Після того, як ми здали велички - а до 17 ми б точно не повернулися, і навіть, либонь не доїхали до Роденбаха, ми вирушили на останню пивоварню брунатно-червоного туру поїздом. Благо, їхати до Роселаре 17 хвилин.
Раз на два роки чотири пивоварні, які варять фламандські елі - De Brabandere, Omer Vander Ghinste, Rodenbach і Verhaeghe - відкривають свої двері і влаштовують свято цього особливого пива з метою його попляризації. З 10 ранку і до 18 можна гуляти майже по всій пивоварні, мацати величезні фодери, запитувати про всілякі процеси, на кожній пивоварні є свої особливості, цікавинки і забави. Називається це - Rondje RoodbruinЯ про цей міні-фестиваль дізналася минулого року знову ж таки з журналу Belgian Beer and Food і зрозуміла, що таку забаву пропустити не можна, тому власне цей фестиваль став кінцевою точкою моєї великої бельгійської відпустки, яка почалася теж з раз-на-два-роки фестиваля "Ніч великої спраги", про який я писала отут. Посредині притулився ще один раз-на-два-роки захід від Cantillion - Cantillion Quintessence, але то радше щаслива випадковість, бо квитки купити було дивом.
Але повернемося до фламандців.
Штука в тому, що пивоварень, які варять таке пиво, більше за 4. Щонайменше, вар'ятні t'Verzet, яких не візьмуть в пісочницю, бо тру фламадець має бути в фодері - стоячій бочці, а не бочці, яка лежить (як у хлопців), і Brouwerij Strubbe... Щоправда, є підозра, що не всі мають можливість\обсяги\бажання наливати весь день безкоштовно. Безкоштовно-безкоштовно, я трошки далі про це розповім.
Найкрутіше і найстильовіше відвідати фестиваль на велосипеді, і дуже багато місцевих так і роблять. Можна скористатися мапою велосипедних маршрутів, яка є на сайті за посиланням вище. Для тих, кому ліньки крутити педалі, можна скристатися автобусами, які цілий день крусують між пивоварнями (не знаю, щоправда, чи вони теж безкоштовні, але цілком можливо), розклад на сайті теж є. Якщо ви оберете автобус, починайте або з Rodenbach, або з Verhaeghe, до них можна дістатися поїздом і пивоварні дуже близько до станцій. Якщо велосипедом, то буде трохи складніше - прокати в Кортріку в неділю не працюють, і єдине місце, де можна напозичити колеса, це туристичне бюро, в якому велосипедів 5 штук, і їх не бронюють, хто перший встав, того і капці (бюро починає працювати з 10ї ранку і до 17ї, тому просто приїдьте під відкриття, і буде вам щастя). Депозит за два велосипеди - 50 євро готівкою, прокат - 25 євро за два на весь день, можна розрахуватися карткою. Гарнющим маленьким Кортріком, а з нього вздовж каналу можна вирушати до першої пивоварні - De Brabandere, до якої 7 км.
На De Brabandere влаштовують відкритий майданик, ставлять шатра, грає жива музика, ллють пиво, відкривають сховок фодерів і водять екскурсії. Нам пощастило натрапити на Альберта де Брабандере, який уже 5й з покоління управитель пивоварні, і поки він не був заяйнятий ніким, влаштував нам значно цікавішу балачку англійською. Найстаріші бочки, куплені ще в 70-х були спочатку під кальвадосом. Більшість фодерів відносно нові, виготовлені Foudrerie Francois від 2007 до 2014 - це ті, що ми побачили дату виробництва. Коли новий фодер приїжджає, його наповнюють водою, витримують місяць, зливають і ще раз наповнюють водою, щоб прибрати зайву танінність (я думала - або кількаразове пропарювання, або заливка чогось міцнішого за воду). Лише потім туди заливають найстарше з наявних пиво, щоб завелася потрібна мікрофлора. Пиво з фодерів куштують раз на місяць, а щоближче до очікуваної дати виходу - на стіні висить акуратний графік - то раз на тиждень. Що цікаво, оті, перші, кальвадосні, не стоять, а лежать... (хоча тру червоні/брунатні фламандці мають саме стояти). Давали скуштувати малюсінький келишок чистого неблендованого пива з фодерів, а далі на барі можна було замовити келих якогось Петруса, або зблендити самостійно, що теж додавало елемент забави. З гордістю розповідають, як любив навідувати їх Майкл Джексон (не той, що з співав, а той, що пив і писав), і наполягав, що вони мають випускати чистий варіант з фодерів, і, врешті-решт, цим варіантом став Petrus Pale. Мій улюблений. До речі, за певний час пивоварня повністю змінила формат, спілкування з покупцем і вигляд - замість традиційного монаха на етикетці тепер кольоровий і модний летеринг. А введення в продаж боксу "змішай собі сам" - теж очевидна спроба наблизитися до молодого споживача, залюбленого в коктейлі, якого потрібно чимось цікавим навернути. Принаймні мені це видається цікавішим за ребрендинг Роденбаха, але я забігаю наперед.
