Щоб ви не думали, що в Будапешті я винятково бігала, покажу вам оце. Просто дивовижному збігові обставин, а саме погодним умовам, я завдячую тому, що було де відсвяткувати фініш свого першого в житті півмарафону, при чому буквально - фініш і фестиваль розділяло якихось 500 метрів газону. Насправді, шостий уже фестиваль крафтового (на це роблять особливий акцент, куди ж без того, еге ж) почався ще у п'ятницю, і тривав аж до вечора неділі, хоча п'ятничним і суботнім відвідувачам не пощастило - йшов рясний дощ, який подеколи перетворювався на мжичку, але справжнім поціновувачам пива то не стало на заваді. Трохи фото і слів про організацію.
Все почалося з того, що я зрадила Peanut Butter і купила іншу арахісову пасту. Дешевшу. Вона виявилася настільки несмачною, що довелося терміново шукати способи її утилізації. Що сказати. Завтра піду знов по цю дешеву арахісову пасту, бо утилізація виявилася кращою, значно, значно кращою, ніж я очікувала.
Нам страшенно пощастило, що у нас є крихітна, але комора, куди хоч якось можна розвантажити мої пасочки, мисочки і решту кухонного начиння, яке хоч як не крути, не влазить у кухонні шухлядки і ящики. Фото не передають реального розміру приміщення, яке 75х140 см, і яке ми використали по максимуму.
Перший рецепт на новій кухні, yay!~
Насправді, він не дуже веселий, бо роздільне це різото - різото окремо, гриби окремо - тому, що декому зараз хочеться харчуватися винятково чаєм, але їсти щось все одно потрібно, особливо, хворому організму.
В цілому, спосіб приготування не новий - хороший арборіо, миска бульйона, сіль, перець, мускат, твердий сир типу пармезан. Окремо лісові гриби, цього разу - білі, дуже хочу спробувати з лисичками.
Насправді, він не дуже веселий, бо роздільне це різото - різото окремо, гриби окремо - тому, що декому зараз хочеться харчуватися винятково чаєм, але їсти щось все одно потрібно, особливо, хворому організму.
В цілому, спосіб приготування не новий - хороший арборіо, миска бульйона, сіль, перець, мускат, твердий сир типу пармезан. Окремо лісові гриби, цього разу - білі, дуже хочу спробувати з лисичками.
Я не покажу вам "до", просто скажу, що у ванні була власне ванна і умивальник. Тепер сюди вліз душ, пралка, пенал, тумба, рукомийник і кошик для білизни. Звісно, це варіант не для тих, хто любить полежати у ванні, але ми довготривали закисання у воді не любимо.
Коли перед нами повстало питання ремонту, основним завданням було знайти якомога більше вітчизняного. Не тому, що це дуже партіотично (хоча і не без того, тим паче квест ще той), але й тому, що це значно дешевше. Звісно, варіант "зекономити передусім, навіть якщо це шкодить якості" не розглядався. Але що з того вийшло, я покажу. І покажу із задоволенням, бо в процесі пошуків знайшлися справжні скарби, з якими я не розлучуся тепер нізащо.
Про ТешутьТеслі я вже розповідала, а тепер час показати головну їхню роботу - стіл і табурети на кухню, і їхні ж лампи, які були виготовлені на замовлення з купою вимог, які хлопці з честю задовільнили.
Про ТешутьТеслі я вже розповідала, а тепер час показати головну їхню роботу - стіл і табурети на кухню, і їхні ж лампи, які були виготовлені на замовлення з купою вимог, які хлопці з честю задовільнили.
По гарячих слідах і піснях обурених м'язів, повідомляю - перший півмарафон подолано за 02:13. Якщо чесно, враження неоднозначні.
А скажіть, ви називаєте баклажани "синенькими"? Більшу половину мого життя вони були синенькими, соте з синеньких, рулети з синеньких - яких я не їла взагалі, і мені навіть на думку не спадало, що комусь це видається, м'яко кажучи, дивним. Але синенькі переслідували мене постійно, бо особливо їх любить тато, з часничком, з гострим перцем, щоб аж "дихання дракона" було, і побільше. У мене ж впихнути навіть один рулетик було неможливо, бо після тушкування баклажани мені схожі на кашу з вати. Не склалася у нас з ними любов, коротше кажучи.
