Що у них спільного, спитаєте ви. Все це можна знайти у пиві. Якщо ви потроху починаєте цікавитися (або й не потроху) пивом, читаєте відгуки/дегустації абощо, то ви точно чули про кукурудзу в пиві. Але кукурудза у пиві - це кукурудза Шрьодінгера, вона там може бути справді, і ви її не відчуєте (наприклад, у масових лагерах чи окремих сортах крафту), а може і не бути, але її аромат нав’язливо свербітиме вам у носі.
Все це ознаки пива, в якому щось пішло не так. І, звісно, краще такого у своєму пиві не знаходити, але на жаль, цей світ неідеальний. Але їх всіх об’єднує те, що в пиво не додавали те, чим воно пахне.
Кукурудза
Один з найпоширеніших побічних ароматів (принаймні, в моєму досвіді). Мовою хіміків називається диметилсульфід, скорочено ДМС. Аромат дуже виразний, у моєму особистому словнику - це консервована кукурудза бондюель, інші асоціації включають зелений горошок, консервовані овочі, чорні оливки, у темному пиві може проявлятися як аромат томатного соку.
Речовина, з якої потім зробиться ДМС утворюється у солоді під час пророщування і обсмаження, і загалом, чим світліший солод, тим більше шансів на кукурудзу в пиві, якщо не дотримуватися певних технологічних настанов. Найбільш схильний до того солод для пілснера, тому саме в них у дуже незначних кількостях ДМС вважається прийнятним.
Ця речовина під час нагрівання сусла перетворюється на ДМС, але завдяки бурхливому кипінню випаровується (для цього кип’ятити рекомендують без кришки) і досвідчені пивовари рекомендують кип’ятити сусло не менше 90 хвилин, а то й більше. Але проблема в тому, що щойно сусло починають охолоджувати, щоб задати туди дріжджі, ДМС знову починає формуватися (для цього йому потрібна певна температура), але його вже кипінням не виженеш, тому максимально швидке охолодження - запорука відсутності кукурудзи. Чому так часто вона визирає з пляшок домашнього пива - бо у більшості домашніх пивоварів немає способу швидкого охолодження сусла, або вони кип’ятять його недостатньо довго і під кришкою.
ДМС спричинений інфекцією у пиві матиме запах більше схожий на капусту, ніж кукурудзу, і до того ж, підгнилу. Виразну кукурдзоньку пиву надають ще дикі дріжджі, введені в пиво свідомо, такому треба трошки почекати, і з часом вона зникне.
Масло
Я б зацитувала класика, але це пристойний блоґ, тому якщо у вашому пиві “масла дуже багато”, то найчастіше це означає, що у пивовара нетерплячка. Але по черзі.
Ця речовина називається діацетил і наш ніс+мозок можуть сприймати її як масло, іриски (ті що toffee) або штучний масляний запах, схожий на попкорн у кінотеатрі, вона є продуктом життєдіяльності дріжджів. Якщо звести всю цю біохімію до найпростіших пояснень, то дріжджі виділяють в сусло речовину ( α-ацетолактат), яка з часом трансформується в діацетил. Потім дріжджі поглинають уже діацетил і переробляють його на позбавлений запаху 2,3 бутандіол. Інколи для пришвидшення всіх хімічних реакцій пивовари трохи піднімають температуру, щоб дріжджі бадьоріше ворушилися і працювали вже під самий кінець бродіння.
Головне - на це потрібен час. Якщо пиво знімають з дріжджів (або дріжджі спускають з пива) раніше, бо треба швидше-швидше робити нове, а це розлити і продати, дріжджі просто не встигають очистити пиво і воно залишається масляно-попкорновим. Варто зазначити, що причиною такого побічного аромату можуть бути також і мутовані дріжджі, які припинили працювати і пішли спати до закінчення зміни (читай - не доїли діацетил) або недотримання санітарії, тобто, якщо в пиво потрапили інші мікроорганізми, які теж схильні продукувати масляні аромати.
Винятки: у дуже невеликих кількостях, які людському носу приємні, діацетил може бути присутнім у британських елях
Зелені яблука
Це найбільш незрозумілий і важко укладаний в слова побічний аромат у пиві, і якщо всі умовно називають його “зеленим яблуком”, то комусь це більше схоже на свіжий гарбуз, а комусь і на стиглі яблука. Це теж проблема надто швидкого знімання пива з дріжджів, оскільки ацетальдегід - як він називається офіційно - це проміжна ланка у перетворенні цукру на алкоголь, і якщо дати дріжджам час, вони гарнесенько все “переварять”. Але навіть якщо все сталося успішно, а готове пиво сконтактувало з киснем, етанол (алкоголь) може окислюватися і вивільняти ацетальдегід. У великих концентраціях починає скидатися на лакофарбники.
Велосипедна камера
Страшний звір 3-метил-2-бутан-1-тіол американцям пахне, як скунс, тому вони так і називають цей запах - скунсовий, європейці домовилися називати це “засвічений”. Нашому носу, незнайомому зі скунсами, він скидається на присипану тальком велосипедну камеру, гуму чи пиво в зеленій пляшці - Tuborg, Hike - обирайте самі. Саме зелена (чи прозора) пляшка є головним злочинцем, оскільки хміль, який є в практично в кожному пиві, містить речовину, яка взаємодіє з ультрафіолетовим спектром світла, і в результаті дає на гора такий ефект. Прозора пляшка від світла не захищає взагалі, зелена теж, тому краще пиво в коричневій пляшці, а ще краще - у банці, щоб ніякого світла взагалі. Випереджаючи питання, чому бельгійці з кислячками використовують зелені пляшки 0,75, відповідаю: вони використовують старий хміль (3 річний щонайменше), який втрачає цю речовину, і у темно-зеленого товстого скла пропускна здатність трохи менша, тому там за камери можна не боятися)
Це було коротке есе на тему пива з кукурудзою без кукурудзи. Всім дякую.
ПС. Перепрошую у хіміків та мікробіологів за “зробиться”, “переварять”, і т.д :)
Почалася ця історія ще у вересні, коли у Турині мені потрапив у руки випуск Belgian Beer & Food, де я прочитала про Deliria Brewday.
Минулого року на день в Брюссель був отаким, а цього року unexpected journey, про яку пізніше, дозволила зануритися трошки глибше.
