Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Follow Me
Минулої подорожі до Стокгольма ми вже були на архіпелазі, там, куди найпростіше дістатися - у Ваксхольмі. Цього разу ми теж не могли оминути цю окрасу, що є буквально у кількох країн світу, і знов рушили на архіпелаг.
archipelago
Сьогодні ми з величком збиралися покрутити по Дротнінгхольму, але виявилося, що ні навколо палацу, ні взагалі по парку на велосипедах пересуватися заборонено О_О от і маєш. Хіба що попили кави з видом на палац і погагакали з гусочками. Їх там якісь незліченні кількості. Я так і не зрозуміла, чому не можна в гості до королів на колесах, але ми з величком все одно зробили коло шведською country-side. І, якщо чесно, це виявилося цікавіше за палацові сади.
Головне, замінити величок на останній станції в Броммі, щоб вистачило часу покружляти. Сонце крізь мереживо проріджених осінню гілок, запах вологого каштанового листя, свіже (аж навіть трошки пару з рота видно) повітря, і чомусь такий щирий непояснюваний захват, що аж серце вистрибує з грудей і хочеться плакати.


cyclotravel16
Стокгольмці, нарівні з голландцями, можуть бути неокентаврами нашого часу. Зростися з велосипедами - взагалі з них не злазити, бо для цього у Стокгольмі є всі умови - інфраструктура, велодоріжки з ідеальним покриттям всюди, а де нема доріжок - водії пропускають безумовно. Єдине, що обережно на перетинах з пішохідними доріжками, здається, тут вело- і пішо так і не поділили першість і важливість, тому кожен вважає, що пропустити повинні його.
Але крім цього у Стокгольмі є система промоції зеленого руху і Citybikes (http://www.citybikes.se). Я знаю, що подібні системи є у багатьох місцях світу, але спробувати її довелося лише тут, бо для оренди цих велосипедів не потрібен шведський ID. Це близько 100 точок у місті, де стоять велосипеди, які можна брати безкоштовно на 3 години з карткою абонементом. Абонемент на сезон (квітень-вересень) коштує 300 крон, на три дні - 165 (і це за умови, що просто взяти на прокат велосипед - 300 крон на день!). Дуже велика кількість людей їздить ними на роботу, просто по місту, і взагалі система - блиск. Герцогиня у захваті. І отак ми з величком вчора каталися Дюргорденом (один раз замінила його біля телевежі, щоб не проштрафити дозволені 3 години)


cyclotravel
darkstock
stocklove2
У Стокгольмі дуже багато їдять на вулиці.
При чому це не чебуреки-хотдоги-бургери (хоча і не без них, безумовно), а цілком нормальна їжа, люди пьють йогурти на фонтанах, їдять салати чи пасту з пластикових пасочок на лавках. Офісні працівники через раз ходять на ланчі, а коли і йдуть у наближчий супермаркет і пасуться на буфеті, а потім обідають на сонечку.

- ось троє поважних бізнесменів (вартість трьох їхніх краваток, вочевидь, більше за мою зарплатню) мружаться у плямі світла між дерев і їдять найдешевше на площі морозивко

- ось юнак з розколошканою копицею волосся з одного боку голови (так, друга виголена) і в смарагдовій сорочці сьорбає каву зі своєї термо-чашки (кольору бургунді) і жує традиційну булочку з корицею і перлинним цукром. З-під вкорочених штанів визирають шкарпетки - одна смарагдово-зелена, одна кольору бургунді

 - ось пара лежить на газоні, їсть бутерброди. Ідеальним колом їх у щільну облогу взяли качечки з озера неподалік. Оточили, мовчки, серйозно і осудливо дивляться на пару. Комусь або не полізе хліб у горло, або цей хтось поділиться.

 - і ось я, поки все це конспектую в записник, однією рукою їм салатку з Hem. Фоточок їжі не буде (та невже), ось вам краще качечка
  Duckstock
Про Сігтуну пишуть, що там почалася Швеція - це перше шведське місто, засноване ще далекого 980 року. Щодо особистості засновника - чи то був король Ерік Переможець, чи його син Олаф, якось однозначності немає. 250 років місто було столицею королівства, але потім його затьмарили Упсала і Стокгольм. У 19 сторіччі населення складало 600 чоловік, але з появою аеропорта Арланда на відстані 10 км, місцина пожвавішала. Ще пишуть, що на Сігтунщині найбільша кількість рунічних каменів у світі (ми знайшли 4). Але не пишуть іншого.