Але ці от синенькі, сорт "Графіті", навіть язик не повертається так назвати. Які ж вони синенькі, вони гарненькі, товстенькі і смугастенькі, але аж ніяк не синенькі. Зізнаюся чесно, купила їх, навіть не думаючи, що навряд чи хтось їстиме їх, окрім мене, та і що я їстиму - не факт, і взагалі, що з них готувати, але вони такі гарні, хоч замість квітів на столі тримай.
Але ці от синенькі, сорт "Графіті", навіть язик не повертається так назвати. Які ж вони синенькі, вони гарненькі, товстенькі і смугастенькі, але аж ніяк не синенькі. Зізнаюся чесно, купила їх, навіть не думаючи, що навряд чи хтось їстиме їх, окрім мене, та і що я їстиму - не факт, і взагалі, що з них готувати, але вони такі гарні, хоч замість квітів на столі тримай.
Насправді, це не стільки рецепт, скільки ідея, і моє улюблене пісочне тісто для відкритих пирогів. Колись я у жж викладала потрошку переклад теоретичної частини книжки Мішеля Ру "Солодка і солена випічка", але з ним і все загуло. Але це насправді, найкращий з випробуваних мною варіантів, а їх через мої руки пройшло багато, і з холодним маслом, і з теплим.
А давайте поговоримо про улюблені цацки?
Я знаю, що у кожної дівчинки надцять прикрас, але є такі, які наче приросли. І є ж щось інше, але ні, рука так і тягнеться.
Я знаю, що у кожної дівчинки надцять прикрас, але є такі, які наче приросли. І є ж щось інше, але ні, рука так і тягнеться.
Здається, я колись уже про це писала, але сил нема, як це красиво. І смачно. І швидко. І мінімум рухів. Якщо я знаю, що на голову впадуть гості, а часу - півгодини до, і катастрофічно нема настрою щось виготовувати, то вірний залізний двоколесний кінь несе мене в найближчий супермаркет по бекон і сир, а персики тільки обірвати.
От знаєте, так буває, наче все добре, і наче все встигаєш, але от сіра погода і все. Ойвсьо. І відчуваєш усіма опорними точками, що від цього неочікуваного нападу кепського настрою порятує лише щось некорисне. Ну, не те щоб зовсім некорисне, але щось точно не потрібне тобі зараз, наприклад, четвертий пиріг. Або ще порція печива. Або солодкий хліб, який, ще теплим, так приємно мастити маслом або арахісовою пастою і неспішно жувати під каву чи какао. Все. От на цьому і зупинимося, не дивлячись на те, що два тижні перед півмарафоном і треба з усіх сил зменшувати попу, бо її тягти 21 км.
Коли я відправила напівсерйозний запит світобудові про те, що шукаю посудного спонсора, то навіть не очікувала, що вона збереться відповідати. Але ні, диво сталося.
Це буде перший з серії дописів-тестів продукції крамниці Campo & Fiori, з якими перетнулися наші шляхи любові до їжі і красивого посуду. Що особливо цінне для мене у такій співпраці - це не реклама, де тебе просять транслювати текст, написаний бренд-менеджером, ні, це повномасштабний тест-драйв, в якому будуть і плюси, і мінуси.
Це буде перший з серії дописів-тестів продукції крамниці Campo & Fiori, з якими перетнулися наші шляхи любові до їжі і красивого посуду. Що особливо цінне для мене у такій співпраці - це не реклама, де тебе просять транслювати текст, написаний бренд-менеджером, ні, це повномасштабний тест-драйв, в якому будуть і плюси, і мінуси.
Що буває, коли зустрічаються дві дівчинки, які люблять керамічний посуд?
Звісно, багато смачної їжі, гарних фото і рецептів. Як добре, що ми зустрілися. To be continued...
