Пращуром Церкви Св. Миколая у Гамбурзі стала дерев"яна церква, побудована 1335р, а кам"яна споруда зайняла її місце у 1874р., і на той момент була найвищою спорудою у світі (!) і мала 147м.
Під час руйнівних бомбардувань ІІ Світової ("Операція Гоморра"), від церкви лишилася сама тільки вежа. Реставраційні роботи проводили 1990р, а також минулого року. Але зі стану руїн церква практично не піднялася, а стала меморіалом пам"яті про війну, і лишається не лише однією з височин міста, а й музеєм.
Крім того, церква може похвалитися карільйоном, який грає мелодії щодня з 8:00 до 20:00 кожні 15 хвилин, довгі мелодії лунають щодня о 12, а в літній час (з квітня по жовтень) щосуботи можна насолодитися карільйонним концертом, який починається о 17:00.
А ще на вежу можна піднятися на швидкісному ліфті і подивитися на Гамбург з висоти пташиного польоту (76 м.).
Без зайвих слів - Гамбург уночі
Я, зізнаюся, люблю видертися кудись високо і сидіти, дивитися. Особливо, вночі. Особливо у місті, де гарно підсвічено будинки. І все це можна зробити у Гамбурзі, якщо навідати атракцію під назвою Nachtmichel – вечірнє відвідування оглядового майданчика церкви Св.Михаїла, або Мікель, як її називають місцеві.
Адреса: Englische Planke 1
Години роботи: травень-жовтень по буднях з 19:30-23:00, по суботах і святах до 24:00, листопад-грудень – 17:30-22:00, січень-квітень – 19:30-23:00
Квиток: 9,90 євро
http://www.nachtmichel.de
http://www.st-michaelis.de/
Сам майданчик розташовано на висоті 106 метрів у 132 метровій вежі, до нього ведуть 453 сходинки, але на вечірній огляд вас піднімуть на ліфті. Годинник на вежі, до речі, найбільший у Німеччині, циферблат має 8 метрів у діаметрі, довжина хвилинної стрілки - 5 метрів.
Один з музеїв, який вразив мене у Гамбурзі найбільше - це Miniatur Wunderland (http://www.miniatur-wunderland.com). Я очікувала побачити просто велику залізницю, але...
Кажуть, що єдиний в світі музей спецій, знаходиться саме у Гамбурзі, у старих складах, і цілком логічно, де йому ще бути, як не в портовому ганзейському місті, там, де у здоровенних складах ці спеції і тримали? Отже, ласкаво прошу до Музею спецій, вочевидь, таки єдиному, бо гугло-пошуки більше нічого не кажуть.
Галети мене сьогодні переслідували. Тому я вирішила не пручатися, не здаватися мікробам, головному болю і ломоті у всьому тілі, і зліпила собі свою галету. З того, що знайшлося в холодильнику і коморі.
Якби ми не змерзли, як цуцики, і якби рученьки були не зі сраченьки, то світлин було б більше і краще. Але маємо, що маємо.
HafenCity Hamburg («Місто-Гавань») це міський проект перепланування району старих портових складів у нову територію з офісами, готелями, адміністративними будівлями і т.д. Він є найбільшим таким проектом у Європі, і хоча історичний район доків і складів Speicherstadt знаходиться на його території, але вважається окремим кварталом. Як на мене ГафенСіті – це суть Гамбурга. Це збереження і відновлення, поєднання можливого і неможливого.
Латинське слово biscoctus означає "запечений двічі". І здавалося б, біскотті та й біскотті, але ж скільки їх видів є - rusks, cantuccini, carquinyolis, rosegons, croquignole. І хто його знає, що насправді це, але хай це будуть лавандово-медові сухарики.
Сьогодні, мої любителі і поціновувачі сиру, я розповім вам про знайомство з продукцією ферми "Золота коза" (www.zolotakoza.com.ua), але одразу попереджаю, що полювати на нього далеко - по пятницях і суботах на ринку Столичний (http://kyivopt.com), що на Окружній. Звісно, є ще варіант замовити у крамницю на Лівобережній (на сайті ферми є інформація, що коли, куди, і т.д.), але зважайте, що фермерський сир, це така собі лотерея, і кожна головка трохи відмінна від іншої. А з іншого боку, особисте спілкування з продавцем-виробником налаштовує на особливий лад.
Після кількох днів нашої травневої подорожі, ми переїхали з Любека в Гамбург. Це 45 хвилин прямої-практично-експрес-електрички, 14 євро з носа і от ми у Вільному і Ганзейському місті Гамбурзі (офіційна назва), другому найбільшому місті Німеччини, де живе 1,8 млн. людей і корінного «гамбургера» знайти так само важко, як голку у копиці сіна. Місті-області з власним парламентом. Місті з другим найбільшим у Європі – і 11-м у світі – портом, місті, яке 2010 року було визнано 10м у рейтингу найкращих для життя міст світу, а в 2011 р. – 16-м. Як на свої 1024 роки – виглядає бодрячком. Місті, де кількість мостів (згідно різних джерел від 2300 до 2500) перевищує сумарну мосто-кількість Венеції, Амстердама і Лондона.
