Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Любителям пива в Ісландії буде скрутно - його мало, воно дороге (хоча, дешевше, ніж в Осло) і спробуй знайди.

Акурейрі - затишне невелике (хоча за ісландськими мірками - здоровезне, на 18 тисяч людей, друге за розміром після столиці+сателіти) містечко в обіймах фйьорда і гір на півночі країни. Ность горде звання північної столиці. Тут ми зависли на три ночі - оговтатися від першого шоку, набратися сил і спокою перед довгим переїздом, але насправді - це просто прекрасна база для тривалого проживання. Навколо дуже багато цікавого, і жити тут відносно недорого, і їхати практично до всього ну аж 120-150 км. Тому я б дуже рекомендувала зупинятися саме тут, хоча на колір і смак.
У перший день в Акурейрі ми зрозуміли люблену виробниками сувенірів приказку про погоду: "якщо вам не подобається ісландська погода - почекайте 15 хвилин". Вона змінюється і справді блискавично. але в цілому краща за столичний регіон, що теж є плюсом на користь міста. Щоправда, воно прекрасне, навіть коли похмурі хмари захоплюють небо. Кольорові будиночки, охайні і місцями дикі газони, довжелезна набережна і аеропорт зі злітною смугою просто посередині фйорда - це все тут.

Оце, наприклад, туристичний інфоцентр

А оце - світлофор з червоним ліхтарем у формі серця, ініціатива, розпочата після фінансової кризи 2008 року, коли городяни хотіли зробити хоч щось позитивне і приємне. На горі навпроти міста є величезне серце завбільшки з футбольне поле з 400 лампочок, яке б'ється з листопада по квітень.


Місто прокидається Доглядачки чергового музею (в Ісландії, схоже, є музею всьому, і їх просто безліч) пиють ранкове кафі на ганку Цікаво, в який день року (мабуть, у рівнодення якесь) в який час сонце проглядає в це око? Упевнена, що в якийсь точно, і промінь сонця вказує на початок райдуги І тут, поки ти зайшов у магазин про скір на сніданок, "развєрзлісь хлябі небесні" і продовжують це робити прямо у тебе на очах Головне - попити кави вдома, видихнути, не убоятися і сісти на велички, щоб покатити в Kjarnaskógur - ліс неподалік Акурейрі, з розкішним кемпінгом, конячками і цим всим. Ви головне ніколи, ніколи не жартуйте про ліс з ісландцями, бо страшенно образяться. Хоча це не заважає їм в туристичних книжках писати жарти на кшталт "Що робити, якщо ти загубився в ісландському лісі? Встати." Але серйозно, краще нічого не казати :) Тут просто фіксація якась на деревах, кожен намагається обсадити будиночок зусебіч чимось листяним, хвойним чи якимось іще. Проте, ліс направду з нормальними і не карликовими деревами) Дуже гарний, і кемпінг Hamrar з трьома озерами, майданчиком для ігор і всім потрібним теж А ввечері знов періщить дощ і показують веселки

Тарта-антипод ось цій


Шоколадний коржик - той самий рецепт, лише 30 г борошна замінюється 30 г какао
Крем з рікоти - вдвічі зменшується кількість цукру і додається сік половини мандарина, замість лимонного
Лохина і шовковиця замість порічок і малини.
Все :)

Вчора дегустували замовлений вперше сир з Cheese Farm.

"I run to breathe the fresh air. I run to explore. I run to escape the ordinary. I run…to savor the trip along the way. Life becomes a little more vibrant, a little more intense. I like that.” 
― Dean Karnazes, Ultramarathon Man: Confessions of an All-Night Runner

"Я біжу, щоб дихати свіжим повітрям. Біжу, щоб досліджувати. Біжу, щоб втекти від звичайності. Біжу, щоб смакувати подорож. Від того життя стає трошки більш яскравим, більш насиченим. І це мені подобається"

Мені це страшенно подобається. Здається, за останні три роки я у подорожах не бігала один-два рази, коли це була коротка подорож з абсолютно нельотною погодою чи з категоричним мінімумом багажу.