І, власне, пиво. Тут сусло варять, піддають первинному бродінню звичайними дріжджами, а потім заливають в фодери, щоб все завелося. А сусло - світле. Потім його змішають з темним молодим пивом (67%), і буде червоний фламандець.
До Verhaeghe - 10 км. Тут нам трохи менше пощастило, всі гіди були дуже зайняті кількома локальними групами, і нам не вдалося нікого заангажувати для розмов. Але всю пивоварню оповиває аромат тонкий грушевий аромат, типовий для малих концентрацій етилацетату, продукту реакції алкоголю й оцтової кислоти. Тут пиво варять, бродять, лагерять у сталі, а потім витримують у фодерах. Всім (любителям фламандців) відома "Герцогиня" і є сумішшю молодого і витриманого пива. По пивоварні теж можна погуляти, помацати фодери - їх робила інша компанія, не можу розібрати на фото яка. Кожен гість отримував келих будь-якого пива пивоварні на вибір, не лише "Герцогиню", а потім продовжити смакування за власний кошт, включно з пивом, яблуками в клярі і домашніми хотдогами.
До Omer Vander Ghinste - ще 15 км. І, я впевнена, на такі страждання Майкл Джексон заради фламандців не йшов. Не їдьте тою дорогою, що малює гугл, він поведе вас постійно вгору, вгору, а потім через поле давнющою, полірованою тисячами ніг і копит бруківкою. Красиво навколо - дух перехоплює. Але нема чого перехоплювати, бо ви і так ледь дихаєте, бо крутите педалі вгору бруківкою. Фух. До пивоварні ви наближаєтеся, як до воріт раю. І це недалеко від істини. На відміну від решти, в Омера є кулшип. Він на 4му поверсі, а радше на піддашші пивоварні, і звідти у сусла такий краєвид, що я сама б там спонтанно бродила. Це спонтанно заброджене пиво відправлять на 18 місяців у фодери Marchive – Fruhinsholz. Чистим воно зватиметься "Cuvée des Jacobins", а розведене з 65% молодого - VanderGhinste Rood Bruin, і це один з найкращих фламандців, збалансований, не приторно-солодкий, як, скажімо, молода "Герцогиня". Це пиво хочеться пити і пити. І між іншим, келих ви вип'єте на пивоварні, а до того ж вам дадуть квиточок на безкоштовний келих у одному з кафе, які розташовані в радіусі 100 метрів від пивоварні. У сховку фодерів можа подивитися (от тут чомусь погуляти між ними не пускали) на фодери звичайні, з кріком, а також стояли три колби, з молодим пивом і 3 міясців і 6 місячним - помітна зміна кольору і прозорості.
Після двох вандерхісте лишилося лише підняти свою уже пристойно втомлену сідлом дупцю, і крутити уже відпадаючими ногами останні 7 км до Кортріка, здавати велосипеди і йти на вокзал, щоб доїхати до Роденбаха, але остання порція марлезонського балету згодом.
"Аааа, ми проспали зручну пересадку!" - так почався суботній ранок. Ще приблизно місяць тому ми домовилися про цей візит з пивоварнею, яку я випадково знайшла на мапі спільноти Milk the Funk, захопленої змішаним та спонтанним бродінням напоїв. Antidoot ще не продає пиво, лише варить і витримує, подеколи по суботах приймає гостей за попередньою домовленістю, але про братів Тома і Віма Якобсів знають уже майже всі, включно з шведськими дистриб'юторами, яких ми зустріли на місці, і журналом Belgian Beer and Food, в якому ось щойно вийшов матеріал про них. Але я забігаю наперед.
