У Голландії є два місця, де кількість млинів шкалить — Кіндердайк і Зансе Шанс. Якщо в першому найбільша густина млинів на метр квадратний у світі, то в Зансе Шанс (http://www.zaanseschans.nl/)— найбільше працюючих індустріальних млинів. Це музей під відкритим небом на кшталт нашого Пирогова, 35 будинків з околиць перенесли сюди, у досить молодий музей, заснований лише 1994 року, але вже дуже популярний. Найцікавіше, що всі будинки, які не є музеями — жилі. Тобто, майже мільйон туристів безкоштовно (!) щороку топчеться приватними місточками, садочками і т.д., а людям це не заважає. Просто фантастика. Не поїхати туди, зважаючи на те, що з Зандама і від нашого готелю туди і назад було якихось 14 км (хвилин 30 лінивого крутіння педалей в один бік), було б смішно.
Павутиння неходжених доріг вабить
Офіційно цей день був оголошений днем млинів (molen), чому, буде зрозуміло згодом.
Alkmaar, Edam, Gouda – найвідоміші сирні села Голландії, і звісно, такі любителі повеселитися, тим паче попоїсти, тим паче сиру, як ми, не могли оминути увагою. На всі три часу однозначно не вистачало, тому довелося обирати. Цілком очевидним вибором стала Гауда, бо крім сиру і сирного базару це ще особливі карамельні струпвафлі (їх можна купити у будь-якому супермаркеті, але ж автентичність, чорт забирай!), поруч найвідоміший музей млинів, занесений до переліку спадщини ЮНЕСКО і, як з’ясувалося – найкраща броварня Голландії. Але про все по порядку.
Кожні півгодини із Зандама (і з Амстердама, звісно) ходить прямий поїзд до Гауди. Вартість квитка туди-назад – 24 євро (21 з Амстердама), їхати в один бік приблизно годину.
У несезон орендувати велосипед у Гауді можна без проблем, а от влітку про це треба потурбуватися заздалегідь. В нашому випадку ми протестили гостинність туристичного центру Гауди (http://www.welkomingouda.nl/) і лишилися цілком задоволеними, бо приязні працівники радо допомогли нам забронювати два велики у NS Rijwielshop Gouda (Stationsplein 10, на північному виході з вокзалу), бо персонал прокату англійською хоч і говорить, але бронювати можна винятково по телефону, що, погодьтеся, задоволення не з дешевих, якщо телефонувати заздалегідь з України. Прокат працює до 12 ночі, вартість прокатного дня – 7,50 євро. Отже, приїхавши в Гауду і розжившись великами, ми попрямували у центр. Поїхали ми у четвер, адже саме по четвергах відбувається сирний базар, уже переважно туристичне шоу, ніж справжні торги, але тим не менш. На наш превеликий жаль, наприкінці квітня базар ще не почався, а на сайтах написано лише розпливчасте «в теплий сезон». Другим розчаруванням стала погода – сіре, низьке небо навіть не натякало на покращення (забігаючи наперед скажу, що у той день ми обгоріли, бо сонце таки вийшло). Але ратуша 15го століття і Waag (зважувальний дім) прекрасні і в сіру днину.
Дорога, дорога моя Швейцарія… Це могло б бути початком листа, але ні, це просто факт. Прекрасна, зелена, щедро обдарована озерами, горами, луками, лісами, банками і годинниками Швейцарія справді дуже дорога. Пересічний турист втрачатиме свідомість від цін на м’ясо у закладах – від 30 франків порція – і у супермаркетах - 50 франків/кг (а швейцарський франк коштує трохи дорожче за американський долар). Страшно? А то!
Я думаю, що ви не повірите, якщо я скажу, що поїздка до Цюриха була геть непродуманою і спонтанною, але це правда. Просто в листопаді були гроші, в листопаді була річна мультивіза, і в Цюриху живе чудова Малинка, і, кажуть, в Цюриху фантастично красиво, і в Цюриху мав давати виступ Авішай Коен з новою програмою, і квитки Люфтганза давала практично задурно, ще й на травневі вихідіні... Все склалося, і от квитки вже у поштовій скриньці.
Друга броварня, до якої ми завітали, і найстарша, це – Brouwerij t’IJ (http://www.brouwerijhetij.nl, Funenkade 7) Буквально на початку року пивовари істотно розширилися, тепер у старому приміщенні пиво розливають лише у кеги і на барній стійці, а лінія пляшкового розливу переїхала в іншу будівлю.
