Це буде остання, зовсім остання порція Барселони. Музеї. Скажу відверто, ми останнім часом якісь зовсім немузейні стали, але тим не менш якось зовсім без них нецікаво, особливо, коли трапляються абсолютні перли. У Барселоні найбільшим відкриттям став Музей Науки CosmoCaixa (КосмоКайша, Isaac Newton, 26), до нього багато хто не дійде, бо він практично під самим Тібідабо, тобто, майже на горішньому краю Барселони. Але, оооо, який музей, ми ще й до того ж жили майже поруч, і мали БарселонаКард, з якою вхід туди безкоштовний.
Дві дорослих людини на 3 години зависли у музеї і ледь виповзли, де все, абсолютно все мацабельне, вмикабельне, демонструє закони фізики, новітні технології, і окрасою музею (який сам - цікавезна архітектурна споруда) є модель амазонського тропічного лісу - 1000 м.кв. дерев, води, піраній, пташок і т.д.
Карлос Руис Сафон "Тень ветра" "Мы побрели к Барселонете и, сами того не заметив, очутились на волнорезе, откуда был виден весь город, в блеске утреннего безмолвия лежащий у наших ног, словно громадный мираж в водах бухты. Усевшись на краю волнореза, мы молча любовались этим зрелищем. В нескольких десятках метров от нас уже потянулись вереницы машин с запотевшими стеклами, из-за которых белели страницы первых утренних газет. — Барселона — колдунья, понимаете, Даниель? Она проникает тебе под кожу и завладевает твоей душой, а ты этого даже не замечаешь." І просто кілька знімків Барселонетти - міста у місті
Коли ми ввечері виїжджали в аеропорт з автовокзалу Жирони, то були єдиними слов’янськими туристами з 6 пасажирів. Враховуючи, що автобус ходить під конкретний рейс, а практично весь візівський літак уже стояв у черзі на чек-ін, ми зробили висновок, що в аеропорт всі їдуть одразу з Барселони. А даремно, бо Жирона - дуже приємне місто, якому можна присвятити хоча б один день.
Добратися з Барселони до Жирони найзручніше поїздом без пересадок, при чому в залежності від поїзда вартість квитка різнитиметься – експреси по 15,7 євро на особу, MD – 9,90 євро, і регіональний – 7,40 євро, при чому у часі ви не вигораєте багато – найкоротша подорож триватиме 1 годину 11 хвилин, найдовша – 1 годину 47 хвилин. (розклад дивіться тут) Дорогою грає класична музика і показують красиве небо. Але не бійтеся питати у місцевих перед відправленням, чи це той поїзд, бо наш поїзд запізнився на 15 хвилин, а на табло був інший.
На відміну від більшості містечок, де вокзал – у центрі, жиронський вокзал (поруч і авто, і залізничний) окремо і в рамках розміру міста – далеко від центру, нам неспішним кроком до помешкання довелося чалапати хвилин 25. Жили ми добу у Girorooms - хороша зручна квартира-студіо, все є, єдине що засмутило – не дуже зручний диван, а не ліжко, а в цілому дуже сподобалася квартира, особливо вікна зі дерев'яними "жалюзі" від стелі до підлоги. Прямо під балконом - пекарня зі свіжою випічкою, в тому ж будинку прекрасний паб, поруч кілька продуктових магазинчиків, за рогом підйом на мури. Ще додатковим плюсом стало те, що офіс Girorooms працює цілодобово, що дуже зручно, бо виселення зранку, рейс пізно ввечері, і важку валізу можна лишити в офісі і потім вже забрати перед виїздом в аеропорт.
Гадаю, що одна з проблем, через яку Жирону оминають скажімо, ті ж пасажири нашого Візза, це те, що на вокзалі немає камер схову. Тобто, проблематично приїхати зранку, лишити речі і день гуляти. У цій ситуації може зарадити хостел, де камери схову є і їх можна використовувати не лише гостям хостелу.
Одні пишуть, що мури були ще римськими укріпленнями 1го сторіччя, інші ведуть відлік з 9го, але яка різниця, скільки їм років? Один з найфантастичніших краєвидів ever, можливість пройти весь мур пішки, видертися на кілька башт, посидіти у маленькому саду над містом - хіба не спокуслива можливість?
До цього пива ми добиралися дууууже довго. Певні обставини, шпигунські розвідки та обличчя світобудови відсували наше знайомство майже півроку. Але, це сталося і вчора ми пили пиво з Микуличина. До речі, скільки ми проїжджали це найдовше село України, а ніколи й не знали, що там можна розжитися прекрасним пивом. Микуличинська пивоварня Василя Мотрука працює вже давно, але на диво, всі, кому я казала про це пиво, одразу ж плутали його з "Микулинецьким", тому я ще раз наголошую, що нічого спільного вони не мають.
Вчора ми скуштували темне і медове, лишилися ще ювілейне і біле, але маю підозру, що вони виявляться такими само смачними.
Отак виглядає Барселона з морька. Прогулянкові кораблики катають від причалів до порту і назад. До речі, з БарселонаКард вас покатають безкоштовно.
Я сама дивуюся, де ще береться час щось читати. Але як не дивно, це лишається беззаперечним фактом. Таким само фактом, як і те, що я уже сто років не писала про те, що читаю. Отже, розсипом.
Ransom Riggs “Miss Peregrine’s Home for Peculiar Children”
A mysterious island. An abandoned orphanage. A strange collection of very curious photographs.
It all waits to be discovered in Miss Peregrine’s Home for Peculiar Children, an unforgettable novel that mixes fiction and photography in a thrilling reading experience. As our story opens, a horrific family tragedy sets sixteen-year-old Jacob journeying to a remote island off the coast of Wales, where he discovers the crumbling ruins of Miss Peregrine’s Home for Peculiar Children. As Jacob explores its abandoned bedrooms and hallways, it becomes clear that the children were more than just peculiar. They may have been dangerous. They may have been quarantined on a deserted island for good reason. And somehow—impossible though it seems—they may still be alive.
A spine-tingling fantasy illustrated with haunting vintage photography, Miss Peregrine’s Home for Peculiar Children will delight adults, teens, and anyone who relishes an adventure in the shadows.