Трошки про нові надбання категорії "МейдінЮкрейн".
Я скільки себе пам'ятаю, ходила по квартирі боса. Тому тапки прийшли в моє життя лише нещодавно, і тапками мрії стали, звісно, біркенштоки. Кольорові, повстяні, з корковою підошвою, вони два роки бентежили мою уяву і мою ж внутрішню жабу, яка не дозволяла за хатні тапки заплатити стільки грошей. Зрештою, жаба перемогла в сенсі не купувати десь там, у тридев'ятому царстві, а використати добрий перевірений варіант, який ми з моїми ногами ніжно любимо - Kachorovska Atelier. І ось вони, моя прєлєсссть, вже мене гріють і пестять. Аліно, ще раз дякую, що взялися за незнайомий матеріал і мої забаганки:)
Я скільки себе пам'ятаю, ходила по квартирі боса. Тому тапки прийшли в моє життя лише нещодавно, і тапками мрії стали, звісно, біркенштоки. Кольорові, повстяні, з корковою підошвою, вони два роки бентежили мою уяву і мою ж внутрішню жабу, яка не дозволяла за хатні тапки заплатити стільки грошей. Зрештою, жаба перемогла в сенсі не купувати десь там, у тридев'ятому царстві, а використати добрий перевірений варіант, який ми з моїми ногами ніжно любимо - Kachorovska Atelier. І ось вони, моя прєлєсссть, вже мене гріють і пестять. Аліно, ще раз дякую, що взялися за незнайомий матеріал і мої забаганки:)
У Гамбурга дуже виразна і впізнавана (принаймні, мені так здається) геометрія. Навіть сірих і похмурих днів він красивий.
Все почалося з того, що у німецькій книжці про різдвяну випічку, яку подарував мені мій чудовий ДідМороз,знайшовся рецепт бельгійського медівника, який мене дуже зацікавив, як прекрасна база для експериментів. Бо в оригінальному рецепті у якості рідини, звісно, використовується вода, але я ж не я буду, якщо не попсую трохи пива. Тим паче, бельгійському рецептові це лише пасує, хіба ні?
Знайшла у закапелках текст 2011 року, який пішов у минуле разом із жж. Думаю, чого йому припадати пилом, хай буде тут. Це був перший мій переклад, розмістити який офіційно дозволив сам автор.
Публікується
за особистої згоди і дозволу автора
книги «The
Story
of
Sushi»
/ «Історія сусі», Тревора Корсона.
Я, якщо чесно, на всі ці зітхання "о, Тоскана!", "о, благословенна земля", і тд, особливо не зважала, ну що, хіба мало місць прекрасних на землі?
Але ні, всі ці пейзажі справді такі, що хочеться просто сісти і дивитися. І нікуди ніколи вже не йти. Або не виходити з вузького колодязя вулички завширшки в одне авто, про наближення якого сповіщає гул бруківки позаду тебе, по обидва боки якої - традиційні тосканські вілли. І це навіть ще не ті перехопили-подих-нема-як-вдихнути пейзажі десь у глубинці. Це просто на 5 метрів відійти від Флоренції і повернутися знов. Без слів.
Але ні, всі ці пейзажі справді такі, що хочеться просто сісти і дивитися. І нікуди ніколи вже не йти. Або не виходити з вузького колодязя вулички завширшки в одне авто, про наближення якого сповіщає гул бруківки позаду тебе, по обидва боки якої - традиційні тосканські вілли. І це навіть ще не ті перехопили-подих-нема-як-вдихнути пейзажі десь у глубинці. Це просто на 5 метрів відійти від Флоренції і повернутися знов. Без слів.
А до чого тут мандарини, спитаєте ви? Ну, крім того, що у нашій травмованій минулою ерою підсвідомості мандарини нерозривно пов'язані з новорічними святами, я ще маю розказати вам про одну ставу, в якій вони є. Чому не фото страви? Бо китайська і навколокитайська їжа, вона така, як саме життя - часто дуже незугарна. І спробуй ще щось пофотографувати, коли воно все вистигає, а від запаха ти захлинаєшся слиною. Тому просто мандаринки, а рецепт осьо.
Сьогодні, знімаючи шкіру з грушок для нового тематично (гірчиця ж) - ностальгічного (Венеція!) експерименту Mostarda di Venezia, я подумала, що найбільше цього року мені хотілося б скинути шкіру і собі. Цю зашкарублу лушпинчасту шкіру, яку довелося відростити, об яку ламали списи новини, події, робота, сіра буденність.
Трошки розважу вас. Такої кількості "редагованих" знаків я ще ніколи і ніде не бачила, а скільки ж ще не помітила, бо ходила з роззявленим від захвату ротом і розсіяною увагою.
Новорічне меню цього року знову ж крутилося навколо варіантів - на трьох, максимально приготувати заздалегідь, щоб не гратися ввечері. Ну і плюс було цікаво під кожну зміну підібрати відповідне пиво.
Я довго збиралася щось написати про минулий рік, і це "довго" виявилося фатальним, тому до настання року нового, звісно, нічого не написала, бо порозгубила все, що хотіла впихнути, треба було одразу на одному диханні. Спробую ці думки і слова все-таки зібрати.
Навряд чи я підберу слова, щоб описати, яка я щаслива, що цей жахливий, жахливий рік уже минув. Нарешті минув. Так, це повний і незатьмарений нічим ескапізм, але сподіватися на щось хороше легше, коли маєш хоча б я кусь уявну точку відліку.