Насправді, якщо ви хочете відчути всі принади молодої (це досить смішно в контексті бельгійської історії пива) пивної сцени міста, скажімо, юного покоління, вам доведеться докласти трохи зусиль для планування. Більшість нових пивних проектів відкриті до відвідування один, два, максимум три дні на тиждень, що обумовлене тим, що пивовари не лише варять, продають, розвозять, але й опікуються тими невеликими тап-румами, які у них є, і рук на все категорично не вистачає. Про BBP було у минулому випуску, і це мало не найбільш працьовитий з точки зору відвідин проект - тричі на тиждень.
Почнемо ж. Я знаю, ви все одно підете в Cantillion, тому не полінуйтеся після зазирнути буквально в кількох метрах Brasserie de l'Ermitage (Rue Lambert Crickx 26, ermitagenanobrasserie.be), щоправда, зазирнути можна в п'ятницю з 2 до 10 і суботу з 2 до 8. Зовсім нова пивоварня (відкрилися в жовтні) варить пиво переважно в американському стилі, охмелене, гірке (АРА, ІРА, стаути), але не гребує і класикою (сезони). Зважаючи, що варять вони дуже маленькими порціями, то можуть експериментувати скільки заманеться, але їхній флагманський сорт Lanterna - винесений на логотип - є в постійному доступі. Кілька бочок натякають на те, що невдовзі будуть і витримані речі. Тап-рум в типово-індустріальному стилі, величезні псевдо-вітражні вікна безумовно роблять це місце фантастичним вдень, ввечері тепле лампове світло стишує деяку брутальність меблів, дошок і дсп, але це вочевидячки нікому не заважає. Стіни прикрашають малюнки місцевих вуличних художників. Можна розплатитися карткою і готівкою. Дегустаційний сет з 4 постійних сортів 6 євро, великий келих - 3,5. Пиво напрочуд свіже, чисте і яскраве.
Далі група у̶ ̶с̶м̶у̶г̶а̶с̶т̶и̶х̶ ̶к̶у̶п̶а̶л̶ь̶н̶и̶к̶а̶х̶ пречудового району St.Gilles
Beerstorming (Chaussée d'Alsemberg 75, beerstorming.net) працює з 13 до 18 вівторок-п'ятниця, а в суботу з 14 до 20. Але що означає працює? Це унікальний проект маленького пілотного спрямування. Група людей збирається і бірстормить рецепт - зваримо пиво таке, з такими додатками, такими хмелями і так далі. Власники 100 літрової пивоварні варять, а потім проливають на 6 кранах, заливають у пляшки або гроулери, роблять спільні проекти з місцевими маленькими бізнесами (пиво на заквасці пекарні поруч - бомба), або дають можливість скористатися обладнанням домашнім пивоварам. Фантастичний проект, який втілює для мене ідею локальності, спільного творіння і забави у першу чергу. Я вже мовчу про їхній крутецький мінімалістичний дизайн. Найближчим часом хочу зробити з ними розлогий матеріал.
Буквально в двох кварталах знаходиться Dynamo - Bar de Soif (Chaussée d'Alsemberg 130, dynamobar.be) 18 добірних кранів, обмаль місця, цей заклад мені радили двоє дуже обізнаних людей, і тепер я розумію чому, окрім того, що власник має репутацію дуже тямущого і закоханого у пиво, у нього все дуже файно зі смаком і різноманіттям вибору пива для закладу. Рекомендую.
Легендарний Moeder Lambic Original (Rue de Savoie 68, moederlambic.com) знову ж таки в двох кварталах. Все, що я можу сказати - фантастичний вибір кранів, включно з місцевими легендами, канадськими і швейцарськими гостями, спеціально звареним для заклада пивом... Просто йдіть. Переважно тут п'ють, а не їдять, як і у більшості брюсельських закладів мультитапового виду.
Обіцяє стати цікавим район Laeken. Уже зараз у надзвичайно футуристично-фанерному комплексі GreenBizz розташовано дві пивоварні: No Science й En Stoemelings (раніше мали маленьку штабквартиру біля Міді). Щоправда, у першу можна потрапити лише по п'ятницях з 13 до 17, маю підозру, що з другою буде так само.
Буквально неподалік колишні склади, а нині комплекс Tour & Taxis (http://www.tour-taxis.com), де зараз розташовано ресторани, крамниці, виставкові зали й фестивальні площі, куди, подейкують, невдовзі має перебратися Brasserie de la Senne.
Звісно, це не єдині місця, куди можна податися, наприклад, мені дуже рекомендували GIST, Delices & caprices, але час не гумовий, а печінка тим паче :) До того ж, неймовірна кількість історичних брасері, той же Cantillion знову ж таки, і стратежно розташований прямо навпроти центральної станції BrewDog - але це вже зовсім інша історія...
Насправді, якщо ви хочете відчути всі принади молодої (це досить смішно в контексті бельгійської історії пива) пивної сцени міста, скажімо, юного покоління, вам доведеться докласти трохи зусиль для планування. Більшість нових пивних проектів відкриті до відвідування один, два, максимум три дні на тиждень, що обумовлене тим, що пивовари не лише варять, продають, розвозять, але й опікуються тими невеликими тап-румами, які у них є, і рук на все категорично не вистачає. Про BBP було у минулому випуску, і це мало не найбільш працьовитий з точки зору відвідин проект - тричі на тиждень.
Почнемо ж. Я знаю, ви все одно підете в Cantillion, тому не полінуйтеся після зазирнути буквально в кількох метрах Brasserie de l'Ermitage (Rue Lambert Crickx 26, ermitagenanobrasserie.be), щоправда, зазирнути можна в п'ятницю з 2 до 10 і суботу з 2 до 8. Зовсім нова пивоварня (відкрилися в жовтні) варить пиво переважно в американському стилі, охмелене, гірке (АРА, ІРА, стаути), але не гребує і класикою (сезони). Зважаючи, що варять вони дуже маленькими порціями, то можуть експериментувати скільки заманеться, але їхній флагманський сорт Lanterna - винесений на логотип - є в постійному доступі. Кілька бочок натякають на те, що невдовзі будуть і витримані речі. Тап-рум в типово-індустріальному стилі, величезні псевдо-вітражні вікна безумовно роблять це місце фантастичним вдень, ввечері тепле лампове світло стишує деяку брутальність меблів, дошок і дсп, але це вочевидячки нікому не заважає. Стіни прикрашають малюнки місцевих вуличних художників. Можна розплатитися карткою і готівкою. Дегустаційний сет з 4 постійних сортів 6 євро, великий келих - 3,5. Пиво напрочуд свіже, чисте і яскраве.
