Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

 

У країнах з розвинутою пивною культурою нині сперечаються, чи не настало перенасичення фестивальними подіями, чи не набридло гікам товпитися, і чи не час робити фестивал з обмеженим доступом, але ретельно відібраним наповненням. Як приклад наводять час розкуповування квитків на фестивалі - наприклад, на GBAF останні роки вони розходяться все повільніше (порівняно з нашими - миттєво, але це інша історія). І справді, що у США, що у Європі майже щовікенда щось відбуваєтся. У пивному лунапарку - Бельгії - за три дні мені вдалося побувати уже на трьох івентах, і вони настільки різні, що спільного у них хіба що пиво. І порвнювати їх сенсу немає, але я все-таки спробую.

Геть неочікувано (бо випадково побачила на фейсбуці) першим заходом стала дводенна сесія-презентація нових лімітованих експериментів від 3 Fonteinen - Bespelingen van het Lot | Twisting the Fate. Ми були там у п'ятницю, робочий час, але при тому яблуку у дегустаційній локації під назвою Lambik-o-Droom впасти не було де. Великі компанії, переважно американців, ділили 0,75 пляшки, бо в інший спосіб пиво не продавалося, і голосно захоплювалися дешевизною, бо в США пиво подібного рівня коштує від 25 доларів. Нам винятково пощастило зустріти товаришів, з якими ми теж влаштували шерінг, бо інакше більше двох пляшок в нас би не влізло, з урахуванням того, що попереду чекав інший фестиваль. Купити пляшки на виніс було неможна, їх одразу відкорковували, щоб запобігти перепродажам. Захід був прекрасний в усьому - зелена і цікавезна локація (пускали навіть у сховок фодерів зазирнути), зручно добиратися з Брюсселя (лінія S2 з Міді довезе вас до Лота за 7 хвилин), свіже повітря, виняткове пиво - окрім ціни і формату. 20 євро за будь-яку пляшку дуже кусаються, якщо вам нема з ким її поділити, і багато з такими цінами і обсягами не вип'єш. Але враховуючи ціни на це пиво деінде... Хоча можна скільки завгодно втішати себе тим, що ця партія лімітована (600-1100 пляшок майже всі), і ти один з небагатьох, хто її скуштує, але чи робить це задоволення більшим, ніж вдвічі-втричі більше хорошого пива на ті ж гроші?.. В цілому, завдяки збігу обставин, ми скуштували 7 зразків за 40 євро.

На другий захід програми ми їхали цілеспрямовано. Ніч великої спраги - Nacht Van De Grote Dorst - відбувається раз на 2 роки, і це один з дуже нішевих, маловідомих і донедавна маловідвідуваних фестивалів, яким опікується Спільнота любителів гьозів. На один вечір під відкритим небом збираються виробники ламбіків і гьозів, а також фруктових версій цьог спонтанного пива. Клаптик галявини був дуже маленьким, а черга - неочікувано, дуже великою, на фото її лише мала частина. Спочатку треба було вистояти чергу за фестивальними паперовими жетончиками (18 штук на 20 євро), потім постояти в чергу за келихами (чому не поєднати?), а потім пастися на смаковинних кислячках. Що псувало всю картину - вони знову продавалися цілими пляшками, багато з них - 0,75. Вартість пляшки коливалася від 4 фішок до 30 (за якісь Кантійонівські раритети), келих коштував 2 фішки і назад не приймався. Знову, якщо нема компанії - журбинка. Але атмосфера фестивалю просто фантастична. Роздавали пиво волонтери Спільноти, люди. яким було далеко за... багато. І коли дивишся, як сивий-сивий чоловік тремтливими руками відкриває пляшку пива, яке він все життя пив, і цим врятував від зникнення, щоб зараз передати далі, то думаєш, які ж ми поспішаки, постійно мчимо вперед у гонитві за новим, новими стилями, новими сортами, новим, новим, а люди все життя п'ють це пиво і не хочуть, щоб воно зникло. Якби не вони, знали б ми взагалі, що таке ламбіки і гьози?
Іншим недоліком було те, що невідомо як звідти добиратися назад - трансфер не був передбачений, нас підкинули друзі, але автобуси там припиняють ходити рано, почався фестиваль о 19:00. Дуже тісно. Столиків обмаль - багато хто сидів на траві. Але забава була знатна. Місцевих було трошки більше, ніж на попередньому заході. При тому на ті ж 40 євро ми скуштували 9 сортів - пляшки були і по 0,375

З організацією все на рівні - трансфер від вокзалу безкоштовний, фестиваль у приміщенні (що дуже сильно тішило через дощ), великому, провітрюваному, з багатьма туалетами (і додатковими на вулиці), з зоною фуд-траків з гарячею їжею, а взагалі її всі приносили з собою, як і воду. Мийників для келихів не було, їх всі мили пивовари перед наливанням. Зона входу була поділена на кілька коридорів - передпродаж по інтернету, продаж за готівку, продаж через термінал. Фестивальний буклет вражав кількістю інформації: в порядку яток (вони всі ули понумеровані) і окремий список по стилях. Про кожну пивоварню зазначалося, чи вона пивоварня (з власним обладнанням), чи пивна фірма (контрактники), і якщо це другий варіант, де зварене пиво, адреса і контактні дані. Вичерпний список привезеного пива. Столики для стояння, стільці окремі, довгі лавки зі столами.

Всілякий мерч и закриті пляшки можна було купити за готівку, і ціни були реально смішними. Весь автобус назад з фестивалю дзенькав, як новорічні сани Санти.

Дуже цікаво, що проводили конкурс на найкращу ятку, але при тому найекстравагантнішою прикрасою була либонь бочка на вершечку у Деліріума. Ніхто не влаштовував лазерного шоу, живого оплетення хмелем, оце усе. Бланки голосування на найкраще пиво встромлені були у кожен келих під час видачі. Келихи можна було здати і отримати 2 євро назад. Квиток по передпродажу коштував 15 євро - келих і 10 фішок, і додаткові 20 фішок - 18 євро. Кожне пиво коштувало одну фішку, хіба що якісь бочкові чи суперміцні версії було по 2. На 48 євро ми скуштували 31 сорт пива.

Натовпу і черг хоч і не було, але перед ятками, де працювали переважно пивовари (у малньких пивоварень принаймні) стабільно хтось був, тому потеревенити не вдавалося.

Що я маю сказати. За рідкісними винятками, переважно в Бельгії треба пити історичні сорти - сезони, спонтанку і змішане бродіння, дублі, триплі, оцеусе. Загравання з імперцями, охмеленим пивом, пивом з блискітками і простигосподи NЕІРА поки що печальні (на останньому фото, між іншим, саме воно).

Чи отримала я більше задоволення від цього фестивалю, бо пива було більше? Та не те щоб. Особисто мені було комфортніше, як відвідувачу, бо практично ніде не було черг (максимум 2-3 особи), завжди було де сісти, але чи це означає, що такі фестивалі менше цікаві відвідувачам? Хто зна. І туди, і туди ходять як біргіки, так і нормальні люди просто пива попити. Чи поїду я ще раз? Мабуть, ні.