Яскраве сонце загладжує тріщинки на обличчі Порто. Не всі, але.
Кілька корисностей:
- на каву і найкращі сніданки в Порто - до Bird of Passage Coffee i 7g Roasters (це і готель), просто на каву до So Coffee roasters
- на Igreja dos Clérigos лізьте з самого ранку, поки немає натовпу, там дуже обмежений простір, і майте готівку на квиток, терміналу там не знайдено
- не оминіть São Bento Station - один з найкрасивіших вокзалів Європи з усіма цими прекрасними азулєжу
- якщо таки ризикнете у Livraria Lello, то теж ідіть під відкриття, а бажано в дощовий день, інкаше шанси мінімальні (якщо ви не готові стояти годину в черзі)
Але за такої погоди можна безцільно вештатися містом і радіти з того.
За три дощові, туманні, мрячні, повні рідин дні Порто міцно переплівся з фразою decaying decadence. Таке враження, що місто років 50 гуділо, розважалося, пило порт, а час непомітно роз'їдав, надкусював, надколупував все навкруги. Усі дахи порослі мохом і травою настільки, що інколи скидаються на субтропічні джунглі. Усі бетонні та й навіть фарбовані стіни вкриті плямами цих ненависних зелених водоростей або чорної плісняви. Фарба лущиться, поверхні кришаться, каміння вивалюється, кахлі потріскані й оббиті. Такої кількості розвалених і покинутих будинків у центрі міста (і поза ним), і майже скелетів будинків, обгризених вітрами, я не бачила ще ніде. Може, все-таки схопилися, і реставрації багато, але важко сказати, чи вона рухається. На думки про decay ще дуже наводять тисячі напівзогнилих квітів камелії по всіх парках, а на decadence - павичі на вільному вигулі. А за настанням сутінків все це хлюпається в обійми ночі з розмитим фокусом від туманів і дощів.
Портить печінку портом в Порто - стало девізом цієї чотириденної подорожі у Порто. Зізнаюся одразу, про портвейн я не знала практично нічого, крім "кріплене вино, яке довго витримували в бочках на сонці у порту Порто". Ну що ж, на мене чекала захоплива вервечка відкриттів, до якої просто спонукала огидна погода, з дощем і вітром всі три дні (сонце вийшло лише в день відльоту), власне терплячки на прогулянки містом не вистачало, і ноги самі йшли перекочуватися від підвалу порту до підвалу.
Пиволюбам є чим потішити рецептори і печіночку у Кіото. Від брюпабів і симпатичних закладів, до улюбленої Kyoto Brewing Co. Зважайте, що статуc готівка/картка півторарічної давнини, можливо, щось і змінилося. Так само, як і ще одна пивоварня була тільки нанесена на мапи без годин роботи, тепер є варіант зазирнути (Woodmill Brewery Kyoto).