Далі група у̶ ̶с̶м̶у̶г̶а̶с̶т̶и̶х̶ ̶к̶у̶п̶а̶л̶ь̶н̶и̶к̶а̶х̶ пречудового району St.Gilles
Beerstorming (Chaussée d'Alsemberg 75, beerstorming.net) працює з 13 до 18 вівторок-п'ятниця, а в суботу з 14 до 20. Але що означає працює? Це унікальний проект маленького пілотного спрямування. Група людей збирається і бірстормить рецепт - зваримо пиво таке, з такими додатками, такими хмелями і так далі. Власники 100 літрової пивоварні варять, а потім проливають на 6 кранах, заливають у пляшки або гроулери, роблять спільні проекти з місцевими маленькими бізнесами (пиво на заквасці пекарні поруч - бомба), або дають можливість скористатися обладнанням домашнім пивоварам. Фантастичний проект, який втілює для мене ідею локальності, спільного творіння і забави у першу чергу. Я вже мовчу про їхній крутецький мінімалістичний дизайн. Найближчим часом хочу зробити з ними розлогий матеріал.
Буквально в двох кварталах знаходиться Dynamo - Bar de Soif (Chaussée d'Alsemberg 130, dynamobar.be) 18 добірних кранів, обмаль місця, цей заклад мені радили двоє дуже обізнаних людей, і тепер я розумію чому, окрім того, що власник має репутацію дуже тямущого і закоханого у пиво, у нього все дуже файно зі смаком і різноманіттям вибору пива для закладу. Рекомендую.
Легендарний Moeder Lambic Original (Rue de Savoie 68, moederlambic.com) знову ж таки в двох кварталах. Все, що я можу сказати - фантастичний вибір кранів, включно з місцевими легендами, канадськими і швейцарськими гостями, спеціально звареним для заклада пивом... Просто йдіть. Переважно тут п'ють, а не їдять, як і у більшості брюсельських закладів мультитапового виду.
Обіцяє стати цікавим район Laeken. Уже зараз у надзвичайно футуристично-фанерному комплексі GreenBizz розташовано дві пивоварні: No Science й En Stoemelings (раніше мали маленьку штабквартиру біля Міді). Щоправда, у першу можна потрапити лише по п'ятницях з 13 до 17, маю підозру, що з другою буде так само.
Буквально неподалік колишні склади, а нині комплекс Tour & Taxis (http://www.tour-taxis.com), де зараз розташовано ресторани, крамниці, виставкові зали й фестивальні площі, куди, подейкують, невдовзі має перебратися Brasserie de la Senne.
Звісно, це не єдині місця, куди можна податися, наприклад, мені дуже рекомендували GIST, Delices & caprices, але час не гумовий, а печінка тим паче :) До того ж, неймовірна кількість історичних брасері, той же Cantillion знову ж таки, і стратежно розташований прямо навпроти центральної станції BrewDog - але це вже зовсім інша історія...
Завдяки запланованому і незапланованому візиту в Будапешт в грудні, маю трошки beer-апдейтів.
Спочатку треба зазирніть в оцей запис, а в ньому одразу ж посилання на найперший запис, дяки тому, що в Будапешті все змінюється не так швидко, принаймні, з'являється щось нове, але не те щоб зачиняється.
Ці заклади я відкрила для себе цього разу і однозначно дещо хочу порадити.
Як це, немає пивного порошку? На аліекспресі навалом. Навіть чехи продають!..
...Та у мене кум на Оболоні працює, там порошок сиплють, він сам бачив.
Заголовок співати на упізнаваний мотив.
Вельмивідомі "алкогольні пояси", як не крути, категорично й аргументовано називають Італію країною вина. Вся історія свідчить про те, що це - країна вина. Клімат, ґрунти, особливий менталітет, вино на сніданок, вино в обід, вино на вечерю і замість вечері. І тому багато шанувальників пива роблять великі очі й щиро дивуються, коли дізнаються, що у цій "традиційно виноробній" країні крафтовому італійському пиву в 2017 виповнилося 20 років, що пивоварень в країні близько 1500, і навіть існує законодавчо закріплене поняття "крафту", що італійською зветься "бірра артиджаналє".
Але від вина нікуди не подітися. От хоча б той самий "виноградний ель", який як місцевий стиль згадується у додатках BJCP, ну і звісно, бочки всюди, тому рано чи пізно до витримки у бочках італійські пивовари дійшли б. Вочевидячки, це сталося рано.
А ще з Братислави годину поїздом до Відня. Взагалі, там прямо з аеропорта шатл-автобус до Відня, і багато хто одразу туди і вантажиться, бо справді, дістатися до Відня за ціною візейрівського квитка - дуже непоганий варіант. Але ми планували все-таки Братиславу, а вийшло і Брно, і Відень.
Відень, як завжди, напутцений, імперський, розкішний, пафосний, величний, трохи зверхній, але повний затишних закапелків навіть серед височенних шпилів і мармурових колон. Цього разу ми пробіглися по кав'ярням нової хвилі і привезли з собою кілька пакунків зерна. А картинки традиційно білосніжно-сині.
Відень, як завжди, напутцений, імперський, розкішний, пафосний, величний, трохи зверхній, але повний затишних закапелків навіть серед височенних шпилів і мармурових колон. Цього разу ми пробіглися по кав'ярням нової хвилі і привезли з собою кілька пакунків зерна. А картинки традиційно білосніжно-сині.
Випадково виявилося, що розповідь про цей імпровізований тур закінчилася на Братиславі :)
Але ні, на другий день нашого прибуття вперіщив дощ, і наш план взяти велосипеди і поїхати до замку і в Австрію накрився важкими сірими хмарами (але план був ой хороший, через 3 замки і виноградники). Тому ми купили квитки на поїзд і рушили до Брно.
Брно нам припав до душі якось більше за Братиславу, навіть з урахуванням того, що погода влаштовувала викрутаси всенький день, важко визначитися конкретно чому, але на тому погодилася вся наша маленька експедиція з чотирьох осіб. Ми в основному гуляли, перечікували зливу на каві в SKØG, блукали закапелками, і трошки пили пиво. Трошки, бо як і в Братиславі, вибір всіх закладів обежувався місцевими ІРА та лежаками. Я нічого не маю проти хорошого свіжого і доречного пива, але лежак все-таки пасував би більше спеконтому сонячному дню, та я відволікаюся. Ось вам трошки картинок
Але ні, на другий день нашого прибуття вперіщив дощ, і наш план взяти велосипеди і поїхати до замку і в Австрію накрився важкими сірими хмарами (але план був ой хороший, через 3 замки і виноградники). Тому ми купили квитки на поїзд і рушили до Брно.
