Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Минулого тижня мала честь і задоволення приєднатися до суддівської команди фінського конкурсу з пошуку кращого фінського пива Suomen Paras Olut, який проходить одночасно з хельсінським етапом фестивалю Suuret Oluet – Pienet Panimot (SOPP) - Great beers, small breweries. Про нього і про фінське пиво загалом детальніше. 

24го жовтня, у національний вихідний (осіннє рівнодення, якщо що), всі біргіки пішли на Mikkeller Tokyo Beer Celebration, а ми поїхали в Кавагое й ані секунди не пошкодували.




У теплий сонячний вихідний святковий день Кавагое нагадувало вулик, в якому бджоли нарядилися на карнавал: всі гуляли, їли, пили, радувало око традиційним вбранням, але варто було зайти за ріг, людьске море вгавало, все охоплювала тиша, яку нівечив лише скрекіт цикад, від якого закладало вуха. Або як дзенькав де-не-де фурін - скляний дзвіночок, що його підвішують на веранду чи вікно, щоб чути подих вітру.

Враховуючи, що це був перший день нашої подорожі, відчуття зануреності в кіно було особливо гострим. Ми ще поняття зеленого не маємо, що робити з цими джерельцями води при кожному храмі, чи можна жерти на ходу, і взагалі, як краще поводитися, щоб не виглядати зовсім дикими людьми, що краще постійно мати з собою готівку, що цінник навіть на стійці вуличної їжі може бути без податку. І кожен прапорець, кожен вигин черепиці, кожен бантик на юката, кожне стебло бамбуку, кожен крамниця солодощів, та що там, кожен кіт був особливим (щоправда, це почуття особливо не притупилося за два тижні).
Це був просто калейдоскоп емоцій і вражень, без попередніх розвідок і підготовки, набір яскравих скелець і фрагментів. На залізничній станції можна взяти непогану мапу з основними туристичними принадами і пройтися мереживом вулиць, розглядаючи найцікавіше, зайти на вулицю солодощів (з більше 20 крамничок підряд), подивитися на золоті торії (більше ніде не бачили в такому кольорі, до речі), наїстися цікавого і смішного їдла, вистояти чергу по кришеній лід з сиропами і дійти до місцевого свята пива, яке влаштовує Coedo Brewery, яка власне і базується в Кавагое.
 
Фестиваль проходить уже не перший рік, але це дуже нетиповий фестиваль, я б назвала це пивоварним пікніком. На площі розташовано інфо-намет, намети з пивом - дуже нестандартний підхід, на кожен сорт окремий стенд (а інколи і два), з окремою чергою, намети з різноплановою їжею - м'ясом, традиційною їжею, вегетаріанською, солодощами, на галявині розташовуються з килимками, пледами, столиками, стільчиками, і все це перед сценою, де грає хороша (підкреслю) музика, ми зависли на джазі.
Непомітно, але присутня охорона. Всюди роздільні смітнички (що геть нетипово для Японії,не роздільність, а наявність). Випадково з'ясувалося, що і медична допомога є - якась дівчинка бігла й роз'юшила собі носа об скляні двері виставкового центру поруч, де проходили пивні лекції і знаходилися туалети для відвідувачів фестивалю. Вхід вільний.
0,3 пива коштували 500 єн і це була найдешевша ціна на розливне пиво, яку ми бачили в Японії, навіть намабіру (невідомо-дженерік пиво на тапах в усіх неспеціалізованих закладах, переважно кірін/асахі/сапоро) коштує ті ж 500 єн (нагадаю, що треба поділити приблизно на 4, щоб розуміти рівень цін в UAH). Пиво винятково Coedo, як і власне весь фестиваль під патронатом пивоварні. Те, що пивоварня популярна, помітно неозброєним оком, людей досить багато, і практично в усіх закладах, повз які ми встигли пройти вдень, висять помітні і впізнавані прапорці. Цього разу було представлено 8 постійних сортів і 2 спеціальних - цитрусовий гозе і фестивальний саур, обидва більш ніж чудові, по гозе повернулася ще раз. Пощастило впіймати CEO пивоварні Shigeharu Asagiri, і те, що його одразу ж покликали пиляти себеньку з гостями свідчить, що постать упізнавана і теж люблена. З іншого боку, чого б і не любити, коли локальна пивоварня влаштовує такі вихідні, плюс і сам пан Асагірі напрочуд приємний чолов'яга, саме після знайомства з ним у Ризі влітку він і запросив нас на фестиваль. І було дуже атмосферно провести там годинку. Неймовірно класний формат спілкування з місцевою спільнотою. Дуже нагадало день народження Лісопилки, тільки трохи масштабніше. Сподіваюся, ми доростемо до такого трохи швидше, ніж за 20 років :)
 

Як відвідуівач, я уже була на пивних фестивалях здорової людини, і Brewskival не став в цьому сенсі для мене відкриттям. Але зсередини... Хоча, про все по черзі.
 