Звісно, багато смачної їжі, гарних фото і рецептів. Як добре, що ми зустрілися. To be continued...
Ні, мері поттер - це не сестра Гаррі Поттера. Це веселий гончар, тобто я, тобто, одна з моїх іпостасей на кілька годин. Все це сталося можливим завдяки талановитим і терплячим керамістам Лізі Портновій і Андрію Кириченку, яким я неймовірно вдячна за здійснення мрії дитинства. Не просто коників з ... глини наліпити, а справжній посуд, з якого можна їсти і пити - так, я хитра пика, зробила піалу, яка може і відром для кави бути, і мисочкою для сніданкової вівсянки.
Я не казатиму, яке це тактильне задоволення, практично дзен, коли ти заплющуєш очі і відчуваєш глину пальцями і долонями.
Я не казатиму, як це страшно і захопливо водночас - боятися, що зараз все зіпсуєш, але не зупиняти гончарне коло.
Я не казатиму, як це, коли тебе розпирає від щастя і гордості, бо ти не такий криворукий, як очікував.
Ну і точно промовчу про те, як за кілька тижнів несешся додому, підскакуючи, пританцьовуючи,мугикаючи веселі пісеньки, не сила стримати усмішку, яка розповзається по обличчі, коли в руках у тебе твій, власноруч створений скарб, поглазурований і запечений професіоналами - до цього ще руки не доросли.
Здійснюйте дитячі мрії, саме для цього ми стали дорослими, хіба ні?
ПС. і обовязково сходіть подивіться на сучасних керамістів на "ЦеГлині-2015". Вражень купа. Музей духовних скарбів України на Десятинній 12, з 19 по 28 серпня, вхід безкоштовний.
Я не казатиму, яке це тактильне задоволення, практично дзен, коли ти заплющуєш очі і відчуваєш глину пальцями і долонями.
Я не казатиму, як це страшно і захопливо водночас - боятися, що зараз все зіпсуєш, але не зупиняти гончарне коло.
Я не казатиму, як це, коли тебе розпирає від щастя і гордості, бо ти не такий криворукий, як очікував.
Ну і точно промовчу про те, як за кілька тижнів несешся додому, підскакуючи, пританцьовуючи,мугикаючи веселі пісеньки, не сила стримати усмішку, яка розповзається по обличчі, коли в руках у тебе твій, власноруч створений скарб, поглазурований і запечений професіоналами - до цього ще руки не доросли.
Здійснюйте дитячі мрії, саме для цього ми стали дорослими, хіба ні?
ПС. і обовязково сходіть подивіться на сучасних керамістів на "ЦеГлині-2015". Вражень купа. Музей духовних скарбів України на Десятинній 12, з 19 по 28 серпня, вхід безкоштовний.
"Тешуть Теслі" - це золоті руки, голови і совість. Саме завдяки їм у мене є штуки, які я собі навигадала, і це лише початок.
Це короткий анонс, бо решту творінь моєї хворої фантазії і рукастих хлопців ще треба пофотографувати у зібраному вигляді і в інтер'єрі, але ось наприклад, уже зараз, я не уявляю, як я раніше жила, з постійним ризиком "зара-чашка-нахилиться-і-ти-вся-в-каві". Не думаю, що лише я одна така, що ставить чашки на бильце дивану, якщо до стола далеко, а вже дупцю вмощено читати чи колупатися в інтернеті. Тепер чашка стоїть міцно, як атлант,що розправив плечі. Я вже мовчу про те, як це гарно виглядає, пахне і мацається. "Фартушок"-підставка для дивану. Дуб, брашування, олієння, by Тешуть Теслі.
