Хтось збирає автографи і фото зі знаменитостями, а я хочу об'їхати всі трапістичні пивоварні. Неспішно, але упевнено. Тут було про Лє Трап, а тут про Вестмале.
А раз на рік можна потрапити і до Орвал, куди ми цього вікенду і вирушили (і заразом ще потрапили на Chimay i Rochefort, які поруч - умовно поруч, якщо ви машиною).
А раз на рік можна потрапити і до Орвал, куди ми цього вікенду і вирушили (і заразом ще потрапили на Chimay i Rochefort, які поруч - умовно поруч, якщо ви машиною).
Вчора прийшов офіційний сертифікат, нашивка і значок. І нарешті я маю якесь фізичне підтвердження цього факту, що я - Certified Cicerone® (саме так просять писати представники системи сертифікації, а взагалі там простирадло на кілька сторінок, як і де і коли можна цей статус використовувати, як поводитися, і головне - як не поводитися).
Звісно, сьогодні читати (ба більше - виписувати) журнали, вважається якимось атавізмом, проявом печерної людини і ретрограда, який не встигає за технологіями, але я люблю читати з паперу, і все.
Є у Німеччині місцина, практично holy grounds шляхетних хмелів. Tettnang називається. Ви відкрийте гугло-мапи у форматі Satellite і гляньте, що там робиться: рівними рядками хмелеві поля, поля, поля. Більше 860 років офіційної культивації, 170 виробників, всесвітня слава. Що можна робити там, крім зачаровано тинятися полями? Поїхати на Hopfengut20.
Hopfengut20 (зручно: і назва, і адреса) - це виробник хмелю, невеличкий ресторан, крамниця, мікропивоварня, що спеціалізується на пиві, в якому можна повихвалятися вирощуваними сортами (тобто, не чекайте німецьких вайценів і класичних хелесів), музей хмелярства і оглядова платформа на поля. Пиво хрустить, як свіжі пелети, їжа смачна і сезонна, навесні навіть в меню є свіжі паростки хмелю, які готують на кшталт білої спаржі. Порції шніцеля з гарніром гігантські, клянуся. Невимовлювана назва страви, конвертики з тіста з цікавезною м'ясною начинкою і картопляним салатом (для тих, хто не знає, нагадую: він завжди холодний) - фантастичні. Велетенські хмелеві лози змушують почуватися дитиною - від масштабу і нестримного захоплення. Екскурсії по неділях і середах, але краще дивитися актуальний розклад на офіційному сайті, адже все змінюється з сезоном. Крім пива є ще дистиляти, купа сувенірки аж до хмелевих подушок, пропозиції дегустаційних заходів для груп, коротше, молодці, покривають увесь спектр хмелепов'язаних послуг. У жовтні сподіваюся потрапити на обробку (пелетизацію) врожаю, хоча логістика без авто там буде досить складна.
Незалежно, чи це питання логістики, чи ще чогось, можна прогулятися до Теттнанга пішки (приблизно 45 хвили, близько 4 км) по Hopfenpfad - спеціально маркованому маршруту хмелевими полями. Передати атмосферу, коли ти йдеш серед височенних хмелевих плантацій, чергованих з яблучними садами, виходиш на галявину з фантастичним краєвидом, і бачиш три авта, з яких виносить ящики пива компанія у традиційних баварських строях, а поруч налаштовує інструменти маленький оркестр, і вже за кілька хвилин луною розкочується музика, практично неможливо.
Що треба знати:
- години роботи - перевірити краще заздалегідь
- мати з собою готівку. Картки приймають від 15 євро, але дуже великий шанс, що приймають лише ЕС, а віза-майстер в прольоті
- Hopfengut20 ресто на першому поверсі, а крамниця на другому. В крамниці 4 крани, на відміну від двох в ресто, і можна замовляти тейстери по 100 мл і 1,7євро
- у Теттнангер по Hopfenpfad спускатися вниз, а повертатися до Hopfengut20 - нагору, тому є певна логіка починати все-таки з Теттангу і зробити коло в музей, а не навпаки (хоча якщо ви машиною, то паркуватися легше і безкоштовно біля музею)
- в Німеччині можна споживати пиво і кермувати авто, приблизно 1 великий + 1 маленький келих на дорослого чоловіка (в промілях не пам'ятаю точно), але якщо ви не впевнені, як алкоголь впливає на вашу реакцію - краще приїдьте, випийте пива, погуляйте у Теттнанг і назад і вже лише тоді сідайте за кермо знов.
