Сім років катання по світу (ок, будемо чесні, Європою насправді), дозволили мені остаточно переконатися в тому, що я не музейний турист. Ні, є музеї, в які я ходжу залюбки - музеї науки, скажімо, де можна все помацати, потицяти пальцями у кнопки, задовільнити свою цікавість і т.д. Або інші музеї, якщо розживуся музейною карткою. Але цілеспрямовано йти, купувати квиток в музей художнього мистецтва, класичного чи сучасного - точно ні. Не знаю, чому, але картини мене не торкають за серце. Деякі фотографії - можливо. Я була в Ермітажі, бачила голандців, великих і малих на їхній батьківщині, мініатюрні й епічні полотна, але цього часу мені вистачило, щоб припинити гратися в гру "мишки кололися, плакали, але і далі жерли кактус". Десь у моєму мозку заблокувало ту частину, яка відповідає за насолоду цим видом мистецтва.
Тим не менш, я із повним захопленням сприймаю архітектуру, і старі будиночки забудови волохатих часів герцога якогосьтам, і надсучасні архітектурні форми. Я можу плескати в долоні, як мала дитина, кричати "Дивись, дивись!" і тицяти пальцем (мама мене вчила, що це ознака невихованості, але вибачайте) у якийсь гарнющий майже-іграшковий замок чи із роззявленим ротом (знову вибач, мамо) витріщатися на мега крутий круглий і скляний чи схожий на екзоскелет музей, скажімо, у Валенсії.
Дуже зворушують і вражають досягнення людського генія. Якісь відкриття, космічні програми, вакцини, але найбільше - музика. Коли я слухаю якийсь концерт для оркестру і віолончелі, я гублю всі слова і марно намагаюся уявити, що має відбуватися в голові людини, яка складає це докупи. Як? Як таке можливо? Не уявляю. Я взагалі чутлива до музики, вона напряму у мене під'єднана до памяті, дуже асоціативна, часто мелодія викликає цілу купу спогадів. Без музики мені взагалі важко уявити своє життя.
І абсолютно вибивають повітря з легень, відбирають мову, знерухомлюють і зачаровують природні краєвиди. Інколи буває так красиво, що мені аж болить в грудях, а непрохані сльози щастя лиються з очей. При чому це не обов'язково має бути позаземний краєвид, це може бути просто поєднання сонячного дня, гарного настрою, велосипеда і берега якоїсь водойми. Я мрію побачити Ісландію, Норвегію, підземні печери і пустелі, але поки що мені буває доста нічних вогнів міста десь згори.
А що вражає вас? Що для вас - красиве?
Share On
Ти не одна така, не хвилюйся :) Я теж не хожу до музеїв у подорожах. Деякий час я себе за це краяла, адже я маю художню освіту, знаю як і куди треба дивитися і взагалі :) але згодом, викинувши купу грошей на знані музеії і не отримавши взагалі ніякого задоволенні, я перестала себе силувати. Мені для художнього музею потрібен первний настрій і достатньо часу, але цедуже рідко буваеє у подорожах. але коли в мене є настрій, то я можу годину простояти під картиною і танути від насолоди. В останнє це було два роки тому в музеї Айвазовського в Криму, а до того аж чотири роки тому в Кракові біля Мадонни з горностаєм.
ВідповістиВидалитиА от я не пам"ятаю взагалі жодної картини, яка б мене вразила. Мені подобаються дуже детальні речі, вишукувати цікаві приховані шматочки, та й усе.
Видалитипро красиве і вражаюче
ВідповістиВидалитиАрхітектура як старовинн, так і сучасна, краєвиди і природа взагалі - можу впертися очима в якийсь будячок і радіти з того який він ідеальний, іноді вражають красотою люди і майже завжди коти :)
А от музика для мене вторинна, ні буває так, що вона торкає мене до сліз, як правило це орган і ОЕ :) Але по життю я мало, що цилеспрямованно слухаю, я навіть у транспорті читаю, або слухаю аудіокнижки, і майже ніколи не чую музики в фільмах. Мені треба рази зо три вподобаний фільм подивитися аж поки я почую його музичну доріжку, зате гарний світильник, диван або посуд я бачу одразу. Мабуть я таки повний повнісінький візуал :)
Найбільше вражають напевно гори - своєю величчю і моєю на їх тлі крихітністю. Музика з хорошими, ммм, як би це сказати, перепадами - епічна, теж велична, монументальна навіть. Ще люблю красиве поєднання кольорів - і тут без обмежень. Можу побачити на вулиці дівчину, гармонійно вдягнуту, і цього мені вистачить для відчуття краси світу. А у живописі мене вражають не так сюжети, як вміння людини скопіювати дійсність - буквально такий ефект ксерокса. Вміння відчувати, який колір змішати, щоб отримати потрібний, де зробити мазок. А, і ще на картинах я люблю дивитися на зображення світла і тіней - як вони ювелірно зображені. То, власне, фламандських майстрів стосується. І якщо вже я заговорила про живопис, то згадала собі, що вражає мене ще пуантилізм - як людина собі у голові може скласти цілу картину, малюючи це все лише крапочками.
ВідповістиВидалитиЯ ото раніше думала, що хочу жити біля гір, але тепер я точно знаю, що хочу жити біля гір і океану, і хотілка від такої великої мрії у мене не зламається:))))
ВидалитиВишиванки. Давні. Складні у виконання. Неймовірно красиве поєднання кольорів. Безліч видів швів. Така клопітка робота. Запросто можу заплакати, коли бачу таку красу вживу і можна до неї торкнутися.
ВідповістиВидалити