Це короткий анонс, бо решту творінь моєї хворої фантазії і рукастих хлопців ще треба пофотографувати у зібраному вигляді і в інтер'єрі, але ось наприклад, уже зараз, я не уявляю, як я раніше жила, з постійним ризиком "зара-чашка-нахилиться-і-ти-вся-в-каві". Не думаю, що лише я одна така, що ставить чашки на бильце дивану, якщо до стола далеко, а вже дупцю вмощено читати чи колупатися в інтернеті. Тепер чашка стоїть міцно, як атлант,
Почну з того, що в середні віки мене б уже, мабуть спалили - постійно копирсаюся на кухні і щось там варю у великих казанах, мене люблять коти, особливо чорні, літаю (на велосипеді) і на повню мій настрій викидає фантастичні кульбіти. Взагалі, люблю місяць, особливо, коли він величезний і помаранчевий. Ну, і як з місяця впала - це теж регулярний стан у мене.
А тепер, завдяки неймовірно талановитому ювеліру Дарі Черніковій у мене є шматок місяця, який завжди зі мною. І це дуже по-особливому. Щастю нема меж, почуваюся дівчинкою-дівчинкою.
Дякую тобі, феє. Як вражаюче і захопливо інколи підморгує інколи Світобудова у тому, що існують люди, які думають і відчувають, як ти, втілюють ці почуття і знаходять тебе серед мільярдного населення Землі.
А тепер, завдяки неймовірно талановитому ювеліру Дарі Черніковій у мене є шматок місяця, який завжди зі мною. І це дуже по-особливому. Щастю нема меж, почуваюся дівчинкою-дівчинкою.
Дякую тобі, феє. Як вражаюче і захопливо інколи підморгує інколи Світобудова у тому, що існують люди, які думають і відчувають, як ти, втілюють ці почуття і знаходять тебе серед мільярдного населення Землі.
Власне, це експериментальний варіант моїх улюблених "тріщинок", але без пшеничного борошна. Кількість цукру зменшена до 4 ложок, а пшеничне замінено на 6 ложок з гіркою вівсяного + 4 ложки гречаного. Це на два невеликих яйця, зважайте, що кількість борошна треба буде коригувати, виходячи з ситуації. Думаю, наступного разу для додаткової корисності цукрову пудру замінити на суміш мелених горіхів і насіння льону.
Випереджаючи питання - борошно, як і пластівці я беру у напряму у Діамант ЛТД. За два роки жодних розчарувань, жучків і тд. Рекомендую дуже.
Випереджаючи питання - борошно, як і пластівці я беру у напряму у Діамант ЛТД. За два роки жодних розчарувань, жучків і тд. Рекомендую дуже.
Взагалі, ше не ясно, чи на Адріяшчині, чи на Матвієїві, але так - я вчора стала тіткою, а такий привід неможливий без торта. Взагалі, я кексова дівчинка, не люблю торти, вони мене лякають до дрижів, ці креми, коржі, сиропи, прикрасити, щоб рівно було, і т.д. Але, я ж тепер тітка і маю бути хороброю, еге ж? А ти, племіннику, будь здоровий і щасливий.
Окрім кількох кілограмів песто, які поїхали жити в морозилку до зими, мою уяву хвилюють чаї зі смаком літа, які гарно буде пити холодними сірими зимовими вечорами (та й ранками і днями, чого вже).
Я вже насушила м'яти, липи, днями їду в ліс по листя дикої малини. Що ще порадите насушити і де то брати?
Я вже насушила м'яти, липи, днями їду в ліс по листя дикої малини. Що ще порадите насушити і де то брати?
Це фоточка про те, що песто може бути:
- базилік + часник + сир + кеш'ю + олія
- базилік + часник + сир + кеш'ю + арахіс + кунжут + олія
- базилік + рукола + сир + арахіс + олія
- і пестошвілі - базилік + кінза + часник + волоський горіх + сир + олія
- базилік + часник + сир + кеш'ю + олія
- базилік + часник + сир + кеш'ю + арахіс + кунжут + олія
- базилік + рукола + сир + арахіс + олія
- і пестошвілі - базилік + кінза + часник + волоський горіх + сир + олія
Будь-куди. На скільки завгодно. Іноді просто нестерпно чекати дня, коли ти прокидаєшся рано-вранці, протираєш очі, навпомацки підтягуєш зібрану звечора валізу, але вже дорогою в аеропорт потроху починаєш підстрибувати на місці, тупцяєш в черзі на чекін, колупаєшся у фейсбучику, щоб убити час до посадки, а потім розганяєшся, підстрибом відштовхуєшся від злітної смуги і - нова пригода починається. Так, я невиліковно хвора wanderlust-ом.