Sigtuna0
Коли я бігала 3 кола навколо маленького сусіднього острова зранку, рахунок між мамами і татами з дитячими возиками був 8:2 на користь тат. Чоловіків з дітьми тут не просто багато, а дуже багато, бо цілком офіційно тато може піти в декрет. І, судячи з моїх спостережень, багато хто такою можливістю не гребує. І всі вони гуляють з малюками з самісінького ранку. Хтось просто гуляє, хтось бавить на дитячому майданчику, хто загоряє на газоні, хтось бігає з возиками - такий собі важкий варіант бігу (а тут же бігають всі, ви не забули?).
От, скажімо, сидить на галявині парку тато. От наприклад, один, весь у білому, з абсолютно фантастичним на вигляд комбі возика і велосипеда, теж білим і темнобрунатним, одночасно хайтековим  наче щойно з гоночної траси, і деревянозатишним, бавить немовлятко, а поруч лежить дивний білий-білий собака з витягнутою мордою, як у хорта, і довжелезним хутром, страшенно схожий на дракона з "Віднесених привидами". Тато і малюк регочуть, а пес згорнувся уроборосм і охороняє.

Тут зустрічаєш такі очевидні і прості речі, про які думаєш, це ж геніально, як до цього не додумався ніхто у нас? Наприклад, маленькі шведи, які гуляють у парках садочковими групами, всі одягнені в яскраві світловідбивні жилети, знаєте, як у будівельників, і на кожному жилеті контактний номер садочка. Це ж настільки просто - жилети не треба прати, просто витерти, якщо що, вони захищають одяг малечі, їх завжди добре видно, і якщо недайбоже, хтось кудись забрів, відбився, загубився, перший зустрічний уже зможе повідомити в садочок по вказаному на жилеті номеру. Геніально. Epic win.

Знову про татів. Доведеться визнати, що шведські чоловіки - найгарніші. Я не кажу стільки про статуру і риси обличчя (хоча і з першим, і з другим тут все ок), скільки про загальний вигляд. Вони всі охайні, стильні і впевнені в собі. Ці зачіски (хоча, інколи і просто стильно розколошкане волосся), гардероб, аксесуари... Так, я маю слабкість до такого стилю - casual business - різнокольорові сорочки, піджаки з латками на ліктях, твід, дрібний вельвет, джинс, мокасини, еспадрилі, сумки-поштарки. І шалики. І тут всі вони радують моє око.

Про татів і малюків було, а тепер про любов.
Vasterbron

stocklove1 stocklove
stock
Стокгольм - це місто, яке знову викликає у мене бажання кількарічної давнини - знімати все навколо і робити тисячу майже однакових знімків, бо попередній на мілліметр не такий прекрасний, як оригінал.

Він справляє враження неспішного і дуже любленого. Любленого у дрібничках і очевидно помітних речах. Він змушує навіть такого робота, як як (який щоразу, коли бачить в робочі години натовпи бігунів в будь-якій частині міста, і навколо озер, і серед офісних новобудов, знову питати "Коли вони всі працюють?") уповільнювати крок, сідати на лавку чи - ще краще - на якусь кам'яну огорожу повище і сидіти, нікуди не поспішати, дивитися, як Маларен несе свої води в обійми морю, а сонце лоскоче їй пузо. Немає нічого ліпшого цієї осені за таку мить, відерце кави і канебулен.

Мені здається - це найкраще, що може статися з містом, народитися на воді. Місто на 14 островах заворожує, зачаровує, гіпнотизує, можливо, через таку кількість води і мостів я втратила тут своє серце назавжди, я не знаю. Але вода - це не все. Раз у раз серед міста, просто з асфальту виринають скелі, які перетворюють звичайний будинок на фортецю, на замок, на лігво дракона. Стокгольм наповнює щастям аж до повискування маленьку дівчинку у мені, якак була колись закохана у Міо.

І ходити, човгати ногами по витертій до лиску бруківці, шурхотіти опалим листям, дихати холодним ранковим повітрям (так, тут уже осінь), і мало не плакати від щастя. Це мій Стокгольм. Мій, і лише мій на ще цілих два тижні. Й ідеальний саундтрек до цієї історіїї кохання - Wes Swing "Lullaby" з телефона на підвіконні


climb
Сьогодні бігла 4й свій пробіг з номером за рік (так, не склалося зі змаганнями, сподіваюся надолужити у найближчому майбутньому, записую у маленький чарівний to-do list).

Рік тому 5 км на Київському півмарафоні було 30:10, а сьогодні 24:31. Будьмо відверті, я собою пишаюся, і оце зараз піду і візьму собі пиріжок (з чорницями).
Найцікавіше, кожна нова траса складніша, а час все одно кращає. І це так мотивує, якщо чесно, що не передати. Хочу бігати швидше і довше. Людські тренування поки що недоступні, але є над чим працювати і самостійно - бороти лінь, а то вона останнім часом перемагає. Навіть не знаю, чи потрібні тренування, бо я біжу не на результат, а в задоволення, але, як показує практика, рівень задоволення у таких випадках (змагальних) прямопропорційно залежить від результату.
А ви сьогодні бігли "під каштанами"?
На платформі Blogger.