Якщо з вокзалу Франца-Йозефа сісти на приміську лінію S 40 (поїзд кожні 30 хвилин) або з того ж вокзалу, зупинки Хайлігештадт сісти на автобус 239 чи 241 (кожні 10-30 хвилин) то за 15 хвилин ви будете у симпатичному містечку, яке сховалося від Відня за пагорбом, вкритим виноградниками — Клостернойбург. Живе в ньому близько 24,5 тисяч осіб, і,в цілому, як на одноденну, неспішну і медитативну подорож він цілком годний пункт призначення.
Головна перлина і оздоба цього гарного зеленого міста на березі Думаю, перша згадка про яке датована 1108 роком, — монастир августинців, велична і розкішна споруда. Коли гілка Габсбургів розділилася на німецьку й іспанську, німецька лінія спроектувала монастир за зразком мадридського Ескоріалу. Але повністю задум у життя втілено не було, збудували лише одну частину з чотирьох запланованих, і на сьогодні монастир виглядає нео-готичним, а насправді є еклектичною сумішшю бароко, готики і нео-готики і романського стилю. І все це нереально красиво виглядає у вранішніх туманах — це я бачила знімки, за нашого візиту сонце шпарило так, що я думала, пропече дірку в голові, і це на початку жовтня. Насправді, у монастирі є на що подивитися, тематичні покої, бібліотека, знову ж, і винні льохи.
І вони чавлять, чавлять вино, які там пахощі!
На жаль, англомовна екскурсія лише раз на день у фіксований час, решта екскурсій німецькою, а ми мали лише півдня там, тому на монастир помилувалися зовні, а він ще й на реставрації зараз, що теж не сприяє спогляданню і неспішно потопали через місто на виноградники, дуже вже прониклися ними цієї подорожі.
Сам монастир має 25 га виноградників на прилеглих пагорбах, решта — приватні ділянки, на яких виноград вирощують місцеві. Монастирські землі виокремлюють у цілий "винний шлях" з мапою і відмітками, де яке вино, "просвітницько-інформаційними" табличками (читабельними на фото, до речі), з лавками і столиками на верхівці пагорба.
А крім того, в пику відомим таким містечкам, у Клостернойбурзі найбільша концентрація хойрігер (heuriger). Хойрігер — це ціла культура. Традиційно, це винарня, де вино робить хазяїн, і подає лише своє вино цього року (винний рік починається з 11 листопада), а на додачу можна перекусити чимось до вина, сиром, в'яленим м'ясом, тощо, тобто це радше “наливайка”, ніж повноцінний заклад, де можна поїсти. У цих хойрігер можна купити і молоде, і “старе” вино у пляшках, а ціни просто обійняти і плакати. Але халепа полягала в тому, що всі хойрігер починають працювати після обіду, тому нам так і не пощастило розжитися хенд-мейд вином. От цього Катцмаєра (яке прізвище, яке лого!) ми навіть знайшли у місті, але нікого не було вдома.
Другою за значенням місцевою туристо-цікавинкою є галерея Ессля, велика новобудова на березі Дунаю. Карл-Хайнц Ессль — засновник розгалуженої мережі bauMax (типу нашого Епіцентру) і меценат, зараз власник найбільшої приватної колекції сучасного мистецтва у країні. Коли повстало питання про експозицію, спочатку розглядали MuseumsQuartier у Відні, але через довгі суперечки стосовно потенційних змін в архітектурному ансамблі, Ессль плюнув і зробив окремий музей імені себе у Клостернойбурзі. Ну і для тих, кому цікаво, саме тут 1924 р. помер у санаторії Франц Кафка, зараз там встановлено меморіал, радше скромних габаритів. Там ми не були через брак часу.
Взагалі, я б рекомендувала їхати у Клостернойбург на цілий день — зранку можна оглянути цікавинки, монастир, галерею, або поки не спекотно -погуляти виноградниками, бо вони не захищені тінню, а ще там дуже старий ліс-заповідник, куди теж можна гуляти навіть в обід, дерева добре захищають від палючого сонця. А вже по обіді почати знайомство з трудами місцевих мешканців у хойрігер :)
І вони чавлять, чавлять вино, які там пахощі!
