Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Follow Me

У світі пива існує безліч міфів. Серед них не лише такі, від яких можна жартома страждальницьки позакочувати очі на кшталт порошкового пива чи стимулянта збільшення грудей. І ні, не буває, ні, не ростуть, детальніше отут. Існує й окрема категорія (маркетингових переважно) міфів, повторювана безліччю людей так часто, що цей міф стає чимось на кшталт історичної довідки. Такі є про портер, про ІРА, але, зрештою, їх таки женуть поганою мітлою, але є один міф, живучості якого можна позаздрити.

    

І це міф про російський імперський стаут.


Насамперед, хочу підкреслити, що моє неприйняття цієї версії і назви не засноване на національному ґрунті. Упевнена, знайдуться люди, які закидатимуть, що як українка, я ненавиджу все російське. Запевняю вас, мій рівень русофобії ніколи не достатній, але те, що імперський стаут ні разу не російський, заявляють навіть росіяни. Не поґребувала і послухала 20-хвилинний подкаст, в якому Юрій Катунін розбирає по кісточках міф про "улюблене пиво російської імператриці”, і в цілому цей міф смішить не лише його. Тому моє бажання, щоб весь світ припинив нарешті називати імперський стаут російським аж ніяк не cancel culture (хоча, окрему порцію задоволення я від цього отримаю). Просто я люблю пиво і ненавиджу, коли люди, як маріонетки, повторюють вигадану кимось колись маячню. 



Може видатися, що це щось з опери фантастики, але за останні два місяці я проконсультувала три пивоварні щодо участі у конкурсах. І оскільки все більше пивоварень зараз дивляться на експорт, а медальки й нагороди зайвими не будуть ніколи (для більшості покупців), я подумала, що краще зібрати все докупи і поділитися з усіма потенційними учасниками.

This post was written and supposed to be published on 23th pf February. But then war began and suddenly beer was not on the radar. But my fantastic, amazing, extraordinary industry is reaching out to help, and asking what is this beer about? 


Here is the link for full-sized infographic and description of the style.
And here's a quick comparison of Golden Ales




You know what, my international beer friends, the conversation about Ukrainian Golden Ale has been running for quite a long time. It isn't craft enough for some, while others say it doesn't have any explicitly Ukrainian ingredients (although coriander has a significant share of the total export of the country). Some critics even say it is patently a low-quality execution of Belgian Strong Ale. However, it indisputably has been a big part of the new wave of Ukrainian beer since its inception.

The first example of Golden Ale (what may be considered the prototype) was brewed in 2009, preceding the first Ukrainian breweries to explicitly call themselves "craft" by three years. While the modern craft beer scene is now developing apace, Golden Ale is still alive and kicking, enjoyed by Ukrainian drinkers in great volumes; just last year they drank more than 1,25 million (!) liters. Not bad for a country without a long tradition of beer drinking. Golden Ale (still missing its localizing adjective) is currently labelled under various styles and names by breweries across the country.

So, what is a Ukrainian Golden Ale? It is neither Belgian Golden Strong Ale nor British Golden Ale; it has some similarities to both, yet is a Golden style all of its own. The people who brought it unknowingly into the world are Vasyl Mikulin and Dmytro  Nekrasov: way back in 2009, when the beer was brewed for the first time at "Yuzivska Brewery" (Donetsk, Ukraine). As Dmytro recalls, he was a fierce champion of the Reinheitsgebot and an aficionado of German beer. It was unthinkable for him to add anything to beer except the core four ingredients. At the same time, Vasyl kept pestering him to broaden his horizons and explore the wider world of beer. And what better place to do that than the Funfair of the beer world, Belgium!?

So Dmytro went, and, oh boy, did it open his eyes. Perhaps not to the point where he was ready to add brewing sugars to wort, but coriander seeds seemed fairly acceptable. The first batch featured a malt-only grist, British-style yeast, light hopping, and coriander seeds. The resulting beer had a full body and lingering sweetness in the aftertaste, was very hazy, and a whopping 7% ABV. Bear in mind that this was being served in a brewery restaurant, and that literally no craft beer existed at that time in Ukraine; beer drinkers were drinking mostly lagers. This new-fangled Golden Ale was something of a revelation.

After the invasion by Russia in 2014, Vasyl and Dmytro had to leave their homes, the business, and the brewery behind, starting anew in different places. They took Golden Ale with them. Time passed. Being very accessible and agreeable to local pallets, Golden Ale became something of a stepping stone or gateway from mass-produced lager into "other beer". It was a mainstay at venues that wanted something different, but weren't ready for full-on craft immersion, and in the emerging beer-festival scene. Popularity with consumers caught the attention of other breweries, and the style began to spread across the country, changing somewhat in the process: losing the haziness to improve shelf-stability and shaking off some of the sweetness in favor of balance.

An obvious question is how this elephant in the room (and 2021 wasn't even a particularly good year for the Ukrainian beer scene) could remain so unnoticed internationally. Pretty clear; it is a black elephant in a dark room. Since it is an outlier, it is difficult to enter it into competitions. Since it is accessible and lacks a wow factor, there is no point in taking it to invitationals (this may change in coming years, as classic styles are experiencing a renaissance). And, since Ukraine is not a part of the EU, export would be a no mean feat. As a result, Ukrainian Golden Ale has been a locally confined treasure.