Якось так сталося, що в моєму житті щастя вимірювалося переважно півлітровими банками.
Найпершою такою я пам'ятаю півлітрову банку світлячків (жоден світляк не постраждав, всі були випущені того ж вечора живими). Коли накритий марлею слоїк перетворюється на чарівний ліхтар з якоїсь казки. Або на шматочок зоряного неба, але у межах досяжності. На що завгодно, крім шматочка скла, марлі і кількох жучків.
Потім була банка абрикосового варення з цілими абрикосами, начиненими мигдалем.
А за нею - слоїк чорноморських мушель, камінців і вилощеного морем скла.
Далі - півлітри кольорових ниток, гудзиків і клаптиками тканини.
І ще, і ще...
Сьогодні, на превелику радість, щастя зазвичай у півлітрову банку не влазить. Але завжди є місце банці. Ранкові півлітри - з крихітними зефірками до какао. І дякую вам, мозок і серце, що ви не забуваєте радіти маленьким дрібницям і сьогодні.
Щастя вам, сьогодні і завжди.
Найпершою такою я пам'ятаю півлітрову банку світлячків (жоден світляк не постраждав, всі були випущені того ж вечора живими). Коли накритий марлею слоїк перетворюється на чарівний ліхтар з якоїсь казки. Або на шматочок зоряного неба, але у межах досяжності. На що завгодно, крім шматочка скла, марлі і кількох жучків.
Потім була банка абрикосового варення з цілими абрикосами, начиненими мигдалем.
А за нею - слоїк чорноморських мушель, камінців і вилощеного морем скла.
Далі - півлітри кольорових ниток, гудзиків і клаптиками тканини.
І ще, і ще...
Сьогодні, на превелику радість, щастя зазвичай у півлітрову банку не влазить. Але завжди є місце банці. Ранкові півлітри - з крихітними зефірками до какао. І дякую вам, мозок і серце, що ви не забуваєте радіти маленьким дрібницям і сьогодні.
Щастя вам, сьогодні і завжди.
Мій улюблений літній гарнір: готувати 5 хвилин, а овочі і спеції можна додавати на свій смак будь-які, тому він ніколи не набридає, але на чому я наполягаю, то це на обов'язковому додаванні м'яти. Свіжої чи сухої - непринципово, головне, щоб вона там була. Саме вона надає кус-кусу легкого, свіжого, по-справжньому літнього - бо прохолодного - смаку і відчуття.
Мій варіант:
- 100 г кус-куса
- цукіні
- жовтий помідор
- кілька листочків сушеної мяти
- гомасіо (можна просто сіль і перець до смаку)
Залити кус-кус окропом (так, щоб крупа на 1-2 см була вкрита водою, а можна і не окропом, а гарячим бульйоном, овочевим/рибним/м'ясним), покришити мяту, сіль, перець, спеції, перемішати, накрити і лишити запарюватися. Порізатии цукіні на кубики і вкинути на 2 хвилини у киплячу підсолену воду. Порізати кубиками помідор. Через хвилин пять додати овочі до кус-куса, перемішати і подавати.
Раніше я всі свої чізкейки/сирники/пироги-з-фреш-сиром запікала у корзинці з пісочного тіста. А тепер розважаємося з незапікальними. Щоправда, класичний чізкейк, крім того, що з філадельфією, так ще й на коржику з подрібненого печива. Звісно, в експериментах з безборошняними пирогами цей варіант не проходить. Але інтернет, фантазія, поклади в коморі дозволяють побороти і цю перешкоду. Пиріг виходить не лише без борошна, але й без випікання, що дозволяє віднести його одразу у дві корисні категорії - безборошняна їжа і їжа для сироїдів (не тих, що сир їдять, а ті, що ідять сире).