У країнах з розвинутою пивною культурою нині сперечаються, чи не настало перенасичення фестивальними подіями, чи не набридло гікам товпитися, і чи не час робити фестивал з обмеженим доступом, але ретельно відібраним наповненням. Як приклад наводять час розкуповування квитків на фестивалі - наприклад, на GBAF останні роки вони розходяться все повільніше (порівняно з нашими - миттєво, але це інша історія). І справді, що у США, що у Європі майже щовікенда щось відбуваєтся. У пивному лунапарку - Бельгії - за три дні мені вдалося побувати уже на трьох івентах, і вони настільки різні, що спільного у них хіба що пиво. І порвнювати їх сенсу немає, але я все-таки спробую.
Четверта частина марлезонського балету.
Наступна порція пивоварень розкидана на досить розлогому шматку мапи, і очевидно, щоб пересуватися між ними, без транспорту не обійшлося, тому ще раз принагідно нагадаю, що тижневий проїзний сильно полегшить вам життя.
Третя частина
Порахували, і вийшло, що за тиждень ми відвідали 20 локацій/пивоварень, що не так вже й багато, але все ускладнювалося тим, що переважно в неділю, понеділок і вівторок мало хто працює, а через зміну часових поясів ми прокидалися в 6 ранку, а в 9 вечора уже просто вимикалися. Тяжко. При чому зараз так само складно повернутися в нормальний графік.
Переходимо до нового розділу і району, який ми умовно назвали Logan Square.
Що вам треба знати про пиво в Чикаго. Пивоварень дуже багато. Дуже багато - це близько двохсот.
Коли я чую, що пиво - чоловічий напій, у мене починає сіпатися ліве око. Інколи обидва.
Коли я чую, як бармен на запитання “що ви порадите?” пропонує дівчині “ну ось фруктове і солоденьке”, мене цікавить, чи помітив він, що я сиджу у нього під носом і п’ю імперський стаут. А її цього пива заздалегідь позбавляють.
Коли я бачу на поличці крамниці пиво з назвою чи етикеткою з сумнівним підлітковим гумором статтевого спрямування, у мене зникає бажання його придбати. Цього пива мене теж позбавили.
Пиво - для всіх, але хтось навіщось постійно намагається переконати, що декому в цій галузі менше місця.
Чому пиво - жіночий напій так само, як і чоловічий?
Шумерське божество і покровитель пивоваріння - Нінкасі, богиня. Гімн Нінкасі вважається першим письмово задокументованим “рецептом” пива. Між іншим, майже всі шумерські шинки тримали жінки.
У фінському епосі “Калевала” перше пиво варить Осмотар - богиня-пивоварка - з води, хмелю, ячменю і слини ведмедя (не повторюйте це вдома! Хоча рецепт дуже детальний, і рядків йому виділено майже вдвічі більше, ніж історії створеня світу.).
Ірландська Св. Бригіта перетворювала воду на пиво для хворих на лепру. Чи справді воно допомагало, невідомо, але спрагу тамувало точно.
Вас не цікавить міфологія? Добре, перейдемо до історії.
У культурі інків жриці аккла підтримували священний вогонь, а у вільний від цього важливого обов'язку час варили пиво.
Кажуть, що саме абатеса Гільдеґарда Бінгенська порекомендувала додавати хміль у пиво, щоб подовжити його зберігання. Але це неточно. Взагалі, вона була визнаною авторкою, натуралісткою й ерудиткою. Це точно.
Кажуть, що саме абатеса Гільдеґарда Бінгенська порекомендувала додавати хміль у пиво, щоб подовжити його зберігання. Але це неточно. Взагалі, вона була визнаною авторкою, натуралісткою й ерудиткою. Це точно.
За середньовіччя (12-13 ст) пивоваріння було нецентралізованим і спорадичним, переважно особистим, пиво варили для особистого споживання, так само, як пекли хліб, готували їжу, і робили це в основному жінки. Пізніше у Британії жінки варили пиво як спосіб заробітку, і професія ця мала окрему назву - alewife чи brewster, і ця робота/підробіток вважалася малоприбутковою і непрестижною, але все одно кращою, ніж прислужництво чи проституція. Цей факт ретельно задокументовано найточнішими паперами в історії - податковими реєстрами, бо всі податі, хто за що платив, ретельно фіксувалися. Після епідемії чуми, раптового сплеску попиту на пиво (його стали пити вдвічі більше) й руху на індустріалізацію, чоловіки витіснили спочатку одиноких жінок й удовиць, а потім і заміжніх пані з галузі, оскільки в той час переважна більшість кредитів була кредитом довіри, якої жінки не мали, і купити нове, більше за каструлю обладнання, були нездатні. Пивоварками ставали жінки, яким пивоварні дісталися у спадок від померлого чоловіка, та й то, продовжували цю справу, якщо в родині був син, інакше - продавали. І чим більш прибутковою і великою ставала галузь, тим менше місця в ній знаходилося жінкам, не лише з фінансових причин, а й тому, що до автоматизації процесів, що вимагали фізичної сили, ще було далеко. На цю тему є окреме ґрунтовне дослідження, викладене у книзі "Ale, Beer, and Brewsters in England", написаною Джудіт М. Беннет.