Власне, місто і справді дуже велике, і задля спокою внутрішнього і збереження ніг (які після повного пішака по Любеку трохи вже натякали на те, що транспорт вигадали, щоб ним користуватися) ми купили парні ГамбургКард, що означає нелімітоване користування міським транспортом (автобуси, метро, кораблики!) і додаткові плюшки у вигляді знижок на туристичні атракції, плюс чудова мапа з ідеями дозвілля.
Після того, як ми лишили свої речі у чудовому готелику, про який я вже писала, ми потопали пішки в центр, де доля завела нас на екскурсію до Rathaus. І про це ми аж ніяк не пошкодували.
Клайпеда у нас вийшла на хвилиночку. Ну, на дві. Пообідати і випити кави. Що ми і зробили знатно.
Найгарніше з оглядової точки зору пити каву на даху готелю Амбертон (Naujojo Sodo gatvė 1), де є оглядові місця зі зручнющими кріслами-мішками. Краєвиди дуже незлі, особливо, якщо дивитися, як у затоку заходить корабель.
Якщо підбивати підсумок всім нашим поки що небагаточисленним мандрам, то в категорії "Щільність краси і радощів на сантиметр кубічний" впевнено переможе Любек. Він гарний, затишний, шпилястий і... я вже все це неодноразово говорила? А тепер я буду показувати. Ласкаво прошу на прогулянку Любеком.
Вихідними протестили пиво з "КосмополитЪ". Заклад насправді нестандартний, але подробиці під катом. Щоправда, з собою я тоді фотоапарат не прихопила.
Взагалі ресторан при одноіменному готелі - стандартний готельний ресторан з відповідним цінником. Це не пивний заклад. З "чисто пивної класики" там хіба що сосиски з тушкованою капустою, але з ціною, яка не осоромила б сосиски у центрі Мюнхена. Дизайн дуже приємний, але не пабний. Я б не лишилася там сидіти - незатишно, дорого і не пивне меню. Але, в окремий плюс іде дуже приязний персонал, і пиво справді дуже хороше. Варять його прямо на місці на ZIP-івському обладнанні. Пиво не пастеризоване, живе 5 днів, тому завжди свіже. Дуже зручно те, що пропонують дегустаційний набір (4 х 100 мл = 20 грн), дозволяє розсмакувати наявні 4 сорти і визначитися, що пити далі:
- світле - дуже літнє, легке пиво, без гірчинки притаманної лагерам, приємне, але надто просте. Тим не менш хороше, якісне світле
- біле - класичний німецький вайс, густий, з приємною кислинкою, з багатою "шапкою", досить газоване
- напівтемне "браун ель" - як на мене, найцікавіше, схоже на британські елі, пиво з характером, після нього решта пива видається слабеньким і легким
- темне "стаут" - не сказала б, що мені схоже на стаути, дуже легкий, зовсім негіркий і "некопчений" стаут, в ньому не чути пересмаженого солоду, дуже м"який і оксамитовий, теж цікавий, стійка карамельна "шапка" теж потішила.
Келих пива на місці коштує 22-24 грн, а от літрова пляшка "з собою" обійдеться в 36 грн., і така поміркована цінова політика тішить. Дуже приємно, що не пошкодували грошей на ярлички, які до того ж, є флаєрами на 10% знижку на наступну пляшку. На ярличку подано інформацію про сорт пива, склад, умови зберігання, тощо. Причепилася до бармена на предмет екскурсій і освітніх лекцій. Якщо технолог зацікавиться, можна буде податися на просвітницькі посиденьки. Вже давно хочу знати, чому лагери-стаути-елі, що таке верхнє і нижнє бродіння, а читати ліньки. Лишила контакти, чекатиму на результат. А пиво хороше, будемо брати ще. До речі, таке саме варять і в Броварах у Бровархофі.
Келих пива на місці коштує 22-24 грн, а от літрова пляшка "з собою" обійдеться в 36 грн., і така поміркована цінова політика тішить. Дуже приємно, що не пошкодували грошей на ярлички, які до того ж, є флаєрами на 10% знижку на наступну пляшку. На ярличку подано інформацію про сорт пива, склад, умови зберігання, тощо. Причепилася до бармена на предмет екскурсій і освітніх лекцій. Якщо технолог зацікавиться, можна буде податися на просвітницькі посиденьки. Вже давно хочу знати, чому лагери-стаути-елі, що таке верхнє і нижнє бродіння, а читати ліньки. Лишила контакти, чекатиму на результат. А пиво хороше, будемо брати ще. До речі, таке саме варять і в Броварах у Бровархофі.
Це буде завершальний допис про Пекін, принаймні, про його туристичні принади. Якось склалося, що з усіх відомиххрамів ми дійшли тільки до цього. При тому дорогою до нього подивувалися кількості ароматичних паличок, які цілими снопами продавали навколо, а все тому, що поруч із ним є діючий і значно більше відвідуваний храм (Храм Лами), про який ми не знали (отакий от конфуз). А Храм Конфуція більше схожий на музей, практично порожній, тихий, темний і врівноважений.