Після того, як ми здали велички - а до 17 ми б точно не повернулися, і навіть, либонь не доїхали до Роденбаха, ми вирушили на останню пивоварню брунатно-червоного туру поїздом. Благо, їхати до Роселаре 17 хвилин.
 

Раз на два роки чотири пивоварні, які варять фламандські елі - De Brabandere, Omer Vander Ghinste, Rodenbach і Verhaeghe - відкривають свої двері і влаштовують свято цього особливого пива з метою його попляризації. З 10 ранку і до 18 можна гуляти майже по всій пивоварні, мацати величезні фодери, запитувати про всілякі процеси, на кожній пивоварні є свої особливості, цікавинки і забави. Називається це - Rondje Roodbruin
Я про цей міні-фестиваль дізналася минулого року знову ж таки з журналу Belgian Beer and Food і зрозуміла, що таку забаву пропустити не можна, тому власне цей фестиваль став кінцевою точкою моєї великої бельгійської відпустки, яка почалася теж з раз-на-два-роки фестиваля "Ніч великої спраги", про який я писала отут. Посредині притулився ще один раз-на-два-роки захід від Cantillion - Cantillion Quintessence, але то радше щаслива випадковість, бо квитки купити було дивом.

Але повернемося до фламандців.
Штука в тому, що пивоварень, які варять таке пиво, більше за 4. Щонайменше, вар'ятні t'Verzet, яких не візьмуть в пісочницю, бо тру фламадець має бути в фодері - стоячій бочці, а не бочці, яка лежить (як у хлопців), і Brouwerij Strubbe... Щоправда, є підозра, що не всі мають можливість\обсяги\бажання наливати весь день безкоштовно. Безкоштовно-безкоштовно, я трошки далі про це розповім.

Найкрутіше і найстильовіше відвідати фестиваль на велосипеді, і дуже багато місцевих так і роблять. Можна скористатися мапою велосипедних маршрутів, яка є на сайті за посиланням вище. Для тих, кому ліньки крутити педалі, можна скристатися автобусами, які цілий день крусують між пивоварнями (не знаю, щоправда, чи вони теж безкоштовні, але цілком можливо), розклад на сайті теж є. Якщо ви оберете автобус, починайте або з Rodenbach, або з Verhaeghe, до них можна дістатися поїздом і пивоварні дуже близько до станцій. Якщо велосипедом, то буде трохи складніше - прокати в Кортріку в неділю не працюють, і єдине місце, де можна напозичити колеса, це туристичне бюро, в якому велосипедів 5 штук, і їх не бронюють, хто перший встав, того і капці (бюро починає працювати з 10ї ранку і до 17ї, тому просто приїдьте під відкриття, і буде вам щастя). Депозит за два велосипеди - 50 євро готівкою, прокат - 25 євро за два на весь день, можна розрахуватися карткою. Гарнющим маленьким Кортріком, а з нього вздовж каналу можна вирушати до першої пивоварні - De Brabandere, до якої 7 км.