Як сталося, що з напою, який споживали всі, пиво перетворилося на “напій чоловіків”? Причин тому безліч, як соціокультурних, так і економічних, окремо можна подякувати Міллеру, які перші почали продавати не пиво, а "лайфстайл", і це підхопили всі, але на щастя ніщо не є таким мінливим, як постійне, і час бороти стереотипи. Поки що, масово і уперто, цільовою аудиторією пива називають - і всіляко це закріплюють - чоловіків (а в країнах з расовим розмаїттям - білих чоловіків). Цей збиральний образ харизматичного бородатого хіпстера/ламберджека в картатій сорочці, в'язаній шапочці, власника кількох тату і сліпучої усмішки плекають і культивують і медіа, і самі пивовари. Але крім того, що жінок не розглядають, як цільову аудиторію, їх повсякчас не вважають достатньо обізнаними у пиві, хоча уміння навчатися, розвиватися і набувати досвід абсолютно не залежить від статі.
Прикладів? Їх у мене є.
Чи пробували ви зв’язатися з пивоварами для інтерв’ю? Коли питання надсилає журналіст з жіночим фото на аватарці, такий запит ігнорують або обіцяють і обіцяють, а от чоловіку головному редактору відповідають миттю. Я пробувала.
Знімальна група тв-каналу хоче зняти процес варки пива і відповіді на кілька типових пивних питань/міфів. На коментар, що пивовар буде зайнятий, але на питання може відповісти жінка, обличчя режисера кисне і видає фразу “Але ж нам потрібен хтось кваліфікований”. Що ви знаєте про кваліфікацію? Уже не перший рік головний пивовар Orval - жінка, Анна-Франсуаза. Головний пивовар Warpigs - жінка.
Можна було б у поширеній традиції зажуритися на тему, як у нас все погано, а ось десь там в цивілізації краще, але ні. Цей стереотип квітне не лише в Україні.
Джордан Мак Маллен (Шотландія, куратор та пивний амбасадор у BrewDog)
У наш час жінки знають про пиво значно більше, ніж колись. Кілька років тому, коли моя подорож у пивному світі лише почалася, я працювала у барі, і в США, де крафтова революція триває уже давно, жінки у пивній індустрії - і ззовні і зсередини - не рідкість. А от у Великобританії пиво все ще вважається “напоєм для чоловіків”. Не раз мені ставили питання про пиво, яке закінчувалося фразою “але ти, либонь, не знаєш”, але я завжди могла відповісти, поставити зустрічне запитання і похизуватися своїми знаннями. Це просто розпач якийсь, коли ти мусиш доводити свою обізнаність у галузі, яку любиш, але з іншого боку це робить її ще більш любленою. Я люблю руйнувати стереотипи.
У містах на кшталт Лондону, де живуть найрізноманітніші люди, відкриті світу, стереотипне мислення зустрічається рідше. Але тим не менш, у Британії в цілому з цим складно.
Як доводити свою кваліфікацію? Просто не соромитися і відкрито демонструвати свою фахову придатність.
Інколи я напряму запитую людей, чому вони припускають, що я нобізнана у пиві. Коли ситуація дозволяє, я сама скеровую розмову на якусь цікаву тему, що дозволить переконати співбесідника у моїй обізнаності, але залежно від людини, з кимсь можна поговорити, а хтось демонстративно зневажає тебе, бо інакше не вміє, або просто свідомо хоче образити. Тому краще покладатися на своє чуття і вирішувати самостійно, чи хочеш ти присвятити цій людині час і поділитися знаннями.
