрація влаштовує цікаві екскурсії (наприклад, уночі) і особливі проекти.
Думала, весь день дати однією пачкою, але лише Мельк - це 30 знімок, неймовірною силою волі вибраних з 200. Тому Вахау доведеться розбити щонайменше на два дописи. Всі фото тицябельні і там є що пороздивлятися.
Коли ми вирішили присвятити один день нашого віденського тріпу цій міні-подорожі, я навіть не очікувала, що вона буде аж такою прекрасною. Але без попереднього планування не обійшлося, і я вам розповім чому – бо саме воно дозволило насолодитися цим днем у повній мірі. Зазвичай, коли ми вирушаємо у такі side-trip, ми просто визначаємося «куди» (звісно, це передбачає невелику інтернет-розвідку, що там можна подивитися) і все. Проте цього разу ми мали два варіанти пересування, і обрали імхо найцікавіший. План був такий: поїздом Відень-Мельк, звідти корабликом по Дунаю до Кремса, а звідти вже поїздом Кремс-Відень.
Днями я готувала перший у своєму житті торт в розумінні цього слова, власне, торт, а не імпровізований бісквіт, перемазаний глазур'ю. Це було "Пташине молоко", але відверто кажучи, я таки зібрала його з різних рецептів, до того ж змінила дещо через те, що по деякі продукти було страшенно ліньки йти. Але результат перевищив усі сподівання.
Хто там просив рецепт? :)
Насправді, цей штолен з домашнім сиром (Quarkstollen) - лише один з варіантів, бо автентичний штолен готували з пісних складників: борошна, дріжджів, води й олії. З плином років пісний хліб перетворився на святковий смаколик з марципанами, сухофруктами, цукром, маслом, але традиційно, це більше хліб, ніж кекс, на дріжджах і молоці. Але далеко не всі хочуть гратися з дріжджовим тістом, тому з'явилися простіші рецепти, як оцей. Головною у штолені все-таки є форма, яка символізує сповитого немовля Ісуса, і пуристи дуже незадоволені, що сучасні "продажні" штолени замість цедри містять лимонну есенцію, замість дріжджів - розпушувач, і взагалі роблять їх у фабричних формах. Ми візьмемо справжній лимон і згорнемо штолен руцями, але все-таки скористаємося не дріжджами, а розпушувачем, бо це не здоба :) Головне пам'ятати, що штолен - це майже як борщ, рецептів і варіацій, навіть способів загортання є багато, тому це - мій улюблений, але не канонічний.
Насправді, цей штолен з домашнім сиром (Quarkstollen) - лише один з варіантів, бо автентичний штолен готували з пісних складників: борошна, дріжджів, води й олії. З плином років пісний хліб перетворився на святковий смаколик з марципанами, сухофруктами, цукром, маслом, але традиційно, це більше хліб, ніж кекс, на дріжджах і молоці. Але далеко не всі хочуть гратися з дріжджовим тістом, тому з'явилися простіші рецепти, як оцей. Головною у штолені все-таки є форма, яка символізує сповитого немовля Ісуса, і пуристи дуже незадоволені, що сучасні "продажні" штолени замість цедри містять лимонну есенцію, замість дріжджів - розпушувач, і взагалі роблять їх у фабричних формах. Ми візьмемо справжній лимон і згорнемо штолен руцями, але все-таки скористаємося не дріжджами, а розпушувачем, бо це не здоба :) Головне пам'ятати, що штолен - це майже як борщ, рецептів і варіацій, навіть способів загортання є багато, тому це - мій улюблений, але не канонічний.
Як я і обіцяла, розказую про результати списувань з виробниками сирів.
"Азорель", на жаль, не працює з покупцями напряму.
А от ФГ «Шеврет», виробники сирів, подружжя Вілемів, які мають ферму неподалік від Львова, працюють. І дуже приємно працюють, варто відзначити, такої уваги до своєї скромної персони, до невідомого покупця, я в своєму житті ще не відчувала. Дякую дуже, пані Роксолано, ще раз дякую за все. І крім уваги і доброзичливого ставлення - сири! О! До моїх "О!" приєднаються і ті, хто разом зі мною замовляв це щастя. Такій розкішний сир, що треба далеко ховати, щоби не з"їсти увесь одразу.
Моя продуктивність сьогодні зашкалює, до того ж я згадала, що давно не показувала вам наш вересневий Відень.