Продовжую гратися їдлом до чаю без борошна, не можу сказати, що якийсь ефект миттєвий помітний (ага, я дуже швидка і моторна і хочу зара, хочу вже, але будемо дивитися правді у вічі), але я сповнена намірів стати лекою і стрибучою, як газель. Бо інакше навіть не уявляю, як я потягну себе у вересні крізь півмарафон. Але це все відмовки, насправді ж хочеться спробувати якісь нові рецепти і ідеї.
Ви скажете, що я трохи вже вас забембала океаном, але це правда печиво про океан, острови, тропіки, пісочок, пальми (все, припиняю), бо воно лише з кокосів і бананів. Уявіть собі, печиво без борошна, без цукру, без молока і без яєць! Ну просто мрія дієтолога. Ну ок, ок, в банані вистачає цукру і поживних речовин, але все-таки.
Невелика передмова.
Колись давно, у ніжному віці і по самісінькі вуха у комплексах, я вирішила, що треба терміново худнути і припиняти вживати цукор, а почати з чаю і кави. І припинила їх цукрувати. Нічого, що всі ці несолодкі напої я заїдала печивом чи тістечками, бо було інакше неможливо пити. Потім я порозумнішала, позбулася частини комплексів, припинила оплакувати свою фігуру, але й досі пию чай і каву без цукру - несмачно мені тепер з цукром.
А тепер мене навідала нова ідея: вживати менше борошна,а краще - обмежити його взагалі. І тут річ не стільки у комплексах-фігурах, скільки хочеться бути менше, шоб легше бігати і не так сильно напружувати коліна. Подивимося, чим це закінчиться, бо пироги, тістечка і печиво до чаю я як їла, так і їм, але тепер доведеться викручуватися. Першу ластівку ви вже могли помітити - морквяник теж без борошна. Я не стверджую, що ці десерти будуть кориснішими для здоровля чи менш калорійними, але спробувати, що дає життя без борошна, можна. Менш смачним воно не буде, це я вам гарантую.
Отже, шоколадний пиріг.
- 250 г шоколаду (щочорнішого, то краще)
- 150 г масла
- 50 г цукру
- 6 яєць
Форма 20 см, масло для змащування, кухарський папір, цукрова пудра і фрукти для прикрашання.
Гріємо піч до 160С. Змащуємо краї форми маслом, дно вистеляємо кухарським папером. Кришимо шоколад і масло і топимо їх або в мікрохвильовці (підходами по 30 секунд), або на водяній бані. Яйця і цукор збиваємо міксером до збільшення удвічі, хвилин 5. Вливаємо в шоколадну суміш третину яєць, ретельно розмішуємо, і потім без зайвого ентузіазму, але ретельно, до однорідності змішуємо все. Виливаємо у форму і печемо 30-35 хвилин, готовий пиріг має ледь-ледь тремтіти в серединці. Дістаємо, даємо охолонути і на кілька годин, а краще на ніч в холодильник. Перед подачею прикрашаємо пудрою або какао і фруктами за бажання.
До кави - просто фантастика. А чим цей пиріг прекрасний, крім смаку. так тим, що вистачить його надовго, бо навіть маленьким шматочком можна наїстися від пуза.
А тепер скажіть мені, який портрет пирога вам подобається найбільше.
Колись давно, у ніжному віці і по самісінькі вуха у комплексах, я вирішила, що треба терміново худнути і припиняти вживати цукор, а почати з чаю і кави. І припинила їх цукрувати. Нічого, що всі ці несолодкі напої я заїдала печивом чи тістечками, бо було інакше неможливо пити. Потім я порозумнішала, позбулася частини комплексів, припинила оплакувати свою фігуру, але й досі пию чай і каву без цукру - несмачно мені тепер з цукром.
А тепер мене навідала нова ідея: вживати менше борошна,а краще - обмежити його взагалі. І тут річ не стільки у комплексах-фігурах, скільки хочеться бути менше, шоб легше бігати і не так сильно напружувати коліна. Подивимося, чим це закінчиться, бо пироги, тістечка і печиво до чаю я як їла, так і їм, але тепер доведеться викручуватися. Першу ластівку ви вже могли помітити - морквяник теж без борошна. Я не стверджую, що ці десерти будуть кориснішими для здоровля чи менш калорійними, але спробувати, що дає життя без борошна, можна. Менш смачним воно не буде, це я вам гарантую.