Весь кайф від звичайної пробіжки множиться на нове місце, на бурхливий захват нової перспективи, нових ракурсів, нової швидкості. Ти сам собі - ходячі американські гірки, коли кров бухкає, несе ендорфін по всіх закапелках, щоки болять усміхатися, бо навколо фантастично красиво, навіть коли ти біжиш не дивовижним парком, чи вздовж фьйордів, чи набережною біля океану, а просто асфальтованою доріжкою по місту, воно виглядає зовсім інакше, воно красиве, наповнене такими ж бігунами (точно-точно), і вони тобі машуть. І ти ладний підстрибувати від якогось непояснюваного щастя, яке розпирає тебе, ти світишся, ти щасливий, і прекрасний, і швидкий, як вітер (насправді - ти кульгава черепаха, але то неважливо).

Треба просто взяти поїхати у кросівках або взяти їх з собою. Ну ок, ще шорти, футболку, шкарпетки, бра - але це не вимагає багато місця у багажі. А невимірювана кількість задоволення гарантовані.

Будь-яке місце в біганині виглядає інакше - око вихоплює зовсім інше і часто неочікуване.
Будь-яке місце пахне інакше - ти вдихаєш його на повні груди.
Будь-якого місця стає більше - за той же час ти охоплюєш його об'ємніше.
Будь-яке місце врізається в твої спогади глибше - ти до болю щасливий в цю мить.

Просто взяти кросівки.
А ще краще - пошукати, чи не буде якої бігової події під час подорожі.
Але обов'язково - взяти з собою кросівки.

Пс. На фото не я, а ісландська бігунка на березі Ейяфьйорда в Акюрейрі.

Ну, майже Midsummer, не те щоб ніч, але.
І все почалося насправді зовсім не з мрії про пиріг. Хоча, мушу зізнатися, що це один з найгарніших десертів, що я робила. А все чому? А тому що ягоди такі фотогенічні, що хоч півгодини над ними стій і знімай, поки вже не сила на ото дивитися, а хапаєш ніж і врізаєш собі шмат

Почнемо розповідь з самого початку - оренди авто.
Ми вирішили одразу після прильоту вирушити в путь і об'їхати Ісландію навколо, а останні дні подорожі провести в столиці - день на відпочинок перед півмарафоном, а далі туристичні гульки. Тому прокат шукали максимально близько до аеропорта, щоб не витрачати гроші і час на транспорт до видачі авто.

Мушу зізнатися, я любю дивну їжу. Якісь незрозумілі коренеплоди? Загорніть. Равлики? Давайте. Космічні гриби? Уже стою з ними на касі.


Цього разу мені трапилися ерінги, вони ж королівська глива, вони ж гриби-валторни. Вирощені в Україні ПП "Esthetic food", що і стимулювало покупку, особливо ціною, бо зазвичай завезені з-за кордону такі забавки коштують негуманно, щоб брати їх, ще не знаючи, що з ними зробити.

Ерінги - неймовірні гриби. Вони пахнуть так землисто, теплим літнім вечором, трошки свіжим чорним перцем і анісом. М'ясисті, щільні і пружні, вони так і просяться бути загрильованими чи запеченими. Саме так я і зробила - вимила, порізала вздовж (на не надто тонкі, щоб не пересохли і було що вкусити) пластини, збризнула олією, змішаною з лимонним соком і прованськими травами і поперчила. Запікати 20 хвилин на 200С. Я впевнена, що вони будуть розкішні і з пастою, і на канапках, і ще практично будь-де, а сьогодні ми їх спожили зі смаженою локшиною, індичкою і маринованими перепелиними яйцями. Смачно було - ух.

Вісім років тому ми порахували, що найдешевший варіант добратися до Ісландії перекладними лоукостами через Європу обійдеться 800 євро мінімум раундтріп на одного і вирішили почекати. Дочекалися.

Є десерт Павлова, а це буде Ернест Мерінгуей. Тому що це і не Павлова, і не меренга, а творчий експромт, і не у віршах, а прозі. Харизматичний такий. З білою бородою. Швидше за все, якщо ви не будете, як Лана, а зробите все правильно і по рецепту, у вас вийде нормальна меренга, яку не треба буде проламувати, яка не сяде, а триматиме гарно форму. Дотримуйтеся рецептури, не будьте, як Лана.