На De Brabandere влаштовують відкритий майданик, ставлять шатра, грає жива музика, ллють пиво, відкривають сховок фодерів і водять екскурсії. Нам пощастило натрапити на Альберта де Брабандере, який уже 5й з покоління управитель пивоварні, і поки він не був заяйнятий ніким, влаштував нам значно цікавішу балачку англійською.  Найстаріші бочки, куплені ще в 70-х були спочатку під кальвадосом. Більшість фодерів відносно нові, виготовлені Foudrerie Francois від 2007 до 2014 - це ті, що ми побачили дату виробництва. Коли новий фодер приїжджає, його наповнюють водою, витримують місяць, зливають і ще раз наповнюють водою, щоб прибрати зайву танінність (я думала - або кількаразове пропарювання, або заливка чогось міцнішого за воду). Лише потім туди заливають найстарше з наявних пиво, щоб завелася потрібна мікрофлора. Пиво з фодерів куштують раз на місяць, а щоближче до очікуваної дати виходу - на стіні висить акуратний графік - то раз на тиждень. Що цікаво, оті, перші, кальвадосні, не стоять, а лежать... (хоча тру червоні/брунатні фламандці мають саме стояти). Давали скуштувати малюсінький келишок чистого неблендованого пива з фодерів, а далі на барі можна було замовити келих якогось Петруса, або зблендити самостійно, що теж додавало елемент забави. З гордістю розповідають, як любив навідувати їх Майкл Джексон (не той, що з співав, а той, що пив і писав), і наполягав, що вони мають випускати чистий варіант з фодерів, і, врешті-решт, цим варіантом став Petrus Pale. Мій улюблений. До речі, за певний час пивоварня повністю змінила формат, спілкування з покупцем і вигляд - замість традиційного монаха на етикетці тепер кольоровий і модний летеринг. А введення в продаж боксу "змішай собі сам" - теж очевидна спроба наблизитися до молодого споживача, залюбленого в коктейлі, якого потрібно чимось цікавим навернути. Принаймні мені це видається цікавішим за ребрендинг Роденбаха, але я забігаю наперед.
І, власне, пиво. Тут сусло варять, піддають первинному бродінню звичайними дріжджами, а потім заливають в фодери, щоб все завелося. А сусло - світле. Потім його змішають з темним молодим пивом (67%), і буде червоний фламандець.

До Verhaeghe  - 10 км. Тут нам трохи менше пощастило, всі гіди були дуже зайняті кількома локальними групами, і нам не вдалося нікого заангажувати для розмов. Але всю пивоварню оповиває аромат тонкий грушевий аромат, типовий для малих концентрацій етилацетату, продукту реакції алкоголю й оцтової кислоти. Тут пиво варять, бродять, лагерять у сталі, а потім витримують у фодерах. Всім (любителям фламандців) відома "Герцогиня" і є сумішшю молодого і витриманого пива. По пивоварні теж можна погуляти, помацати фодери - їх робила інша компанія, не можу розібрати на фото яка. Кожен гість отримував келих будь-якого пива пивоварні на вибір, не лише "Герцогиню", а потім продовжити смакування за власний кошт, включно з пивом, яблуками в клярі і домашніми хотдогами.

До Omer Vander Ghinste - ще 15 км. І, я впевнена, на такі страждання Майкл Джексон заради фламандців не йшов. Не їдьте тою дорогою, що малює гугл, він поведе вас постійно вгору, вгору, а потім через поле давнющою, полірованою тисячами ніг і копит бруківкою. Красиво навколо - дух перехоплює. Але нема чого перехоплювати, бо ви і так ледь дихаєте, бо крутите педалі вгору бруківкою. Фух. До пивоварні ви наближаєтеся, як до воріт раю. І це недалеко від істини. На відміну від решти, в Омера є кулшип. Він на 4му поверсі, а радше на піддашші пивоварні, і звідти у сусла такий краєвид, що я сама б там спонтанно бродила. Це спонтанно заброджене пиво відправлять на 18 місяців у фодери Marchive – Fruhinsholz. Чистим воно зватиметься "Cuvée des Jacobins", а розведене з 65% молодого - VanderGhinste Rood Bruin, і це один з найкращих фламандців, збалансований, не приторно-солодкий, як, скажімо, молода "Герцогиня". Це пиво хочеться пити і пити. І між іншим, келих ви вип'єте на пивоварні, а до того ж вам дадуть квиточок на безкоштовний келих у одному з кафе, які розташовані в радіусі 100 метрів від пивоварні. У сховку фодерів можа подивитися (от тут чомусь погуляти між ними не пускали) на фодери звичайні, з кріком, а також стояли три колби, з молодим пивом і 3 міясців і 6 місячним - помітна зміна кольору і прозорості.


Після двох вандерхісте лишилося лише підняти свою уже пристойно втомлену сідлом дупцю, і крутити уже відпадаючими ногами останні 7 км до Кортріка, здавати велосипеди і йти на вокзал, щоб доїхати до Роденбаха, але остання порція марлезонського балету згодом.