Отже, шоколадний пиріг.
- 250 г шоколаду (щочорнішого, то краще)
- 150 г масла
- 50 г цукру
- 6 яєць
Форма 20 см, масло для змащування, кухарський папір, цукрова пудра і фрукти для прикрашання.
Гріємо піч до 160С. Змащуємо краї форми маслом, дно вистеляємо кухарським папером. Кришимо шоколад і масло і топимо їх або в мікрохвильовці (підходами по 30 секунд), або на водяній бані. Яйця і цукор збиваємо міксером до збільшення удвічі, хвилин 5. Вливаємо в шоколадну суміш третину яєць, ретельно розмішуємо, і потім без зайвого ентузіазму, але ретельно, до однорідності змішуємо все. Виливаємо у форму і печемо 30-35 хвилин, готовий пиріг має ледь-ледь тремтіти в серединці. Дістаємо, даємо охолонути і на кілька годин, а краще на ніч в холодильник. Перед подачею прикрашаємо пудрою або какао і фруктами за бажання.
До кави - просто фантастика. А чим цей пиріг прекрасний, крім смаку. так тим, що вистачить його надовго, бо навіть маленьким шматочком можна наїстися від пуза.
А тепер скажіть мені, який портрет пирога вам подобається найбільше.
Коли знанацька, буває, наскочить непояснюваний і непроханий сум, я переглядаю сонячні зніски з мандрів. І є в них, знаєте, якась магія, чари, які цей сум розчиняють.
От, наприклад, трамваї. Люблю трамваї, не знаю чому. Маленькі одновагонні чи довгі-гусінь-трамваї. Туристичні і звичайні рейсові. Закордонні і наші. Й інколи вони самі - як окрема казка. Наприклад, я упевнена, саме на такому фунікулері і доставляли загублених хлопчиків до Небувалії. На ньому ж так і написано. Баррі все знав.
... "- With the lost boys.
- Who are they?
- They are the children who fall out of their perambulators when the nurse is looking the other way.If they are not claimed in seven days they are sent far away to the Neverland to defray expenses."
J.M.Barrie
... "- With the lost boys.
- Who are they?
- They are the children who fall out of their perambulators when the nurse is looking the other way.If they are not claimed in seven days they are sent far away to the Neverland to defray expenses."
J.M.Barrie
І ще трошки про біганину. Я давно думала про таку штуку, а тепер вона у мене є. Дуже мотивуюча і вихваляцька. А зробили мені цю цацку - вішак для медальок - чудові Mak Deco. Між іншим, вона тоненька, а не з товстого шару фанери, що дозволяє кріпити її в будь-якому місці на булавки, що теж плюс - можна використовувати кольорові. Дякую красненько і реєструюся на нові забіги.
Сьогодні був прекрасний, просто прекрасний день, сповнений щохвилинних маленьких радощів. Але один з моментів я запам'ятаю надовго ("назавжди" - надто сильне слово, але це десь поруч).
Здавалося б, ну чим може бути незвичайним черговий забіг? Але він був незвичайним з двох причин.
По-перше, я ще ніколи не бігала так близько до природи (кілька пробіжок утоптаними доріжками в Пущі не рахуються, то були просто автостради в порівнянні з сьогодні).
По-друге, це був мій перший, але дуже сподіваюся, що останній, забіг кроком. З хворим коліном особливо не побігаєш і не розженешся, тому я йшла/тупцювала останньою. Тепер я точно знаю, що навіть якщо сьогодні ти тягнешся позаду всіх, це не привід не отримати купу задоволення. Ба, навіть навпаки - пересуваєшся собі неквапливо, розглядаєш все навкруги, не втомлюєшся, не захекуєшся, а на друге коло виходиш з-за спини переможця, який уже фінішував :) Найцікавіше було виявити, що незважаючи на те, що на першому колі всі чкурнули щодуху, і я навіть спин нічиїх практично не бачила, то на кінці другого кола уже майже наздогнала останніх бігунів, які видохлися і теж переходили на крок, тому не треба бігти надто енергійно на незнайомій трасі, якщо ти не впевнений у своїх силах. А так, навіть в регламент вклалася і не випала з офіційно відведених 50 хвилин.