Відень - дуже зелене місто. Парків, газонів, галявин і скверів тут купами, і всюди хтось валяється - п"є вино, загоряє, просто відпочиває... Бельведер - комплекс музеїв і маленький, але дуже доглянутий французький парк. Усі фото знов тицябельні
Цей парк обмежується двома палацами: Верхнім і Нижнім Бельведерами, години роботи і ціни на квитки можна подивитися тут http://www.belvedere.at/en, а парк - безкоштовний, люди гуляють і бігають (у Відні стільки народу бігає, що аж дивуєшся, а коли вони ходять на роботу? бігають о будь-якій порі й у всіх парках), парк каскадний, і від Верхнього Бельведера відкривається прекрасний краєвид на залитий золотим вечірнім сонцем Відень. До речі, саме звідти можна оцінити забрудненість неба і масштаби реставрації - все у підйомних кранах. В обох Бельведерах прекрасні колекції предметів мистецтва (звісно, Клімта теж, саме тут зберігається його всесвітньо відомий "Поцілунок"), але туди ми вже не потрапили, бо прийшли саме під закриття, але погуляти у парку було теж дуже приємно.
Отакі от "стрижені" круглі і трикутні конуси тішать око, або взагалі вистрижені "шашлички"
Нижній і Верхній
А дорогою до Бельведера ми надовго застрягли біля цього віденського Тадж-Махалу. Звісно, ніякий це не Тадж-Махал, але дуже красива Karlskirche - одна з найвидатніших барокових споруд. Шкода, що не добралися до неї вночі
Отакі от "стрижені" круглі і трикутні конуси тішать око, або взагалі вистрижені "шашлички"
Нижній і Верхній
А дорогою до Бельведера ми надовго застрягли біля цього віденського Тадж-Махалу. Звісно, ніякий це не Тадж-Махал, але дуже красива Karlskirche - одна з найвидатніших барокових споруд. Шкода, що не добралися до неї вночі
Кажуть, кінець жовтня- початок грудня у Кракові час дивовиж, таємниць і туману. Він щовечора огортає місто у пухнасту білу шаль і інколи не знімає її аж до обіду. Усе тицябельне.
Взагалі, у Відні дуже багато книгарень, а ще більше – книгарень з уживаними книжками. Про два місця, які полонили моє серце, я хочу вам розказати.
Перше, під назвою “Babette's”, це просто моя мрія.
Я вже давно обіцяла розказати про деякі особливості споживання сусі, про які дізналася з книжки «The Story of Sushi» / «Історія сусі», Тревора Корсона. Нарешті, ділюся. Уривки з додатку до книжки публікуються за особистої згоди і дозволу автора книжки. Оригінал цього додатку у вигляді статті можна почитати у повному обсязі тут.
Як і в кожній цивілізованій країні, в Австрії весь транспорт ходить за розкладом. Крім того, за можливості поколупатися в інтернеті, можна прорахувати заздалегідь собі маршрут, і обрати з різних варіантів найзручніший і найшвидший.
Отже два основні сайти, які вам знадобляться:
- сайт австрійської залізниці - www.oebb.at/en/
- сайт віденських ліній - www.wienerlinien.at
Що треба знати про поїзди: в Австрії теж немає квитків фіксованих. Тобто, ви купуєте квиток у касі чи автоматі (всі вони приймають картки і мають меню англійською, тому можна не хвилюватися, і квиток у автоматі коштує на євро-два дешевше, ніж у касі, це стандартний європейський стимул до самообслуговування) і він у вас діє на відстань, а не конкретний поїзд на конкретний час, як у нас. Сідати можна у будь-який поїзд, але відповідного класу, йдеться про регіональні і швидкісні. Крім того зверніть увагу на Einfach-Raus-Ticket- це такий чудесний квиточок, який коштує лише 28 євро і дозволяє кататися 2-5 особам з 9ї ранку і до 3ї ранку наступного дня на регіональних поїздах і S-bahn (приміських електричках). Якщо ви хочете навідати кілька міст в околицях Відня в один день або проїхатися трошки далі, це суттєво зекономить вам кошти.
Наразі у Відні функціонує 26 ринків, 5 з яких працюють не щодня з понеділка по суботу, а по окремих датах. Ці ринки розпорошені по районах і деякі з них мають певне національне забарвлення, залежно від місця розташування, і залежно ж від цього на ятках можна купити продукти харчування, квіти, одяг, різні дрібнички і готову їжу. Але ціни і вибір досить різняться, тому краще знати одразу що вас цікавить і йти на конкретний ринок, а якщо просто цікаво пороздивлятися – обирайте будь-який, а може і кілька.
