Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

9:01 Поки ми знайомимося, обмінюємося контактами і адресами, п'ємо каву, то дізнаємося, що сьогоднішнє дівчаче пивне збіговисько понаїхало Франції, США, Голландії, Колумбії, України та Бельгії. Нашим керівником/гідом на сьогодні оголошується Йоріс (Joris Dheedene), головний пивовар, який ретельно і дуже доступно пояснює, все що треба робити, і мушу визнати, його короткий екскурс у пивоварство - найкращий з чутих мною чула для невтаємничених людей на екскурсіях, доступно, зрозуміло, без води (але про воду теж). Нам видають халати і берети, всі гигикають (але під удавано суворими поглядами Катрін і Фіони чемно вдягаються, бо у Бельгії, насправді, теж є вимоги щодо перебування на підприємствах, що виробляють продукти харчування для стороніх осіб, що не входять до лав персоналу) і перетворюються на однакові білі хмаринки. Однак, на забави часу нема, вже давно час варити, тому ми переходимо до дробилки і згодовуємо їй визначену Йорісом кількість потрібних мішків.



10:15 Йоріс запрошує всіх на командний місток космічного корабля і пояснює, що відбуватиметься далі. Цей кораблик вартістю 7 мільйонів євро приплив на пивоварню у 2012 році, замінивши собою старе устаткування, яке бачило ще Царя Гороха - воно нині у музеї пивоварні.



10:20 Поки затирання триває, ми спускаємося поверхом нижче, щоб відміряти визначені рецептурою три сорти хмелю. До речі, на пивоварні два відсіки для хмелевих пелетів, тому на два перші задавання хміль одразу завантажують, а третю порцію ми засипемо трохи згодом, хоча відміряємо її зараз. Та сама процедура з відмірюванням поживних речовин для дріжджів, а також коріандру, який несамовито пахне після помелу. Поки дами по черзі беруть участь у цих важливих клопотах, одна з дівчат з США розповідає, що після отримання звістки про те, що її запрошено, вона не знала, чи радіти, чи ридати, бо працює барменом і не те щоб має гроші на трансатлантичну подорож. За кілька днів її друзі накраудфандили їй квиток і житло і на кишенькові витрати. Цей світ чудовий, як не крути.




10:40 Зараз кум з Оболоні кричав би - порошок, ну я ж казав вам, порошок! Здається, двадцять мішків білого, дрібного-дрібного білого порошку висипали невтомні діви у трубу. Мерітоза, вона ж декстроза, вона ж ферментований цукор, смаковинонька, омномномонька для дріжджів. Йоріс каже, що вже натомився дивитися, як ми працюємо, і вже час спускатися по пиво. І хто ми, щоб з ним сперечатися? Пити в одинадцятій ранку? Honestly, what better gig could I ask for?



11:00 Отак виглядають пропагатори дріжджів на 15 тонні ЦКТ. Звідси ми почнемо дізнаватися, що на пивоварні нічого не пропадає. Пара використовується для нагрівівання й економії струму, а потім конденсується, і ця вода теж не йде в каналізацію. Величезний мікрофільтр, який дозволяє очищувати воду і використовувати її для інших потреб пивоварні поки що працює над водичкою більш технічного плану, люди не готові, щоб подібну воду використовували для пивоварства, але хто знає... Та повернемося до дріжджів. Автолізовані (мертві) дріжджі забирають місцеві фермери на корм худобі. Дробину (тверді залишки солоду й іших зерен після варіння) змивають водою збирають у величезний силос, звідки знову ж місцеві фермери за потреби його викачують і використовують, як добриво.



11:10 Всі трохи хапаються за серце, коли Йоріс відкручує чарівний вентиль на крані 15 тонної ЦКТ і струмінь ллється прямо на підлогу, але певну кількість пива все одно треба спустити, бо вниз потроху осідають дріжджі, а ви не хочете пити дріжджі, вірте мені. Вервечка бадьорих фемін вишиковується у чергу до краника, з якого у келих ллється золотий Delirium. Він трохи менш алкогольний, менш прозорий, і в цілому м'якший, ніж той, що у пляшках, але звеселяє так само. Потім з іншого краника буде литися Averbode, з ще одного - Delirium Nocturnum, розмови стають все голоснішими, пиво наводить на розмови про бари, і дві гості - власниці закладів - розповідають про радощі і факапи буття бізнес-вумен у пиві. Врешті-решт оголошують ланч, і хоча хтось з дівчат жартує, що ланч непогано було б сервувати прямо тут, всі прискорюються у бік їжі.