Брно нам припав до душі якось більше за Братиславу, навіть з урахуванням того, що погода влаштовувала викрутаси всенький день, важко визначитися конкретно чому, але на тому погодилася вся наша маленька експедиція з чотирьох осіб. Ми в основному гуляли, перечікували зливу на каві в SKØG, блукали закапелками, і трошки пили пиво. Трошки, бо як і в Братиславі, вибір всіх закладів обежувався місцевими ІРА та лежаками. Я нічого не маю проти хорошого свіжого і доречного пива, але лежак все-таки пасував би більше спеконтому сонячному дню, та я відволікаюся. Ось вам трошки картинок
Що вам сказати про пиво в Копенгагені...
1. Беріть гроші. Хоча, ні, не беріть, бо розтринькаєте їх всі. А це буде багато. Дуже багато, бо там архі-дорого і дуже є на що. Готівку ми не бачили навіть місцеву, всюди картки.
2. Пити є багато де. Спеціалізовані тематичні заклади, мультитапи, брюпаби, крамниці. Мапа Копенгагена на рейтбір, скажімо, одна з найщільнішим мною бачених в Європі. Готуйте печінку. Але це якщо пункт 1.
3. А тепер детальніше.
До речі, при всьому скандинавському/данському дизайні, можна сказати, що виглядом заморочувалися хіба що в BRUS. Решта чи то чхали, чи то хюгге :)
В моєму рейтингу номер один - Warpigs (Flæsketorvet 25, warpigs.dk). Спільний брюпаб Mikkeller i Three Floyds, брутальна і проста як двері, не побоюся цього слова, забігайлівка у колишньому павільйоні м'ясного базару, біла плиточка, самообслуговування, дерев'яні лавки і довгі столи, оцеусе, алюмінієві підноси, рушники рулонами на стійках, фантастично смачне м'ясо, розкішне пиво, очікуйте черги в праймтайм - сюди ходять їсти всі, і бородаті хіпстери, і мами з немовлятами. Несамовито рекомендую, все, що ми пили та їли (двічі), не лишило байдужим. В будні там бігає Mikkeller Running Club і файно пахне свіжим варивом (варочний порядок стоїть просто в залі)
1. Беріть гроші. Хоча, ні, не беріть, бо розтринькаєте їх всі. А це буде багато. Дуже багато, бо там архі-дорого і дуже є на що. Готівку ми не бачили навіть місцеву, всюди картки.
2. Пити є багато де. Спеціалізовані тематичні заклади, мультитапи, брюпаби, крамниці. Мапа Копенгагена на рейтбір, скажімо, одна з найщільнішим мною бачених в Європі. Готуйте печінку. Але це якщо пункт 1.
3. А тепер детальніше.
До речі, при всьому скандинавському/данському дизайні, можна сказати, що виглядом заморочувалися хіба що в BRUS. Решта чи то чхали, чи то хюгге :)
В моєму рейтингу номер один - Warpigs (Flæsketorvet 25, warpigs.dk). Спільний брюпаб Mikkeller i Three Floyds, брутальна і проста як двері, не побоюся цього слова, забігайлівка у колишньому павільйоні м'ясного базару, біла плиточка, самообслуговування, дерев'яні лавки і довгі столи, оцеусе, алюмінієві підноси, рушники рулонами на стійках, фантастично смачне м'ясо, розкішне пиво, очікуйте черги в праймтайм - сюди ходять їсти всі, і бородаті хіпстери, і мами з немовлятами. Несамовито рекомендую, все, що ми пили та їли (двічі), не лишило байдужим. В будні там бігає Mikkeller Running Club і файно пахне свіжим варивом (варочний порядок стоїть просто в залі)
В Копенгагені ми були три дні і чотири поверталися додому через відміну рейсу - називається, от треба було в середу планувати повернення одразу, у Копенгагені є що робити. Але про інше.
Коли ми дорогою назад затрималися примусово в Будапешті, я звернула, яке показне і голосне там Різдво. Все оплетене гірляндами, різдвяні ярмарки всюди, ліхтарики, глінтвейн, кюртошкалачі, таке враження, що люди хапаються за ці святковості, рятуються від сірої зими, важких підсумків року, від чого завгодно - і воно, в принципі, скидається на те, що вдається. Різдва багато, воно всюди, вистрибує на тебе світлом, звуком, ароматом, всім.
В Копенгагені ми побачили два ярмарки, а гірлянди там у вікнах звічайні - не блимальні і золотаві, маю підозру, вони там висять завжди. І Копенгагену, з його коротелькою світловим днем, схоже, не треба рятуватися, бо їхнє хюгге просто сочиться. Звідусіль. З цих тисяч велосипедів, з кольорових будиночків, охайно прикрашених кущами троянд і плющем, з вікон, з яких лиється золотаве світло щовечора, і які ніколи не закривають шторами, з цих свічок і гірлянд на вікнах, з трохи полущених ставень, з галош, лишених під дверима, цих вітрин, і горщиків квітів, і лавок, на яких сидять чаплі, вгодованих качечок і лебедів, з широченних шаликів і рукавичок і оверсайзд светрів, і цих затишних кав'ярень у напівпідземних закапелках, в яких хочеться лишитися жити.
Коли ми дорогою назад затрималися примусово в Будапешті, я звернула, яке показне і голосне там Різдво. Все оплетене гірляндами, різдвяні ярмарки всюди, ліхтарики, глінтвейн, кюртошкалачі, таке враження, що люди хапаються за ці святковості, рятуються від сірої зими, важких підсумків року, від чого завгодно - і воно, в принципі, скидається на те, що вдається. Різдва багато, воно всюди, вистрибує на тебе світлом, звуком, ароматом, всім.
В Копенгагені ми побачили два ярмарки, а гірлянди там у вікнах звічайні - не блимальні і золотаві, маю підозру, вони там висять завжди. І Копенгагену, з його коротелькою світловим днем, схоже, не треба рятуватися, бо їхнє хюгге просто сочиться. Звідусіль. З цих тисяч велосипедів, з кольорових будиночків, охайно прикрашених кущами троянд і плющем, з вікон, з яких лиється золотаве світло щовечора, і які ніколи не закривають шторами, з цих свічок і гірлянд на вікнах, з трохи полущених ставень, з галош, лишених під дверима, цих вітрин, і горщиків квітів, і лавок, на яких сидять чаплі, вгодованих качечок і лебедів, з широченних шаликів і рукавичок і оверсайзд светрів, і цих затишних кав'ярень у напівпідземних закапелках, в яких хочеться лишитися жити.