Естер де Шмідт-Боландер (Німеччина, власниця пивотеки Bierland Hamburg)
На мою думку, жінки у Німеччині не обіймають керівних посад у пивній галузі, бо знають, що у них нуль шансів на це. Нам дозволяють пекти, продавати, світити сідницями, а в пиві - ну аж опікуватися комунікаціями. І тим не менш, принаймні дві жінки (хоча я не знайома з усіма представницями галузі) є помітними лідерами, це Сюзанна Хор з Lammsbräu brewery (прим. - керівник пивоварні) і Сюзанна Хехт з Schneider Weisse (прим. - директор міжнародних продажів). Деякі жінки непогано прилаштовані, бо успадковують бізнес чи є дружинами власників.
Я не потребую доводити комусь мою компетентність, за 13 років у цій сфері я уже довела все сама собі й іншим. Тим, хто демонстративно запитує власника (моєї) крамниці, я продаю багато дорогого пива, це моя маленька помста.
Я виросла і вивчилася в Парагваї, тому до деяких речей і проявів узагалі байдужа, але в глибині душі зневажаю чоловіків, які не сприймають мене серйозно лише тому, що я жінка. А чоловіків зі ставленням “Дівчинко, я тобі зараз все за життя поясню” намагаюся просто уникати.
Був якось випадок, коли мене запросили спікером на подію, і я стояла в колі інших доповідачів (звісно, що чоловіків). Один з новоприбулих підійшов до зібрання і запитав у мене, де ключ його кімнати, начебто жінка на цьому заході може бути винятково готельним персоналом.
Іншим жінкам я хочу сказати - уперед! Не зупиняйтеся! На мою думку, сучасна пивна культура визначається економікою, яка женеться за швидким зростанням, за миттєвим досягненням мети, нетерпляча до задоволення. Якби більше жінок обіймали керівні посади у пивній галузі, в ній би було більше відповідальності й краси.
Крістіна Коді (Канада, пивоварка, яка готує до відкриття власну пивоварню у Ньюфандленді)
Я, звісно, не можу говорити про ситуацію в усій країні, бо Канада велика, і послуговуватися виняткового особистим досвідом роботи у галузі в Онатріо і Ньюфаундленді. Так, розпачливих випадків, коли під сумнів ставили мої здібності, силу і знання, вистачало. Але більшість пивної спільноти і шанувальників пива у Торонто підтримують розмаїття (прим. - в сенсі статтевої та расової рівноправності) в пивній культурі. Деякі люди продовжують об'єктивацію жінок на етикетках, але їх стає все менше, саме завдяки тому, що спільнота висловлюється проти таких зображень.
У Ньюфаунленді крафт - дуже молодий напрям. За останній рік у провінції відкрилося кілька пивоварень, які належать жінкам або там варять жінки. Найближчим часом відкриється ще майже двадцять (включно з моєю) пивоварень, якими керуватимуть/варитимуть жінки, і факт, що нас на керівних посадах так багато, тішить неймовірно. Ви просто уявіть, любителям пива не треба спостерігати за примусовою зміною крафтового руху, бо він від самого початку розмаїтий і рівноправний,
Зізнатися чесно - я засмучуюся і злюся, коли мою компетентність применшують постачальники, професійні гравці галузі, ба навіть споживачі, але я дозволяю собі ці емоції лише насамоті. У момент бесіди я завжди нагадую собі, що до біса тямуща і роблю те, що люблю, тому у мене завжди є що відповісти цікавого. Крім того, я намагаюся обирати оточення, яке вірить в мене, підтримує, і дозволяє оклигати від образ.
Це і буде моя порада: оточуйте себе приязними людьми. Я жартую, що нечемні люди, які применшують роль жінок у пиві (чи схвалюють етикетки, що об'єктивують), це динозаври, які невдовзі вимруть. Але поки що вони поруч, так само, як і банки пива на поличках, які змушують тебе почуватися жалюгідно. І в таких випадках хороше мати поруч людей, які вважають, шо ніхто не має почуватися нікчемою у своїй професії.
Джен Джордан (США, член ради Pink Boots Society, пивоварка на Anchor Brewery)
Робота на пивоварні - це тяжка труд, незалежно від статі. Це екстремальні температури і небезпечні речовини. Незалежно від сезону, врожаю і мінливості сировини, потрібно варити продукт сталої якості, до якої звикли шанувальники. Темп виробництва шалений, а години можуть ставати понаднормовими без попереджень. Все це - пивоваріння.