То до чого це я. Навіть, коли ти останній - це не означає, що ти нікчема і треба опускати руки, це означає лише те, що все попереду. Але лише у випадку, якщо ти не зупинишся.
Я їла і випробовувала багато рецептів морквяних пирогів, але цей зробився якось імпровізовано, і одразу стало зрозуміло, що все, далі вони всі будуть саме такими. Легко, швидко, без борошна, вологий і ніжний - це все про нього.
- чотири великі морквини (зважила - це 370г натертої)
- 80 г цукру
- 2 яйця
- 50 мл олії
- 200 г горіхів (я брала несолоний несмажений арахіс, бо він банально, найдешевший)
- додатки: по 2 ст.л. насіння льону і соняшника, цинамон й імбир до смаку.
Натираємо моркву і мелемо горіхи. Розділяємо яйця на білок/жовток, жовтки збиваємо з цукром і спеціями, після того додаємо олію і добре розмішуємо. Додаємо моркву, горіхи, додатки, вимішуємо ложкою - буде густа маса, але нещільна. Збиваємо білки і вмішуємо ложкою в морквяну суміш. Викладаємо у форму (я беру стандартну кексову "цеглинку"), викладену кухарським папером. Викладаємо, не ущільнюючи. Випікати годину при 160С. Дати вихолонути, краще робити на ніч, а їсти зранку. Він прекрасний, особливо политий карамеллю
.
Прекрасний варіант денної вилазки з Вільнюса, особливо, якщо взяти з собою велосипед (бо в Тракаї його взяти буде вдвічі дорожче, ніж у Вільнюсі), торебку бутербродів і за гарної погоди можна просто сісти у будь-якому місті і дивитися, дивитися на воду. Найцікавіше - жодного купальника ми не зустріли, хоча сезон дуже сприяв. Проте ми зустріли 4х котів, лебідку з виводком маленьких, тисячу качечок, човнів і море гарненькості. Точніше, озеро. Велике, велике озеро гарненькості.
Одразу хочу попередити про наш епік фейл. Коли ми добиралися з аеропорта до Вільнюса, то проїзд оплачували прямо в вагоні, і по ціні, вказаній на сайті литовської залізниці (www.litrail.lt), бо хлопчик в інфоцентрі сказав, що автоматів з квитками ніде немає. Ну в поїзд на Тракай ми так само завантажилися і чекали кондуктора. І замість 1,6 євро квитки обійшлися нам в 3 з гаком, бо в цьому поїзді ще оплата за послуги кондуктора. Тому купуйте квитки на вокзалі, буде дешевше. Назад ми поїхали автобусом з автобусної станції за 1,7євро, квиток теж у водія, хоча каса на автовокзалі є. Якось дивно. Але про хороше - Тракай крихітний і дуже гарний. Дивіться самі.
Одразу хочу попередити про наш епік фейл. Коли ми добиралися з аеропорта до Вільнюса, то проїзд оплачували прямо в вагоні, і по ціні, вказаній на сайті литовської залізниці (www.litrail.lt), бо хлопчик в інфоцентрі сказав, що автоматів з квитками ніде немає. Ну в поїзд на Тракай ми так само завантажилися і чекали кондуктора. І замість 1,6 євро квитки обійшлися нам в 3 з гаком, бо в цьому поїзді ще оплата за послуги кондуктора. Тому купуйте квитки на вокзалі, буде дешевше. Назад ми поїхали автобусом з автобусної станції за 1,7євро, квиток теж у водія, хоча каса на автовокзалі є. Якось дивно. Але про хороше - Тракай крихітний і дуже гарний. Дивіться самі.