Якби в світі пива були свої свіфтівські остроконечники і тупоконечники, це либонь були б горизонтальники і вертикальники. Або свіжопивці й витримувальники. Але все по порядку.
Хоча людей потенційна можливість витримки пива неабияк дивує, але те, що його можна витримувати - беззаперечний факт. Можливо, комусь важко в це буде повірити, але пиво, так само як і вино, може з плином часу розвиватися, розкриватися, видозмінюватися, і так само неможливо передбачити, коли воно набуде піку свого розвитку, але у кожного з них є переламний момент, коли його принади починають тьмяніти. Я пила розкішні 10-річні сорти, а от чисто заради цікавості скуштоване пиво майже одного з мною року "випуску" краще б було відкоркувати раніше.
В першу чергу я хочу звернути увагу на те, що насправді, все пиво краще пити максимально свіжим. Чому? Тому що пивовар випускає пиво з пивоварні таким, як задумав, вважає, що саме зараз воно смакує ідеально, і якщо ми поставили пиво на теплу поличку і почекали рік, а потім жаліємося, що нам не смакує - то мабуть тут не лише провина пивовара. Звісно, це його задача, зробити так, щоб пиво максимально довго зберігало свою привабливість, але він нічого не може вдіяти з законами природи і часу. Ні, пиво не буде зіпсованим (щвидше за все), але уже буде не таким, як його уявляв творець.
Якщо відійти від мантри DRINK FRESH!, пиво можна умовно поділити на дві категорії: те, що придатне до витримки, і те що все-таки треба випити максимально свіжим, дослухавшись пивовара. По стилям:
- Враховуючи, що першим, що втрачає пиво з часом, є його свіжий хмелевий аромат, то абсолютно непридатні до витримки всі ІРА, АРА і решта охмелених (для аромату, а не гіркоти) стилів.
*Тим більше мене дивує витримка такого пива у бочках або з повторним бродінням у пляшках. По-перше, це економічно невигідно - спочатку ти купуєш дорогий хміль, а потім витримуєш пиво, воно старішає, втрачає свою ароматичну вабу, а по-друге, де логіка? Але я відволіклася.*
- Чисті, “хрусткі” лагери теж дуже швидко втрачають свою свіжість, так само, як і елі, вони підвладні впливу окислення (не скисання, а окислення - взаємодії з киснем) тією умовною крихтою кисню, яка потрапила під час розливу, хімічна реакція йде, швидше чи повільніше, залежно від навколишніх умов. Вони стають солодкавими, медовими, восковими і “мертвими” (не при ночі згадувати “живе”, але в даному випадку йдеться про блякле і невиразне пиво), а в найгіршому випадку починають нагадувати мокрий картон. Скільки разів вам траплявся ІРА/АРА, більше медовий, ніж хмелевий? Як часто ви звертаєте увагу на дату розливу? Саме тому деякі канонічні американські сорти пива, які до нас доїжджають, є абсолютно нерепрезентативними і несхожими на те пиво, яким воно мало б бути згідно задуму пивовара.
*Через це деякі британські спеціалізовані пивні крамниці, так само як і великі імпортери, відмовляються від заокеанської охемеленки, віддаючи перевагу місцевим пивоварням, адже час, відстань, перепади температур (не все пиво їде в термо-контрольованих рефрижераторах), нічого хорошого пиву не обіцяють. Але я знов відволіклась.*
- Пшеничне пиво теж не дуже годний до витримки кандидат, оскільки містить багато білків і ліпідів, перші через плюс-мінус півроку випадуть в осад, і пиво втратить свою повнотілість і привабливий вигляд, а другі провокують розвиток “стоялих” ароматів і смаків у пиві.
Що?
Яке пиво варто складати в комору? (про формфактор комори трохи згодом)
- Пиво міцніше - тут думки розбігаються, але я пристану на цю цифру - 6%. Алкоголь є консервантом, тому міцне пиво зберігається краще, а крім того вищий вміст алкоголю має вплив на хімію процесів, які з часом змінюють смак пива.
- Якщо говорити про темне пиво, то пиво з карамельними солодами старішає красивіше, ніж пиво з паленими (наприклад, міцні бельгійці проти американських імперських стаутів). Сильно палений солод має вищий рівень кислотності, і вони більше підвладні розпаду дріжджів (ака автолізу), що спричиняє м’ясистий відтінок чи подібний до соєвого соусу. Рік чи два витримки швидше за все імперському стауту підуть на користь, але довго тримати його не варто. В той же час, міцні темні бельгійці мають схильність до розвитку дуже подібного арома-смакового профілю, який у певних кругах уже ходить під кодовою назвою “старигані”, такий теплий, затишний, акацієво-медовий, але з часом він або розвивається в значно цікавіший бік хересних, шкіряних, пармезанових нот, або лишається пласким медовим, залежно від пляшки - кожна з них унікальна.
- Кисле пиво. Але йдеться про пиво спонтанної/дикої ферментації, а не легкі фруктові кислячки і дуже популярні нині сорти, закислені лише молочнокислими бактеріями (типу Gose, Berliner Weisse, чи з кислим затиранням). Пиво з дикими дріжджами розвиватиметься неспішно, непередбачувано, як справжній несвійський звір, але терплячку може винагородити сповна. Таке пиво цілком спокійно простоїть і десять років, поки маленькі звірятка з̶а̶г̶о̶р̶т̶а̶т̶и̶м̶у̶т̶ь̶ ̶ш̶о̶к̶о̶л̶а̶д̶ ̶у̶ ̶ф̶о̶л̶ь̶г̶у̶ доїдатимуть весь доступний цукор і попередні дріжджі в нуль.
- Пиво, витримане у бочках. Як не парадоксально, якщо ви потримаєте їх ще трохи невідкоркованими, їм це піде лише на користь. Зазвичай бочкове пиво - якщо йому не влаштовували натуральну карбонізацію у вигляді праймінга - досить пласке, і з часом дріжджі під’їдять залишкові цукри і нароблять трохи СО2, що лише покращить вигляд, структуру і консистенцію пива.
- Не зовсім про пиво, але пляшка. Пляшка має бути непрозорою і не зеленою, інакше пиво має шанс засвічуватися.