Some may laugh at and deride that last point. The style still has obstacles to overcome to be recognized even in its homeland. The belief that imported goods are better by default still haunts people many years after the fall of the USSR. Younger folk always want the latest and trendiest things, a never-ending carousel of discoveries. And imposter syndrome is always lurking in the shadows; how can we, Ukrainians, claim the style of beer our own? We are not a classical brewing country with centuries of brewing history. We are not the US, driving innovation and new research. To be honest, I wasn't even sure about what to make of it myself. I kept watching it. It has never gone away like some fads. And, even if some geeky audiences turn their noses up at it, people drink it and love it. So, in 2021 the Association of Independent Breweries, together with beer enthusiasts, began the process of making the style official. It involves getting it approved as a local style by the BJCP, raising awareness in Ukraine, unification of labels, arranging international collabs, etc. It is a long road, and we have a long way to go... but we are hopeful. We need more Golden and more Ukraine on labels and taproom boards. 


Як продовження невеличкого дослідження про вплив музики на наше сприйняття смаку (читати отут), ось вам ідея до новорічного (або просто святкового) меню з варіантами поєднання не лише пива та їжі, а й музики. Якщо це видається вам надто нереалістичною ідеєю, музику можна відкинути, але пам'ятайте, беззаперечний факт: якщо пити пиво під улюблених виконавців, воно краще смакуватиме. Усе згадане пиво можна знайти в Україні завдяки старанням супермаркетів, спеціалізованих крамниць і пивоварень.

 Думаю, це стане хорошою традицією, оглядати цьогорічні надбання, щоправда, це не означає, що всі книжки супернові, деякі доходять до мене з букінистики і вживаними, і це теж прекрасно. 

Кожен, хто занурювався у пиво трохи глибше, ніж його розподіл на світле і темне, стикався з сентенцією “пий пиво з відповідного келиха, і буде смачніше”, незалежно, наскільки вона правдива. А як щодо відповідної музики під час споживання пива? Маячня? Вмощуйтеся зручніше.
Чи спадало вам на думку, що ми, люди у пиво закохані, знаємо “по іменах” сорти хмелю, штами дріжджів, але скільки сортів ячменю нам відомі? От і я подумала, що це якось несправедливо, тому давайте поговоримо і про солод, а разом з ним і ячмінь, як основну солодильну зернову культуру. І якщо попередні простирадла про хміль і про дріжджі починалися в хронологічному порядку, то цього разу все буде трохи не так.


Інколи мені дуже не вистачає таких от гідів: щоб в одному місці можна було подивитися типові локальні їдла. Але ось вам про Майорку. 
На Майорці майже все традиційне зі свинини, що досить неочікувано, враховуючи очевидний факт, що це острів. 
Собрасада, любов моя

Поїдка на Майорку була одним з найяскравіших вражень останього часу, хоча, якщо відверто, вражень за останні півроку мені люба Світобудова насипала щедро.

Мені дуже пощастило, що у Nolla мене відвели. Бо ні гугл, ні інші корисні пиволюбам джерела інформації про цю місцину не знали нічого. І дуже, дуже даремно. 

Подорож до Кейптауна не буде повною, якщо ви не підніметеся на Столову Гору. Краєвиди фантастичні, але сама місцина унікальна. Обережно, кіло фото далі.

Минулого тижня мала честь і задоволення приєднатися до суддівської команди фінського конкурсу з пошуку кращого фінського пива Suomen Paras Olut, який проходить одночасно з хельсінським етапом фестивалю Suuret Oluet – Pienet Panimot (SOPP) - Great beers, small breweries. Про нього і про фінське пиво загалом детальніше. 


Бути у Кейптауні і не поїхати дивитися пінгвінів, це просто злочин перед собою, якого ми, звісно, уникли. Про те, як взяти авто, писала у попередній серії, а от куди поїхати є два варіанти. Пінгвіни є у Simon's Town, де вони живуть на вільному випасі (і про це є кльовий серіал Penguin Town на Нетфліксі), це напрям на мис Доброї Надії, і якщо ви хочете в один день побачити пінгвінів, мис і три пивоварні, то краще їхати туди. Інше питання, що там немає конкретного місця, де пінгвінів шукати. А от Stony Point Colony, що в Betty Bay, це окремий заповідник, де пінгвіни точно будуть, і дорога туди просто фантастично красива. Але вимагає часу туди і назад, тому в один день ми не встигли всюди. Обирайте як вам зручніше. 


Якщо чесно, ми не планували виїздити далеко, але як виявилося просто не уявляли масштабу гарненькості і кількості всього "на подивитися" поза Кейптауном, тому я дуже раджу виділити кілька днів на цей район з ночівлями. Далі - про локації і авто.