Всіляко рекомендую.
Цей матеріал був написаний спеціально для BeerBox майже рік тому, а я все чекала на публікацію, а потім забула поділитися. Виправитися треба.
Попередження: буде багато незрозумілих кавових слів.
Але нічого, про пиво теж колись було багато незрозумілого.
Не минуло й півроку, називається. Минуло. І будь-яка спроба сісти і писати, обробляти фото викликає непереборне бажання купити квиток і знову полетіти. Ця подорож вразила не менше ісландської, перевернула все догори дригом, і найчастіше в голові думка від перегляду фото - я що, справді там була?
Токіо, галасливий, оглушливий, швидкий, і одночасно одноповерховий, з цикадами і товстелезними кабелями (Лейн, Лейн) тиждень окунав нас в контрасти, але ми навіть не уявляли, наскільки разючим буде контраст в Яманоучі (Yamanouchi).
Токіо, галасливий, оглушливий, швидкий, і одночасно одноповерховий, з цикадами і товстелезними кабелями (Лейн, Лейн) тиждень окунав нас в контрасти, але ми навіть не уявляли, наскільки разючим буде контраст в Яманоучі (Yamanouchi).
Всюди є місця, які "трошки для себе тримаємо", про які тобі розповідають лише по секрету. Бо ти викликаєш довіру. Ну або дуже сподобався. Або ще з якоїсь причини, і коли ти кажеш, що уже там був, то чути схвальне "ооооо", і ти вже свій. Якісь приховані локації для мандрівників, ресторани для фуді, заклади для пивоманів. Про Beach Muffin (8 Chome-3-22 Sakurayama, Zushi) мені розповідали "інсайдери" токійської пивної сцени, але я натрапила на нього випадково, через пошуки пивоварні Yorocco, а Мафін - майже їх фірмовий тапрум, не належить, але розливає. Лоуренс, власник закладу, літній веселий американець, що багато років уже живе в Японії і знається на місцевому пиві, фантастично цікавий співрозмовник. Все закінчилося тим, що ми планували заїхати у Мафін, а потім в GOLD'N BUB у Чігасакі, але простирчали майже весь день в Мафіні, перепробували все пиво на кранах, погортали кілька пивних локальних довідників і BJCP японською (тоді я остаточно упевнилася, що маю перекласти його українською), обмінялися пивом, обійнялися і пообіцяли приїхати ще. Японські пивовари і власники закладів всі знають про Мафін і кажуть, що там часово-просторова діра, але їздять туди саме за цим - розслабитися і неспішно видихати після гамору столиці. Таке собі місце для своїх. Насправді це навіть не бар, а кафе з кавою, сендвічами і тортами. І смачнючим какао. І в старому будинку, що належав колись родині торговців і був складом-офісом, а тепер належить родині Лоуренса і там смачно і затишно, з великими вікнами, що виходять на тепличку.
До речі, Yorocco спеціалізується на сезонах, і вони дуже і дуже файні, як побачите де - беріть, не шкодуйте. Ми хотіли ще й з пивоваром потеревенити, але вони щось варили і були зайняті, то вирішили не відволікати.
Добратися до Дзусі зручно через Йокогаму - сходити там в музей Рамену, а потім уже на пиво.
Повернемося трошки в березень і тиждень в Барселоні, куди я поїхала складати два іспити, але заразом перевірити, що там, як там з пивом і раптово навіть фестивалями. А от по-всякому там.
І куди ж без передісторії :)
Два роки тому я була в гостях у Hof ten Dormaal, і крім пива і журналу з інтерв'ю привезла у подарунок ще значок варварський. І от в грудні на фестивалі у Вільнюсі, коли ми зустрілися з мамою і татом Hof ten Dormaal, вони дивилися, дивилися на мій светр з лого пивоварні, і потім мама вигукує: "Ну нарешті я згадала, чим мені це так знайоме, ваш значок у мене на кухонному фартусі висить, я його кожен день бачу. А ви не хочете до нас на фестиваль в квітні приїхати?"
Ну хто не хоче приїхати на фестиваль в Бельгію?! І ми поїхали.
Скажу одразу, що ця категорія бібліотечки переважно для краси. Бо вся ця штука з "правильними поєднаннями пива", трохи профанація і (тут мене будуть убивати люди, які за це отримують гроші) не існує якихось 100% робочих поєднань, які сподобаються усім, так само, я не існує одного стилю пива, який всім зайде.