Отже, основні ваші вказівні маяки і ознаки: міцне, темне, кисле. Але залізобетонних правил не існує, тому в цьому сенсі завжди є місце прекрасним відкриттям та експериментам. Кажуть, копчене пиво теж може бути дуже цікавим у витримці.
Де?
Льох, звісно, простір ідеальний, але не всім доступний. Спеціальна камера з температурним контролем по типу винних - теж дуже ок варіант, але вони маленькі і недешеві. Ваш сховок в ідеалі має бути темним, не дуже вологим, але не й повністю вологи позбавленим, і головне - з мінімальним перепадом температури. Пиву дуже не ок, коли його кидає то в жар, то в холод. Але відомі історії, коли імперський бочковий стаут (ота неочікувана одноразова атракція від Пивної Думи) рік простояв у шафі для одягу і став прекрасним, набрав карбонізації, заокруглив гострі боки, набув нових вимірів, коротше, шафа теж може працювати на вашу з пивом користь. Головне, щоб вона стояла подалі від батареї.
Температура 12-14С майже ідеальна для витримки: бурхливої діяльності вона не забезпечить, але і поснути назавжди дріжджі не провокує. Що вища температура, то швидше плин всіх хімічних процесів, а головне - старішання пива. Все має відбуватися неспішно й елегантно. Не треба квапити пиво.
Як?
А тепер до головної суперечки - як зберігати пиво? Власне, як саме розташовувати на поличках пляшки, горизонтально, як тихе вино, чи вертикально, як ігристі вина?
Чому вино тримають горизонтально - бо корок, яким закрито пляшку, має тенденцію всихатися, зменшуватися на мікроміліметри в діаметрі, але повітрю цього вистачить. І прекрасна амброзія перетворюється на “мох і болото”.
Чому тримають вертикально ігристі вина - завдяки вмісту СО2, відбувається мікро-циркуляція вологи у частині пляшки між рідиною і корком і вона не пересихає.
Тут я виступаю за вертикальщиків, за аналогією що пиво, не позбавлений карбонізації напій, теж забезпечить необхідне зволоження корка, якщо це коркована пляшка. Якщо пляшка закрита звичайною “короною” - навіть якщо у неї супер прошарок, у лежачому положенні рідина має шанс рано чи пізно добратися до металевої поверхні і привіт, корозія.
У вертикальному стані пляшки дріжджі - особливо, якщо це бельгійське пиво з вторинним доброджуванням і помітною кількістю дріжджів - осідають на дно пляшки, і з часом “спресовуються”, але не в повністю твердий шар, схильний до збурювання від коливання пляшки. Що дуже зручно під час розливу витриманого пива, бо більшість дріжджів лишиться у пляшці, на відміну від дріжджів, що осіли по всій бічній поверхні пляшки, що лежить горизонтально, і рідина під час виливання підхоплюватиме їх з собою.
І головна причина - поверхня, яка контактує з киснем. Чим більша вона, тим швидше відбувається окислення, на користь воно (а поява саме цих винних, мадейрово-хересних нот - це саме результат окислення певного штибу) чи ні. А кисень, перепад температури і світло, як відомо, найзатятіші вороги пива.
*Знову згадаємо виняток - бельгійські виробники ламбіків. При тому, що на багатьох пляшках є знак “не зберігати горизонтально”, у своїх підвалах і сховках вони зберігають пиво саме в такий спосіб - рівними щільними штабелями, пляшка на пляшці, як на фото вище.
У цьому випадку все трохи заплутано й дещо історично. Раніше, коли корки були не те щоб суперякісними, ламбіки справді тримали горизонтально, щоб запобігати щонайменшому всиханню і пропусканню кисню. Коли технологія подолала цей гандж, таке викладання пляшок лишилося реверансом традиції, а крім того, воно дозволяє суттєво економити площі, адже ламбіки - це найменш поспішне пиво, яке може лежати і рік, і два, і три, а потім ще рочок купажем, а з урахуванням, що постійно з’являється нове пиво, простір критичний.
А знак "не зберігати горизонтально" напряму пов'язаний з дріжджами і наливом. Раніше профі, які могли налити гьоз у келих, не виливши половину дріжджів при тому було більше, а крім того, бельгійські скарби все більше експортують, і для необізнаних "наливателів" краще, щоб дріжджі зібралися на дні, а не на всій бічній поверхні пляшки. Так-так, я відволікаюся, але це вже востаннє. Точно.*
Кажуть, горизонтально пляшок на метр кубічний простору напхати можна більше, це, мабуть правда, але краще менше, але якісніше, ні, у вас не ті обсяги, як у бельгійських пивоварів. Поки що.
Що стоїть у мене в коморі? Нічого. Мені не вистачає терплячки витримувати нове пиво, тому моя крихітна колекція, яку я планую розширювати, складається лише з українського пива, яке я куштувала у свіжому вигляді, і яке придатне до "коморного визрівання". Це сезон "Brett Saison" від Woodstone і Varvar: "Collaport", "Doppelsticke", і туди ж підуть всі бочкові і кислі випуски. Імперці, балтійці, кисляки, як і згадувала вище. З одного боку, чахликом невмирущим з печерою скарбів бути цікаво, з іншого - де тої терплячки взяти? Але хто зна, хто зна...
ПС. за інформацію про пляшки ламбікоробів величезна подяка Gert Christiaens з Oud Beersel
ПС. за інформацію про пляшки ламбікоробів величезна подяка Gert Christiaens з Oud Beersel
З минулого року тягнеться і не вгаває і̶с̶т̶е̶р̶і̶я̶ ̶л̶ю̶б̶о̶в̶ ̶н̶е̶н̶а̶в̶и̶с̶т̶ь̶ історія з “мутними” / вермонтськими / новоанглійськими ІРА. Всі, хто ще позаминулої осені зверхньо усміхався і казав “це минеться”, переконалися, що ні, поки що так і не минається.
Trillium
Ще трошки нашої осінньої подорожі Італією.
Парму ми проїжджали в неділю, і звісно, не розжилися не те що шматком правдивого пармезану, ногою парми чи пляшкою бальзаміко, а навіть сендвічем на місці. Все зачинене, крім кількох ресторанів, навіть кав'ярні. Парма дуже компактна в сенсі старого міста, кілька вулиць, на яких концентровано шалену кількість пам'яток, музеїв, красивих будиночків, а похмура погода навіть пасувала кольровому місту і давала змогу подивитися на вулиці, а не натовпи туристів.
По дорозі до/з Парми обовязково навідайте Birrificio Torechiara (aka Panil), про яку детальніше незабаром, і Birrificio Toccalmatto.