Сказати, що я здивувалася результату пошуку "brewery" на мапі Кейптауна - нічого не сказати. Ми встигли побувати у 13, одна, найстарша пивоварня Африки Newlands Brewery Tours, була зачинена для відвідувань, дві закрилися за час ковіду, кооператив контрактний теж закрився, від однієї не дочекалися відповіді, бо тапрум тільки по запису працював, і це не всі! В цілому, вони розташовані досить компактно і зручно планувати кілька пивоварень на один день, щоб окучувати їх районами. Ще раз нагадаю, що всюди можна розраховуватися карткою, а чайові лишати, округливши на чеку чи додавши по бажанню певну суму до того, як вас розрахують. Просто кажете "зробіть стільки-то". 


Загальне враження від Кейптауна - місто контрастів країни контрастів. 

В Африці пивний ландшафт такий же строкатий, як і сама країна. І розділити його можна на три великі зони: мас-маркет лагер, традиційне домашнє і нова крафтова хвиля (комерційна і домашня).

Про традиційне пиво Африки, яке переважно варять з локальних зернових, часто з сорго і проса, назви та техніку приготування можна тут, і, як нам розповів один пивовар, насправді такого домашнього пива, яке варять поза великими містами, значно, значно більше, ніж комерційного. (Тут мала б бути історія, про те, як він з друзями, ще за студентства поїхали тусити, звісно, випили у п'ятницю все, що було запасено на вікенд, але знайшли 20-літрове відро домашнього сорго-пива, але не буде).

Хай у містах про таке пиво забувають, але воно живіше живих поза їх межами. І є пивовари, які намагаються поєднати минувщину і сучасність. 

І у перший же вільний від суддівства день я пірнула в традицію з головою, себто, у пінту умкомботі і допила її. 


 

За останній місяць мала честь і задоволення доєднатися до двох пивних подій: Konkurs GREATER POLAND 2021-piwo, cydr i design!, що проходив у рамках Poznańskie Targi Piwne - конкурс домашнього і комерційного пива, сидру та дизайну тари цих напоїв, а також пивний конкурс African Beer Cup, який проходить у Південній Африці, але цього разу участь взяли 12 африканських країн.
Для тих, кому цікаво, як відбувається конкурс у наших західних сусідів і на іншому боці земної кулі - подальшна читанка.

Пиво в Африці є. І власне, Південна Африка має найбільш яскраву пивну сцену на континенті. Там є не лише пиво, а й мерч, друковане періодичне видання, книжки, навіть серіал і документальна стрічка, контрактна компанія з розливу в банку, великий конкурс, свої хмелеві програми. Був контракний хаб для пивоварів, який не пережив ковід (та й багато пивоварень його не пережили). 

А почалося все у 2007 -  саме тоді з'явилася перша крафтова пивоварня, Jack Black’s, яка досі працює, а за нею з 2010 з'явилися ще кілька уже практично динозаврів на кшталт Darling Brew (сьогодні перша карбоно-нейтральна пивоварня Африки, до речі), CBC чи Woodstock brewery i рушій крафтового руху свого часу Devil's Peak. А за ними - сотні маленьких. 

 Продовження перекладу пивних статей з колекції проекту "Ковчег смаку". Цього разу Європа.

Скоро улюблений жовтий дощовичок знову полетить мандрувати, і неабикуди, а на новий континент. 

Ковчег вирушає уперед! 
Минулого тижня я отримала дозвіл від Ковчега смаку (Ark of Taste) - про проект писала ось тут - перекласти статті їхнього каталогу, які стосуються пива. Спочатку це будуть стилі, а потім за наявності часу і натхнення, і складники на кшталт дріжджів, злаків, тощо.

Почнемо з великої групи пива різних країн африканського континенту. 

Спочатку були воля богів, ведмежа слина, чари, відьомство, а потім прийшов Пастер. Так зазвичай розказують про дріжджі. Вмощуйтеся зручніше, я розкажу вам інакше. 

 


Здається, швидкість, з якою людство рухається вперед до нових горизонтів науки й інновації, набирає уже якоїсь космічної швидкості, але якщо подивитися на пиво, жоден складник не просунувся так уперед, і не продовжує так мчати далі, як хміль. 
Під час пошуку матеріалу для дослідження про пиво, яке входить до національних переліків нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, я натрапила на надзвичайно цікавий проект, який називається Ковчег смаку - Ark of Taste

Ковчег створено з метою зберегти існування ремісничих і давніх традицій їжі, напоїв, продуктів, притаманним певним культурам, яким загрожує зникнення. Зацитую: "Ковчег запрошує до спільної роботи всіх, подеколи про продукт потрібно розказати, щоб привернути до нього увагу і стимулювати попит, подеколи виробники потребують підтримки і бути почутими, інколи певним видам [рослин чи тварин] загрожує вимирання, і тоді їх краще зберігати і розмножувати".

Якщо коротко, то це неймовірне зібрання продуктів і традицій з усього світу, про які мало хто знає, а якщо не звертати на них увагу, то не знатиме ніколи і вже й ризикує не дізнатися. Купа цікавезної інформації англійською та мовою країни, з якої походить продукт. І, що особливо цікавить мене й, мабуть вас, якщо ви тут це читаєте, там пристойна кількість пива, і деяких назв  я взагалі ніколи і не чула. Копати не перекопати. І поки я чекаю офіційного дозволу на переклад усіх статей про пиво, ось вам звірок не настільки маловідомий, про койт чули мабуть всі, хто цікавиться нідерландським пивоварінням і знає про пивоварню Jopen. Але переважна більшість цієї інформації нова для мене. Отже, знайомтеся, койт. 