Моя компетенція - це щодена праця, коли викладаєшся на всі 100%. І моє пиво не зраджує очікувань моїх колег, до того ж я ніколи не зупиняюся в самоосвіті. І от де-де, а в галузі мені нікому не треба було нічого доводити. Інколи певні сумніви висловлюють пивні фани, які не мають професіного досвіду у пиві, але після того, як трохи поговоримо про мої досвід і знання, розмови змінюють тон.
Лише ви можете визначати, що ви можете робити, а що - ні. Не дозволяйте нікому вирішувати за вас, на що ви здатні. Якщо маєте зацікавлення і бажання до чогось, тоді вам все вдасьться. Якщо ви можете уявити себе в якійсь ролі, то швидше за все, ви до неї придатні. Ніколи не ставте на собі хрест. Ніколи не позбавляйте себе можливостей, бо вам здалося, що ви не достатньо обізнані в чомусь. А якщо вас утискають професійно не приховуйте цього. І завжди шукайте нових можливостей.
Деякі пивоварні мають дуже тривалу і сталу традицію. Чим вона триваліша, тим більше часу потребує її зміна. У їхніх очах пивовар повинен виглядати чи діяти у певний спосіб. Але ці уявлення застарілі й безсенсовні у нашій галузі, яка постійно змінюється. Просто треба робити свою роботу, невпинно і добре. Я вірю, що компанії й надалі потроху припасовуватимуть своє бачення статтевого розподілу у галузі, якщо хочуть лишатися на ринку.
Судячи з записів, які ми робили для наших подкастів, жінкам все ще важче знайти роботу у пивоварінні, ніж чоловікам, особливо на початку кар'єри, але це не означає, що у них немає шансів на успіх. У Британії є відомі й шановані жінки-пивоварки й авторки, що пишуть чи розповідають про пиво, і не одна.
Ми звернули увагу на те, як мало жінок в інших подкастах і хотіли трохи змінити їхнє звучання, але We Made a Beer ніколи не мав бути подкастом лише для жінок. Ми за різноманіття і професійність, адже однобока подача інформації нецікава і нерепрезентативна, ми ніколи не обирали наших співбесідників лише за статтевою ознакою, і нам пощастило, що з нами погодилися попрацювати стільки талановитих, обізнаних, балакучих і веселих жінок пивної індустрії.
Доводити комусь власну компетентність ми не прагнемо, ми взагалі самопроголошені пивні новачки. Нам ще багато чого треба дізнатися, хоча ми цілком можемо підтримати конструктивну бесіду і про стилі, і про виробництво, і про пивоварні в цілому. Взагалі, зараз є не один варіант повихвалятися своїми знаннями й довести їх, скажімо, курси Академії пива і сидру чи іспити Сісерон різних рівнів.
Колегам по індустрії ми радимо просто не зупинятися і далі докладати зусиль, щоб хороше пиво потрапило до рук як можна ширшого кола людей. Якщо вам здається, що жінки недостатньо представлені в індустрії - зробіть щось для цього. Нам не вистачало подкасту для новачків, який робили б не винятково чоловіки, тому ми заснували We Made a Beer і страшенно раді, що завдяки цьому більше людей приєднується до лав пиволюбів.
Дискримінація досі існує, але проти неї висловлюються. І немає сенсу відвертати від себе потенційних споживачок, хоча направду багато чоловіків починають вважати маркетинг, що використовує низькопробний гумор, дошкульним, застарілим і просто лінивим. Пивоварні, що й досі його використовують, ризикують отримати нещадну критику у соціальних мережах не лише від шанувальників, але й діячів галузі, скажімо Джеги Вайс, Мелісси Коул, Піта Брауна... Пивні конкурси відмовляються приймати до участі зразки з таким брендінгом. Але поки в цілому галузь потрохи просувається уперед, того ж твіттера досить, щоб демонструвати, як багато чоловіків щиро переконані, що пиво "належить" їм, і вони не в захваті від того, що хтось розгойдує їх затишний клуб. І змінювати такі переконання лишається іншим людям, які роблять, позиціонують і продають пиво, а галузь перетворюють на різноманітну, відкриту спільноту, повну цікавих особистостей.
Лілія Соловей (Україна, власниця пивотеки Hop Heads у Львові)
Насправді бути дівчиною непросто в багатьох галузях, що тут вже казати про пивну. Коли у людей в голові міцно засіла думка про те, що пиво винятково чоловічий напій, раз-у-раз маєш доводити свою компетентність.