Був план заїхати дорогою на якусь пармезарню чи пармарню, але ми не знайшли жодної адреси маленьких фермерських виробництв, а лише асоціацію, де писалося, що всі візити через уповноважених туристичних гідів. Отакої...
Парму ми проїжджали в неділю, і звісно, не розжилися не те що шматком правдивого пармезану, ногою парми чи пляшкою бальзаміко, а навіть сендвічем на місці. Все зачинене, крім кількох ресторанів, навіть кав'ярні. Парма дуже компактна в сенсі старого міста, кілька вулиць, на яких концентровано шалену кількість пам'яток, музеїв, красивих будиночків, а похмура погода навіть пасувала кольровому місту і давала змогу подивитися на вулиці, а не натовпи туристів.
По дорозі до/з Парми обовязково навідайте Birrificio Torechiara (aka Panil), про яку детальніше незабаром, і Birrificio Toccalmatto.
Був план заїхати дорогою на якусь пармезарню чи пармарню, але ми не знайшли жодної адреси маленьких фермерських виробництв, а лише асоціацію, де писалося, що всі візити через уповноважених туристичних гідів. Отакої...
А буває у вас так, що побачиш фото якогось місця, і все, втратив спокій? Передивився купу інших фоточок, відео, на гугл стрітв'ю обдивився зусебіч, з усіх можливих ракурсів, і потім тупаєш ногою і їдеш? Ні? То я вам раджу, неймовірні відчуття потім, коли ви йдете назустріч цьому місцю і впізнаєте дорогу, хоча ніколи там не були.
Таким місцем став для мене червоний будиночок в Ріомаджоре, на березі моря, у національному парку Чінкве Терре.
Але до нього ми мали їхати з Генуї, і по дорозі я побачила знайому назву, не могла згадати, де ж її чула, але потім упізнала - Портофіно, рибальске містечко (та що там містечко, дві вулиці), одне з найпопулярніших на березі Лігурії. Але якщо ви поїдете в Портофіно, їдьте в несезон, людей натовпи, машин повно - хоча, чи буває там несезон (наприкінці вересня людей було більше, ніж будинків)? Парковка там одна на всіх, і 65 хвилин обійдеться вам в 11,5 євро. Проте, це такий вихлюп емоцій, можна обфотографувати кожен міліметр цього краєвиду, від якого перехоплює подих, і все одно не забрати з собою чарів цього місця. Щороку інтернет повниться мільйонами фоточок - одна японська група при мені наклацала либонь тисяч 10 - цих кольорових будиночків, і жодне з них не передає. Не-пе-ре-да-є.
Таким місцем став для мене червоний будиночок в Ріомаджоре, на березі моря, у національному парку Чінкве Терре.
Але до нього ми мали їхати з Генуї, і по дорозі я побачила знайому назву, не могла згадати, де ж її чула, але потім упізнала - Портофіно, рибальске містечко (та що там містечко, дві вулиці), одне з найпопулярніших на березі Лігурії. Але якщо ви поїдете в Портофіно, їдьте в несезон, людей натовпи, машин повно - хоча, чи буває там несезон (наприкінці вересня людей було більше, ніж будинків)? Парковка там одна на всіх, і 65 хвилин обійдеться вам в 11,5 євро. Проте, це такий вихлюп емоцій, можна обфотографувати кожен міліметр цього краєвиду, від якого перехоплює подих, і все одно не забрати з собою чарів цього місця. Щороку інтернет повниться мільйонами фоточок - одна японська група при мені наклацала либонь тисяч 10 - цих кольорових будиночків, і жодне з них не передає. Не-пе-ре-да-є.
Людині, яка вперше усвідомлено бере в руки пляшку пива, наважується нарешті відвідати спеціалізований пивний заклад чи, божезбав, фестиваль, нині доведеться непереливки. Абревіатури, страшні слова і цифри, і чорт ногу зломить зрозуміти, що чекати від того пива. Насправді, все просто. Майже.
Нещодавно випало взяти участь в одному опитуванні про скло, і мамарідна, як люди бува переймаються.
Коли я чую про "живе" пиво, я перетворююсь на загальновідому картину Мунка.
Ця живість уже в печінках сидіть, хоча ні, не сидить, рука пити це не піднімається. Особливо, зважаючи на те, як педалять цей термін останнім часом, як у крамницях з'являються навіть ярлички на полицях "живе" (а найчастіше - "живое"), як "оживляються" етикетки, бігборди, дошки, заклади. Інколи навіть здається, що слово "живе" - модніше за "крафт", але це зрозуміло. Бо "живе" - це така класна, велика червона кнопка, яка катапультує мозок величезної кількості пивопивців в ностальгію, викликає в уяві жовті бочки з великими літерами, коли все було "добре, краще і без зради". А крафт - шо таке крафт? Але навіть без історично-ностальгічних ухилів, цей вигаданий, штучний, паразитичний твір хворої уяви маркетологів, які паразитують на необізнаності споживача, мусить уже померти, але ні, він живіше від живих.
І це при тому, що уже написано безліч матеріалів про "живе", ім'я йому легіон і воно і далі відбивається статтями про корисність "живого" пива, про його чисту, як сльоза, природність, негвалтовану фільтрами, консервантами, і від того раниму душу, яка за три дні відлітає у вирій.
Гільдія крафтових пивоварів (так, така є, і я сподіваюсь, вона потроху ростиме і набиратиме сили і ваги), якось планувала навіть зробити масовий виступ, спільну заяву, прес-реліз, закликати до взаємодії масмедіа, простигосподи опініонмейкерів, щоб якось розповсюдити інформацію про те, що "живе" пиво насправді не є панацеєю, і афішовані переваги приховують за собою інше. Шкода, що далі драфту заяви справа не пішла.
Терміну "живе" пиво не існує. Його немає ні в книжках з пивоваріння, ні в ДСТУ (наприклад
ДСТУ 3139:2015 Пивоваріння, Терміни та визначення понять). Аналога цьому терміну немає в інших країнах (за винятком пострадянського блоку). АПД. З листопада 2020 року Британська CAMRA замінила поняття "справжній ель" на "живий ель", повністю можна почитати отут, але тамтешнє "живе" має своє визначення, історію і культуру, на відміну від "живого", яке продають у нас.
І це при тому, що уже написано безліч матеріалів про "живе", ім'я йому легіон і воно і далі відбивається статтями про корисність "живого" пива, про його чисту, як сльоза, природність, негвалтовану фільтрами, консервантами, і від того раниму душу, яка за три дні відлітає у вирій.