Kuitbier

Koyt/kuit/kuyt чи kuitbier, - пиво, яке варять з трьох солодів: вівсяного, ячмінного і пшеничного. Ймовірно, що до кінця ХІХ сторіччя койт був найбільш вживаним пивом Нідерландів. Готове пиво має гарний колір від солом'яного до бурштинового, з незначною природною мутністю на кшталт вайцена, а також фруктовий аромат і смак, вміст алкоголю коливається між 4.7% і 7.9%. Темнішого забарвлення пиву надають не складники, а тривале кип'ятіння, яке триває до трьох годин на відкритому вогні. Згідно до перших приписів, пропорції зернових складали 9:6:3, тобто 50% вівсяного, 33% ячмінного і 17% пшеничного солоду. На сьогодні солодовий склад пива визначається як 45% вівса, 20% пшениці і 35% лагерного чи світлого ячмінного солоду. У склад не входять жодні трави, спеції, фрукти чи інші харчові інгредієнти. Зброджується це пиво нейтральними верховими дріжджами (штами для вайцена не використовуються). Койт досить гіркий, в ароматі теж домінує хміль. 

Зникненню цього стилю сприяли три причини: по-перше, коротший ніж у іншого пива строк зберігання означав, що його треба споживати свіжим. По-друге, його витіснили лагери, зокрема через появу Heineken та інших виробників масового пива з довших строком придатності. По-третє, з розвитком використання коней для орання й пересування вантажів, овес вигідніше було продавати в якості корму, ніж для пивоварства. Колись, овес був найпоширенішим злаком Нідерландів, але зі зникненням койта, зник і пивоварний овес. Цей сорт вівса навіть експортувався, в тому числі й до Британії, як "густий голландський пивоварний овес". Цей сорт вівса шукали у нідерландських, німецьких і британських генних банках, але марно. Швидше за все, причиною цього є те, що койт і цей сорт вівса зникли ще до появи таких банків. 

Оригінальний койт варили з використанням місцевого хмелю. Ці сорті теж зникли, і, на жаль, відсутні у банках. Тому в сучасні версії охмеляють іноземними сортами, як от Hallertau Mittelfrüh, Tettnang, Spalt, East Kent Goldings чи жатецький, які подібні до давніх нідерландських сортів. 

Варіння койта вимагає певних змін у типовому процесі. Подрібнювач потрібно переналаштовувати на різний розмір солоду, затирання і час кип'ятіння також відрізняються від притаманних традиційному пиву. У склад входять старосвітські хмелі, овес (бажано, вирощений і солоджений у Нідерландах) і особливі, нейтральні верхові дріжджі. Що дуже вирізняє койт, то це кількість вівса. Цей злак має особливі властивості, і вважається корисним для здоров'я. У 2014 році Міжнародна асоціація пивоварів визнала койт типово нідерландським стилем. 

Сьогодні це пиво варять неподалік Зволле, приблизно 10 тисяч літрів на рік класичного варіанту і 3,5 тисячі літрів сучасної версії “HopJumper”. 

Хмелярство, вирощування спеціального пивоварного вівса, а також його солодження, і стиль койт в цілому були частиною нідерландської спадщини. Залишки цієї культури живуть у прізвищах на кшталт “Kuitenbrouwer,” “той, що варить койт.” Переважно це пиво варили у містах Ганзейської унії і містах Ґауда, Гарлем і Дельфт, відомих своїми пивоварнями. Стиль переважав на пивному ринку Нижніх Країв з ХІІІ по середину XVI століття. Згадки про койт містяться ще в документах XVIІІ сторіччя. Овес сорту "густий пивоварний" зафіксований зниклим за часів Першої світової війни.

ПС. цікаво, що в нідерландській версії нічого немає ні про "міжнародну асоціацію пивоварів" (я не знайшла такої), ні про те, що добре охмелений койт швидко псувався (що мене особисто дуже дивує), таке враження, що писали зовсім різні люди. 

 27-го березня Майклу Джексону виповнилося б 79. 

(c) https://cohops.se/who-was-michael-the-beer-hunter-jackson/

Найкращому з Майклів Джексонів, людині, яка зробила для пива сучасності і не лише найбільше. Пивовари Бельгії в один голос скажуть, що це людина, яка врятувала бельгійське пиво і зробила його бажаним для всього світу (через п'ять років після виходу його "Видатного пива Бельгії", єдиної книжки присвяченої конкретній країні, експорт бельгійського пива виріс вдвічі). Це людина, яка вигадала поняття "пивний стиль", як ми розуміємо його сьогодні. Людина, чиїм поетичним лексиконом для описів пива ми користуємося, навіть не знаючи цього. Невтомний мандрівник, дослідник і автор за часів, коли про пиво не можна було погуглити. Я упевнена, що такої величі, і такого рівня трудів більше не досягне ніхто, бо все це буде після Майкла. 