Я не можу сказати, що особисто стикалася з якимись відвертими зневагою чи образами. Люди радше не розуміють, що певні стереотипи можуть бути комусь прикрими чи неприємними. Поки що більшість таких ситуацій пов'язана з крамницею, наприклад, навіть постійні клієнти приходять і питають Максима (прим. - співвласник крамниці), бо хочуть спитати щось про пиво, або звертаються винятково до нього, коли ми удвох присутні. Я не думаю, що вони свідомо хочуть мене образити, і це просто луна суспільного стереотипу. Але це дуже просто виправити, головне не мовчати і не накопичувати образу, це все одно нічим добрим не закінчиться. Головне - висловлюватися з приводу. Агов, я тут, просто перед вами. Люди інколи ніяковіють, але, схоже, розуміють одразу.
Насправді, мене страшенно дратує, коли доводиться переконувати, що ти не просто красиві меблі в цій крамниці. Але це реальність. Поки що.
І хоча нині жінки обіймають не надто багато посад у пивоварній галузі, в основному це посади у сфері маркетингу/продажів, консультаційних послуг, подеколи вони опікуються контролем якості (наприклад, комісія якості "Укрпива" на 80% складається з жінок). На щастя, ці винятки стають частішими, і хотілося б вірити, скоро вони винятками перестануть бути.
Вони існують, ці жінки, які відкривають пивоварні, пишуть книжки про пиво, організовують клуби - взяти хоча б Pink Boots Society чи Society of beer drinking ladies - і варять з іншими жінками пиво (наприклад), повністю протилежне стереотипним уявленням “світлого, легенького, фруктовенького” з різних причин, але спільне у них одне: вони люблять пиво. І розуміються на ньому. Але поки що їм доводиться докладати дуже багато зусиль, щоб їх “прийняли в пісочницю" нарівні.
Поблажливо-зневажливого ставлення зазнають не лише жінки, які працюють у пивній галузі. Окремий шар проблеми - назви та етикетки, що експлуатують низькопробний гумор, напівоголених чи й взагалі оголених жінок. Найпечальніше те, що поки що більшість не бачить у такому дистанціюванні проблеми. Бо “пиво ж для хлопців, вони зрозуміють, це ж нормальні чоловічі жарти”. Коли пивоварня робить свій бренд полем гри для жартів такого штибу, виникає питання про те, що найбільше важить виробнику. Поширена думка “Та хай їй грець, тій етикетці, головне що пиво хороше”. Ми живемо у двадцять першому столітті, і нам досі все одно, у який папір загорнута цукерка, яку нам пропонують? Можна скільки завгодно просторікувати про доречність чи недоречність певних зображень в контексті пива та поза ним, але провокативна етикетка з жінкою кричить мені, що людям, які опікуються проектом, ліньки виявити трохи вигадливості і поваги до себе і свого споживача, і докласти трошки більше зусиль, щоб вигадати щось інше, бо секс завжди продає. Він продасть завжди, на жаль. (Я ще раз підкреслю, це моя особиста думка, і ні, якщо на етикетку приліплять голого чоловіка, мене це не потішить, тому що це питання низькопробного маркетингу в цілому, просто так уже склалося, що майже завжди зображують жінок. І ні, я не проти зображень оголеного тіла, якщо це мистецтво, але завжди існує контекст.)
Просто цифри.
Згідно даних (тут) Асоціації пивоварів Америки за 2016 рік (а досліджували вони щотижневих споживачів пива, тобто це не епізодична пляшечка-келих, а віддані пиву люди), що в США крафтове пиво споживають 25% жінок (зараз, можливо, ще більше). Кожен четвертий споживач крафтового пива - жінка.
А тепер - найсвіжіше дослідження (ось) про те, хто купує пляшкове пиво. І ні, це не ті самі люди, які його п'ють. Якщо переважна більшість покупців пива на розлив у закладах - це 70% чоловіки, то в рітейлі пиво купують 73% жінки. Від того, наскільки привабливим видається їм пиво - і його обгортка - залежатиме продаж. Звісно, що у нас цифри споживання крафту трохи інші, але купують пиво - разом з продуктами в основному, теж жінки. Навіщо відштовхувати від себе потенційних споживачок? Це просто про економіку. Здавалося б, в ідеалі кожен бізнес мав би прагнути охопити 100% споживачів, розширювати свою аудиторію в усі можливі способи, а це означає продавати пиво не чоловікам, не жінкам, а людям, безвідносно їхньої статі, кольору шкіри, сексуальної орієнтації, самоідентифікації. Насправді, це не потребує якихось титанічних зусиль.