Звісно, найвідоміший і найбільший ринок практично в центрі Відня – це Naschmarkt, який розташовано між Karlsplatz і Kettenbrückengasse. Охайні навіть не ятки, а магазинчики, цікаві і різнокольорові, ховають у собі практично все, що б вам заманулося придбати до столу, від сирів, олій, вина, м’яса, птиці до свіжих морепродуктів на колотому льоді. Також тут знайдуться кілька крихітних закладів, де можна перекусити, ятки квіткарів, і навіть англомовні гіди, які проведуть вам екскурсію ринком і розкажуть про гурманські таємниці (www.theagency.at). Не можна сказати, що ринок типово австрійський, продукти на ньому з усієї Європи. І ціни відповідні, як на головний ринок. А по суботах до рядів основного ринку приєднується блошиний ринок, де можна розжитися всілякими старожитностями (з 6:30 до 16:00).
www.naschmarkt.eu
6., Wienzeile
пн.-пт 6:00-19:30, сб 6:00-18:00
Звісно, ми не могли в нашій подорожі до Відня оминути його гастрономічні принади. Ще будуть дописи на цю тему, огляд ринків і ще цікавих місць, але сьогодні про те, як дізналася, що мій штрудель - це не штрудель. Принаймні, не віденський королівський штрудель, як його готують у кафе Rezidenz при літній резиденції австрійських королів - Шонбруні (http://www.cafe-residenz.at), де можна не лише скуштувати шматочок, а й навчитися готувати на щогодинній демонстрації, і після того забрати додому буклет-рецепт.А тепер у подробицях.
Складники для тіста:
250 г борошна,
2 г солі,
1 яйце,
100 г теплої води,
20 г олії
для начинки: 150 хлібних крихт (150 г хлібних крихт обсмажувати у 50 г масла до золотавості),
150 г цинамонового цукру (140 г цукру змішати з 10 г цинамону),
170 г родзинок (24 години настоювані у ромі),
20 мл рому,
1 кг чищених кислих і міцних яблук,
10 г лимонного соку
Про нашу любов до верхотур знають либонь усі. Звісно, що і у Відні ми не могли не випертися кудись повище. Деякі знімки за тицанням - у більшому розмірі
Легендарний статус Відня, як кавової столиці підтверджується принаймні кількістю видів кави зі своїми специфічними назвами. Отже, знайомтеся:
Kurzer - еспресо
Kleiner Brauner - еспресо з молоком/вершками
Großer Brauner - подвійний еспресо з молоком/вершками
Verlängerte - розбавлений водою
Großer Brauner з молоком
Einspänner - подвійний еспресо у високому келиху зі збитими вершками
Weiner Melange - 1:1 еспресо і гаряче спінене молоко
Franziskaner - Weiner Melange зі збитими вершками
Fiaker - подвійний еспресо у келиху з ромом
Mazagran - холодний Fiaker з льодом
Konsul - еспресо з цяточкою збитих вершків
Milchkaffee - кава-лате
Schwarzer/ Mokka - міцна чорна кава, яку п"ють з великою кількістю цукру, але подають без нього.
Тепер ви готові до штурму віденських кав"ярень :)
Kurzer - еспресо
Kleiner Brauner - еспресо з молоком/вершками
Großer Brauner - подвійний еспресо з молоком/вершками
Verlängerte - розбавлений водою
Großer Brauner з молоком
Einspänner - подвійний еспресо у високому келиху зі збитими вершками
Weiner Melange - 1:1 еспресо і гаряче спінене молоко
Franziskaner - Weiner Melange зі збитими вершками
Fiaker - подвійний еспресо у келиху з ромом
Mazagran - холодний Fiaker з льодом
Konsul - еспресо з цяточкою збитих вершків
Milchkaffee - кава-лате
Schwarzer/ Mokka - міцна чорна кава, яку п"ють з великою кількістю цукру, але подають без нього.
Тепер ви готові до штурму віденських кав"ярень :)
Цього разу ми летіли BalticAir, квитки туди і назад на двох і одну валізу (обмеження 20 кг, б"ється головою) коштували 535 євро. Одразу на квитках було написано, що до Риги і назад ми летимо бомбардиром, а Рига-Відень-Рига - боінгом. Але на практиці виявилося, що назад з Риги до Києва нас повіз теж боінг, тому ми прилетіли на півгодини раніше графіка. Вигляд Риги з вікна літака фантастичний, купа озер, морько, і взагалі виникло бажання туди злітати і поставити прапорець уже на всю Прибалтику (у Литві й Естонії ми вже були). Пересадка туди була блискавична - між часом посадки літака з Києва і відльотом до Відня було рівно 35 хвилин, і вже коли ми підбігали до паспортного контролю, нас і ще двох пасажирів оголошували на термінову посадку до воріт, щоправда, виліт так і не затримався, тому стикування, як на мене, дуже і дуже добре, не треба нудитися в аеропорту, як дорогою назад - 2 години, хоча можна убити час колупанням в інтернеті, в обох аеропортах він безкоштовний, і, о диво, цього разу ми побачили безкоштовний вай-фай і у Борисполі - цивілізація на підході. Під час польоту Рига-Відень відлипнути від ілюмінатора неможливо, там таку красу показують, що це капець. Летіли над Польщею і Словаччиною, а там гори, долини, річечки, перевали, містечка - як мальоване все.