Вічний Beer Hunter написав 16 книжок, створив міні-серіал про пиво, який, на превеликий жаль, попри популярність не отримав продовження, але який досі можна подивитися на youtube, власне під тою ж назвою "Beer Hunter". Зізнаюся, я сама подивилася його лише минулого року і дивувалася, чому так довго це відкладала. Насправді, це не лише цікаво - зазирнути у пиво, яким воно було 30 років тому, а й дізнатися речі, про які, я упевнена, багато людей не знають і сьогодні. Саме цим я і пропоную вам зайнятися в суботу, мої дорогі пиволюбні друзі, а для повного занурення, під кожну серію можна заздалегідь прикупити відповідне пиво, і піднімати келих на честь Майкла, людини, для якої пиво пиво було всім, і яка вся віддала себе пиву.


Отже, серії та пивний акомпанемент:

1 - серія про Каліфорнію. У Каліфорнії 30 років тому були пивні фестивалі на 500 сортів! Anchor робив тімбілдінги на полях, юний Фріц Мейтеґ і колиска революції. Пити: Anchor Old Foghorn (goodwine.com.ua)

2 - попри те, каскового пива у нас немає, але ретельно пояснено, що це таке і які особливості технології, і в серії промайнули Youngs Double Chocolate Stout (beerfreak.org) і Fullers ESB (Мегамаркет). 

3 - серія про Богемію, звісно пільзнери і жатець. Пити: Budweiser (Мегамаркет/goodwine), Pilsner Urquell (Сільпо)

4 - Баварія в цілому і Франконія зокрема, класичні пивниці Мюнхена, королівська пивоварня, і димний солод. Пити: Hofbrau (goodwine.com.ua), Kaltenberg в Україні зараз варять по ліцензії на "Микулинецький бровар",  Schlenkerla (Сільпо)

5 - бельгійська гастросерія. Знайомі обличчя, знайоме пиво, типово бельгійський підхід до поїсти смачно з пивом і під пиво. Пити: Boon Kriek (Сільпо), Liefmans чи Duvel (beerfreak.org), Rodenbach Grand Cru (goodwine.com.ua), Rochefort 10 (Сільпо) 

6  - серія присвячена переважно трапістам, але події відбуваються в Нідерландах. Пити: La Trappe (Сільпо/beerfreak.org), Chimay Red (Сільпo/ winetime.com.ua/ beerfreak/ goodwine), а також. якщо знайдеться десь, був колись t` IJ


А тут можна прочитати одну з моїх улюблених статей про Майкла від одного з улюблених авторів сучасності 


Коли у 2016 році пивну культуру Бельгії внесли до переліку Нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, я раділа так, наче це подарунок на новий рік, день народження і кілька золотих олімпійських медалей укупі. Нарешті мій улюблений напій теж оцінили на серйозному рівні! Нематеріальна спадщина! Це вам не коників ліпити з відомої субстанції. З цього приємного приводу було випито не одне бельгійське - і не лише - пиво, і я все чекала, коли ж щось таке вигулькне ще. Але марно. 
Буду відверта: я не фанат тропічних островів і морського відпочинку в цілому. Моє шило не не може нормально функціонувати, коли його змушують лежати на пляжу. 

Але коли шило уже стогне на дивані, wanderlust проїла дірку в голові, а варіантів доступних напрямків (яких не так уже й багато), то розглядаються всі варіанти. Отже, якщо ви збираєтеся найближчим часом до Домінікани (куди мешканцям України можна) і любите пиво, вам сюди. 


Що треба знати при плануванні подорожі в цілому.

1. З лютого для проходження кордону вам обов’язково потрібно заповнити он-лайн форму, яка є одночасно і заявою про стан здоров’я, і трекінгом, і декларацією. Про всі комендантські години, роботу транспорту, цю туристичну форму і все важливе можна і треба почитати отут. Якщо ви прилітаєте після початку комендантської години, обов’язково майте з собою посадковий, нас дорогою з аеропорту у квартиру в Санто-Домінго поліція зупинила двічі, англійською не говорить ніхто, показуйте квиток.

2. Якщо ви їдете на самоорганізований відпочинок, а не в готель, де вам все порішають, обов’язково плануйте все заздалегідь. Все може змінитися в останню мить, місць на екскурсії може не бути, а країна досить велика, і з не дуже зручним дорожнім сполученням. 

Тому, наприклад, якщо ви хочете потрапити на какао (планували сюди) і кавові плантації, туди краще їхати з Санто-Домінго, до того, як ви переїдете до океану в район Пунта-Кани, скажімо.

З району Пунта-Кани (ми жили в Уверо Альто) можна поїхати подивитися на виробництво сигар (єдине, на що ми потрапили, бо решта розваг була скасована через посилення комендантської години і протиковідних заходів в цілому, бронювали тут), на ром до Барсело (планують відкритися з лютого, домовтеся про візит тут), фантастично красиві підземні печери Ceva de las Maravillas, усе це залежить від ваших особистих уподобань і планів. Пильнуйте парки, наприклад вхід у Cotubanamá National Park з боку Бока де Юми обійшовся нам у 150 песо з носа, а за Indigenous Eyes Ecological Reserve з заїздом через приватну територію якогось резорту, хотіли 50 доларів з особи. Перевіряйте все наперед, щоб не кататися даремно.