А давайте про міфи. Навіть не про такі втаємничені, хто придумав портер (немає однієї людини, яка це зробила), а щось таке, що регулярно спливає в розмовах, в статтях "експертів", тисячах заміток "навчіться пиву за 1 день" і так далі. Почнемо з моїх улюблених, а ви додавайте, якщо знаєте якісь, будемо їх лупати.
У цю категорію я відношу книжки, які щільно пиводотичні, але більше розважальні, ніж пізнавальні. І таким не гріх періодично відволіктися.
 |
| Pint-Sized Ireland: In Search of the Perfect Guinness by Evan McHugh |
А тепер пройдемося по пивних енциклопедіях/літературі для початку знайомства з пивом.
Тут я свідомо не пишу про гіди на кшталт 1001 пива, яке потрібно випити за життя, пивні гіди-довідники-жовті-сторінки по країнах, оскільки це в основному не стільки освітня, скільки довідкова література, досить специфічна.
Тут я свідомо не пишу про гіди на кшталт 1001 пива, яке потрібно випити за життя, пивні гіди-довідники-жовті-сторінки по країнах, оскільки це в основному не стільки освітня, скільки довідкова література, досить специфічна.
 |
| The Comic Book Story of Beer: The World's Favorite Beverage from 7000 BC to Today's Craft Brewing Revolution by Jonathan Hennessey, Mike Smith |
А давайте поговоримо про солодке. Власне, солодке пиво.
Do you have a moment to talk about sweet things? I mean, sweet beers.
Відколи я серйозно заглибилася в пивну культуру на рівні більше, ніж просто в задоволення пити, мене дуже цікавив розвиток нової хвилі пива в різних країнах. Поки що це все, що мені влалося знайти, звісно, переважна більшість книжок, написаних на цю тему, написана в США і про США, але потроху, потроху... Я точно знаю, що є така книжка про Нову Зеландію, щоправда, не вдалося поки її дістати (бо вартість самої книжки і пересилки з НЗ якась космічна), є про Німеччину, але німецькою, можливо, й іншими мовами є, але на жаль, поки що вони недоступні. Будe розширювати все одно, бо ж менш цікаво не стає. Почнемо ж.
Я люблю книжки. Ще більше я люблю книжки про пиво. Але нещодавно впіймала себе на думці, що практично ніколи не розказую про свою любу серцю бібліотечку. Мабуть, час почати, тим більш, що вона завжди рада розширитися за рахунок і ваших порад.
Всі порядні біргіки уже спланували першу половину року пофестивально, я точно знаю, що дехто вже сидить на квитках, а комусь їх навіть не вистачило - європейська хвиля, на відміну від американської і не думає вгавати. Квитки на фестиваль Pohjala в травні розійшлися за 3 години. Половина сесій на МВСС закінчилася в день продажів, зараз доступні лише одна сесія і дорожезні квитки на всі дні. Не кажучи про те, що на Cantillion Quintessencе минулого року квитки розібрали за 40 хвилин.
На другий день нашої гостини на Бодензее у нас був простий і елегантний план: Австрія-Ліхтенштейн-Швейцарія.
Відколи років 6 тому я вперше побувала у різдвяній Європі (і поки нічим сходжим в сенсі атмосфери святкування у нас і не пахло), ми щороку шукаємо варіант короткої вилазки на глінтвейн/смажений мигдаль/пряничі будиночки. І найцікавіше, що якщо брати квитки в період десь з 1 по 18 грудня, то це все ще несезон (читай - не за всі гроші світу), але все уже красиве. Тому така вікендова подорож, особливо запланована заздалегідь, не коштуватиме якихось скажених грошей. Але нікуди правди діти, так, як виглядають на Різдво маленькі німецькомовні містечка, не виглядає ніщо.
Ідеальний день у Токіо виглядає так: не дуже спекотно, сонячно, купа храмів (серед них -
Jyomyoin Temple, "Храм 84000 джіджьо", хоча насправді їх там близько 25 тисяч, але вражає все одно), Токіо Скай Трі, і мацурі ввечері. Багато кави, вуличної їжі і пива поміж ними. І куплений у крихітній крамничці кераміки фурін у вигляді Нянко-сенсея (if you know what I mean).
Просто картинок.
Jyomyoin Temple, "Храм 84000 джіджьо", хоча насправді їх там близько 25 тисяч, але вражає все одно), Токіо Скай Трі, і мацурі ввечері. Багато кави, вуличної їжі і пива поміж ними. І куплений у крихітній крамничці кераміки фурін у вигляді Нянко-сенсея (if you know what I mean).
Просто картинок.