13:00 Ніби чудасій і цікавинок на сьогодні не досить, після ланчу ми вирушаємо на екскурсію територією всього заводу. І отут я припиняю підбирати щелепу з підлоги, так вона за мною і тягнеться, нічого собі родинна пивоварня з 1902 року: автоматизовано майже все, усі вмикачі/вимикачі, новісенька (місяць як готова) тепла кімната підігрівом підлоги і з сенсорами, які закривають двері, коли ти відійдеш від них достатньо, щоб не випускати тепло, шалена лінія розливу, кеги миє, наповнює, сортує, штабелює робот, весь дах заставлений сонячними панелями, які забезпечують пивоварні 30% всієї споживаної енергії, а ще 70% - енергія вітряків. Майже 80% пива продається запакованим у тару, придатну для переробки. Перепланування дозволяє зменшити кількість виїздів вантажівками, і відповідно менше загазовувати повітря. Але найбільше мене вразила цифра, скільки літрів води вирачає завод на виробництво літру пива - у 2008 році це було 8,47літри, а у 2016 - 4,95 літри (таке співвідношення трохи бентежить, як факт, але річна економія на 2016 рік складала 50400 м3 води, приблизно на 1250 родин, зараз, думаю, це ще більше.) - І якщо ви думаєте, що я була в стані запам'ятати ці цифри, то ви помиляєтесь, я переписую їх зараз з книжки про історію пивоварні.
Huyghe Brewery не лише екологічний бізнес, але й соціальний. На пакування пива у подарункові коробки залучають людей з обмеженими можливостями, за що честь і хвала пивоварні.
Дуже цікаво, що багато років експортною стратегією пивоварні було "Ви замовляєте, ми варимо", тобто безліч сортів були розроблені під конкретне замовлення. Навіть той самий Delirium Tremens у 89 році був створений на замовлення італійців, не кажучи вже про всі монгози і флоріси.



13:45 Мало хто нині обходиться без бочкової програми, незалежно, чи це 5 бочок, чи 50. У черевцях цих красунечок колись хлюпотів кентукський бурбон, а тепер - Delirium Nocturnum, уже з вересня спочиває там і набирає краси і сили.



14:03 Діви вже були думали, що тяжка пряця на сьогодні ойвсьо, але ні, на них ще чекало урочисте чищення фільтр-пресу. Почистили один блок, пересунули, чистимо наступний. Йоріс зазвичай робить це на автоматі - блоки невпинно рухаються, а він встигає все почистити. Але нам до його досвіду ще чистити і чистити, тому цей процес був за варочний день найбільш часозажерливим. Хоча не можна сказати, що хоч хтось скаржився, а рожеве слоненятко на стіні всім підбадьорливо підморгувало.



Десь у районі 15:00 ми нарешті скинули з себе запобіжні засоби (хоча, кого ми обманюємо, всі розуміють, що насправді, ці халати і капелюшки нікого не рятують, але), і побачили натовп з 100 жінок, які приєднуються до цього дня з гастрономічною метою. В цей час проходять кілька лекцій з поєднання пива та сиру, пива і його використання у коктейлях, а за ними презентація поєднання пива і їжі від шефa Steven Buelens (шеф L'Esco - локального ресторану з мішленівською зіркою, звідки випливає вся ця молекулярна кухня, піна, лангустини, загадкові пасти, оцеусе). Триває все це неквапливо години три, а далі діви роз'їжджають для продовження банкету, хтось окремо, хтось разом, але сповнений такого теплого внутрішнього сяйва дотичності до чогось чудового. Бо річ навіть не в пиві, не в маркетингу, не в їжі, а в тому, кого ти зустрів і як ти згадуватимеш цей день згодом. І згадаєш про нього знов 8-го березня, коли у двері постукає кур'єр, який привезе пляшку пива, в яке ти засипав мішок цукру, а воно не солодке. І це прекрасно.