Одразу скажу, що на Саону ми не поїхали, нас серйозно відвернули коментарі про те, що маршрут групи однаковий, всіх будуть години дві збирати, і половину часу будуть намагатися щось продати під галасливу музику 90х. На громадському пляжі в Баяхібе до речі, все виглядає теж дуже нічого, отак наприклад. 



3. Пересування. Бронюйте авто заздалегідь теж, і сподівайтеся, що ваше бронювання знайдуть (наше, через посередників, не знайшли, тому мабуть краще у прокату бронювати). Обов’язково візьміть USB-шнурок, яким до авто можна під’єднати гугл-навігатор з телефону, інакше будете без наві. Перед тим, як виїздити на автостради національного значення, наміняйте місцевих грошей (у банку для цього знадобиться паспорт), наприклад з Санто-Домінго до Пунта-Кани буде 4 збори загальною сумою 320 песо. Якийсь рейтинг назвав домініканське водіння найбільш небезпечним у світі, водять і правда, страшно у містах, але українського водія таким не налякаєш. Ба навіть більше, ніхто не ганяє на трасах, принаймні за всі дні катання машиною ми не бачили нікого з важкою правою ногою. 

_________________________________

Отже, наш план був простим, але амбітним: приліт в Санто-Домінго, прокатне авто, два дні в столиці: поїздка на какао-плантацію і дослідження місцевої кавової і пивної культури. Потім переїзд на п’ять днів в Уверо Альто, а там океан і виїзди на ром, сигари, національні парки і якийсь пляж з картинками з реклами Баунті. 
Нам реально пощастило і ми знайшли розкішне мешкання з власним пляжем поза готелями і взагалі майже без людей. 



Все це було заплановано в листопаді, а з 1го січня у країні закрилося майже все. Гуляти з 5ї ранку до 5ї вечора в будні, а по вихідних з 5 до 12ї ранку. Так, до опівдня. А далі комендантська година.

І тут починається пиво.

З урахуванням того, що всю неділю ми планували присвятити місцевим закладам, то просто відмітили їх на гугломапах (все, що знайшли, а скажу вам, там далеко не все). Але перспектива просидіти весь день у квартирі змусила шукати варіанти доставки. 

Що з’ясувалося: крафт у Домінікані є, але він переважно активний в інстаграмі. Якщо у вас профілю там немає, просіть, щоб вам витягли звідти контакти і телефони - вся країна сидить в WhatsUp. Зважаючи на нинішній статус і потенційні наслідки, я дуже рекомендую зв’язатися з усіма закладами заздалегідь і дізнатися, чи вони працюють, один з відмічених закладів, Cervezologia (брюпаб, крамниця для домашніх пивоварів, ботлшоп і освітній центр) на жаль, ковідку не пережив. 

Врятували нашу неділю Chato’s Beer (фб, WhatsUp 829-6104666). Ці прекрасні люди не лише привезли нам пива, холодного, впритик до комендантської години, тому ми ще встигли зранку погуляти, вони доставляють смаковинні такос (одразу згадала нетфліксовий серіал Taco Chronicles, тут тобі і аль пастор, і кочініта), і розрахуватися можна було доларами, бо які тобі банки у вихідний. Стильове різноманіття дуже порадувало, тут тобі й ІРА, і стаути (у бочці і білий), і фруктові витребеньки. Середня вартість пляшки - 140 песо. У нормальний час у них мобільний тапрум, але, але… Не проходьте мимо. Сповнена вдячності їм, правда. 



У понеділок, коли можна було нарешті вийти з хати, ми перевірили Cervezologia (яка виявилася закритою) і La Cacata Brewing Company (сайт, WhatsUp 829-9758881), про яку буде більше.

Пивоварня от щойно відсвяткувала рік роботи, і випустила з цього приводу лімітоване пиво: витриманий у бочці шотландський ель, який і прикрашає перше фото цього допису. У тапрумі можна перекусити дрібним на кшталт начос, а також прямо на місці готують смачну піцу. Пиво надзвичайно чисте і приємне, основний ухил у бік легкого - сешн ІРА, кельш, фруктова пшеничка з тропічними фруктами, що логічно, бо коли на вулиці +28, хочеться чогось свіжого. Тим не менш, балтійський портер на 10% у них теж є. Можна випити на місці, а можна все взяти з собою в банках або в літровому кроулері. Півлітра з собою - 195 песо. А, якщо вам цікаво, "ла каката" - це місцева назва локального тарантула. 









Окрема подяка Алексу, засновнику пивоварні, що повністю прокурував наше прибуття і відвідини, а також трошки просвітив мене, що відбувається на крафтовій сцені сьогодні. Уявіть собі, що почалося все десь посередині 2000, і хоча одностайності чи специфічних референсів немає, але сходяться, що першим ім'ям крафту стало Charlie Horse. Однак, за відсутності державного сприяння, податкових пільг і через місцеву специфіку загалом, на сьогодні існує лише 19 ліцензованих пивоварень, 15 з яких можна віднести до крафтових. Бурхливого росту не сталося. Але навіть зараз йдуть активні дискусії з політичними силами про введення більш лояльних до крафту законодавчих норм і полегшення умов роботи подібного бізнесу.