Гільдія крафтових пивоварів (так, така є, і я сподіваюсь, вона потроху ростиме і набиратиме сили і ваги), якось планувала навіть зробити масовий виступ, спільну заяву, прес-реліз, закликати до взаємодії масмедіа, простигосподи опініонмейкерів, щоб якось розповсюдити інформацію про те, що "живе" пиво насправді не є панацеєю, і афішовані переваги приховують за собою інше. Шкода, що далі драфту заяви справа не пішла.
Терміну "живе" пиво не існує. Його немає ні в книжках з пивоваріння, ні в ДСТУ (наприклад
ДСТУ 3139:2015 Пивоваріння, Терміни та визначення понять). Аналога цьому терміну немає в інших країнах (за винятком пострадянського блоку). АПД. З листопада 2020 року Британська CAMRA замінила поняття "справжній ель" на "живий ель", повністю можна почитати отут, але тамтешнє "живе" має своє визначення, історію і культуру, на відміну від "живого", яке продають у нас.
Головна заява "живого" - це пиво, яке настільки непопсоване консервантами і пастеризацією, насичене смаком, бо його не фільтрували, і тому воно зберігається три дні (час варіюється), а потім кисне. Ну просто "живе" is new craft. Але. Одне велике, тлусте, незручне АЛЕ,
Пиво може бути нефільтрованим, непастеризованим, мати винятковий смак, свіжість і решту принад. Але якщо воно зіпсулося за три дні - це дефектне пиво, зварене з порушенням вимог до чистоти і здорового глузду. Пиво, яке не захопили остаточно мікроорганізми, яким не місце в пиві, не може киснути за 3 дні. І це головне, що вам потрібно знати про "живе" пиво з дуже коротким строком придатності.
Чому це працює? Бо думка, що все, в чому є консерванти - це погано, а якщо консервантів немає - все псується, глибоко вкорінилася в наших головах. І якось всі забули, що до винайдення штучних консервантів, людство не вимерло. Що алкоголь і хміль - природні консерванти, які дозволяють пиву, звареному з дотриманням чистоти, не псуватися більше тижня. Я вже мовчу про визначний винахід людства - холодильник. Це якщо коротко. Можна довше, але хто зараз читає довгі тексти?
Ок, ви скажете "крафт" теж не має визначення. У нас. Поки що. Але це не вакуумний в собі термін, а всесвітнє явище, на відміну.
Хоча, мене скоро і від "крафту" почне око смикатися.
Пийте усвідомлено. Озброєні інформацією. І хай зомбі-руки "живого" до вас не дотягнуться.
Люблін
став для мене містом парків на дахах, і
це прекрасно.
Коли один знайомий сказав мені "ти шо, ти ж знудишся в Любліні без свого пива", я не те щоб занепокоїлася, але уже "йшов другий день, а я все ще having fun".
Snug. Це слово якнайкраще передає відчуття Генуї. Місто, яке затишно вмостилося в обіймах гір з видом на море. Місто, в якому широчезні і помпезні вулиці міцно обіймають пелех вузесеньких вулиць, стін яких можна торкнутися витягнутими врізнобіч руками. Місто, де студенти сміються і п'ють вино на вузьких сходах чергової каплиці, а лабіринти завулків виводять тебе до крихітних затишних пивовареньок, що угніздилися у десяти метрах квадратних і двох поверхах, де вулиці проходять крізь будинки, бруківка вихляє між крихітних городиків, і знову виходить до мармурових колон і палаців. Пишність і затхле повітря закутів, яких не торкається сонячне проміння, смугасті візерунки розкішних будинків і облуплені стіни з проваллями вікон. з яких давно ніхто не визирає. Або замок, на вікнах якого кольоровими прапорами тріпочуть штані гномів, випрані Білосніжкою.
Така схожа на благословенну морем і горами Барселону (з її Борном). Така не схожа ні на кого. Генуя. 2 години у непролазних сутінках. 2 години у ранковому світлі. І далі шурхотіти колесами по шорстких спинах італійських доріг.
Така схожа на благословенну морем і горами Барселону (з її Борном). Така не схожа ні на кого. Генуя. 2 години у непролазних сутінках. 2 години у ранковому світлі. І далі шурхотіти колесами по шорстких спинах італійських доріг.
Коли я виросту, заведу собі пивоварню, яку назву Sur18, і буду розповідати, що вигадала її у Турині, на самому його вершечку, на Суперзі (хороша карма назв, ні?). Але це буде (можливо) колись, а зараз 24 картинки про Турин (і одна про можливопивоварню), про його вулиці, про те, що в Турині треба з'їсти морозиво зі смаком сабайона, випити бічерін в одноіменному кафе, об'їстися до сипу шоколадними цукерками джанджуя, залізти на шпиляку музею кіно, пройти повз космічний корабель університету, покататися на фунікулерному трамвайчику на Супергу, випити хорошої кави, яку треба знайти, і просто ходити вулицями, поки ноги не відваляться. Він на те заслуговує.
Мадрид справді вразив мене у самісеньке серце.
Величезний даунтаун з найрізноманітнішими будинками, вузькі закапелки вулиць, затишних сховків, лабіринт, який повністю дезорієнтує тебе, та і біс з ними, з напрямками - всюди, куди ти йдеш, всюди цікаво, гарно, всюди спокійні усміхнені люди їдять, п'ють, спілкуються, ця нескінченна дольчевіта заколисує, присипляє, видмухує з тебе твоє нервове сіпання, хапання за телефон, за фотоапарат, ти просто всотуєш в себе це глибоке небо, ці сліпуче білі стіни, цю брунатну цеглу, це все.
Старий і сучасний. Зелений і білий. Галасливий і безгучний.
Обов'язково ще раз і надовше.
Величезний даунтаун з найрізноманітнішими будинками, вузькі закапелки вулиць, затишних сховків, лабіринт, який повністю дезорієнтує тебе, та і біс з ними, з напрямками - всюди, куди ти йдеш, всюди цікаво, гарно, всюди спокійні усміхнені люди їдять, п'ють, спілкуються, ця нескінченна дольчевіта заколисує, присипляє, видмухує з тебе твоє нервове сіпання, хапання за телефон, за фотоапарат, ти просто всотуєш в себе це глибоке небо, ці сліпуче білі стіни, цю брунатну цеглу, це все.
Старий і сучасний. Зелений і білий. Галасливий і безгучний.
Обов'язково ще раз і надовше.