Ну і це працює в обернений бік також: навішування на фруктове/кисле/якезавгодно пиво ярлика "жіноче" нервує чоловіків, які люблять таке пиво. Якщо говорити про Україну, значну кількість саме солодкого пива споживають чоловіки.
Як уже згадувалося раніше, найчастіше всі ці прояви є наслідком стереотипів, що квітнуть у суспільстві, і дуже часто люди навіть не підозрюють, що їхні висловлювання чи вчинки можуть когось ображати. Тому що найчастіше образу найпростіше зрозуміти на власному досвіді, поки його немає, важко уявити чому хтось незадоволений. І для того, щоб якось змінити цю ситуацію, потрібно просто розмовляти, як дорослі люди. Не дутися в кутку "я дівчинка, мене образили". Не влаштовувати емоційне виверженя вулкану. Але і чути теж було б непогано. Це та тема, де вибуху емоцій не уникнути, й суперечки інколи взагалі гублять первинний сенс
Крафт завжди пишався тим, що несе прапор пивної культури (я підкреслю слово "культура"), відрізняється від "порожнього, бездушного і однакового", має ідею, мету, спільноту. Але культура - це не лише про споживання, про смак, аромат, правильний келих, найкращі складники. Це ще й про ставлення. Дуже хочеться, щоб уже швидше зникло це упереджене ставлення, наче хтось (умовно) без бороди тямить в пиві менше. Або що смакові уподобання бодай трохи залежать від набору хромосом. І щоб люди справді говорили те, що думають.
Якщо весь крафт почався, як рух кількох людей, закоханих у пиво, проти величезних корпорацій, то чому б не почати рух за "пиво для всіх", навіть якщо більшості поки що все одно.
А тепер - найсвіжіше дослідження (ось) про те, хто купує пляшкове пиво. І ні, це не ті самі люди, які його п'ють. Якщо переважна більшість покупців пива на розлив у закладах - це 70% чоловіки, то в рітейлі пиво купують 73% жінки. Від того, наскільки привабливим видається їм пиво - і його обгортка - залежатиме продаж. Звісно, що у нас цифри споживання крафту трохи інші, але купують пиво - разом з продуктами в основному, теж жінки. Навіщо відштовхувати від себе потенційних споживачок? Це просто про економіку. Здавалося б, в ідеалі кожен бізнес мав би прагнути охопити 100% споживачів, розширювати свою аудиторію в усі можливі способи, а це означає продавати пиво не чоловікам, не жінкам, а людям, безвідносно їхньої статі, кольору шкіри, сексуальної орієнтації, самоідентифікації. Насправді, це не потребує якихось титанічних зусиль.
Ну і це працює в обернений бік також: навішування на фруктове/кисле/якезавгодно пиво ярлика "жіноче" нервує чоловіків, які люблять таке пиво. Якщо говорити про Україну, значну кількість саме солодкого пива споживають чоловіки.
Як уже згадувалося раніше, найчастіше всі ці прояви є наслідком стереотипів, що квітнуть у суспільстві, і дуже часто люди навіть не підозрюють, що їхні висловлювання чи вчинки можуть когось ображати. Тому що найчастіше образу найпростіше зрозуміти на власному досвіді, поки його немає, важко уявити чому хтось незадоволений. І для того, щоб якось змінити цю ситуацію, потрібно просто розмовляти, як дорослі люди. Не дутися в кутку "я дівчинка, мене образили". Не влаштовувати емоційне виверженя вулкану. Але і чути теж було б непогано. Це та тема, де вибуху емоцій не уникнути, й суперечки інколи взагалі гублять первинний сенс
Крафт завжди пишався тим, що несе прапор пивної культури (я підкреслю слово "культура"), відрізняється від "порожнього, бездушного і однакового", має ідею, мету, спільноту. Але культура - це не лише про споживання, про смак, аромат, правильний келих, найкращі складники. Це ще й про ставлення. Дуже хочеться, щоб уже швидше зникло це упереджене ставлення, наче хтось (умовно) без бороди тямить в пиві менше. Або що смакові уподобання бодай трохи залежать від набору хромосом. І щоб люди справді говорили те, що думають.
Якщо весь крафт почався, як рух кількох людей, закоханих у пиво, проти величезних корпорацій, то чому б не почати рух за "пиво для всіх", навіть якщо більшості поки що все одно.