Звісно, коли у тебе під ногами у місті манго валяються, фішкою місцевого пива буде додавання тропічних фруктів, щолокальніше, то краще. Наприклад, чінола і гуавабері у La Cacata (п’єш пиво і гуглиш, що воно - задоволення і освіта, що може бути краще), або манго і кокос у Chatos. Потроху просувається тренд витримки пива у бочках (прим. ще б пак, коли у тебе щонайменще два величезних виробники рому під боком!) Те, що крафтові сміливці не гребують експериментами, видно з пива - огірково-м’ятне, білий стаут, тут не пасуть задніх. 

Ковід змусив місцеві пивоварні звернути більше уваги на доставку і дистрибуцію, що, в цілому, незле для споживача, хоча втрати від часу, коли заклади були змушені зачинитися, величезні, і невідомо, хто переживе пандемію, а хто ні. 

Якщо казати про всю країну, Алекс радить не оминути увагою на Gallo Pelon Brewing і Cibao Brewing у Сантьяго, а з місцевих - Chato, Proost, Caco e' Vaca

____________________________________


Коли ми планували свій маршрут, також відмітили собі наступні локації, але не добралися до них через графік роботи: Mr. Bier's Taproom (мультитап, має і своє пиво), Bräu Bottle and Keg Shop (крамниця, переважно з імпортом), мережа супермаркетів Hola! подеколи має щось з локальних мікро, але вгадати де саме, неможливо, тому просто мали на увазі. Не про пиво, але Casa Barista & Co. - для любителів кави третьої хвилі, тут її і смажать, і сніданки готують, перевірили, все ок, і кава хороша, прихопили з собою кілька пачок місцевої. В районі Пунта-Кани є Walden Brewery (на мапі позначено брюпаб, але насправді це локація серед складів, і ми не змогли зустрітися з пивоваром, бо він пішов на самоізоляцію з ковідкою) і Cerveceria Punta Cana, яка варить одне пиво, яке можна купити в будь-якому супермаркеті, але воно ближче до масмаркету, ніж до крафту. Beerhouse у Баваро не подавав ознак життя. 

Десь якось так. Якщо будуть питання - питайте. 





Чи буває у вас таке, що ви шукали щось одне, перечепилися за щось інше і просто провалилися у нору Білого кролика? У мене таке сталося буквально днями, і це навіть не нора була, а інформаційна міна, яка рознесла вщент одне з моїх переконань. А саме, що ламбік - захищене географічне найменування. 
Окрім наваяти "заХалявну книжечку beerтендерства", я прочитала кілька пивних книжок минулого року (не всі вони вийшли у 2020), а також підготувала вам невеликий перелік, що уже обіцяно на цей рік.

Яке питання найчастіше чують люди, які знаються на чомусь - від вишивки хрестиком до облицювання кахлями? "Можеш щось порадити"? Взагалі поради, прохані і непрохані, це одна з визначальних людських рис, мені здається, але зараз не будемо намагатися охопити неохопне. Любителів пива теж часто питають - а яке пиво подарувати/порадити/випити? - у різних умовах. Інколи це - іноземці-мандрівники (цього року таких запитів практично нуль з очевидних причин повної відсутності мандрів), інколи - люди, які тільки починають свій шлях у пиві, подеколи - люди, які шукають пивний подарунок, але самі від пива далекі. Тому зараз, коли учасники безпосередні й всіляко дотичні до пивної галузі підбивають особисті підсумки, складають топи цього року, я спитала їх про інше. Що б вони порадили з постійно або хоча б періодично доступного українського пива, якби їх спитали без конкретики. Без урахування одноразових випусків, бо який сенс радити скуштувати щось, чого уже ніколи не зварять, але сезонне допускається. 


 


Все почалося, звісно, з чергової ситуації "люди бідкаються, влада розводить руками". Хтось знову поскаржився на якість пива у закладі N, почалася суперечка хто ж винен, і вкотре став очевидний факт, що інколи через плачевний стан знань про принципи роботи з пивом, страждає не лише репутація пивоварень чи закладів, а вся галузь, включно зі споживачами. Але замість щось робити, починаються взаємні звинувачення - нам не кажуть нічого пивоварні - почитати нема де - всім байдуже - ніхто не вчить, і так далі. В основному все зводиться до того, що почитати про пиво доступною мовою нема де або нема коли, якщо це розлогі енциклопедії.

Я написала в американську Асоціацію пивоварів (ВА) з питанням, чи дозволять вони мені перекласти їхній безкоштовний довідник, написаний саме для закладів (Draft beer quality manual), але мені ввічливо відмовили з аргументацією, що там все одно метрики свої і половина типів з'єднань інша, і так далі, мовляв, можете послуговуватися прочитаним, але напишіть своє. 