Комусь важко буде повірити, але, власне, Амстердам ми побачили лише на 4й день подорожі. Мені самій було дивно, аж поки ми не побачилися з ним особисто. Це місто мене просто не кликало. Не чекало особливо і зустріло похмурим небом, легким дощем і натовпами, шаленими натовпами туристів. Не моє місто. Захвату каналами, будиночками, велосипедами, вузькими вуличками вистачає на перші півгодини (ні-ні, я не кажу, що мені не сподобалося, сподобалося, але country-side набагато, набагато краще), бо потім вони виглядають однаковими.
Якщо ви, будучи у Цюриху, не візьмете велосипед і не проїдете хоча б уздовж половини озера, я вас не зрозумію :) Адже краєвиди там просто фантастичні, навіть якщо весь день вас страхають хмари, дощ і сонце проглядає ліниво, одним оком, де-не-де.
Третій день подорожі повністю крутився навколо Койкеннхофа - відомого голландського парку квітів, який працює лише два місяці на рік - з березня по травень, саме коли квітнуть тюльпани (та інші бульбові квіти). 32 гектари площі, 15 км доріжок і мільйони тюльпанів. Щороку дні відкриття трохи інші, а працює ці два місяці парк з 8:00 до 19:30. Дорослий квиток — 15 євро.
І їх там сотні, тисячі, різних рас і народностей
Не можу припинити читати це, вибачте. Не бути мені витонченим і просунутим інтелектуалом. Все про пожерти та про пожерти :)
Ruth Reichl «Garlic and Sapphires: The Secret Life of a Critic in Disguise» Ruth Reichl, world-renowned food critic and former editor in chief of Gourmet magazine, knows a thing or two about food. She also knows that as the most important food critic in the country, you need to be anonymous when reviewing some of the most high-profile establishments in the biggest restaurant town in the world—a charge she took very seriously, taking on the guise of a series of eccentric personalities. In Garlic and Sapphires, Reichl reveals the comic absurdity, artifice, and excellence to be found in the sumptuously appointed stages of the epicurean world and gives us—along with some of her favorite recipes and reviews—her remarkable reflections on how one’s outer appearance can influence one’s inner character, expectations, and appetites, not to mention the quality of service one receives.
Ruth Reichl «Garlic and Sapphires: The Secret Life of a Critic in Disguise» Ruth Reichl, world-renowned food critic and former editor in chief of Gourmet magazine, knows a thing or two about food. She also knows that as the most important food critic in the country, you need to be anonymous when reviewing some of the most high-profile establishments in the biggest restaurant town in the world—a charge she took very seriously, taking on the guise of a series of eccentric personalities. In Garlic and Sapphires, Reichl reveals the comic absurdity, artifice, and excellence to be found in the sumptuously appointed stages of the epicurean world and gives us—along with some of her favorite recipes and reviews—her remarkable reflections on how one’s outer appearance can influence one’s inner character, expectations, and appetites, not to mention the quality of service one receives.
День другий (а точніше, перший повний) нашого перебування на Голандщині мав за основний цвях програми броварню Koningshoeven, яка більш відома як єдина голландська броварня, що варить трапістичне пиво La Trappe, і єдина трапістична броварня світу, яка проводить екскурсії на своїй території. Звісно, що пропустити таку нагоду ми не могли.
Є два міста, у які, я категорично переконана, варто полетіти лише за краєвид з ілюмінатора літака. Це Стокгольм — за хаотично красу його архіпелагу. І Амстердам — за сувору геометрію каналів, які сіткою вкривають навколишні поля. Це настільки прекрасно, що немає сенсу навіть намагатися передати це якимись засобами фіксації зображень.
Одразу ж по приземленні ми мали змогу оцінити організацію системи транспорту. У зв'язку з ремонтними роботами залізничного сполучення зі Скіпхолом у той день не було. Усіх направляли на автобусну станцію, де купа добровольців/працівників транспортної мережі розсаджували подорожуючих на потрібні їм напрямки. Через Амстердам-Слотердайк ми і вирушили у бік Зандаму, де і жили. А взагалі від Скіпхола до Зандама 20 хвилин прямого сполучення.
Одразу ж на виході зі станції вокзалу ми зрозуміли, що символ Голландії — не тюльпани, не канали, а велосипеди. Ми навіть не уявляли, скільки ще і яких ми побачимо за цей тиждень. Тому двоповерхова стоянка для величків — це ще квіточки...
Я страшенно люблю відкривати для себе нові смаки, а тут Еда и Жизнь нагадали про равликів. І все, суботній обід вирішився сам собою: незвідане і цікаве, українське, недалеко.