На жаль, англомовна екскурсія лише раз на день у фіксований час, решта екскурсій німецькою, а ми мали лише півдня там, тому на монастир помилувалися зовні, а він ще й на реставрації зараз, що теж не сприяє спогляданню і неспішно потопали через місто на виноградники, дуже вже прониклися ними цієї подорожі.
А крім того, в пику відомим таким містечкам, у Клостернойбурзі найбільша концентрація хойрігер (heuriger). Хойрігер — це ціла культура. Традиційно, це винарня, де вино робить хазяїн, і подає лише своє вино цього року (винний рік починається з 11 листопада), а на додачу можна перекусити чимось до вина, сиром, в'яленим м'ясом, тощо, тобто це радше “наливайка”, ніж повноцінний заклад, де можна поїсти. У цих хойрігер можна купити і молоде, і “старе” вино у пляшках, а ціни просто обійняти і плакати. Але халепа полягала в тому, що всі хойрігер починають працювати після обіду, тому нам так і не пощастило розжитися хенд-мейд вином. От цього Катцмаєра (яке прізвище, яке лого!) ми навіть знайшли у місті, але нікого не було вдома.
Насправді, домашній зефір - це нічого складного, лише кіло цукру і агар-агар під рукою. Навчила мене цьому Ірина, а "сподвіг" - Ра, бо я до зефіру байдужа. А після "Пташиного молока" я нічого не боюся :)
Отже, вам знадобиться:250г яблучного пюре
250г цукру
1 яєчний білок ваніль (есенція чи пакетик ванільного цукру)
Для сиропу
475г цукру
160г води
8г агар-агару (Ірина пише, що це 4 чайні ложки, але у мене це були дві з гіркою)
Спочатку запечіть яблука в печі чи мікрохвильовці (візьміть більше 250 г яблук, бо їх ще чистити, робити пюре, половина лишиться на посуді, а зайве пюре завжди можна з"їсти). Зробіть з м"якоті пюре блендером чи протріть через сито. Додайте цукор і ваніль і лишіть вистигати. Тоді ж замочіть агар у воді.
Найвідоміша, либонь, атракція - розкішна літня резиденція Габсбургів у стилі рококо на 1441 кімнату з прилеглими парками. Шонбрун (букв. "гарне джерело") отримав назву завдяки артезіанській свердловині, яка постачала водою мешканців палацу. Місцина і справді захоплива, і її відвідинам я б радила присвятити цілий день і трошки підготуватися до того.
Щоб якось відволіктися від важких думок, продовжую колупати нерозібрані віденські запаси.
Розказувати про Віденський зоопарк (сайт зоопарку, Maxingstraße 13b), власне, небагато, крім того, що це найстарший зоопарк у світі, заснований при палаці Шонбрун ще 1752 року. Крім того, це один з небагатьох зоопарків світу, де живуть гігантські панди, і, либонь, єдиний, який може повихвалятися бароковими будівлями. Він не надто великий, але зеленіший за наш ботсад (обидва разом), компактний, цікавий, там є і акваріум, і тераріум, і "пустельний" майданчик, і тирольська ферма, і тропікаріум. І головне, з 1992р, коли його було приватизовано, зоопарк перебуває на самофінансуванні, і непогано почувається, маючи у спонсорах і фізичних, і юридичних осіб, крім того, адміністрація влаштовує цікаві екскурсії (наприклад, уночі) і особливі проекти.
Думала, весь день дати однією пачкою, але лише Мельк - це 30 знімок, неймовірною силою волі вибраних з 200. Тому Вахау доведеться розбити щонайменше на два дописи. Всі фото тицябельні і там є що пороздивлятися.
Коли ми вирішили присвятити один день нашого віденського тріпу цій міні-подорожі, я навіть не очікувала, що вона буде аж такою прекрасною. Але без попереднього планування не обійшлося, і я вам розповім чому – бо саме воно дозволило насолодитися цим днем у повній мірі. Зазвичай, коли ми вирушаємо у такі side-trip, ми просто визначаємося «куди» (звісно, це передбачає невелику інтернет-розвідку, що там можна подивитися) і все. Проте цього разу ми мали два варіанти пересування, і обрали імхо найцікавіший. План був такий: поїздом Відень-Мельк, звідти корабликом по Дунаю до Кремса, а звідти вже поїздом Кремс-Відень.