Потім мене запросили почитати лекцію про пиво для барменів. Попри те, що лекція, зрештою, не відбулася, певний матеріал було зібрано, опитування проведено, больові точки і мозолі визначено, а короткий гід по стилях і міфологію я вже колись писала. 

Ну що ж, challenge accepted. 

Заручившись згодою Юри Заграновського (автора проекту Astro Beer Duck) зверстати цей буклет, я всілася укладати текст в якусь форму. Дуже швидко виявилося, що головною проблемою буде обмежувати потік свідомості і не перетворити це на ще один талмуд на 300 сторінок. Тому причісування і ущільнення інформації проходили паралельно з демонстрацією прототипа кільком знайомим пивоварам із питаннями "що б ви хотіли додати ще, які моменти роботи з закладами чи, може споживачами", і за кілька чудових коментарів я їм вдячна. Це у жодному разі не вичерпний мануал, його можна було б розширити щонайменше розділом про налаштування систем наливу, якщо якось не так ллється пиво, додати поєднання пива і їжі (і страшне знання, за яке мене будуть ладні поубивати сомельє, що насправді можна практично що завгодно поєднувати, немає якихось табу, є просто кілька принципів), збільшити стильовий довідник, але все це знову уперлося б в обсяг. 

Те, що це буде безкоштовна інформація і некомерційний проект, було очевидно з самого початку. Я не хочу, щоб вартість інформації була виправданням чийогось незнання. Ну і в умовах нинішніх, коли галузь гостинності ледь дихає, мене б замучило сумління брати за це гроші. Подякувати за роботу можна, але це уже винятково з власного бажання. Книжечка доступна за посиланням bit.ly/3apoiiT

Я дуже хочу, щоб це почитали бармени, офіціанти, власники крамниць, пивовари, пиволюби, всі, хто так чи інакше не байдужий до пива. Щобільше ми знаємо, то краще. А ще - щоби ми навчилися радити і приймати поради спокійно. Щоби не соромилися сказати бармену, який наливає пиво носиком в піну, що це не дуже хороша практика - і при цьому не робити це з виглядом усезнайка, і не закочувалися очі "теж мені розумник знайшовся". Якихось речей можна просто не знати, і це не соромно. Тому давайте ділитися інформацією, яка зрештою, слугуватиме лише одній і спільній меті: більше хорошого якісного пива. І всі щасливі. Ну я, принаймні, точно почуватимуся так. 

Дякую дуже всім, хто долучився до проекту, вклав свій час і зусилля, і дякую всім, хто підхопить його і понесе далі в люди. Користуйтеся на здоров'я.

В планах знайти друкарню, яка зможе зробити нам красиво і надрукувати книжечку по собівартості. Про цей етап буде оголошено додатково. 





Для мене все почалося з фільму BEER! (який ви можете подивитися з українськими субтитрами отут), а для шкільних друзів Крістофа, Макса (зараз не бере участі у проекті), Марко і маленької австрійської пивоварні Bierol все почалося у 2014. Тоді ж вони вперше поклеїли етикетки на своє пиво, тірольський ІРА, який повезли на крафтовий фестиваль у Відень, і завертілося. Про це Кріс розповідає у стрічці, але у зумі ми говорили про те, чого в кіно немає. У серпні мені вдалося заїхати на гостину на пивоварню і їхній ресторан, побачити на власні очі усі ці красиві варочники, гори навкруги і, звісно, скуштувати той самий Mountain Pale Ale, Bomboclaat та інше пиво, у стрічці не згадане. Тоді я з командою розминулася, на жаль, але знайомство ми надолужили. 



“Any farm should have a house, barn or other building adorned with a weathercock. We love farmhouse tradition, we have a brewery and own at least a weathercock, so hopefully someday comes the farm..." - says Sam, one of the founders of the Blackwell Brewery. Indeed, nobody knows what the future holds for Aeschlimann brothers, but the labels of core range are embellished with a small black rooster, and it seems that the wind is favorable.




"Крафте наш, що бродить в ЦКТ.
Хай зріє смак твій, хай розкриваються аромати твої, хай прийде популярність твоя, як в пабах, так і на полицях магазинів.
Пиво бездефектне і в стилі дай нам сьогодні.
І прости нам узливання дешевим лагером, як ми прощаємо його язичникам живим-нефільтрованим.
І не введи нас у тікерство, але визволи нас від несмачного.
В ім'я дріжджів і солоду
і святого хмелю!
Чекін.”

Першим ділом скажу, якщо у вас немає часу читати все це онлайн - можна завантажити пдф і почитати коли випаде нагода. Юра Заграновський, він же Astro Beer Duck, зробив з цього всього візуальну канхфету. ПДФ доступний отут


 А де 3, спитаєте ви?  Про третій день трошки згодом, але він весь був у Торсхавні, переважно через те, що ми бігали з місцевим клубом Mikkeller Beer Running Club, а потім, у рідкісні проміжки, коли дощ припиняв бути горизонтальним, тусили по столиці островів. 

Тому зараз буде про день четвертий з маршрутом Saksun - Gásadalur - Sørvágsvatn.

На платформі Blogger.