Цього разу головний висновок дороги – в наступну подорож літаком. Бо 16,5 годин територією України і 6 Угорщиною навіть з урахуванням економії кого хочеш доведуть до стану віслючка зі Шреку «Ми вже приїхали? Ми вже приїхали? Ми вже приїхали?» Але для тих, кому як трубадурові «нам любые дороги дороги»,
подробиці.
Спочатку ми дісталися з Києва до Чопа (плацкарта коштує приблизно 80-90 грн залежно від поїзда). Приїхали до Чопа, де одразу ж на першому пероні у нас перевірили документи, адже вже там – початок прикордонної зони. Дуже приємно вразили наші прикордонники-митники, все пояснили, мало не за ручку провели до міжнародної каси. А тут почалося найцікавіше. Ми приїхали о 7й, а з 7ї до 8ї ранку в цій касі перерва. Електричка до Захоні вирушає о 8:32, а об’ява на касі повідомляла, що квитки припиняють продавати за 20 хвилин до відправлення. Електрички ходять раз на дві години, тому, хто не встиг, той… не встиг. А черга зібралася чимала, і квитки, як виявилося, виписують вручну. Тому майте на увазі, коли плануватимете подорож. Квиток Чоп-Будапешт з 1.03.2011 коштує 198 грн в один кінець. Купили квитки, чекаємо у черзі до митної зали, яка поруч із касою. Там вас спитають, що і куди ви везете, поставлять штамп у паспорт і випустять на першу платформу, з якої їхатиме маленька двовагонна електричка, яка за 17 хвилин довезе до Захоні.
Там прямо у вагонах пройде митний і паспортний контроль з боку Угорщини, тому не поспішайте звідти вистрибувати. Прикордонник крім паспортів, на які кидав суворі погляди, вимагав документів, які підтверджують, що ми туристи, оригінали (!) листів з готелю, ваучерів, тощо. Добре, що у нас були квитки на концерт, але він ще кричав колезі у сусідній вагон і питав, чи є така концертна зала. Митники спитали, чи веземо ми тютюн і алкоголь, і все по тому. Перевірка з нашого і з їхнього боку тривала хвилин по 15 з урахуванням черги. Потім ми вишкреблися з вагону, швидесенько перебігли на іншу колію і, отримавши ствердний кивок на питання «Будапешт?», застрибнули в наступний поїзд. Не забудьте перевести годинник на годину назад, інакше вважатимете, що вже проґавили поїзд до столиці, який вирушає о 8:15. Відмінність угорської залізниці від нашої – вагони все ж комфортніші, а схожість – станції не оголошують, розкладів немає, добре, що ми їхали від кінцевої до кінцевої, інакше з зупинками у кожному селі, ми б точно загубилися десь. Після в’їзду у Будапешт краєвид з вікна просто вбиває своєю убогістю – облуплені будинки, гори в прямому сенсі сміття, дуже смурно.
Квиток Будапешт-Чоп коштував 4650 форинтів (оплатити можна кредиткою). Виїхали о 15:28 і 40 хвилин з невідомих причин стояли посеред дороги у полі. Мої нерви були вже на межі, коли ми вистрибнули з вагону у Захоні за 10 хвилин по тому, як наша електричка мала вже почухати в бік України. Тут я і облилася слізьми радощів і вдячності за повільність угорських прикордонників, які все ще небавом переглядали паспорти наших співгромадян, перевіряли не лише угорські візи, але й попередні, і таким чином затримували електричку, яка була останньою на той день, наскільки мені відомо. Тому беріть візи з запасом хоча б в один день, бо запізнитися на потяг додому – це одне, а порушення візового режиму – геть інше. І все так само – перевірили з їхнього боку кордону, наші – так само з платформи у митний зал, попросили показати вміст валізи, окинули оком і відпустили. Потім все просто – у поїзд і додому.
Їхали до Захоні і ще трошки з двома мандрівними німцями, один з яких вже вп’яте приїздить до Львова погуляти, каже, гарне місто. Хлопці були в шоці, коли прикордонник став вимагати у нас «доведіть-що-ви-туристи» документи, ще більше були в шоці з розповідей про те, як ми отримуємо візи і били себе в груди з заявами, що кордони треба прибрати, що візи це дурня, що Європі потрібна Україна… Чого вони не в Європарламенті…
Немає коментарів :
Дописати коментар